1.4.Загальна характеристика Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках .

2.2. ПЛАН РАХУНКІВ ЯК ОБЛІКОВИЙ ІНСТРУМЕНТ ФІНАНСОВОГО ОБЛІКУ БАНКІВ

У цьому дослідженні під методикою обліку ми розуміємо порядок ведення обліку конкретних банківських операцій. Певна річ, узагальнення їхніх результатів можливе тільки через механізм записів на рахунках фінансового обліку. Оскільки фінансовий облік охоплює всі ділові операції банку, записи на рахунках мають відображати їхній основний зміст у планомірній, повній та незалежній формі. Це дає підстави характеризувати план рахунків з позиції облікового інструменту, що забезпечує виконання основних інформаційних функцій системного фінансового обліку.

Чинний до 1 січня 1998 року план рахунків бухгалтерського обліку банків не відповідав методології сучасного фінансового обліку через те, що концепції такого обліку в Україні, як і в інших пострадянських державах, просто не існувало. Організація фінансового обліку та фінансової звітності в міжнародному контексті в Україні зазнала значного прискорення тільки в самому процесі реформування бухгалтерського обліку, але принципові питання стосовно основоположних моментів організації та методології вітчизняного фінансового обліку ще до кінця не вирішено. Це зокрема:

1) побудова такого плану рахунків, на основі якого можливе ведення фінансового та управлінського обліку одночасно;

2) застосування гнучких методик оцінки і обліку об’єктів;

3) організації фінансового обліку.

Формування плану рахунків здійснюється з позицій загальної методології обліку, яка нині безпосередньо ґрунтується на МСБО. Водночас за побудови плану рахунків ураховано також певні додаткові методологічні аспекти. Якщо методологія виок­ремлює складові нової ідеології обліку — принципи нарахування, резервів, переоцінювання — то розвиток методики побудови плану рахунків включає такі аспекти:

• запровадження мультивалютного режиму дії рахунків;

• поширення методики подвійного запису на позабалансові рахунки;

• деталізація інформації, нагромадженої на рахунках чинного плану рахунків, через механізм загальних і спеціальних параметрів аналітичного обліку та аналітичних рахунків;

• уведення до системи рахунків низки контррахунків (контрактивних та контрпасивних).

План рахунків фінансових банківських установ — це систематизований перелік рахунків фінансового обліку, що використовуються для реєстрації господарських операцій банку. Головною умовою побудови плану рахунків слід визнати його орієнтацію на формування показників фінансової звітності. За такого підходу план рахунків відповідатиме потребі обліку всіх банківських операцій з тим, щоб забезпечити своєчасне надання детальної, достовірної і змістовної інформації керівництву банку, наявним та потен­ційним інвесторам, акціонерам, діловим партнерам, Національ­ному банку України, податковим, статистичним органам та іншим користувачам. Водночас план рахунків є складовою частиною національної системи бухгалтерського обліку [73, c. 1].

План рахунків ураховує також концептуальні (базові) основи побудови міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Як інструмент фінансового обліку план рахунків забезпечує:

1) процедурне (послідовне) отримання інформації про об’єкт на кожному етапі, а саме: оцінку, вимірювання, узагальнення первинної і аналітичної інформації, тобто формування та інтерпретацію фінансової звітності й аналіз її показників;

2) можливість визначення об’єктів фінансового обліку з урахуванням вимог управління. Певна річ, деталізація активів, зобов’язань та капіталу як об’єктів фінансового обліку залежить від конкретної мети інформації, з огляду на потреби її замовників (користувачів);

3) розширення об’єктів обліку через організацію та ведення аналітичного обліку в розрізі всіх показників фінансової звітності, тобто визнання підсистеми аналітичного обліку невід’ємною частиною плану рахунків.

Ці загальні вимоги до побудови плану рахунків зумовлюють ведення конкретних облікових процедур у такий спосіб:

1) фінансовий облік ведеться за єдиним планом рахунків, обов’язковим для всіх банків України;

2) вимірювання об’єктів обліку підтверджується документально за кожною господарською операцією;

3) оцінка об’єктів обліку передбачається обліковою політикою банку як процес визначення вартості об’єктів, яку показують у статтях фінансової звітності або визнають у звіті про прибутки та збитки;

4) узагальнення первинної інформації ведеться спочатку на рахунках аналітичного обліку, а потім — на синтетичних балансових рахунках, що їх передбачено планом рахунків;

5) позабалансові операції відображуються в обліку за системою подвійного запису з допомогою спеціальних контррахунків;

6) план рахунків забезпечує мультивалютний облік операцій, тобто операції в іноземній валюті здійснюються на тих самих рахунках, що й операції в гривнях. Зв’язок між операціями в іноземній та національній валютах забезпечують технічні рахунки валют­них позицій та гривневого еквівалента валютних позицій. Такий підхід засвідчує факт застосування базового принципу міжнародного обліку «переваги економічного змісту операції над її юридичною формою». Зрозуміло, що валюта є тільки засобом розрахунку, а економічний зміст операції завжди однозначний: видані кредити, залучені депозити, придбані цінні папери (без огляду на те, в якій валюті відбувається оплата за операцію);

7) аналітичний облік забезпечується за допомогою аналітичних рахунків. Їх відкриття передбачає запровадження обов’яз­кових параметрів відповідно до вимог Національного банку України. Додаткова інформація, необхідна для управління банком, формується за допомогою додаткових параметрів клієнтів та договорів. Кількість об’єктів аналізу банк визначає на власний розсуд.

Усі ці моменти характеризують план рахунків як визначальний елемент облікової системи банку, що відповідає її меті та завданням.

Під час реформування обліку в банківській системі України одним з основоположних напрямів було визнано підготовку нового плану рахунків. Суть проблеми не потребує складних аналітичних міркувань:

по-перше, через структуру рахунків розв’язується питання формування показників нової звітності за статтями активу, зобов’я­зань та капіталу;

по-друге, номенклатура рахунків плану рахунків відповідає потребам фінансового обліку щодо відображення змісту господарських операцій банку та визначення результатів їх здійснення.

Варто сказати, що засобами плану рахунків, котрий був чинний в Україні до 1 січня 1998 року, зазначені моменти не забезпечувались, насамперед через такі обставини:

1) виокремлені групи рахунків відповідали розділам форми балансу, що діяв на той час;

2) класифікація рахунків забезпечувала методики обліку бан­ківських операцій без урахування принципів міжнародних стандартів;

3) фінансовий облік у системі бухгалтерського обліку не виокремлювався, а система обліку спрямовувалася на дотримання норм податкового законодавства щодо виконання кожної банківської операції і відображення її змісту на рахунках плану рахунків.

У процесі виокремлення фінансового обліку в самостійну підсистему бухгалтерського обліку класифікаційні групи плану рахунків було приведено у відповідність до вимог МСБО. За основу взято МСБО 30 «Розкриття інформації у фінансовій звітності банків та подібних фінансових установ», у якому зазначено, що операції, а отже, і вимоги до обліку та звітності банків відрізняються від вимог та звітності інших комерційних підприємств [57, с. 501].

Так, МСБО 30 передбачає подання балансу банку за формою, де активи та зобов’язання групуються за їхнім характером і наводяться в порядку, який відображує їхню відносну ліквідність. Баланс або примітки до фінансових звітів мають обов’яз­ково включати об’єкти з наведеного нижче переліку активів та зобов’язань, але не обмежуватись ними. Активи включають: грошові кошти та сальдо в центральному банку; казначейські векселі та інші боргові зобов’язання, що підлягають переобліку центральним банком; державні та інші цінні папери, які утримуються з метою здійснення операцій; кошти, розміщені в інших банках, а також надані цим банком позички та аванси; інші розміщення на грошовому ринку; позички та аванси клієнтам; інвестиційні цінні папери.

Зобов’язання включають: депозити від інших банків; інші депозити грошового ринку; суми, заборговані іншим вкладникам; депозитні сертифікати; прості векселі та інші зобов’язання, засвідчені документально; інші позичені кошти.

Передбачувану МСБО 30 структуру активів та зобов’язань балансу банку по суті взято за основу побудови плану рахунків.

Основним узагальнюючим критерієм класифікації рахунків вибрано характер операції. За цією ознакою план рахунків поділено на 9 класів у такий спосіб:

1. Балансові рахунки:

Клас 1. Казначейські та міжбанківські операції.

Клас 2. Операції з клієнтами.

Клас 3. Операції з цінними паперами та інші активи та зобов’язання.

Клас 4. Довгострокові вкладення, основні засоби і нематеріальні активи.

Клас 5. Капітал банку.