2. Державні кордони.

Державними кордонами є фактичні чи уявні лінії на сухопутному, водному, повітряному просторах та надрах, які визначають межі дії державного суверенітету.

У міжнародній практиці відомі орографічні, геометричні та географічні державні кордони. Зазвичай сухопутні кордони проводяться із врахуванням географічних особливостей місцевості. Такі кордони називаються орографічними. Геометричні кордони – це прямі лінії, які з’єднують дві визначені на місцевості точки державного кордону і перетинають місцевість без урахування її рельєфу. Географічні кордони – це лінії, що проходять через визначені географічні координати і збігаються інколи з тією чи іншою паралеллю або меридіаном.

Водні кордони поділяються на річкові, озерні, морські та інших водоймищ. На річках кордони межуючих держав як правило проводяться за тальвегом – лінії найбільших глибин судноплавної річки або по лінії головного фарватеру чи по середині русла. На озерах та інших водоймах, як правило кордон проводиться по прямій лінії, що з’єднує виходи сухопутного кордону до берегів водойми.

Морським кордоном держави є зовнішній переділ її територіальних вод чи лінія розмежування територіальних вод межуючих чи протилежних держав.

Повітряний кордон держави – це уявна вертикальна площина, основою якої є сухопутний та водний кордони. Верхня межа повітряного кордону за нормами міжнародного права знаходиться на висоті 100-110 км над рівнем моря, тобто на висоті мінімальних перигей орбіт штучних супутників.

Процес визначення лінії проходження кордону між двома державами складається з двох етапів: делімітації та демаркації.

Делімітація – це договірне визначення лінії проходження державного кордону, яке здійснюється за допомогою великомасштабних карт, де в деталях зображені населені пункти, рельєф, гідрографія та інші особливості місцевості. При делімітації сторони, що домовляються супроводжують детальним описанням нанесену на карту лінію кордону. Карта із нанесеною на ній лінією кордону є складовою частиною договору про делімітацію і підлягає парафіюванню та підписанню, а також скріплюється печатками сторін.

Демаркація – це позначення лінії державного кордону на місцевості у відповідності із договором про делімітацію кордону та доданими до нього картами та описами. Практичні питання демаркації кордону вирішує спеціально створена змішана урядова комісія межуючих держав.

З метою забезпечення недоторканості кордонів межуючі держави встановлюють засобами норм внутрішньодержавного та міжнародного права певний режим, який включає порядок пропуску та пересування через кордон, проведення робіт, врегулювання інцидентів. Режим державного кордону має декілька складових частин:

• утримання державного кордону означає порядок збереження і підтримання у належному стані прикордонних знаків, устаткування, прикордонних просік і смуги, проведення контрольних оглядів тощо;

• перетинання державного кордону транспортними засобами й особами, а також переміщення через кордон товарів, вантажів і тварин;

• пропуск осіб, транспортних засобів, вантажів, товарів і тварин передбачає здійснення прикордонного контролю, а за потребами й інших його видів – митного, імміграційного, санітарно-карантинного, ветеринарного, фітосанітарного тощо;

• мирний прохід через територіальне море, а також захід іноземних невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води та порти України;

• ведення на державному кордоні господарської, промислової чи іншої діяльності;

• розв’язання з іноземними державами інцидентів, пов’язаних із порушенням режиму державного кордону.

Від режиму державного кордону необхідно відрізняти прикордонний режим. Прикордонним режимом є спеціальний порядок, що встановлюється державою в своїх прикордонних районах і який полягає у спеціальних правилах в’їзду та виїзду, проживання, тимчасового перебування, пересування тощо.