1.2.Організація операційної діяльності в банках

1.1. Організація обліку в комерційних банках

Бухгалтерський облік у банках є інформаційною системою, що містить вичерпні фінансові відомості про банк як суб’єкт господарської діяльності. Зрозуміло, що бухгалтерська інформація, базуючись на документальних доказах, дає змогу простежити активи банку від моменту, коли було отримано відповідний дозвіл та придбано ці активи, до їх списання чи реалізації.

Те саме стосується і пасивів. Ідеться про часовий період від виникнення зобов’язань до їх погашення. Отже, банк не може успішно функціонувати в конкурентному середовищі без відповідної системи щоденного обліку всіх своїх операцій і зобов’язань. Лише завдяки такому обліку керівництво банку має змогу по­стійно простежувати перебіг його діяльності, зокрема й ризики, яким він піддається у процесі здійснення банківських операцій. Система бухгалтерського обліку має бути актуальною, надійною, ефективною. Розглянемо ці вимоги докладніше.

1. Актуальність. Усі операції, здійснювані банком, мають що­денно відображатися в балансі і в оборотно-сальдовій відомості.

У разі виконання цієї вимоги банк і клієнти постійно дістають належну інформацію, а коли виявиться помилка, клієнт може своєчасно подати рекламацію.

2. Надійність. Помилковим записам запобігає автоматичний контроль та узгодження. Завдяки цьому скорочуються витрати на виправлення помилок під час завершення операцій УСЕП, а також переконується клієнт в надійності банку.

3. Ефективність. Між банківськими операціями, що приносять дохід, і витратами на їх проведення має зберігатися певне співвідношення, що забезпечує тривале функціонування банку. Це можливо лише за раціонально організованого бухгалтерського обліку, який підвищує зрештою конкурентоздатність банку.

Поряд з наведеними об’єктивними вимогами система бухгалтерського обліку має задовольняти ще й вимоги чинного законодавства та нормативних документів Національного банку України.

Отже, бухгалтерський облік базується на певних правилах визначення, запису, класифікації та інтерпретування операцій або подій, пов’язаних із діяльністю банку. Загалом метод бухгалтерського обліку включає такі елементи:

 документацію та інвентаризацію;

 оцінювання та калькуляцію;

 рахунки та подвійний запис;

 бухгалтерський баланс й звітність.

Бухгалтерські системи банківських установ України комп’ю­теризовано, отже бухгалтерські проведення, занесення інформації до щоденних балансів, касових книг і оборотно-сальдових відомостей — виконуються в автоматичному режимі. Проте й за цих умов елементи методу є похідними щодо концепцій бухгалтерського обліку, про які йшлося раніше.

Основу обліку в банках становить підсистема синтетичного обліку. Він здійснюється без деталізації в грошовому вираженні і дає загальне уявлення про виконані операції та зміни в балансі банку. Матеріалами синтетичного обліку є щоденний баланс, касові журнали, зведені оборотно-сальдові відомості. Щоденний баланс і оборотно-сальдові відомості формуються в автоматичному режимі. Касовий журнал складається на персональному комп’ютері (ПК) окремо за прибутком і видатком каси з підрахунком проміжних сум за рахунками, що кореспондують із рахунком каси, та загальної суми журналу в цілому.

Касові журнали друкуються до закриття каси і використовуються для звірки касових оборотів.

Оборотно-сальдові відомості щоденно складаються за виконавцями, а також за особовими рахунками з підбиттям підсумків за кожним балансовим рахунком, що може слугувати відомістю перевірки.

Процедури аналітичного обліку забезпечують відображення банківської операції дуже деталізовано: зазначається дата проведення операції, вид документа, за яким вона проведена, номер кореспондуючого рахунка, сума. Зазначений ступінь деталізації зберігається щодо банківських особових рахунків, які визнано основною формою аналітичного обліку.

Особові рахунки клієнтів ведуться у двох примірниках. Другий примірник (виписка) щодня передається клієнтові. (В угоді на розрахунково-касове обслуговування, що її укладають клієнти з банком, можуть визначатися інші терміни подачі виписок).

До засобів аналітичного обліку, крім особових рахунків, належать штафелі (спрощена форма особового рахунка, застосовувана для позабалансових рахунків), а також картотеки документів, операційні журнали.

Аналітичний облік ведеться згідно з первинними документами. Отже, банки мають змогу контролювати операції як за змістом, так і за формою. Дані аналітичного обліку є також базою для економічного аналізу. Саме вони використовуються для групування за балансовими рахунками тієї інформації, яка далі подається у фінансовій звітності.

Зауважимо, що починаючи з січня 1998 року в обліковій політиці банку кардинально змінилися підходи до аналітичного обліку, про що йтиметься далі.

Неодмінною умовою отримання вірогідної бухгалтерської інформації є перевірка взаємної відповідності даних кожного з видів обліку.

Методи перевірок можна згрупувати за такими напрямками.

Перевірка проміжних і загальних сум. Порівнюють між собою дані, ураховані в системі аналітичного та синтетичного обліку, тобто зрештою — у різних носіях інформації (первинні документи, щоденний баланс, оборотно-сальдові відомості, особові рахунки). Зрозуміло, що зазначені суми мають збігатися.

Перевірка перенесення. Стосується правильності перенесення даних з одного носія інформації на інший. (У процесі автоматизації бухгалтерського обліку цей вид перевірок поступово втра­тив своє значення).

Перевірка підрахунків. Контролюються нарахування, виконані на підставі цифрового матеріалу, що додається.

Перевірка первинних документів.

1. Звіряються суми, зазначені в документах, з відповідними сумами, занесеними в регістри аналітичного обліку.

2. Контролюються документи щодо правильності заповнення (повноти реквізитів).

Вартісна перевірка. Установлення відповідності цифрового матеріалу його економічному обгрунтуванню.

Методологічні основи фінансового обліку в банках

Облік цілком правомірно можна назвати філософією всього бізнесу, його мовою. Протягом тривалого часу бухгалтерський облік був податковим обліком (як загалом по народному господарству, так і в банках зокрема). Він успішно виконував свою основну функцію: за даними обліку визначалися суми податків, а система його побудови забезпечувала контроль за їх сплатою. Проте методологічно та організаційно бухгалтерський облік поділяється на фінансовий і управлінський. Отже, єдина система обліку включає дві ланки, які є незалежними одна від одної і взаємоузгоджені. Кожна з них має своє призначення і відіграє свою роль в управлінні банком.

Фінансовий облік постачає вчасну й значущу інформацію про фінансовий стан банку та результати його діяльності. Коло користувачів цієї інформації досить широке: керівництво банку, його службовці, діючі та потенційні інвеститори, кредитори, регулюючі органи і т. ін.

Управлінський облік є процесом визначення, оцінки, нагромадження, аналізу, підготовки, інтерпретації та передавання інформації, використовуваної керівництвом банку у процесі планування й контролю діяльності останнього, а також для прийняття рішень щодо напрямків використання банківських ресурсів.

Розглянемо об’єкти фінансового обліку, що відображаються як на синтетичних, так і на аналітичних рахунках.

Активи банку: готівкові кошти, кошти на кореспондентських рахунках.

Депозити та кредити в інших банках, портфель цінних паперів, нематеріальні та матеріальні активи, кредити й фінансовий лізинг, надані клієнтам чи банкам, інші активи.

Зобов’язання: кошти на коррахунках банків, депозити та кредити банків, кошти до запитання клієнтів, строкові депозити клієнтів, цінні папери власного боргу, інші зобов’язання, кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій.

Капітал: статутний капітал, нерозподілені прибутки (нерозподілені прибутки минулих років, прибуток (збитки) минулого року, що очікують на затвердження), інші фонди та загальні резерви, результати поточного року, результати переоцінювання основних засобів.

В інтерпретації фінансового обліку банків найголовніше осмислити баланс і зрозуміти склад і співвідношення активів і пасивів.

Більшість суб’єктів господарської діяльності мають кошти на рахунках. Ці статті також характерні й для банків. Дебітори означають, як правило, наявність кредитів, а кредитори — депозитів. Банки значною мірою залежні від залучених депозитів, тобто вони змушені покладатися на зовнішні джерела фінансування. Частка капіталу в балансі, як правило, коливається в межах 4—6%. Інструкція НБУ «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» регулює норматив достатності капіталу (Н4) як відношення капіталу до загальних активів банку, зменшене на створені відповідні резерви.

Нормативне значення цього показника — не менш як 4%.

Окрім того, банк володіє значними грошовими коштами, які є, по суті, запасами банку. Це грошові кошти в касах банку, залишки на кореспондентських рахунках в установах НБУ та інших банках, короткострокові інвестиції, які досить легко конвертувати в готівку. Тут слід сказати про ключову характеристику балансу банку — ліквідність як здатність банку на вимогу виплатити кошти за депозитами та погасити строкові зобов’язання.

Згадана інструкція регулює нормативи ліквідності. Розглядають:

1) миттєву ліквідність (Н5) як відношення суми коштів на кореспондентському рахунку НБУ та в касі банку до розрахункових і поточних зобов’язань (нормативне значення має бути не менш як 15%, а з 01.01.99 — 20%;

2) загальну ліквідність і (Н6) як відношення загальних активів до загальних зобов’язань банку (нормативне значення має бути не менш як 100%);

3) норматив відношення високоліквідних активів до робочих активів (Н7) (нормативне значення цього відношення має бути не менш як 20%).

Отже, фінансовий облік є складним обліковим процесом, що забезпечує комплексну облікову характеристику господарської діяльності банку, а такі категорії, як активи, пасиви, капітал є об’єктами фінансового обліку. Саме в системі фінансового обліку акумулюється інформація, необхідна для аналізу якості активів, зобов’язань та капіталу, що зрештою визначає фінансовий стан банку.

Зрозуміло, що фінансовий стан банку є рухомою категорією. Він може змінюватися — поліпшуватися або погіршуватися, що зумовлює збільшення або зменшення банківського капіталу.

Вочевидь, що на розмір капіталу банку впливають банківські доходи і витрати.

Саме з методологією обліку доходів і витрат у банківській системі України пов’язані істотні зміни. По суті з 1 липня 1997 року, тобто з моменту прийняття Верховною Радою Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» банки запровадили нову «ідеологію» обліку, що базується на принципі нарахування доходів та витрат.