ідею матеріалу, підзаголовок уточнює цей зміст. Отже, читач отримує той мінімум інформації, що викликає інтерес до тексту.

Тобто йдеться про застосування комплексу заголовних відо­мостей: основного заголовка, підзаголовка, рубрики. Комплексні заголовки набувають у газетах все більшої популярності.

Відмова від поєднання різних заголовків погіршує оформлен­ня газети, позбавляє її додаткових можливостей впливу на читацьку аудиторію. Однак не варто зловживати таким прийомом — надмір ча­сте його використання може призвести до нагромадження заголовків на газетній полосі. Зазвичай у газетах використовують сполучення двох видів заголовків — рубрики і звичайного заголовка чи заголов­ка й підзаголовка.

Розміщення заголовків на полосі повинно відповідати пев­ним правилам. Є заголовки, набрані в один газетний рядок, у два, три й навіть більше. Це залежить в основному від кількості слів у заголовкові.

Чим більше рядків у заголовку, тим важче його оформити. На­браний великим шрифтом багаторядковий заголовок займає на полосі значну площу; він утворює чорну пляму, яку, щоб вона не виділялася на полосі надто різко, треба чимось зрівноважити. Отож багаторядкові заголовки рекомендується набирати меншими шрифтами.

2. Композиція заголовка

Розміщення заголовків на газетних полосах, їх композиційно- графічне моделювання, шрифтове оформлення — це важлива спра­ва, що потребує великих творчих зусиль. Існує декілька способів композиційного розташування заголовків на газетній полосі, у га­зетному номері.

1. Найпоширеніший — відкрита верстка заголовка. Це за­головок, розміщений над усім текстом. Його побудова не залежить від змісту, обсягу та місця матеріалу на полосі, а лише від кількості колонок, на яку розверстано публікацію.

До відкритої верстки належать і знаки, формат яких є меншим, аніж формат матеріалу. У таких випадках частину' тексту набирають в оборку.

Оборка — це частина тексту, набрана на зменшений формат для розміщення на вивільненій площі знаків, рубрик, ілюстрацій, таблиць. Бувають однобічними й двобічними.

2. Напіввідкрита верстка. Заголовок розміщують не над усіма колонками тексту, а тільки нал їх частиною — ліворуч або праворуч угорі матеріалу, нал опущеними колонками.

3. Закрита верстка заголовка. Заголовок знаходиться також угорі публікації, але між колонками тексту.

4. Напівглуха верстка заголовка, коли текст обрамляє заголо­вок із трьох боків.

5. Глуха верстка — текст обрамляє заголовок з усіх чотирьох боків. Заголовок розміщують усередині публікації. Його в редакціях називають «зануреним». «Занурений» заголовок використовують для уникнення злиття з сусіднім, розташованим на одному рівні над текстами (наприклад, перерізу полоси). Можна скористатися глухою версткою («зануреним» заголовком) і тоді, коли треба якось «роз­рядити» текстовий масив («цеглину»). За будь-якого переміщення заголовка всередину⁷ тексту потрібно обов’язково вказувати початок матеріалу за допомогою ініціала.

Не рекомендується переносити всередину тексту той заголо­вок. формат якого дорівнює загальному форматові матеріалу: він «переріже» публікацію, відокремить верхню її частину від нижньої. Заголовок не варто опускати нижче від оптичного центра матеріалу, бо це порушить його пропорції. Не треба встановлювати його й уни­зу газетного тексту.

6. «Кватирка». Заголовок «кватиркою» вміщується всередині тексту на спеціально залишеному білому просторі в лівій або правій верхній частині матеріалу, набирається в оборку і на формат, шир­ший від основного (стандартного). Такий заголовок може бути на­критий зверху⁷ кількома рядками тексту⁷ (не менше двох).

7. Журнальна верстка — це коли газетний заголовок розмі­щують вертикально, літера під літерою. До такої верстки належить і заголовок, що «лежить» збоку тексту («лежачий» заголовок). Цей спосіб композиційного розташування заголовка вимагає застосуван­ня оборок або ж зменшення формату набору.