Проект є організаційною формою реалізації процесу інвестуван- ня. Це поняття охоплює як стратегічне планування інвестиційної ді- яльності, так і практичну реалізацію щоденного оперативного управ- ління нею. Для того щоб повніше охопити багатофункціональність поняття “інвестиційний проект”, визначимо його у двох аспектах: як документ і як конкретні дії інвестора щодо реалізації своїх інвестиційних намірів. Згідно з першим аспектом інвестиційний проект — це спеціально підготовлена документація з максимально повним описом і обгрун- туванням всіх особливостей майбутнього інвестування. У такому ро- зумінні проект є документованим інвестиційним планом. Щодо другого аспекту інвестиційний проект — це комплекс за- ходів, які здійснює інвестор з метою реалізації свого плану нарощу- вання капіталу. Дії інвестора мають бути оптимальними для досяг- нення поставлених цілей при обмеженні часових, фінансових і мате- ріальних ресурсів. Двохаспектне визначення інвестиційного проекту дає змогу надалі точніше й повніше окреслити питання його розробки та експертизи. На відміну від поняття “інвестиційний проект” під терміном “біз- нес-план” розуміють документ, що містить лише економічний план реалізації проекту та його обгрунтування. Бізнес-план є складовою інвестиційного проекту. Інвестиційний проект як план стратегічних дій інвестора в обра- ному напрямку істотно впливає на якість (тобто ефективність) інве- стування. Не викликає сумніву той факт, що інвестор (або його ме- неджер проекту), маючи план, досягне вищих результатів, аніж у разі його відсутності. Проект вносить системність та організованість у процес інвестування. Аналіз інвестиційних проектів здійснюють з урахуванням сукуп- ності важливих моментів, що формують розмаїття і типову послі- довність операцій розробки й оцінки проекту. До них належать:

• комплексність подання процесу інвестування (маркетингові, ор- ганізаційні, фінансові, виробничі, трудові та часові параметри); • урахування зв’язку проекту із зовнішніми умовами (стан еконо- міки країни, регіональні, галузеві особливості проекту, суміс- ність продукції проекту зі станом ринку, місцеві умови та спів- робітництво з органами влади, екологічна сумісність, соціальна безконфліктність проекту, відповідність ситуації на місцевому ринку праці);

• інтегрована оцінка ефективності проекту на основі співвідношен- ня результатів і витрат, пов’язаних з проектом;

• урахування прогнозованої невизначеності проекту та потен- ційних ризиків;

• застосування методики приведення грошових потоків до єди- них умов обліку;

• прагнення подати прогнозовану модель проекту з максималь- ною деталізацією і конкретизацією;

• урахування соціальних і управлінських аспектів проекту як важ- ливих умов його майбутньої ефективності. Проекти класифікують за багатьма ознаками. Основними з них є такі:

• період реалізації проекту (коротко-, середньо-, довгостроко- вий проект);

• відношення до вже діючого підприємства чи виробництва (про- ект, що впроваджується на діючому підприємстві, і проект, що реалізується при створенні нового підприємства);

• відношення до діючих основних фондів (проект розширення виробництва, проект модернізації устаткування, проект техніч- ного переозброєння, проект повної реконструкції);

• масштаб проекту (тактичні та стратегічні проекти, тобто пов’язані зі значною зміною активів, сфери діяльності, форми влас- ності);

• форма реальних активів (проекти інвестицій в основні чи в оборотні фонди).

Період, протягом якого готуються і реалізуються інвестиційні на- міри інвестора, — це життєвий цикл проекту. Він розбивається на кілька типових кроків:

• формування інвестиційних намірів;

• розробка концепції проекту (конкретизація завдань, вибір про- дукту проекту, визначення джерел фінансування, вибір учас- ників проекту, попередня розробка маркетингового та фінан- сового планів);

• розробка проекту як документованого плану (деталізованого інвестиційного обгрунтування і плану дій на період життєвого циклу проекту);

• передінвестиційний аналіз проекту (вивчення потенційних мож- ливостей проекту, оцінка реальності фінансових планів, зовні- шньої та внутрішньої узгодженості проекту, його комерційної реалістичності й доцільності);

• створення (чи придбання) інвестиційного об’єкта “під ключ” і підготовка до початку його експлуатації;

• експлуатація інвестиційного об’єкта та повернення через нагро- мадження поточного прибутку інвестованих у проект коштів (цей етап називається періодам окупності проекту);

• отримання чистого прибутку з проекту (понад вкладені в ньо- го кошти);

• завершення або ліквідація інвестиційного проекту (демонтаж основних фондів, продаж оборотних коштів та інших активів, вирішення організаційних і юридичних питань щодо припинен- ня господарської діяльності з використанням активів проекту).

Наведені кроки можна об’єднати у три агреговані етапи: перед- інвестиційний (розробка проекту як документа), інвестиційний (фор- мування активів проекту “під ключ”) і експлуатаційний (запуск та господарська експлуатація активів і регулярне отримання поточно- го прибутку, повернення вкладених коштів).

Аналіз інвестиційних проектів як предмет вивчення є сукупністю прийомів і рекомендацій щодо розробки й експертизи проекту з метою визначення ступеня його повноти, вірогідності, реалістичності й доцільності. Загальна схема проектного аналізу складається з таких етапів:

1. Попередній аналіз інвестиційної ідеї.

2. Ідентифікація проекту (регіон, галузь, роль проекту з урахуван- ням місцевих умов, масштаб проекту, базове підприємство).

3. Інституціональний аналіз (зовнішні умови, юридичні й адміні- стративні аспекти проекту).

4. Аналіз технічної бази проекту (передбачений виробничий апа- рат, технологія, організація виробництва та зберігання про- дукції).

5. Комерційний аналіз проекту (співвідношення проекту і ринків його продукції, реалістичність прогнозів збуту, достатність ре- сурсів, можливість управління ресурсами та витратами).

6. Фінансовий аналіз (можливість одержання поточного прибут- ку, збалансованість грошових потоків, достатність коштів, здатність розрахуватися з кредиторами проекту, можливість повернення вкладеного капіталу).

7. Соціальний аналіз (вплив проекту на людей, які працюють над проектом, оцінка впливу проекту на екологію).

8. Економічний аналіз (цінність проекту для суспільства і країни, оцінка впливу проекту на соціально-економічну ситуацію у країні та регіоні).

9. Аналіз запропонованої інвестором системи управління проек- том і можливостей досягнення поставлених у проекті цілей.

10. Формування комплексної оцінки інвестиційного проекту (з урахуванням оцінок наведених сфер впливу проекту) і рекомен- дацій інвестору щодо ухвалення рішення про реалізацію його інвестиційного наміру, поданого у вигляді проекту.

Учасниками інвестиційного процесу є юридичні й фізичні особи, які пов’язані матеріальними і фінансовими відносинами з процесами виробництва та реалізації продукції (чи послуг) проекту. Вони, як і інвестор, є основними зацікавленими сторонами в існуванні проекту як документованого плану і як конкретних збалансованих дій інвес- тора щодо його реалізації.

Інвестиційний проект потрібний інвесторові, його партнерам і кре- диторам, які сформували позикову частину інвестованого капіталу. У разі відсутності проекту, так би мовити, не виникає предмета перего- ворів для ухвалення рішення між інвестором, його партнерами та май- бутніми кредиторами. На етапі реалізації інвестування без наявності до- кументованого проекту неможливо ефективно координувати зусилля учасників проекту. Координуюча роль проекту, звичайно, поступово за- мінюється реальними укладеними договорами між учасниками, проте як довгостроковий план проект має значення аж до повної реалізації на- мірів інвестора.

1.3 Розрахунок собівартості продукції

Одним з головних умов підвищення ефективності роботи сучасного промислового підприємства є зниження собівартості продукції (робіт, послуг). В умовах розвиненого ринку зниження собівартості продукції вважається одним з основних джерел додаткового прибутку підприємства і необхідною умовою освоєння й утримання ринків збуту.

Собівартістю продукції називається сума виражених у грошовій формі витрат на її виробництво і реалізацію. У системі економічного аналізу собівартість продукції є найважливішим показником ефективності виробничо-господарської діяльності промислових підприємств. Обчислення цього показника необхідно для оцінки загального рівня витрат і зіставлення його з рівнем витрат за попередній період роботи підприємства, для виявлення резервів зниження собівартості продукції. Даний показник використовується для визначення рівня оптових цін на продукцію, розрахунку прибутку й рентабельності, для оцінки економічної ефективності впровадження нової техніки, обґрунтування рішень про виробництво нових видів продукції і зняття з виробництва застарілих видів.

Завдання студента передбачити зниження поточних витрат на виробництво внаслідок впровадження запропонованих рішень. При розрахунках проектної собівартості продукції калькуляційними одиницями є ті, в яких вимірюється обсяг продукції, виробленої на даному підприємстві, цеху, дільниці.

Методика визначення і розрахунок планової (проектної) собівартості самі по собі досить складні, тим не менш, такий розрахунок обов'язковий для вірної оцінки проектованих організаційно-технічних заходів. Разом з тим, на практиці, в рамках кількісної оцінки впливу тих чи інших заходів на величину витрат, не завжди є можливим і необхідним точне визначення кожної статті витрат окремо. У багатьох випадках достатньо визначити лише порядок очікуваних змін окремих витрат, щоб з'ясувати, чи є можливість отримання економічного ефекту.

Економічний ефект може бути отриманий в результаті впровадження запропонованих проектних рішень які в свою чергу можуть призвести до наступних змін собівартості.

1) Зниження собівартості готової продукції в результаті поліпшення використання сировини, матеріалів, палива, енергії, зниження кількості відходів:

- впровадження ресурсозберігаючих технологій;

- впровадження нового обладнання, що призведе до зменшення норм витрат.

2) Зниження собівартості готової продукції в результаті зниження цін сировини, матеріалів, палива, енергії:

- використання енергоносіїв інших постачальників з меншою ціною.

3) Зниження собівартості готової продукції в результаті більш повного використання виробничих потужностей:

- підвищення продуктивності обладнання за рахунок оптимізації технологічного процесу;

- зменшення простоїв обладнання у порівняння з базовим періодом;

- впровадження нового обладнання, що призведе до підвищення продуктивності цеху.

4) Зміна собівартості при розширенні сортаменту цеху або підвищення якості продукції

Розглянемо кожен пункт.

1) Зниження собівартості готової продукції в результаті поліпшення використання сировини, матеріалів, палива, енергії, зниження кількості відходів розраховується по наступній формулі:

, (1.1)

де – зниження собівартості готової продукції в результаті економії і-го виду сировини, матеріалів, палива і т.д., грн./т або грн./одиниць продукції; Н_Б,і й Н_ПР,і – норма витрати і-го виду сировини, матеріалів, палива й інш. відповідно в базовому й проектному періоді т/т (м³/т, кВт·год./т або т/одиниць продукції); Ц_і - ціна і-го виду сировини, матеріалів, палива і т.д. (без ПДВ), грн./т (грн./ кВт·год., грн./м³).

2) Зниження собівартості готової продукції в результаті зниження цін сировини, матеріалів, палива, енергії, зниження кількості відходів розраховується за наступною формулою:

, (1.2)

де – зниження собівартості готової продукції в результаті зниженні цін на і-ий вид сировини, матеріалів, палива і т.д., грн./т або грн./одиницю продукції; Ц_Б,і й Ц_ПР,і – ціни на і-ий вид сировини, матеріалів, палива і т.д. відповідно в базовому й проектному періоді т/т (м³/т, кВт·год./т або т/одиницю продукції); Н_і – норма витрат і-го виду сировини, матеріалів, палива й т.д. (без ПДВ), грн./т (грн./кВт·год., грн./ м³).

3) Зниження собівартості готової продукції в результаті більш повного використання виробничих потужностей може бути визначено за рахунок зниження умовно-постійних витрат з використанням формули:

, (1.3)

де ΔС – зниження собівартості продукції в результаті росту обсягу виробництва за рахунок більш повного використання потужностей, грн./т або грн./одиницю продукції; В_Б,і та В_ПР,і – питомі витрати по і-ой статті калькуляції собівартості продукції відповідно до і після заходу, грн./т або грн./одиницю продукції.

Питомі витрати В_Б,і та В_ПР,і зв'язані певним співвідношенням, вираженим за допомогою наступної формули (цей метод використовується якщо проектні рішення не призводять до істотного росту об’єму виробництва, не більш ніж 15%):

, (1.4)

де – частка умовно-постійних витрат в і-ой статті витрат, у частках одиниці; (див. додаток А); К_р – коефіцієнт росту обсягів виробництва який розраховується по наступній формулі:

, (1.5)

де Q_Б, Q_ПР – обсяги виробництва відповідно до і після їхньої зміни, тон або одиниць продукції.

Коефіцієнт росту витрат К_р у результаті більш повного використання потужностей буде зростати, отже, собівартість буде знижуватися за інших рівних умов.

4) Зміна собівартості при розширені сортаменту цеху або підвищення якості продукції

Розширення сортаменту цеху або підвищення якості продукції, як правило, спричиняє ріст загальних витрат на її виробництво й реалізацію. Однак, якщо при цьому підвищується рентабельність продукції, то найчастіше в таких випадках знижаються питомі витрати (собівартість) розраховуючи на 1 грн товарної продукції (готової продукції в цінах її реалізації). Таким чином, підвищення якості й сортності продукції вимагає загального підвищення витрат, але забезпечує зниження питомої собівартості:

, (1.6)

де Ц₁ і Ц₂ ціна реалізації продукції (без ПДВ) відповідно до і після заходу, грн./т або грн./один.

Підвищення якості продукції, як правило, забезпечує підвищення витрат (С_ПР більше С_Б) але при наявності достатньої потреби ринку в ще більшому ступені зростає ціна продукції (Ц₂ більше Ц₁).

При підвищенні якості чи сортності продукції студент повинен розрахувати С_ПР та порівняти прибуток в базовому та проектному періоді в результаті впровадження заходів.

Додаткові витрати.

Під час розрахунку собівартості продукції студент повинен прийняти до уваги додаткові витрати (В_дод), пов'язані з впровадженням проектних рішень (якщо вони необхідні).

а) Витрати в калькуляції собівартості продукції на амортизацію основних коштів буде розраховуватися за наступною формулою:

, (1.7)

де В_ПР,АМ і В_Б,АМ – витрати на амортизацію основних коштів в проектному та базовому періоді, грн./т; АМ – амортизаційні відрахування від додатково введених основних фондів.

Амортизаційні відрахування від додатково введених основних виробничих фондів (за винятком валків, які враховуються у статті «Змінне устаткування, малоцінний інвентар») розраховують за формулою:

_, (1.8)

де ОФ_ПР, ОФ_Б – вартість введених (нових) та виведених фізично і морально зношених основних фондів; Н_АМ – норма амортизації відповідно до діючого законодавства (15%), %.

б) Витрати на поточний ремонт (В_p). можна прийняти на рівні 5 – 10 % від вартості нового обладнання.

в) Витрати на заробітну плату додаткового персоналу:

, (1.9)

де В_ЗП – річний фонд заробітної плати додатковою персоналу, грн.; Ч_дод – кількість додаткового персоналу, чол.; ЗП_ср – середньорічна заробітна плата одного робітника, грн.; в – відрахування від заробітної плати, %.

г) Витрати на сировину, матеріали, комплектуючі вироби (B_С) визначаються згідно нормативів (одержаних на підприємстві під час проходження переддипломної практики чи при проведенні розрахунків в основній частині випускної роботи) та ринкових цін.

д) Витрати на паливо-енергетичні ресурси (В_П), що визначаються на основі параметрів, вказаних в технічній характеристиці, та цін на них. В кожному конкретному випадку визначаються індивідуально (по кожному підприємству).

е) Витрати на обслуговування складаються із заробітної плати додаткового персоналу, необхідного для обслуговування, та суми відрахувань від заробітної плати.

Результати розрахунків експлуатаційних витрат, наведених вище, та інших видів підсумовують і одержують загальну річну суму додаткових витрат (В_дод).