Розділ 3. Кібербезпека держав.
Кажучи про кібертерзагрози не можна не відмітити, один прояв кібертероризму, а саме злочин скоєний за допомогою комп’ютера проти держави або групи держав, адже такі дії можуть загрожувати територіальній цілісності ,суверенітету, або репутації держави у світовій спільноті.
Наразі не існує методу викорінення такого поняття , як «кібертероризм», адже кожна ситуація по-своєму унікальна,
Що ускладнює процес боротьби з кіберзлочинністю .Також як на європейському, так і на міжнародному рівні узгодженого визначення кібербезпеки немає. У кожній країні визначення кібербезпеки та інших ключових термінів може значно відрізнятися. Як наслідок, розрізняються і підходи до складання стратегій кібербезпеки. Відсутність спільного "мови" і підходу ускладнює процес міжнародного співробітництва, коли як важливість співробітництва визнається всіма країнами.
Але треба відмітити,що Перші стратегії кібербезпеки почали з'являтися на початку попереднього десятиліття. Однією з перших країн, які стала сприймати кібербезпеку, як питання державної ваги були Сполучені Штати Америки. У 2003 році в США опублікована Національна стратегія безпеки в кіберпросторі (National Strategy to Secure Cyberspace). Документ був частиною більш загальної Стратегії забезпечення національної безпеки (National Strategy for Homeland Security), створеної у відповідь на терористичні атаки 11 вересня 2001 року. Деякі країни, що входять в Євросоюз, зараз розробляють стратегії, які вже близькі до завершення. Крім того, у декількох країн-членів є неофіційні або неформальні стратегії. Члени Організації Об’єднаних Націй виражають глибоку стурбованість по ситуації, що склалася довкола кібербезпеки держав. І в наших силах зроби кроки до викорінення такого поняття, як кібертероризм.
Розділ 4. Шляхи вирішення проблеми
З упевненістю можна сказати, що всі провідні міжнародні організації визнають як небезпеку кіберзлочинності, та її транскордонний характер, обмеженість одностороннього підходу до вирішення цієї проблеми та необхідність міжнародного співробітництва, як у прийнятті необхідних технічних заходів, так і у виробленні міжнародного законодавства. ОЕСР, Рада Європи, Європейський союз, ООН та Інтерпол - всі ці організації відіграють важливу роль в координації міжнародних зусиль, побудові міжнародної співпраці в боротьбі із злочинами у сфері високих технологій. Перше всебічне дослідження проблеми кіберзлочинності та кримінально-правових заходів боротьби з нею в міжнародному масштабі було зроблено Організацією економічного співробітництва та розвитку (далі - ОЕСР), яка з 1983 по 1985 р.р. вивчала можливості гармонізації норм, що передбачають кримінальну відповідальність за кіберзлочини. Висновки ОЕСР викладені у доповіді «Злочини, пов'язані з комп'ютером: аналіз правової політики», де проаналізовано існуюче законодавство і зроблено пропозиції щодо його реформування, а також рекомендований мінімальний список діянь, що підлягають криміналізації.
З 1985 по 1989 гг. Спеціальний Комітет експертів Ради Європи з питань злочинності, пов'язаної з комп'ютерами, виробив Рекомендацію № 89, затверджену комітетом Міністрів ЄС 13.09.1989 року. Вона містить список правопорушень, рекомендований країнам - учасницям ЄС для розробки єдиної кримінальної стратегії, пов'язаної з комп'ютерними злочинами. Також в документі відзначено необхідність досягнення міжнародного консенсусу з питань криміналізації деяких злочинів, пов’язаних із комп'ютерами. Рекомендація містить два списки злочинів - «мінімальний» та «факультативний (додатковий)». «Мінімальний» список включає діяння, які обов'язково повинні бути заборонені міжнародним законодавством і підлягають переслідуванню в судовому порядку. «Додатковий» список містить ті правопорушення, за якими досягнення міжнародної згоди представляється складним. Значення Рекомендації № 89 важко переоцінити. На відміну від прийнятої більш ніж через 10 років після неї Конвенції Ради Європи про кіберзлочинність, яка підписана, але до цих пір не ратифікована більшістю країн, що її підписали, цей документ справив великий вплив на розвиток і зміну законодавства країн Європи.
У 1990 році VIII Конгрес ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками прийняв резолюцію, що закликає держави - члени ООН збільшити зусилля по боротьбі з комп'ютерною злочинністю, модернізуючи національне кримінальне законодавство, сприяти розвитку в майбутньому структури міжнародних принципів і стандартів запобігання, судового переслідування та покарання в області комп'ютерної злочинності. 14 грудня 1990 Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята резолюція, що закликає уряди держав-членів керуватися рішеннями, прийнятими на VIII Конгресі ООН. У 1995 році було опубліковано «Довідник ООН із запобігання і контролю злочинності, пов'язаної з комп'ютерами», який досліджує явище комп'ютерної злочинності, аналізує існуюче кримінальне право про захист даних та інформації, процесуальне право в цій області, а також питання запобігання злочинів в кіберпросторі, можливості міжнародної співпраці в даній сфері. У тому ж році була проведена перша міжнародна конференція Інтерполу з комп'ютерної злочинності, яка підтвердила стурбованість міжнародного співтовариства поширенням кіберзлочинності. Учасники конференції підкреслили, що викликає тривогу відсутність міжнародного механізму для раціонального і ефективного протистояння цьому виду злочинності. У подальшому подібні конференції були проведені Інтерполом в 1995, 1996, 1998 і 2000 рр.
У травні 2000 «Велика вісімка» провела конференцію з кіберзлочинності, головною темою якої була координація зусиль по боротьбі із злочинністю в мережі Інтернет. Конференція склала порядку денного для наступної зустрічі на вищому рівні, проведеної в липні 2000 року. На цій зустрічі було випущено комюніке, що декларує, що країни будуть приймати відповідні зусилля для вироблення спільного походу до високотехнологічних злочинів, типу кіберзлочинів, що можуть серйозно загрожувати безпеці глобального інформаційного співтовариства. Продуктом багаторічних зусиль Ради Європи стала прийнята 23 листопада 2001 року в Будапешті Конвенція Ради Європи про кіберзлочинність. Це один з найважливіших документів, як і Довідник ООН, що регулюють правовідносини в сфері глобальної комп'ютерної мережі із запобігання і контролю злочинності, пов'язаної з комп'ютерами. Прийняття його - це своєрідна віха в історії боротьби з кіберзлочинністю. Підготовка Конвенції була тривалим процесом - за чотири роки було складено 27 проектів. Заключна версія, яка містить преамбулу і чотири глави, що датується 25 травня 2001, була представлена Європейської комісії з боротьби з кіберзлочинністю на 50 - му пленарному засіданні 18-22 червня 2001 року. Про внесок Конвенції у справу боротьби з кіберзлочинністю вже було сказано вище. І все ж, незважаючи на зусилля, що вживаються на міжнародному рівні, перераховані вище, всі вони повинні бути, перш за все, пов'язані з діями щодо реформування кримінального законодавства на національному рівні. Національні та міжнародні зусилля повинні доповнювати один одного, забезпечуючи глобальне увагу до проблем кіберзлочинності і обумовлюючи координацію кроків по боротьбі з кіберзлочинністю та уніфікацію національних законодавств. В даному контексті особливу увагу привертають нещодавні обговорення проектів законів SOPA і PIPA в США.