Міністерство культури України Київський національний університет культури і мистецтв ВП «Львівська Філія» РЕФЕРАТ з дисципліни «Філософія» на тему: «Філософські погляди Хоми Аквінського» Виконала: ст.гр.ДХМс-23Л Вульчак Х. Перевірив:викл. Печерянський І.П. Львів – 2014

Вступ 1. Основні риси філософії середньовіччя

2. Хома Аквінський. Біографія

3. Вчення про бутті

3.1. П'ять доказів буття Бога

4. Вчення про людину та її душі

5. Теорія пізнання

6. Етика

7. Політика право

Висновок

Список використаної літератури

Вступ Філософія стала світ о результаті усвідомлення людством себе. Хочеш пізнати себе — філософствуй, це справедливо як окремої людини, так будь-який епохи.

Грецька слово "філософія" перегукується з іменам Геродота, Геракліта й Піфагора. Його глибший зміст уперше був в підданий ретельного аналізу Платоном й Арістотелем. Російською мову слово "філософія" перекладається любов (>филео) до мудрості (софія), яклюбомудрие. Вік філософії дуже шанований, перші великі філософи жили близько 2,5 тисяч років тому. Зрозуміло, що у різні віки людства слову "філософія" надавали в усьому однаковий сенс.

У цілому нині філософія об'єднує у собі науково-теоретичне знання з духовно-практичної, ціннісної стороною людського досвіду. І це визначає двоякий характер відносини філософії до часу культури. Філософія — дуже точний барометр часу. Але філософія, її верхові твори і підвладні часу; філософський погляд поширювати на світ усвідомлення його передачі під знаком вічності.

У філософських системах і навчаннях зосереджений як інтелектуальний, але й моральний, і естетичний досвід людства. Центр тяжкості, головне осередок філософських проблем — сенсом і метою людського життя, пошук і освоєння твердження вищих життєвих істин та матеріальних цінностей.

Тема даного реферату - філософія Хоми Аквінського.

Мета роботи: докладно розглянути філософію Фоми Аквінського.

Досягнення поставленої мети, я вирішувала такі:

· розглядала основні риси філософії середньовіччя;

· описувала біографію Фоми Аквінського;

· докладно розглядала вчення про бутті, вчення про людину та її душі, теорію пізнання і етику середньовічного філософа.

1. Основні риси філософії середньовіччя

Під «середньовіччям» зазвичай розуміють період розвитку суспільства, охоплюючий ряд століть з древнього світу до Нового часу. Для Західної Європи його початок посідає V століття нашої ери, і це пов'язані з розпадом Римська імперія, а завершення належить до XIV віці, до виникнення епохи Відродження. У соціально-економічному плані він співвідноситься з епохою феодалізму, з поширенням і зміцненням суспільного устрою, більш прогресивного, ніж рабовласницька організація суспільства.

Для філософії це був період, коли змінилися мету і характер філософствування. Античності було властиво, загалом, підпорядкування філософствування тим чи іншим політичних режимів чи будь-якою монотеїстичною релігії. Філософи могли вільно створювати свої світоглядні концепції в галузі як онтології, і у гносеології, етики, естетиці, соціальної філософії. Їх реліозно-мифологічна орієнтація була щодо автономної стосовно того, який існував великий вибір серед «богів» чи трактуваннях «божества», механізмів їхнього нерозривного зв'язку з людьми, з дикою природою, хоча, звісно, філософам часом загрожувало суворе покарання визнання не тих богів, які вшановувались у цьому чи те місто (це називалося «безбожництвом»). Середні самого століття характеризувалися, крім іншого, тим, що до цього часу, вже закінчувався перехід від політеїзму до монотеїстичною релігії. Така релігія вимагала сліпого прийняття цілого ряду нових «істин».

У країнах Західної Європи, які з'явились у результаті розпаду Римська імперія, таким стало християнство. Воно зародилося за кілька століть назад до нашої ери як єретичне спрямування юдаїзмі, потім остаточно відійшло від цього, набуває дедалі більше значення у духовному житті багатьох країн і це визнано як офіційної державну релігію за правління імператора Костянтина Великого (в 324 р. зв. е.). Встановлення союзу світської влади з християнством зміцнило церковну організацію цієї релігію у політичному, економічному, і навіть світоглядному відносинах.

З одного боку, провідні представники християнської релігії відчували потреба у філософському обгрунтуванні своїх вихідних положень (насамперед доктрини єдинобожжя); від колись негативних оцінок «мудреців» та його навчань вони всі частіше звернулися до положенням, здатним доповнити чи підкріпити ті чи інші істини релігії (Тіт Флавій Климент,Ориген). З іншого боку, філософи дедалі більше орієнтувалися тих чи інші установки християнства, часом збіжні і що доповнюють (особливо у морально-етичною сфері) їх умоглядні чи, можливо, недостатньо обгрунтовані життєвим досвідом затвердження; космологічні ідеї філософів часом мали тенденцію, як ми можемо вже бачили, до виходу в ставлення до СвітовомуУме, про «кінцевої причини», про «формі форм» тощо., а віровчення християнської релігії про нематеріальному (й у сенсі «нематеріальний»)Абсолюте, чи Бога, могло дати відправну точку нових філософських роздумів. Отож які завжди філософія середньовіччя опинялася під диктатом теології, виступаючи нібито в нав'язаної їй ролі «служниці богослов'я».

У філософію став інтенсивно проникати поняттєвий апарат релігії; часом важко було розмежувати ці дві різні форми світогляду; отримав основу існування термін «релігійна філософія». Філософія й у середньовіччі не переставала прогресивно розвиватися, сприяючи зрушень у сфері культури, зокрема в релігії. Однак порівняно з античної філософією відчувалися вже інші темпи з розробки її проблематики і його скрутність зовнішніми чинниками (найбільш явно це відбувалося у пізніші часи, тоді коли храм вдалася до інквізиції). Який факт, що тенденція спілки філософії і теології, до взаємодії окреслилася ще наприкінці античності — з I — II ст. н.е., говорить про минущому характері того грубого насильства церкви, що вона робила згодом у відношення до філософському інакомисленню. Про те свідчить і існування навіть у наші дні такого поширеного у Європі течії, як неотомізм, однією з центральних ідей якого є союз теології і філософії.

Отже, найважливішої рисою філософії Середньовіччя,відрізняючи його від античної філософії, а тим паче від філософії Нового часу, була її тісний зв'язку з монотеїстичною релігією.

2.Хома Аквінський. Біографія

Хома Аквінський - найбільший середньовічний філософ і теолог, який одержав титул "ангельського доктора", зарахований 18 липня 1323 р. до святих Іоанном XXII і вважається покровителем католицьких університетів, коледжів і шкіл. Папа Лев XIII (4 серпня 1879) оголосив його найавторитетнішим католицьким ученим.

Життя Фоми не вирізняється великим розмаїттям зовнішніх подій, у неї багата хіба що для мандрівками (у яких минало зазвичай життя наукових співтовариств тієї епохи й життя жебручого монаха-домініанця) - народившись Італії, Фома жив у Парижі, Кельні, Римі та інших містах Італії. Більше визначальним для біографії Фоми є інтелектуальний клімат епохи й участь Фоми в світоглядних дискусіях цього часу, часу зіткнення різних традицій зародження нових засобів світорозуміння. Ця епоха породила Альберта Великого, Бонавентури,РожераБекона, ОлександраГельского та інших вчених, створили мислительну культуру зрілої схоластики.

Життєвий шлях Фоми був недовгим і опис його легко поміщається у кілька десятків рядків. Батько Фоми, Ландульф, був графом Аквінським; його сімейство був у кревність з імператорам Генріхом VI, королями Арагону, Кастилії і Франції. Про те, коли воно народилося, досі ведуться суперечки, називається від 1221 до 1227 рік (найбільш ймовірна дата - 1224-1225); сталося це у замку Роккасекка біля Аквіно в Неаполітанському королівстві. У віці п'яти він прийшов в бенедиктинський монастир Монте-Кассіно. У 1239-1243 роках навчався у університеті Неаполя. Там він зблизився з домініканцями і він вирішив вступити домініканський орден. Проте сім'я заперечила його рішенню, та його брати ув'язнили Фому у міцності Сан-Джовани, де він перебував кілька днів, за деякими свідченнями близько два роки. У ув'язненні Фома мав можливість багато читати, зокрема літературу філософського змісту. Проте ув'язнення не змогло змінити рішення Фоми і батькам довелося зможе змиритися з цим.

Далі Фома навчається якийсь час у Парижі, а 1244 чи 1245 року, у Кельні, він працює учнем Альберта Великого, вже у той час начитавшися однією з видатних учених свого часу. З 1252 року викладає у Парижі, спочатку як baccalaureus biblicus (тобто веде заняття, присвячені Біблії), потім baccalaureus sententiarius (викладає ">Сентенции" ПетраЛомбардского), тоді ж пише свої перші праці - "Про сутність й існування", "Про основи природи", "Коментар до ">Сентенциям"". У 1256 року стає магістром, протягом трьох років веде диспути "Про істині", і, можливо, розпочинає свою роботу над "Сумою проти язичників". Далі він мандрує по університетам, багато пише, і з 1265 року приступає до створення "Суми теології". Наприкінці життя з нею трапляються екстази, чи не яких відкрилася велика таємниця, проти якій усе написане їм здалося йому незначним, і шість грудня 1273 припиняє роботу над незавершеною "Сумою теології". Помер в монастирі Фосса Нуова (7 березня 1274 р.), шляхом на Собор, що був відкритися о Ліоні 1 травня 1274. Його останнім працею був записаний ченцями коментар на "Пісню Пісень".