1.Податкова система України проблеми становлення і розвитку

Формування податкової системи України сягає своїм корінням ще у систему мобілізації доходів бюджету колишнього СРСР. Це і зрозуміло, адже побудована тоді могутня податкова система СРСР проіснувала досить довго. Україна тоді була часткою тієї великої загальносоюзної системи податків. Безперечно, з виходом України із СРСР треба було перебудовувати все на рівень незалежності, суверенітету. Головним об'єктом цієї перебудови стала податкова система тепер вже незалежної держави, тому що податки складають головну частину доходів бюджету, його фінансову базу, на підставі якої починає функіонувати будь-яка країна. Для того, щоб повною мірою прослідкувати розвиток податкової системи України, треба починати з часів планової економіки, з проведеної податкової реформи 1930-1932 рр. Цією реформою була встановлена так звана двоканальна система вилучення чистого доходу суспільства в державний бюджет (див. додаток 3). Один канал становив податок з обороту, другий –відрахування від прибутку.

За допомогою податку з обороту і відрахувань від прибутку держава централізувала його чистий доход в бюджеті. Але необхідно відмітити, що термін "податок з обороту" не відповідав суті даного платежу. Якщо виходити з того, що весь чистий доход відображає прибуток підприємств, то йдеться про два види відрахувань від нього в бюджет: фіксовані в цінах відрахування ( податок з обороту) і регулюючі відрахування від прибутку, бо вони встановлювалися як різниця між прибутком і затратами підприємства. Як податок з обороту, так і відрахування від прибутку виконували тільки фіскальну функцію - централізацїї чистого доходу.

Новий етап розвитку системи платежів підприємств у бюджет розпочався після господарської реформи 1965р. Суть цієї реформи полягала в заміні відрахувань від прибутку трьома платежами:

- платою за основні виробничі фонди;

- фіксованими (рентними) платежами;

- вільним залишком прибутку.

Головною метою цієї проведеної заміни було надання платежам із прибутку не тільки фіскальних, а й регулюючих функцій, тобто використовувати їх як фінансові інструменти впливу на різні сторони діяльності підприємства. Насправді, цю ідею реалізувати не вдалося, тому що у підсумку все ж таки звелося до фіскального призначення платежів і вони не стали діючими регуляторами діяльності підприємств.

В 1987 р. набув завершення нормативний метод розподілу прибутку. Але нова система платежів за формою відрізнялась від попередньої, а за змістом була більш ніж схожа. Вона включала платежі за ресурси і відрахування від прибутку (доходу) на нормативній основі. До складу платежів за ресурси увійшли: плата за фонди (дещо змінені і доповнені методика і нормативи), платежі за трудові і природні ресурси. Платежі за природні ресурси так і не були введені, а платежі за трудові ресурси сплачувались на протязі 1988-1990 років.

Треба відмітити, що все таки принципи, які були встановлені у 1930-1932 рр. щодо розподілу прибутку, продовжували діяти і в той час. Держава продовжувала утримувати права на одержання прибутку підприємств, залишаючи їм стільки, скільки сама вважала за потрібне.

Як аналіз всіх цих проведених реформ можна сказати, що за 1930-1990 рр. принципових змін в побудові системи розподілу прибутку не відбувалося. Цей процес характеризувався заміною одних платежів на інші, а головна суть системи не змінювалась. А суть полягала в тому, що держава контролювала прибутки підприємств і організацій, так як переважна більшість їх була її власністю. Тому держава розподіляла прибуток на свій смак, як по господарству в цілому, так і по окремому підприемству. В часи планової' економіки мобілізація доходів бюджету була неподатковою, тому що все одно, весь доход належав державі. Тому навіть не можна характеризувати це як стягнення державою платежів, скоріше це було надання коштів підприємствам.

Перехід економіки України до ринкових відносин потребував радикально нових методів регулювання чистого прибутку. Нові фінансові інструменти в ролі яких виступають податки, здатні перебудувати стару систему на більш ефективну.

Перехід до податкових взаємовідносин підприємств з бюджетом почався ще в колишньому СРСР в 1991 році. Після проголошення суверенітету і незалежності Україна розробила і прийняла в 1991 році власний Закон "Про систему оподаткування". Треба сказати, що він фактично продублював попередній союзний, однак, разом з тим, це перший крок у створенні податкової системи суверенної' України.

В цьому Законі був наданий перелік податків, що входили до податкової системи України. Деякі види податків були ліквідовані (податок з обороту, на експорт і імпорт).

У 1994 році був прийнятий новий Закон "Про систему оподаткування" з урахуванням змін та доповнень. До нього були включені платежі і податки, які існують на території України із розподілом їх на загальнодержавні та місцеві. Як можна реально оцінити діючу податкову систему? Встановлені податки і платежі лише за назвою відповідають світовим стандартам, а щодо змісту, то основа податкової системи все ж таки - доходи підприємств.

Наступний етап в формуванні податкової системи настав у 1996 році, коли відбувалась важлива зміна в структурі органів податкової системи -утворення Державної Податкової Адміністрації та місцевих податкових інспекцій. Ці нововведення - не просто заміна назви, утворення ДПА являє собою новий і перший крок українського керівництва по притягненню в сферу оподаткування тіньового капіталу, котрий набув погрожуючих розмірів. До сих пір, в країні не існувало єдиної системи, контролюючої доходи всіх юридичних і фізичних осіб, - почала вона функціонувати з 01.01.97 р. В обов'язки місцевих податкових інспекцій включений аналіз економічної діяльності підлеглих підприємств, для чого створені відповідні відділи.

Таким чином, утворення служби економічного аналізу в рамках податкової адміністрації дасть змогу удосконалити і покращити податковий контроль. А втім, розробка й прийняття податкового законодавства знаходиться в компетенції Кабінету Міністрів і Верховної Ради. За Програмою діяльності Кабінету Міністрів України заходи, розроблені з метою впорядкування процедури стягнення податків та зборів були визначені такі:

1. Завершити розробку й прийняття Податкового Кодексу України як єдиного нормативного акту, регулюючого всі питання податкових відносин, в тому числі права, обов'язки та відповідальність їх учасників, взаємовідносини держави та платників податків;

2. Внесення змін в законодавство про ПДВ, які передбачають введення механізму гарантованої компенсації із бюджета сум, перевищуючих суми ПДВ, які сплатили підприємства.

3. Утворення багаторівневої телекомунікаційної сіті для накопичення та обміну інформацією в Державному реєстрі фізичних із базою даних юридичних осіб про отримані доходи, стан сплати податків та інших обов'язкових платежів.

Отже, проаналізувавши розвиток податкової системи України, можна зробити висновок, що формування її продовжується і зараз, багато робиться для подальшого вдосконалення податкового законодавства.

2. Історичні аспекти сутності та функції податків

Функції податку — це проявлення його сутності в дії, спосіб вираження його властивостей.

Виходячи із сутності податку як категорійного поняття, можна визначити дві функції даної категорії: фіскальну і розподільчо-регулюючу.

Спочатку податки у всіх державах вводились з метою виконання фіскальної функції, тобто забезпечення держави джерелами грошових коштів для фінансування державних витрат. Пізніше держави в більшій чи меншій мірі почали використовувати податкові ставки і податкові пільги з метою регулювання соціально-економічних процесів і податки стали виконувати регулюючу функцію, тобто впливати на відновлення (стимулювати чи стримувати його темпи, збільшувати чи зменшувати нагромадження капіталу і платоспроможний попит населення) і сприяти рішенню різноманітних соціальних завдань (таких, як захист низькооплачуваних осіб, перерозподіл доходів для забезпечення соціально незахищених верств населення, здійснення ефективної демографічної політики).

Однак на сучасному етапі розвитку і модернізації механізмів оподаткування відбувається свого роду диверсифікація функціонального призначення фіску, тому на теоретичному рівні, в складі основних податкових функцій можна умовно виділити певні підфункції залежно від того, на реалізації якого з аспектів впливу оподаткування акцентується увага або прояв якого ефекту в межах головної функції є найбажанішим у конкретній соціально-економічній ситуації.

Так, суть фіскальної функції полягає в тому, що з допомогою податків формуються фінансові ресурси держави. Податки виступають основним (найважливішим) джерелом доходів бюджетів різних рівнів. Об'єктивне існування податків як основного джерела доходів передбачає:

а) надходження їх рівномірно в календарному розрізі (рівнонапруженість);

б) стабільність надходження;

в) податки повинні рівномірно надходити по всіх територіальних рівнях.

Що ж до інтерпретації фіскальної функції, то в сучасній фінансовій літературі спостерігається використання змішаної марксистської і немарксистської наукової термінології. Так, одна група науковців і практиків вважає, що податки акумулюють у бюджетних фондах держави частину створеного національного доходу (вартості необхідного і додаткового продукту). Друга вже застосовує понятійний апарат західної економічної науки, де податки виступають частиною вартості ВВП чи ВНП, а третя комбінує обидва підходи. Тому таку заплутану ситуацію в науці у перехідний період ми розцінюємо як об'єктивно неминучу.

Розподільчо-регулююча функція полягає в тому, що за допомогою податків відбувається перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту між державою та її суб'єктами і через елементи податку (об'єкт, суб'єкт оподаткування, ставка податку, податкові пільги, тощо) держава в змозі регулювати вартісні пропорції такого розподілу. Змінюючи пропорції функціонування ресурсів в економіці, оподаткування суттєво впливає на процес виробництва, нагромадження капіталу, інвестування, платоспроможний попит і пропозицію. Завдяки податкам держава отримує можливість регулювати різні аспекти соціально-економічного життя на макрорівні, а на мікрорівні — впливати на конкретну поведінку платника податків. Так, маніпулюючи пропорціями та режимами вилучення в суб'єктів господарювання або домогосподарств частки їх доходів, податок може відповідно міняти напрями їхньої діяльності.

З наведеного визначення випливає, що застосування терміну "розподільчо-регулююча функція" є найдоцільнішим, бо він точно розкриває зміст цієї функції, механізм її прояву, підкреслює органічне поєднання розподільчого призначення з регулюючим впливом оподаткування. Крім цього, "амортизуючи" кризові явища, усуваючи диспропорції в ринковій економіці та сприяючи раціональнішому використанню виробничих факторів, ця функція стабілізує і розширює податкову базу і відповідно забезпечує успішне здійснення фіскальної функції, а це ще один аргумент на користь тісного взаємозв'язку та взаємозумовленості фіскального і регулюючого аспектів функціонування податків.

Сьогодні, поряд з переліченими, виділяють стимулюючу функцію податків. Однак, ми вважаємо, що податкове стимулювання — один із наслідкових ефектів розподільчо-регулюючого впливу податків на економічну діяльність, а тому стимулюючу дію оподаткування слід розглядати як підфункцію регулюючої функції.

3.Податкова політика України та напрями її вдосконалення

Податкова політика є важливою складовою державної фінансової політики. Податкова політика може здійснюватися на загальнодержавному та місцевому рівнях. Крім того, податкова політика проводиться і на рівні підприємств та їх об'єднань.

Державна податкова політика – це діяльність органів державної влади з формування та удосконалення податкової системи.

Мета державної податкової політики:

– забезпечення надходження доходів до складу державних фондів;

– проведення регулювання економічного і соціального розвитку країни.

Методами податкового регулювання є:

– податкові пільги;

– податкові кредити;

– податкові канікули;

– відстрочення сплати податків;

– реструктуризація податкової заборгованості;

– податкова амністія;

– врегулювання подвійного оподаткування.

В Україні податкова політика в останні роки була спрямована на удосконалення податкової системи. Результатом стало формування податкової системи, подібної до системи оподаткування розвинених країн. До позитивних наслідків проведення такої політики можна зарахувати зниження ставок основних податків. Зокрема, ставки ПДВ було зменшено з 28 до 29%, податку на прибуток – з 30 до 25%. Запроваджено пропорційне оподаткування доходів фізичних осіб. Використовується єдина ставка в обсязі 15%, яка є значно нижчою порівняно з країнами ЄС. З метою стимулювання розвитку малого бізнесу в Україні діє спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва. Укладено угоди з уникнення подвійного оподаткування з іншими країнами.

Проте, податкова система України має досить значні недоліки, які негативно впливають на економічний і соціальний розвиток держави. Це, наприклад, такі:

– податкова система недостатньо спрямована на стимулювання економічного зростання, проведення структурної перебудови економіки, модернізації підприємств та впровадження інновацій;

– досить високим є податкове навантаження на фонд оплати праці, що стало одним із факторів посилення тінізації економіки та ухилення від оподаткування;

– недостатньо виваженими є механізми стягування та відшкодування податку на додану вартість, що є основою стримування економічного зростання та зловживань з одержанням бюджетного відшкодування;

– нерівномірний розподіл податкового навантаження на платників різних галузей;

– низьким (порівняно із зарубіжними країнами) є оподаткування операцій суб'єктів з використання природних ресурсів;

– спрощена система оподаткування малого бізнесу є недосконалою, оскільки вона сприяє уникненню від оподаткування та використанню нераціональних систем мінімізації податкових зобов'язань.

Метою реформування податкової системи України є досягнення такого її стану, який найбільш повною мірою відповідає забезпеченню поступального розвитку економіки та вирішенню соціальних проблем. При цьому до уваги береться як досвід розвинутих країн у формуванні системи оподаткування, так і особливості стану економічного, соціального і культурного розвитку України. Отже, основними задачами податкової реформи є:

– забезпечення стабільного, поступального розвитку економіки;

– формування достатнього обсягу ресурсів державного сектору для вирішення гострих соціальних проблем, наявних в Україні;

– проведення змін у системі податкового адміністрування, спрямованих на використання сучасних методів і форм, які запроваджено в розвинутих країнах.

Проведення податкової реформи спрямоване на підвищення інвестиційної активності в Україні, продовження структурної перебудови господарського комплексу, стимулювання інноваційного розвитку, зміцнення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу, сприяння розвитку підприємницької діяльності, сприяння прискореному розвитку регіонів. Важливою залишається задача забезпечення фінансування соціальних програм та соціального захисту громадян.

До основних напрямів проведення реформування податкової системи України належать:

– оптимізація фіскальної функції оподаткування;

– підвищення регулювальної функції оподаткування;

– проведення реформування системи платежів до соціальних фондів;

– формування системи оподаткування відповідно до вимог СОТ та забезпечення її адекватності умовам ЄС.

Оптимізації фіскальної функції оподаткування передбачено досягнути шляхом вживання таких заходів, як:

– спрощення податкової системи та податкової звітності;

– зниження податкового навантаження на платників податків;

– збільшення частки непрямого оподаткування та зменшення ролі прямих податків;

– зниження оподаткування операцій з використання факторів виробництва, зокрема, зменшення частки податку на прибуток підприємств у системі оподаткування;

– удосконалення податкового адміністрування у напрямі використання більш прозорих важелів та встановлення більш чітких правил регулювання взаємовідносин державних органів управління і платників.

Для забезпечення достатніх обсягів надходжень до бюджетної системи передбачається:

– розширювати податкову базу (шляхом обмеження ухилення від оподаткування);

– впроваджувати нові податки і збори, наприклад, податку на нерухоме майно;

– підвищувати оподаткування операцій з використання ресурсів (збільшення рентних платежів);

– поступово підвищувати ставки збору за забруднення навколишнього середовища;

– збільшувати частку податку з доходів фізичних осіб у структурі податкової системи;

– збільшувати частку місцевих податків і зборів у структурі доходів місцевих бюджетів;

– вирівнювати податкове навантаження на суб'єкти господарювання, скасовуючи пільгові ставки плати за землю та шляхом звільнення від її сплати;

– упорядковувати спрощену систему оподаткування шляхом прийняття більш раціональних умов, спрямованих на обмеження незаконних схем мінімізації оподаткування;

– удосконалювати адміністрування податків і зборів.

Підвищення функції стимулювання економічного розвитку передбачається за рахунок:

– поетапного зниження ставки податку на прибуток підприємств (до 22% у 2010 році та до 20%, починаючи з 2012 р.);

– податкового стимулювання активної амортизаційної політики підприємств (запровадження прискореної амортизації);

– впровадження інвестиційного податкового кредиту з податку на прибуток підприємств для суб'єктів, які здійснюють кваліфіковані інвестиції інноваційного спрямування, а також для підприємств, які реалізують інвестиційні проекти на територіях спеціальних (вільних) економічних зон і територій пріоритетного розвитку.

Для проведення реформування системи платежів до соціальних фондів необхідно:

– запровадити єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

– провести поетапне зниження ставки єдиного соціального внеску;

– внести зміни до системи розподілу платежів до соціальних фондів між роботодавцями і найманими працівниками (підвищення ставки для працівників і зниження для роботодавців).

4. Податкові служби України та шляхи вдосконалення її роботи

До системи органів Державної податкової служби належать:

— Державна податкова адміністрація України;

— державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

— державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва ‘ та Севастополя), районах у містах.

Державна податкова адміністрація України залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два й більше районів), об’єднані (на місто й район) державні податкові інспекції та в їх складі — відповідні підрозділи податкової міліції.

У Державній податковій адміністрації України та державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються колегії. Чисельність і склад колегії Державної податкової адміністрації України затверджуються Кабінетом Міністрів України, а колегій державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі — Державною податковою адміністрацією України. Колегії є дорадчими органами, що розглядають найважливіші напрями діяльності відповідних державних податкових адміністрацій.

Державну податкову службу України очолює Голова Державної податкової адміністрації України, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України за поданням Прем’єр-міністра України.

Заступники Голови Державної податкової адміністрації України призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Державної податкової адміністрації України. Кількість заступників Голови Державної податкової адміністрації України визначає Кабінет Міністрів України.

Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі очолюють голови, які призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Державної податкової адміністрації України.

ДПА виконує й функцію, безпосередньо пов’язану з впливом на податкову політику держави: вносить у встановленому порядку пропозиції щодо вдосконалення податкового законодавства; приймає у випадках, передбачених законом, нормативно-правові акти й методичні рекомендації з питань оподаткування; роз’яснює законодавство з питань оподаткування серед платників податків; вносить пропозиції та розробляє проекти міжнародних договорів стосовно оподаткування, виконує в межах, визначених законодавством, міжнародні договори з питань оподаткування.

ДПА України, ДПА в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції спрямовують свою діяльність на наступне: облік платників податків; перевірку додержання податкового законодавства платниками податків; застосування податкової санкції за порушення податкового законодавства; запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Облік платників податків здійснюється шляхом формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків — та інших обов’язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб. Платникові податку, який став на облік, відповідний регіональний орган ДПС видає довідку з ідентифікаційним номером. Для всіх потенційних платників податків постановлення на податковий облік є обов’язковим.

Перевіряють дотримання податкового законодавства шляхом контролю за дотриманням законодавства про податки, інші платежі, валютні операції, порядку розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, комп’ютерних систем і товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та її використанням для розрахунків за товари, роботи, послуги, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності; контролю за додержанням виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття та обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасністю і повнотою перерахування цих сум до бюджету.

Податкові санкції застосовуються у вигляді стягнення недоїмки, накладення адміністративного штрафу або нарахування пені, а також у вигляді зупинення операцій на розрахункових рахунках. Недоїмка це сума заниженого чи прихованого прибутку або сума податку за інший прихований чи неврахований об’єкт оподаткування. Штраф — грошове стягнення за порушення податкового законодавства. Пеня — сума, яка нараховується в разі затримання сплати податків, інших обов’язкових платежів.

5. Адміністрування податків і зборів в Україні

Існують різні види адміністрування у фінансовій та економічній сферах. На відміну від них податкове адміністрування являє собою комплекс правових, економічних і фінансових заходів держави для формування системи оподаткування, забезпечення своєчасної і повної сплати податків і зборів з метою задоволення фінансових потреб суспільства в цілому, а також розвитку економіки країни шляхом перерозподілу фінансових ресурсів.

Отже, під податковим адмініструванням слід розуміти сукупність норм (правил), методів, засобів і дій, за допомогою яких спеціально уповноважені органи держави здійснюють управлінську діяльність у податковій сфері, спрямовану на контроль за дотриманням законодавства про податки та збори (обов'язкові платежі), за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю внесення у відповідні бюджети податків і зборів, а у випадках, передбачених законами України, - за правильністю нарахування, повнотою та своєчасністю надходжень у відповідний бюджет інших обов'язкових платежів та притягнення до відповідальності порушників податкового законодавства.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Забороняється формування показників податкової звітності та митних декларацій на підставі даних,не підтверджених відповідними документами. Для обрахування об'єкта оподаткування платник податку на прибуток повинен використовувати дані бухгалтерського обліку щодо доходів і витрат із врахуванням положень Податкового кодексу України.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого граничного терміну подання такої звітності.

У разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.

На підставі документарного підтвердження даних платник податку у строки, встановлені законом, подає податковому органу податкову декларацію (розрахунок) - документ, на підставі якого здійснюється нарахування та сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого або сплаченого податку.

Платник податку на прибуток подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність.

Відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть:

- юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які визначені платниками податків, а також їх посадові особи.

Відповідальність за порушення податкового законодавства відокремленим підрозділом юридичної особи несе юридична особа, до складу якої він входить;

- фізичні особи - платники податків та їх законні чи уповноважені представники у випадках, передбачених законом;

- податкові агенти.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Податкова декларація подається до органу державної податкової служби за вибором платника податків в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до органу державної податкової служби в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Прийняття податкової декларації є обов'язком органів податкової служби. Причому, під час прийняття податкової декларації уповноважена особа податкової служби зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення лише всіх обов'язкових реквізитів. Інші показники, зазначені в податковій декларації, до її прийняття перевірці не підлягають.

За умови дотримання цих вимог посадова особа зобов'язана зареєструвати декларацію датою її фактичного отримання органом податкової служби. При цьому декларація вважається прийнятою.

За зверненням платників податків контролюючі органи безоплатно надають консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. За вибором платника податків консультація надається в усній або письмовій формі.

Причому, платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої у письмовій формі, не може бути притягнуто до відповідальності.

Платник податку, як правило, самостійно обчислює суму податкового зобов'язання та пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації. Але контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов 'язань, якщо:

а) платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію;

б) дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках;

в) згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган;

г) рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків;

д) дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів;

е) результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Не підлягає оскарженню податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації.

У разі, коли сума грошового зобов'язання платника податків розраховується самостійно контролюючим органом, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків повідомлення-рішення. Таке повідомлення-рішення повинно містити підставу для такого нарахування податкового зобов'язання, посилання на норму Податкового кодексу України або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючий орган, відповідно до якої був зроблений перерахунок грошових зобов'язань платника податків; граничні строки сплати грошового зобов'язання та строки виправлення показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання у встановлений строк; граничні строки, передбачені для оскарження такого податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

У разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Джерелами самостійної сплати грошових зобов 'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

6. Форми ухилення від сплати податків та їх соціально економічні наслідки

Уникнення податків та ухилення від їх сплати притаманні будь-якому суспільству. Причиною цього є очевидний вплив податків на доходи і витрати платників при недостатньому усвідомленні ними вигід від споживання суспільних благ, що фінансуються за рахунок податкових платежів. Це означає, що витоки зазначеного суспільного явища необхідно шукати в суспільній природі податків, які за своєю сутністю є еквівалентними платежами громадян в обмін на суспільні блага, що надає їм держава, виконуючи свої функції (наслідком усвідомлення сутності податків стало визначення принципу еквівалентності як одного з основних наукових принципів оподаткування), а за формою прояву - відносинами привласнення державою частини індивідуальних та корпоративних доходів, відчужених і вилучених у платників на основі примусу, що в правових державах здійснюється на підставі закону.

В державах з розвинутими демократичними інститутами, надійними механізмами зворотного зв'язку між органами представницької демократії, що ухвалюють податкові закони, та виборцями - платниками податків, а також надійними системами контролю за ефективним витрачанням бюджетних коштів, що сприяють досягненню еквівалентності податкових платежів і суспільних благ, необхідність сплачувати податки все більше набуває усвідомленого характеру, а відносини приневолення до їх сплати трансформуються у відносини, в які все більша частина платників вступає з власної волі, тобто у відносини вільного вибору. Натомість в державах, які лише будують демократичні інститути і в яких обмін податків є далеким від еквівалентного, форма прояву податків не лише маскує їх сутність, а й ототожнюється з нею. Отже, в суспільній свідомості податкові платежі ототожнюються з платежами, які і запроваджуються без згоди більшості платників, і сплачуються в примусовому порядку. Це стає підґрунтям для антифіскальної поведінки платників, породжуючи бажання зменшити податкові зобов'язання або взагалі ухилитися від їх виконання. І чим менш досконалими є демократичні інститути в державі, тим більш масовою стає така поведінка.

Узагальнюючи існуючі в економічній літературі підходи щодо проблеми несплати податків та обов'язкових платежів до бюджету в повному обсязі, можна дати наступні визначення:

Ухилення від сплати податків - нелегальний шлях зменшення податкових зобов'язань, заснований на свідомому використанні методів приховування доходів і майна від податкових органів і недостовірності бухгалтерської і податкової звітності.

Податкова оптимізація - сукупність методів і засобів, які дозволяють обрати з числа усіх можливих варіантів розвитку той, що забезпечить найбільш ефективне використання фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні суб'єкта оподаткування.

Мінімізація оподаткування - сукупність заходів, спрямованих на зменшення бази оподаткування.

Податкове планування - сукупність методів і заходів, спрямованих на збільшення фінансових ресурсів, які залишаються в розпорядженні підприємства після сплати податків та інших відрахувань, заснована на використанні існуючих можливостей у галузі податкового законодавства та врахуванні змін всіх факторів, що впливають на рівень оподаткування.

Відомий французький спеціаліст в галузі фінансового права П.М. Годме виділяв серед причин податкових правопорушень економічні (зіставлення наслідків сплати і несплати податків), політичні (недосконалість податкового законодавства), технічні (недосконалість контролю з боку податкових та інших державних органів) і моральні (реакція платників податків на збільшення податкового тягаря й на розуміння необхідності сплати податків).

Н.М. Шелудько вважає, що причинами ухилень від оподаткування в Україні слід визнавати: високі податки і нерівномірність податкового навантаження; недостатню прозорість податкового законодавства і постійне внесення змін до нього; повільні й непрозорі приватизаційні процеси; втручання владних структур усіх рівнів у діяльність суб'єктів господарювання; корупцію в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Чинниками, які зумовлюють збільшення тіньових операцій, в тому числі й внаслідок ухилення від оподаткування, на думку С.А. Квасова, можуть бути: недосконалість правового регулювання економічної сфери; знецінення обігового капіталу в результаті інфляції; штучність курсу національної грошової одиниці і жорсткі грошово-кредитні відносини; фіскальний характер податкової політики; нерозвиненість фондового і страхового ринків; негативне зовнішньоторговельне сальдо і нелегальний переказ валютних коштів за кордон та ін. Вказані фактори доцільно класифікувати за критерієм часу26:

1. Короткострокові чинники (прорахунки в реформуванні відносин власності; фіскальний тиск; відсутність стабільного й ефективного законодавства; відставання правового поля від практики; здійснення тіньової діяльності; низька платоспроможність населення; нерозвинена ринкова структура).

2. Середньострокові чинники (деформованість структури та висока витратомісткість виробництва; надмірне втручання держави в економічні процеси; монополізм влади і її майже повна безвідповідальність; низький рівень розвитку продуктивних сил і конкурентоспроможності вітчизняних товарів; низькі стандарти якості життя людей).

3. Довгострокові чинники (тривала ізольованість української економіки від інтеграційних процесів і відсутність адаптаційного періоду входження в світогосподарську економічну систему; відсутність у підсвідомості людей демократичних традицій, які формуються десятиліттями і впливають на так зване "чесне підприємництво", виконання своїх обов'язків перед державою; історичні традиції народу, формування патерналістичної ідеології реалізації соціальних відносин, висока залежність народу від державної політики; відсутність механізмів відповідальності влади за дії або бездіяльність у разі порушення національних інтересів держави).

Досліджуючи детермінанти вчинення правопорушень у сфері оподаткування, І.П. Голосніченко згрупував їх у такі блоки: соціально-економічні, нормативно-правові, соціально-психологічні та організаційні.

До соціально-економічних факторів ухилення від сплати податків автор відносить наявність у країні тіньової економіки і значної кількості коштів, що обертаються в цій сфері. Доходи від такої діяльності не оподатковуються, адже вона функціонує поза державним контролем. Тому, саме явище тінізації економіки можна розглядати як одну з основних умов вчинення податкових правопорушень. З іншого боку, наслідком значного податкового пресу є різкий спад виробництва, збільшення підприємств посередницької діяльності, які не виробляють нової продукції, надаючи послуги, часто непомірно збільшують плату за товар, не додаючи майже нічого до його собівартості, крім того, здебільшого, ухиляються від оподаткування.

До нормативно-правових детермінант вчинення правопорушень у сфері оподаткування відносяться недоліки податкового законодавства та законодавства, що регулює відносини підприємницької діяльності.

Однією із соціально-психологічних причин порушень податкового законодавства є корумпованість частини державних службовців, у тому числі і працівників державної податкової служби. Платники податків не довіряють органам влади, деякі з них вважають, що кошти, які надходять до бюджету, не направляються за призначенням, а розкрадаються чиновниками різних рівнів.

Іншою причиною ухилення від сплати податків є організаційні детермінанти, пов'язані з правовим нігілізмом підприємців, відсутністю традицій у суспільстві щодо чинників оподаткування.

До найбільш негативних наслідків масового ухилення від сплати податків можна віднести: скорочення дохідної частини бюджетів всіх рівнів та, відповідно, зростання бюджетного дефіциту; установлення в результаті ухилення окремих суб'єктів господарювання від сплати податків, нерівності між добросовісними платниками і порушниками податкового законодавства, що не відповідає принципам ринкової конкуренції; порушення принципу соціальної справедливості, оскільки неплатники податків переносять податковий тягар на тих, хто відповідально виконує податкові зобов'язання.

Значні масштаби ухилення від оподаткування порушують основний принцип оподаткування - "рівний розподіл податків", за яким платежі до бюджету мають бути пропорційними з його доходами, і винятки для окремих осіб неприпустимі.

7.Система прямого оподаткування в Україні

Пряме оподаткування в Україні базується на чотирьох основних видах податків: податок на прибуток підприємств, податок з доходів фізичних осіб, земельний податок та податок з володарів транспортних засобів. Рівень прямого оподаткування в Україні останніми роками мав тенденцію до зниження.

Доля податку на прибуток в доходах бюджету втричі перевищує долю податку з доходів фізичних осіб, а в країнах з ринковою економікою навпаки. Вагомою причиною такого становища є низький рівень життя більшої частини населення країни, особливо рівень заробітної плати.

Прямі податки впливають на такі показники фінансово-господарської діяльності підприємства,як ціна продажу продукції, дохід від реалізації продукції, собівартість продукції, операційний прибуток, чистий прибуток підприємства, швидкість обертання обігових коштів, на платоспроможність тп фінансову стійкість підприємства, формування його фінансових ресурсів та інвестиційну діяльність, конкурентоспроможність продукції і загалом на поведінку підприємців щодо будь-якої діяльності – операційної, інвестиційної чи фінансової. Рівень цього впливу залежить від системи прямого оподаткування – самих податків, рівня їх фіскальності, методів їх справляння, стабільності та досконалості системи.

Від сумарної величини прямих податків, які сплачує підприємство за певний календарний період, залежить по-перше, чистий прибуток підприємства і , по-друге, його потреба в обігових коштах для обслуговування процесу виробництва та реалізації.

Ми вважаємо, що неплатоспроможність багатьох українських підприємств зумовлена не тільки системою прямого оподаткування. Ставки прямих податків в Україні не перевищують аналогічних ставок в інших державах. А для окремих податків є нижчим. Важкий фінансовий стан українських підприємств пояснюється обвальною втратою ними власних обігових коштів, особливо через інфляційні процеси 2008 – 2010рр.

Система прямого оподаткування також може суттєво впливати на формування підприємствами власних фінансових ресурсів, основними джерелами яких є прибуток та амортизаційні відрахування. Проте, якщо стосовно прибутку цей вплив є прямим і реалізується через прямі податки, що їх підприємство сплачує з прибутку, то на амортизацію податки впливають опосередковано – через вимоги податкового обліку, який регламентує норми амортизаційних відрахувань та можливості використання прискорених норм амортизації

Таким чином послабити негативний вплив чинної системи прямого оподаткування на фінансово-господарську діяльність суб’єктів підприємництва можна, на нашу думку, двома засобами:

1) Зовнішній – зменшення податкового навантаження на підприємства та стабілізація системи прямого оподатковування на тривалий час шляхом прийняття Податкового кодексу.

2) Внутрішній – зменшення сим сплачуваних підприємством прямих податків, зборів та обов’язкових платежів податкового характеру шляхом реалізації на підприємстві системи податкового планування, під яким розуміють вибір між різними варіантами здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства і розміщення його активів з метою досягнення найнижчого рівня податкових зобов’язань, що виникають при цьому

8.Система непрямого оподаткування в Україні

Система непрямого оподаткування у світі поєднує в собі дві різні складові – акцизні та митні податки, справляння яких має тисячолітню історію та податок на додану вартість – сучасний податок, реально функціонуючий з середини минулого століття. Так, широке запровадження ПДВ вважається за останні півстоліття найважливішим досягненням процесу еволюції оподаткування в цілому і непрямого оподаткування зокрема [3]. Подібна оцінка наводиться у відомому науковому дослідженні функціонування податку на додану вартість у світі, виконаному фахівцями Міжнародного валютного фонду, де зокрема зазначається, що швидке розповсюдження ПДВ у світі – це найбільш важливе досягнення двадцятого століття в сфері оподаткування [4].

Слід зазначити, що до непрямого оподаткування, а відповідно до непрямих податків, у зарубіжних дослідженнях і законодавствах належать такі: ПДВ, акцизи на певні групи підакцизних товарів, митні збори, інші форми податків з обороту. В Угоді СОТ про субсидії види непрямих податків розширюються і до них належать податки, що означають податки на продажу, акцизний збір, податок з обороту, податок на додану вартість, податок з франшизи, гербовий збір, податок на дарунки та спадщину, податки на матеріальні запаси та обладнання, кордонний збір та всі податки, які не є прямими та імпортним митом

Тобто стан непрямого оподаткування в Україні має декілька головних ознак:

• зниження фіскальної потужності при наповненні бюджету;

• невідпрацьованість системи адміністрування, особливо ПДВ;

• критичний рівень бюджетних відшкодувань і взаємних заборгованостей з ПДВ;

• недостатня повнота охоплення платників податків і бази оподаткування;

• високий рівень ухилення на законних і фіктивних підставах від оподаткування;

• непрозорість функціонування митниці як головної інституції, що реалізує непряме оподаткування;

• недостатньо відпрацьоване планування та прогнозування доходів бюджетів від непрямих податків.

Розв’язання проблем з непрямим оподаткуванням повинно лежати в площині загальної стратегії реформування системи оподаткування та формування бюджетів. Попри анонсовані новою владою процеси активної розробки нової концепції державного та місцевих бюджетів країни, вони на сьогодні є досить невизначеними та не розголошуються. Особливу увагу необхідно приділити питанням формування податкових надходжень від сплати непрямих податків. Безперечно, слід врахувати досвід попередніх напрацювань у частині планування та прогнозування доходів бюджету.

9.Економічна сутність податку на додану вартість та його значення

Оподаткування процесів споживання в Україні здійснюється через використання акцизів і

мита. Акциз - це непрямий податок, який являє собою надбавку до ціни. Акцизи представлені

двома формами: специфічні та універсальні.

Суть специфічних акцизів у тому, що не всі товари підпадають під акцизне

оподаткування, а лише окремі їх види, причому є різні підходи до оподаткування різних груп

товарів. Специфічним акцизом є акцизний збір.

Функціонування універсальних акцизів пов'язане із загальним підходом до

оподаткування процесів споживання.

ПДВ - це непрямий податок на додану вартість, яка створюється на всіх стадіях виробництва

та обігу, який включається у вигляді надбавки у ціну товару, робіт, послуг. Цей податок повністю

сплачується кінцевим споживачем товарів, робіт, послуг.

Сутність ПДВ полягає у сплаті податку продавцем (виробником, постачальником) товарів,

робіт, послуг з тієї частини вартості, яку він додає до вартості своїх товарів (робіт, послуг) до стадії

реалізації їх. Додана вартість створюється в процесі всього циклу виробництва і обігу товарів,

починаючи із стадії виготовлення їх і закінчуючи реалізацією кінцевому споживачеві. Відповідно

податок сплачується на кожній стадії виробництва та обігу. ПДВ має широку податкову базу,

практично охоплює всі види товарів і послуг. Продавець включає податок на додану вартість у

вартість товарів та наданих послуг. Але й сам він сплачує ПДВ за придбані ним у процесі

виробництва товари (роботи, послуги). Таким чином, сума сплаченого ним податку становить

різницю між сумами податку, отриманими від покупців за реалізовані товари і послуги, та сумами

податку, сплаченими постачальникам при придбанні тих товарів і послуг, які необхідні в процесі

виробництва оподаткованих товарів (робіт, послуг).

ПДВ досить нейтральний до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар

розподіляється рівномірно між усіма групами товарів і послуг, податок не впливає на поведінку

платників, як учасників господарської діяльності, не примушує їх змінювати економічні рішення.

Широка база оподаткування, яка включає товари, роботи, послуги забезпечує значні бюджетні

надходження, а універсальні ставки полегшують обчислення ПДВ для платників і контроль

податкових органів за повнотою та своєчасністю сплати податку до бюджету.

Можна стверджувати, що ПДВ свої переваги і недоліки (рис. 3.1)

Рис. 3.1. Переваги і недоліки податку на додану вартість

Загалом зміст податку на додану вартість чітко характеризують його класифікаційні

ознаки (рис. 3.2).

Переваги:

- відсутність подвійного оподаткування і кумулятивного ефекту;

- рівність умов щодо сплати як виробниками, так і продавцями;

- ритмічність надходження коштів до бюджету держави;

- регулює розмір заробітної плати і ціни;

- стримує кризу перевиробництва і прискорює витіснення з ринку слабких

підприємств;

- включає механізм взаємної перевірки платниками податкових зобов’язань;

- дає можливість стримувати невиправданий ріст цін.

Недоліки:

- складний механізм нарахування і сплати;

- стримує розвиток виробництва;

- стимулює інфляцію при застосування високих ставок;

- негативно впливає на високотехнічні і наукоємні виробництва;

- можливість ухилення в умовах недосконалого податкового обліку;

- регресивний влив на малозабезпечені верстви населення;

- потребує підготовки персоналу податкової служби.

10.Бюджетне відшкодування ПДВ:сутність та механізм здійснення

Бюджетне відшкодування ПДВ — сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку. Єдиною підставою для формування податкового кредиту, є наявність у платника податку — покупця товарів, робіт або послуг належно оформленої податкової накладної.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, та строки розрахунків з бюджетом визначено п. 7.7 ст. 7 Закону.

Як свідчить практика, під час розгляду справ досліджуваної категорії зазначена норма застосовувалася у V редакції, чинній до 1 червня 2005 р., тобто до набрання чинності п. 7.7 ст. 7 Закону (крім пп. 7.7 цього пункту, який набрав чинності з 1 січня 2006 р.), викладеним зі змінами, внесеними згідно з Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" від 25 березня 2005 р. № 2505-ІУ.

Відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону в редакції, чинній до 1 червня 2005 р., алгоритм бюджетного відшкодування був таким.

Відшкодуванню з бюджету підлягали суми ПДВ, які визначалися як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону).

Якщо за результатами звітного періоду сума ПДВ мала від'ємне значення, вона підлягала відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подання декларації (пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону). Підставою для отримання відшкодування були дані тільки податкової декларації за звітний період.

За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування могла бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображалося в податковій декларації.

Відшкодування здійснювалося шляхом перерахування відповідних грошових сум із бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговував, або шляхом видачі казначейського чека, який приймався до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами.

Здійснення відшкодування шляхом зменшення платежів за іншими податками, зборами (обов'язковими платежами) не дозволялося.

З 1 червня 2005 р. суттєво змінено механізм справляння та відшкодування ПДВ. Зазначені зміни спрямовані на розширення бази оподаткування та подолання негативних тенденцій, які призвели до виникнення значного розміру бюджетного відшкодування перед платниками податку.

Порядок відшкодування ПДВ став однаковим для всіх платників податку, за винятком осіб, визначених у пп. 7.7.11 п. 7.7 ст. 7 Закону, які не мають права на відшкодування податку з бюджету.

Сутність механізму відшкодування ПДВ полягає в тому, що за підсумками періоду (першого), в якому виникло від'ємне значення, платник податку бюджетного відшкодування не одержує. Сума такого від'ємного значення у цьому періоді враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні податкові періоди (в т. ч. розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а за його відсутності — зараховується до складу податкового кредиту наступного (другого) податкового періоду (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону).

Платник податку набуває право на бюджетне відшкодування лише у випадку, визначеному пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону, коли за підсумками наступного (другого) звітного періоду від'ємне значення ПДВ залишається. Однак відшкодуванню підлягає лише та частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому (першому) податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг). Інша частина від'ємного значен-ня, що не потрапила під бюджетне відшкодування, включається до податкового кредиту наступного (третього) податкового періоду.

Платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування і прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення цієї суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригінали п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі здійснення експортних операцій (пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону).

Відповідно до пп. 7.7.5 та 7.7.6 п. 7.7 ст. 7 Закону протягом ЗО днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого самого строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки надати органу Державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган Державного казначейства надає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Зважаючи на особливу відповідальність, працівники органів ДПСУ, що здійснюють претензійно-позовну роботу, мають звертати увагу на законність нарахування ПК з ПДВ, який стає об'єктом бюджетного відшкодування.

11.Особливості оподаткування обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів

Особливості оподаткування алкогольних та тютюнових виробів

Існують деякі особливості у механізмі оподаткування акцизним збором алкогольних і тютюнових виробів. Так, виробники алкогольних і тютюнових виробів повинні проводити маркування кожної пляшки алкогольних напоїв та кожної пачки тютюнових виробів у такий спосіб, щоб марка розривалась під час розкривання товару. Тобто до початку виробництва, виробники повинні придбати марки акцизного збору в податкових органах. Забороняється ввезення, зберігання, транспортування, прийняття на комісію з метою продажу та реалізації на території України алкогольних напоїв та тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка. Продаж марок акцизного збору проводиться відповідно до заявки-розрахунку на необхідну кількість марок. Сплата акцизного збору по алкогольних та тютюнових виробах вітчизняними виробниками здійснюється наступним чином: 1) підприємства - виробники алкогольних напоїв сплачують акцизний збір на третій робочий день після здійснення обороту з реалізації при умові якщо вони: реалізують алкогольні напої з умістом спирту етилового від 1,2 до 8,5 відсотка об'ємних одиниць (слабоалкогольні напої), які відповідно до законодавства не підлягають маркуванню марками акцизного збору; реалізують алкогольні напої, виготовлені без використання спирту етилового. Тобто сплата акцизного збору відбувається щоденно, виходячі з фактичних обсягів реалізації; 2) якщо суб'єкти підприємницької діяльності отримують спирт етиловий для переробки на іншу підакцизну продукцію, що підлягає маркуванню марками акцизного збору, вони зобов'язані видати органам державної податкової служби податковий вексель що підтверджує зобов'язання із сплати суми акцизного збору і сплатити суми акцизного збору при придбанні марок акцизного збору протягом не більше 90 календарних днів від дня отримання спирту етилового. Тобто сплата акцизного збору відбувається після отримання спирту , але ще до того, як продукція з цього спирту починає вироблятись. 3) підприємства вторинного виноградного виноробства сплачують акцизний збір при придбанні акцизних марок на суму, розраховану із ставок акцизного збору на готову продукцію, вироблену з виноградних виноматеріалів чи сусла, з використанням спирту етилового; 4) підприємства - виробники тютюнових виробів сплачують акцизний збір щомісячно до 16 числа наступного за звітним місяця, виходячи з фактичного обсягу реалізації тютюнових виробів за минулий місяць. Дещо інший порядок сплати акцизного збору по імпортних алкогольних і тютюнових виробах. Сплата акцизного збору імпортером цієї продукції відбувається під час придбання марок акцизного збору (ще до початку виробництва даних товарів), які потім передаються закордонному виробнику для їх наклеювання в процесі виробництва. Особлива увага приділяється контролю за транзитом підакцизних товарів та експортом алкогольних напоїв, оскільки ці операції звільняються від сплати ПДВ і акцизного збору. Тому, для мінімізації податків, підприємці можуть оформити підакцизні товари на експорт або як транзит, а фактично незаконно залишити їх для реалізації на митній території України. Саме з цієї причини, митне оформлення цих операцій здійснюється за умови гарантування доставки цих товарів до митного органу призначення. Суб’єкт підприємницької діяльності самостійно обирає один із таких видів заходу гарантування доставки підакцизних товарів: - надання фінансових гарантій митним органам; - охорона та супроводження товарів митними органами; - перевезення товарів митним перевізником та інші.

12.Акцизний податок як форма специфічних акцизів,алгоритм розрахунків та перспективи розвитку в Україні

Впродовж тривалого часу основним видом непрямих податків залишалися саме специфічні акцизи (рис. 6.1.), які встановлюються на окремі товари.

Як і інші непрямі податки, акцизний податок (специфічний акциз) в остаточному підсумку збирається зі споживачів продукції, хоча сплачують його до бюджету виробники підакцизних товарів або їх імпортери.

На відміну від ПДВ, акцизним податком обкладаються тільки підакцизні товари та надходить акцизний податок до бюджету тільки один раз (подальший перепродаж підакцизних товарів акцизним податком не обкладається).

Таким чином, акцизний податок – непрямий податок, основою якого виступає диференційований підхід до оподаткування різних товарів та товарних груп. Тому його відносять до категорії специфічних акцизів.

 

АКЦИЗИ – податки на предмети масового споживання, що виробляються і реалізуються в межах країни, та призначені для внутрішнього споживання товари іноземного виробництва

ВИДИ АКЦИЗІВ

Універсальні акцизи

Специфічні акцизи

Податок з продажу

Податок з обороту

Податок на додану вартість

Акцизний податок

Рис. 6.1. Види акцизів

Товари, оподатковувані специфічними акцизами (підакцизні), володіють однією або декількома із наступних характеристик:

- їх виробництво та реалізація знаходяться під контролем держави, тобто ці товари (продукція) являють особливий інтерес для держави;

- вони характеризуються нееластичністю попиту за ціною;

- еластичність попиту щодо рівня доходу для цих товарів більше одиниці, тобто ці товари (продукція) відносяться до категорії предметів розкоші;

- їх споживання не приносить користі або з високою ймовірністю викликають негативні зовнішні ефекти[1].

Виходячи із вище сказаного, основні причини акцизного оподаткування наступні.

1. Збільшення доходів бюджету при незначному податковому навантаженні та невеликих адміністративних затратах. При цьому основними аргументами на користь акцизів є великі об’єми продажу підакцизних товарів, невелика кількість виробників, нееластичний попит за ціною, простота розрахунку, відсутність близьких субститутів підакцизних товарів.

 

2. Обмеження негативних зовнішніх ефектів від споживання підакцизних товарів, зокрема таких, як тютюнові вироби та алкогольні напої, енергетичні продукти, автотранспортні засоби. Акцизи на подібні товари дають можливість змусити споживача врахувати створюванні ними негативні зовнішні ефекти та спонукають їх зменшувати споживання підакцизних товарів.

3. Забезпечення справедливості оподаткування по вертикалі. Специфічні акцизи можуть сприяти підвищенню ступеня справедливості оподаткування внаслідок того, що споживачами деяких видів підакцизних товарів (бензин, предмети розкоші) є передусім громадяни з високими та середніми доходами. Отже, запровадження специфічних акцизів підвищує податковий тягар на ці версти населення. Водночас акциз на пиво та тютюнові вироби мають регресивний характер, тобто із зростанням доходів його частка в доходах зменшується.

Акцизний збір в Україні було запроваджено Законом України «Про акцизний збір» від 18 грудня 1991 р., який надалі було замінено Декретом Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір». Крім того, оподаткування підакцизних товарів акцизним збором здійснювалося на підставі Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» від 15 вересня 1995 року №329/95-ВР, якими визначалися основні положення оподаткування акцизним збором алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також переліку законів України, що встановлювали ставки платежу: від 7 травня 1996 року №178/96-ВР «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої», від 6 лютого 1996 року №30/96-ВР «Про ставки акцизного збору на тютюнові вироби», від 24 травня 1996 року №216/96-ВР «Про ставки акцизного збору на транспортні засоби» і від 11 липня 1996 року №313/96-ВР «Про ставки акцизного збору та ввізного мита на деякі товари (продукцію)».

З прийняттям Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. №2755-VІ зазначені законодавчі акти, які визначали порядок обчислення і сплати акцизного збору, коло платників, ставки акцизного збору, терміни сплати та пільги в оподаткуванні, втратили чинність. На сьогодні у VІ розділі «Акцизний податок» Податкового кодексу України передбачено всі діючі норми щодо оподаткування підакцизної продукції, встановлено ставки акцизного податку та визначено особливості оподаткування.

ПІДАКЦИЗНІ ТОВАРИ

спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво

тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну

нафтопродукти, скраплений газ

автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли

На даний час в Україні акцизним податком обкладаються спирт, лікеро-горілчана продукція, виноробна продукція, пиво, тютюн та тютюнові вироби, окремі транспортні засоби, деякі нафтопродукти (рис.6.2).

 

 

Рис.6.2. Перелік підакцизних товарів в Україні

 

Варто підкреслити, що в Україні встановлено державний контроль за обігом підакцизних товарів, зокрема, спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів відповідно до Закону України від 19 грудня 1995 р. № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

Отже,акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених Податковим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).

Це не повна відповідь на це питання.

13.Особливості оподаткування товарів при переміщенні через митний кордон України

Розділ IX - ОСОБЛИВОСТІ ПРОПУСКУ ТА ОПОДАТКУВАННЯ ТОВАРІВ, ЩО ПЕРЕМІЩУЮТЬСЯ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ ГРОМАДЯНАМИ

Партнер раздела нотариус Золтан Русанюк

 

Глава 42 загальні положення

Стаття 247. Порядок переміщення громадянами товарів через митний кордон України

Громадяни за умови дотримання вимог цього Кодексу та інших законів України можуть переміщувати через митний кордон України будь-які товари, крім тих, що заборонені до ввезення в Україну та вивезення з України, а також тих, щодо яких законом України встановлено обмеження в галузі зовнішньоекономічної діяльності.

Стаття 248. Умови пересилання громадянами товарів у міжнародних поштових та експрес-відправленнях

Громадяни мають право пересилати товари у міжнародних поштових та експрес-відправленнях у порядку, встановленому статтями 151-153 цього Кодексу, крім товарів, заборонених до такого пересилання.

Обмеження щодо вартості та обсягів товарів, а також перелік товарів, заборонених до пересилання у міжнародних поштових та експрес-відправленнях, встановлюються цим Кодексом та іншими законами України.

Стаття 249. Визначення вартості товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків і зборів

Митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків і зборів визначається на підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови надання підтверджувальних документів (товарних чеків, ярликів тощо), які можна ідентифікувати з наявними товарами. При визначенні митної вартості товарів, які переміщуються у несупроводжуваному багажі та вантажному відправленні, крім вартості самих товарів враховується вартість їх страхування та перевезення (фрахту) до моменту перетинання ними митного кордону України.

За відсутності таких підтверджень або у разі наявності обгрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості митні органи визначають митну вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари та відповідно до вимог цього Кодексу.

Глава 43 пропуск та оподаткування товарів, що вивозяться громадянами за межі митної території україни

Стаття 250. Умови вивезення громадянами товарів за межі митної території України

Вивезення громадянами товарів за межі митної території України здійснюється у порядку та на умовах, встановлених законодавством України для підприємств, якщо інше не передбачено законом.

Дія частини першої цієї статті не поширюється на:

1) товари, сукупна вартість яких не перевищує суму, еквівалентну 200 євро;

2) предмети, які вивозяться (пересилаються) у зв'язку з виїздом за межі України на постійне місце проживання;

3) предмети, які входять до складу спадщини, оформленої в Україні на користь громадянина-нерезидента, за умови підтвердження складу спадщини органами, що вчиняють нотаріальні дії;

4) товари, які тимчасово вивозяться (пересилаються) за межі митної території України під письмове зобов'язання про їх зворотне ввезення;

5) товари, які були тимчасово ввезені на митну територію України під зобов'язання про їх зворотне вивезення, що підтверджується відповідними документами;

6) предмети, одержані громадянами-нерезидентами у вигляді призів і нагород за участь у змаганнях, конкурсах, фестивалях тощо, які проводяться на території України, що підтверджується відповідними документами;

7) предмети (майно) особистого користування, у тому числі предмети початкового облаштування, придбані в Україні громадянами-нерезидентами, які користуються пільгами згідно з міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку, що вивозяться (пересилаються) цими громадянами у зв'язку з їх остаточним виїздом за межі України;

8) товари, придбані громадянами-нерезидентами на території України, загальна вартість яких не перевищує суми іноземної валюти, ввезеної цими громадянами під час в'їзду в Україну, за умови подання відповідних документів;

9) предмети, призначені для особистого користування, що вивозяться (пересилаються) громадянами-нерезидентами у зв'язку з остаточним виїздом за межі України;

10) товари, що вивозяться громадянами-нерезидентами у зв'язку з остаточним виїздом за межі України, на суму, що не перевищує 80 відсотків доходу, одержаного за час роботи чи навчання в Україні, за умови подання відповідних документів.

Стаття 251. Обмеження щодо вивезення громадянами за межі митної території України окремих товарів

Не допускається вивезення громадянами за межі митної території України незалежно від загальної вартості:

1) товарів, щодо яких відповідно до законодавства України застосовуються заходи тарифного та нетарифного регулювання експорту;

2) товарів, на які встановлено державні дотації, крім предметів особистого користування;

3) товарів промислового призначення (обладнання, комплектуючих виробів, матеріалів тощо) згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Вивезення дорогоцінних металів (за винятком банківських металів, пам'ятних та ювілейних монет України із дорогоцінних металів), дорогоцінного каміння та виробів з них, а також культурних цінностей з метою їх відчуження дозволяється у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Порядок вивезення банківських металів, пам'ятних та ювілейних монет України із дорогоцінних металів визначається Національним банком України.

{ Стаття 251 із змінами, внесеними згідно із Законом N 291-IV ( 291-15 ) від 28.11.2002 - набирає чинності з 01.01.2003 року }