37

Облік у банках, конспект лекцій

Тема 1: Загальні основи і принципи бухгалтерського обліку в банках

1.1.Фінансовий облік як підсистема системи бухгалтерського обліку в банках

1.2.Організація операційної діяльності в банках

1.3.Документування, аналітичний та синтетичний облік операційної діяльності в банках

1.4.Загальна характеристика Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках

1.1.Фінансовий облік як підсистема системи бухгалтерського обліку в банках

За умов ринкових відносин банки потребують постійного і ретельного контролювання власної фінансової стійкості, надійності, ліквідності, тобто фінансових результатів своєї діяльності. Це уможливить вільне маневрування ресурсами, а в процесі ефективного їх використання забезпечить високу конкурентоспроможність на ринку капіталів та інвестицій.

Для оцінки фінансового стану банку необхідно мати великий обсяг інформації, що формується в системі бухгалтерського обліку та набуває статусу важливого й цінного банківського ресурсу.

Оцінку банківського бізнесу в широкому розумінні по­в’язано з еволюцією бухгалтерського обліку. Нині банки працюють за реформованою системою бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Ця система є складним обліковим механізмом, що функціонує за трьома напрямами:

Перший — документальний, передбачає організацію обліку фактів господарської діяльності.

Другий — контрольно-результа­тивний, забезпечує визначення результатів господарсь­кої діяльності банку та передусім прибутку. Дані обліку використовуються для контролю власності та взаєморозрахунків з фіскальними органами.

Третій — управлінський, тісно пов’язаний із запровадженням в облікову практику управлінського обліку.

Найважливішим завданням обліку і звітності є формування необхідної за обсягом та структурою інформації для контролю господарських процесів і прийняття планово-управлінських рішень, які б забезпечували зростання дохідності всіх банківських операцій та загальної прибутковості банківської діяльності.

Ефективність використання бухгалтерської інформації значно зростає в разі вибору банком обґрунтованої та продуманої облікової політики, такої, що забезпечуватиме належний рівень надійності та достовірної інформації, оскільки управлінські рішення на основі недо­стовірної інформації безперечно будуть помилковими, і можуть завдати великих втрат банкові.

Систему бухгалтерського обліку в банках можна уявити як складний інформаційний потік даних щодо стану і руху майна, грошових коштів, залучених та розміщених ресурсів, а також щодо змін фінансових результатів, доходів і витрат. Такий потік формується для задоволення потреб зовнішніх і внутрішніх користувачів інформації, здійснення як стратегічного процесу управління банком, так і реалізації контрольних функцій.

Бухгалтерський облік називають міжнародною мовою бізнесу. Саме через це в Україні здійснено поступовий перехід до ведення обліку і звітності за нормами і правилами, що їх визнано міжнародними стандартами бухгалтерського обліку. Одночасно з перебудовою облікової системи, запровадженням нової ідеології обліку (з 1 січня 1998 р.) розпочався активний процес удосконалення цієї системи, тобто адаптації її до конкретних вимог економіки, що формується на ринкових засадах.

Успішні економічні перетворення забезпечуються тільки економічними важелями управління, адекватними умовам ринкових відносин. Це передусім стосується центральної частини ринково орієнтованої економіки — банківської системи. Вона «забезпечує проведення комплексних грошових операцій завдяки системі платежів і взаєморозрахунків, поза якими не може функціонувати сучасна економіка» [3, с. 31]. Визнаючи банківську систему складовим елементом ринкової інфраструктури, слід підкреслити притаманні їй риси гнучкого інструменту реалізації макроекономічних цілей — забезпечення стабільного високоефективного розвитку національної економіки та активізації поступальних, динамічних мікропроцесів на рівні кожного господарського суб’єкта. Практично всі вони залучені до бан­ківської діяльності через механізм відкриття та ведення їхніх поточних рахунків.

Формування сучасної банківської системи України відбувалося під впливом багатьох факторів. Перші комерційні банки в колишньому Радянському Союзі зареєстровано ще 1988 року. Монополію Державного банку СРСР було порушено Законом СРСР «Про державне підприємство (об’єднання)», затвердженим 30 черв­ня 1987 року сьомою сесією Верховної Ради СРСР 11-го скликання [4]. Фактично на межі 80—90-х років реструктуризовано всю бан­ківську систему.

Історію розвитку банківської системи України започатковано постановою Верховної Ради УРСР від 20 березня 1991 року за № 873-ХІІ. Цим документом було затверджено порядок набуття чинності Закону Української РСР «Про банки і банківську діяльність» [6, c. 282]. Дію Закону з 31 травня 1991 року поширено на всі банківські установи, розміщені на терені України.

Названий Закон став першим серйозним кроком у напрямку формування банківської системи ринкового спрямування. Власністю Української РСР було визнано Український республіканський банк Державного промислово-будівельного банку «Укрпромбуд», Український республіканський банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з усіма філіями, обчислювальними центрами, усіма активами та пасивами, а також Українське республіканське управління інкасації Держбанку СРСР з підпорядкованою йому мережею установ та організацій.

На базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР було створено Національний банк України (НБУ). Нині правову діяльність, основні функції, структуру здійснюваних операцій та інші питання відрегульовано Законом України «Про Національний банк України» [7, с. 238].

НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначено Конституцією України, вищезгаданим Законом, іншими законами України.

Основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Йому належить монополія на здійснення емісії національної валюти, організації її обігу. НБУ організовує створення та методично забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу. За своїми функціями Національний банк є валютним органом, «банком банків», органом банківського нагляду, організатором міжбанківських розрахунків.

Виконуючи ці функції, Національний банк також установлює обов’язкові для банків і інших фінансово-кредитних установ стандарти і правила ведення бухгалтерського обліку та звітності, що відповідають вимогам законодавства України.

Паралельно відбувався активний процес формування банків ін­шого типу, створюваних на акціонерній та пайовій основі. На відміну від банків, що утворилися із частин колишнього Держбанку СРСР, ці банки різнилися між собою обсягами сформованого статутного капіталу, економічною потужністю клієнтів, кількісним і якісним складом персоналу.

З одного боку, нові банки спромоглися ліквідувати непот- рібні, застарілі елементи банківської справи, що залишилися у спадок від соціалістичного суспільства. З другого — зазнали серйозного негативного впливу економічної кризи, інфляційних процесів. Масштаби цього впливу були настільки великими, що навіть і нині фінансова система України ще остаточно не стабілізувалася.

За таких умов утворення та функціонування дворівневої банківської системи стало важливим етапом розвитку національної економіки ринкового спрямування.

За період, що минув з часу прийняття у 1991 році Закону «Про банки і банківську діяльність», характер і напрями діяльності банківських установ суттєво змінилися. По суті, Закон вичерпав себе і фактично гальмував дальший розвиток банківської системи України. Про це свідчили численні зміни і доповнення, що вносилися до нього з 1991 року. За таких умов ухвалення нового Закону України «Про банки і банківську діяльність» стало об’єктивною необхідністю [8].

Згідно із законом банк — це юридична особа, що має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати всю сукупність банківських операцій із залучення (у вигляді депозитів під відповідні відсотки) грошових коштів фізичних і юридичних осіб, розміщення цих коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а також відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [8].

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані.

За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банк відповідно до ст. 4 Закону України самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Проте Національний банк України через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків.

Законом установлено, що банки в Україні можуть створюватися у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та кооперативного банку. Таке розмежування банків за видами зменшує ризики для всієї банківської системи.

З урахуванням світового досвіду Законом уперше передбачається право банків створювати такі об’єднання, як банківські корпорації, банківські холдингові групи, фінансові холдингові групи.

Ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій мають 153 комерційні банки (79,7%), 150 із них — на здійснення операцій з валютними цінностями.

За рівнем капіталізації банки розподіляються так: 55 мають статутний капітал понад 5 млн євро (тобто відповідно до ст. 31 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мають право здійснювати діяльність на території всієї України); 53 банки — від 3 до 5 млн євро; 46 — до 3 млн євро [9, c. 10].

Значно обмежує можливість ефективного впливу банківської системи на економічні процеси в Україні те, що за багатьма по- казниками ця система не відповідає принципам ринкового механізму. Дається взнаки також і незжита практика колишнього Держбанку СРСР, зокрема постійна спроба реалізувати банківську політику «з центру» з допомогою директив і розпоряджень.

Кон­троль за надійністю банківської системи та її безперебійною роботою в усіх регіонах, зокрема за прибутковою діяльністю кожного банку, входить до компетенції НБУ.

У світовій практиці для аналізу ефективності банківської діяльності найчастіше користуються показником прибутковості, тобто співвідношенням чистого прибутку і середніх активів.

Для вибору стратегії управління змінами необхідно враховувати, що ці зміни відбуваються як у національному, так і у глобальному та європейському масштабах. Їх можна групувати за такими напрямами:

1. глобалізація фінансових ринків, що визначає перехід від окремих ринків фінансових послуг до одного спільного;

2. лібералізація національних фінансових ринків, що сприяє появі на ринку нових конкурентів (небанківських фінансових установ), зокрема, постачальників нових банківських технологій, телекомунікаційних фірм;

3. розширення і розвиток Європейської спільноти держав, що (одночасно з процесами інтеграції валюти) стимулює створення загального європейського фінансового ринку;

4. розвиток новітніх технологій, що прискорює перехід до світових інтегрованих технологічних систем і формуван- ня на цій основі мережі фірм, інформаційно пов’язаних між собою.

Сучасна світова банківська система характеризується ве- ликою різноманітністю як самих видів банків, так і операцій, що здійснюються ними в процесі фінансового обслуговуван- ня суб’єктів економічних відносин. Наприклад, найбільші комерційні банки Великобританії — клірингові — виконують близько 100, США — понад 150, а банки Японії — близько 300 видів різних операцій з обслуговування своїх клієнтів [12, с. 9].

Утім будь-який банк як інститут ринкової економіки виконує передусім три основні операції:

• приймає депозити,

• надає кредити

• здійснює розрахунки.

«Усі інші операції — валютні, касові, інвестиційні, трастові, консультаційні, факторингові, з цінними паперами, з дорогоцінними металами (цей список можна продовжувати) здійснюються банком, виходячи з потреб тієї клієнтури, яку він обслуговує, а також з урахуванням вимог чинного законодавства та нормативних актів регулювальних органів щодо визначення мінімальних обов’язкових сфер банківської діяльності» [12, c. 59].

Типові функції банків (за напрямами діяльності) структуровано на схемі рис. 1.1.

Наведена схема дає змогу розглядати банк як основного грошово-кредитного посередника в економіці, котрий забезпечує концентрацію грошових ресурсів та спрямування їх до суб’єктів ринку для задоволення їхніх виробничих і невиробничих потреб, завдяки чому підтримується неперервність процесу розширеного відтворення.

Трансформація заощаджень в кредити, обслуговування пла- тіжного обороту, гарантійні, агентські операції є традиційними функціями банків. Розширення спектра банківських послуг нині відбувається за рахунок нових послуг: трастових, консультаційних, лізингових, страхових, брокерських.

Як бачимо, забезпечення прибутку, гарантування ліквідності та надійності банку є своєрідним «магічним трикутником» банківської політики, що визначає систему цілепокладання будь-якого банку (рис. 1.2).