Модель ООН: Сканді-2014

Комітет з питань роззброєння та міжнародної безпеки

Доповідь експерта

Створення інформаційної безпеки населення держав-членів оон

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Поняття «кіберзлочинності» і «кібертероризму»…………………….....5

Розділ 2. Види та джерела кіберзагроз……………………………………………..7

Розділ 3. Кібербезпека держав………..…………………………………………….9

Розділ 4. Шляхи вирішення проблеми…………………………………………….10

Висновки…………………………………………………………………………….13

Важливі посилання…………………………………………………………………14

Контакти президіуму……………………………………………………………….16

Вступ

Захист людей у нашому світі від різних проявів тероризму став однією з цілей Організації Об’єднаних Націй. Сьогодні достатньо гостро стоїть питання кібертероризму, який, на ряді з звичайним тероризмом, вражає сучасне суспільство. Більшість фундаментальних міжнародних документів і домовленостей у сфері захисту прав людини, такі як Конвенція Ради Європи про захист прав людини від 1950 р., Міжнародний пакт ООН про громадянські та політичні права від 1966 р., а також інші міжнародні угоди, визнають в якості одного з основних прав людини, право на свободу пошуку, отримання и розповсюдження інформації та ідей, незалежно від державних кордонів, спираючись на праві не вторгатися в приватне життя громадян.

Необхідно зазначити, що протягом останнього століття можливість вільного обміну інформацією, а також диспуту до засобів її передачі, стрімко зросла. Якщо кількість радіослухачів в усьому світі досягла 50 млн. осіб лише через 38 років після винайдення радіо, для телебачення цей строк склав 13 років. Кількість же користувачів всесвітньої мережі Internet досягло такої самої позначки усього лише за 4 роки. Проте ефект формування глобального інформаційного простору, який надав найпотужніший імпульс людському прогресу, одночасно мав і негативні наслідки. Сьогодні «кіберзлочинність» та «кібертероризм» - вже не просто слова, у наші дні вони уявлять реальну загрозу усьому людству. Майже щодня новини з різних країн привертають нашу увагу до цих явищ.

Так, наприкінці 2011 р. хакери групи Anonymous зламали сайт приватної американської аналітично-дослідницької компанії Strategic Forecasting (Stratfor). У результаті цього в Інтернеті були опубліковані електронні адреси та паролі тисяч американських та британських військових , співробітників розвідки, поліції, а також радників НАТО та політиків. Серед інших у необмежений доступ потрапили персональні дані екс-держсекретаря США Дена Куейла, який працював при президенті Джорджі Буші-старшому. Приблизно в той самій час групою Team Poison був зламаний один з серверів ООН та були викрадені паролі від облікових записів 1 тис. співробітників. У результаті кібератак страждають не лише високопосадовці, але й звичайні громадяни. Так в січні 2012 р. зловмисники зламали та опублікували дані декількох тисяч власників кредитних карт в Ізраїлі.

Проте порушення прав та основних свобод людини, внаслідок кібератак, відслідковуються не тільки на особистому, а й на державно-міжнародному рівні. Це пов’язано, насамперед з тим, що національна інфраструктура будь-якої сучасної держави тісно пов’язана з використанням новітніх комп’ютерних технологій. Щоденна діяльність банкових та енергетичних систем, управління повітряним рухом, транспортна система, навіть швидка медична допомога знаходяться у повній залежності від надійної та безпечної роботи автоматизованих електронно-виліковувальних систем. У червні 2010 р. у комп’ютерній системі Іранського центру по збагаченню ураном був виявлений вірус, який пізніше отримав назву Stuxnet та змінив швидкість обертання центрифуг, що призвело до їх виходу з ладу. Саме цей інцидент змусив гарно розвинені країни піти на укріплення захисту своїх життєво необхідних промислових об’єктів. Тобто зараз, з допомогою комп’ютерних вірусів, можна вивести з ладу, або привести в рух, зовсім не комп’ютерні об’єкти. І такі приклади не одиничні.

В останні роки Організація Об’єднаних Націй стурбована ростом рівня злочинності у сфері інформаційних технологій, що свідчить о переході данної проблеми з державного на міжнародний рівень.

У зв’язку з вищесказаним необхідно зазначити, що світова спільнота в обличчі ООН не може залишатися осторонь данної проблеми, бо жодна держава сьогодні не здатна самостійно протистояти кіберзлочинності і кібертероризму. У зв’язку з цим є невідкладною необхідність активізації міжнародної співпраці, шляхом налагодження міжнародно-правового механізму урегулювання. Представникам країн-членам ООН необхідно об’єднати свої зусилля для вирішення одного з най не безпечніших викликів нового тисячоліття.