25

Тема. Система права інтелектуальної власності

План.

1. Загальні положення про систему права інтелектуальної власності.

2. Авторське право та суміжні права,

3. Право промислової власності (патентне право),

4. Засоби індивідуалізації учасників господарського обігу їх товарів та послуг,

1. Загальні положення про систему права інтелектуальної власності.

Об'єкти права інтелектуальної власності

До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

• літературні та художні твори;

• комп'ютерні програми;

• компіляції даних (бази даних);

• виконання;

• фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

• наукові відкриття;

• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• раціоналізаторські пропозиції;

• сорти рослин, породи тварин;

• комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

• комерційні таємниці.

Найбільш поширеною думкою щодо поділу права інтелектуальної власності є поділ на чотири самостійні інститути: 1) авторське право та суміжні права, 2) право промислової власності (патентне право), 3) засоби індивідуалізації учасників господарського обігу їх товарів та послуг, 4) нетрадиційні об’єкти права інтелектуальної власності.

Розмежування правових інститутів залежить від підстав надання правової охорони. Критерієм для такого розмежування є можливість незалежного створення аналогічного нематеріального об’єкту іншою особою.

Якщо незалежне створення двома особами нематеріального об’єкту неможливо, то для відокремлення одного об’єкту від іншого служить форма об’єкту, а саме відокремлення не становить проблеми. Ця властивість нематеріального об’єкту спричиняє те, що для надання правової охорони не треба реєструвати твір, проводити експертизу на новизну або оригінальність. Відповідно, право виникає з моменту створення та не вимагається виконання будь-яких формальностей. Форма твору, яка є неповторною, визначає обсяг правової охорони. Таку систему назвають «фактологічною».

Інакше відокремлюються об’єкти, які можуть бути створені декількома особами незалежно один від іншого. Технічне рішення може бути створено незалежно від першого винахідника. В такому випадку необхідно відокремити технічне рішення від попередніх. Для цього автор повинен сформулювати суть та обсяг рішення, певний державний орган повинен провести експертизу, держава видати індивідуальний акт, яким визначити обсяг правової охорони. Саме тому, відокремлення та реєстрація завжди передують виникненню права. Обсяг правової охорони визначається певними формальними ознаками, як то формула винаходу, суттєві ознаки промислового зразка та інші. Таку систему назвають «реєстраційною».

Разом з цим можливо відокремлення об’єкта та закріплення монополії на підставі таємності. Збереження певної інформації в секреті, її використання надає особі певні переваги. Забороняється протиправне розголошення такої інформації шляхом промислового шпигунства, працівником володільця права на секрет. Ці відносини мають квазіабсолютний характер, бо одна і та ж інформація може бути створена та засекречена декількома особами незалежно однин від одного. Таку систему назвають «фактичною монополією».

Право інтелектуальної власності складається з таких основних інститутів.

Інститут авторських і суміжних прав - регулює правовідносини, що виникають у зв’язку із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва, виконань, фонограм, відеограм, передач (програм) організацій мовлення. Об’єднання в єдиному правовому інституті двох зазначених груп норм пояснюється найтіснішою залежністю виникнення та здійснення суміжних прав від авторських прав, а також урегульованістю відповідних правовідносин єдиним спеціальним законом. Ще однією рисою, яка об’єднує об’єкти авторського права і суміжних прав, є те, що для набуття прав на ці об’єкти не вимагається здійснення будь-яких формальностей.

Другим інститутом прав інтелектуальної власності, за допомогою якого охороняються права на об’єкти прав інтелектуальної власності, є інститут прав на результати науково-технічної творчості, які охороняються патентними правами, тобто інститут патентних прав. Цей правовий інститут регулює майнові, а також пов’язані з ними особисті немайнові правовідносини, що виникають у зв’язку із створенням винаходів, корисних моделей і промислових зразків, а також із набуттям, здійсненням та захистом прав на них.

Ще одним інститутом прав інтелектуальної власності є інститут так званих комерційних позначень або інститут прав на позначення учасників комерційного обігу та введеної в комерційний обіг продукції. Під комерційними позначеннями розуміють позначення, на які може бути набута правова охорона як на об’єкти права інтелектуальної власності, що вказують на походження, якість чи репутацію товарів або послуг. Такими позначеннями є: торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування. Вони виконують функцію індивідуалізації товарів і послуг, а також суб‘єктів підприємницької діяльності, гарантуючи якість товарів і послуг, що ними виробляються чи надаються.

Крім традиційних об’єктів права інтелектуальної власності, які охороняються авторським правом і суміжними правами, патентними правами, а також правами на комерційні позначення, українське законодавство надає правову охорону сортам рослин, топографіям інтегральних мікросхем, комерційній таємниці та деяким іншим результатам інтелектуальної творчої діяльності. При цьому, окремі об’єкти права інтелектуальної власності, зокрема наукові відкриття і раціоналізаторські пропозиції, є специфічними для українського законодавства, оскільки в більшості держав світу вони особливо не виділяються.

Незважаючи на це, і перший, і другий вид результатів інтелектуальної творчої діяльності можна віднести до особливого інституту прав інтелектуальної власності, а саме – інституту прав на нетрадиційні об’єкти прав інтелектуальної власності. Звичайно, ця його назва є суто умовною і покликана лише підкреслити його відмінність від інститутів авторських і суміжних прав, патентних прав, а також прав на комерційні позначення.