Лінетол (Lmetholum)

         Фармакологічна дія: Суміш етилових ефірів ненасичених жирних кислот з льняного масла (олеїнової 15%, лінолевої 57% і ліноленової 15%); зміст насичення кислот 9-11%. Надає антисклеротичну і ранозагоювальну дію. 

         Показання до застосування: Атеросклероз, променеві ураження шкіри, хімічні та термічні (викликані низько або високотемпературним впливом) опіки шкіри. 

         Спосіб застосування: Всередину вранці до або під час їди по 20 мл (1,5 столових ложки) 1 раз на день. Місцево як ранозагоювальний засіб 1 раз в день, просочуючи марлю або пов'язку. 

 

МАЛИНИ ПЛОДИ –RUBI IDAEI FRUCTUS

Малина — Rubus idaeus L.

род. розові — Rosaceae

         Рослина. Напівкущ, має річні вегетативні пагони і здерев’янілі дворічні стебла, що утворюють вкорочені квітконосні гілочки. Однорічні пагони трав’янисті, вкриті колючками; восени вони дерев’яніють, а наступного року зацвітають і дають плоди. Листки чергові, трійчасті або непарноперисті, по краю нерівнопилчасті, зверху — темно-зелені, зісподу — білоповстисті. Квітки двостатеві, п’ятипелюсткові, білі, у щитковидно-волосистому суцвітті і в пазушних малоквіткових китицях.

         Плід — складна червона або жовта соковита кістянка округлої або конусовидної форми, складається з великої кількості (30–60) окремих кістянок, що зрослися. Вони утворюють порожнистий конус з округлою верхівкою діаметром 7,5–12 мм. Всередині кістянки містять кісточку з ямчастою поверхнею. Плоди сизомалинового, кісточки — темно-жовтого кольору; запах специфічний, приємний, смак кислувато-солодкий. Плоди достигають у липні.

         Поширення. Дикоросла малина росте в усіх лісових районах і в північній частині Лісостепу в лісах, по чагарниках, на лісових заплавних луках.

         Заготівля. Цілком стиглі плоди без квітконіжок і квітколожа збирають в суху погоду, складають в неглибокі кошики або цеберки, швидко транспортують до місця сушіння, розкладають тонким шаром, спочатку підв’ялюють на відкритому повітрі, потім досушують в сушарках при температурі 50–60 °С.

         Хімічний склад сировини. Плоди містять вуглеводи: фруктозу, глюкозу, сахарозу (4–8 %), пектинові речовини і клітковину; органічні кислоти — яблучну, саліцилову, сорбінову, мурашину, винну та інші (усього понад 2 %); вітаміни С, В1, В2, каротин, РР; солі калію, заліза, міді; в їх складі є ефірна олія, бензальдегід, тритерпенові кислоти, флавоноїди (1,4 %): глікозиди кверцетину, антоціани; кумарини, дубильні речовини.

         Біологічна дія та застосування. Настій сушених плодів вживають як потогінний і жарознижуючий засіб при застуді. Входить до складу потогінних зборів.

         Свіжі плоди мають протисклеротичні властивості; сироп (Sirupus Rubi idaei) покращує смак та запах ліків. Знайшли широке застосування у харчовій промисловості і в біологічно активних харчових добавках.

 

         МАЛЬВА ЛІСОВА - MALVA SYLVESTRIS L.

         Мальвові - (Malvales)

        

         Стебло прямостояче або висхідне, 30-100 (120) см заввишки, галузисте, вкрите жорсткими відстовбурченими волосками. Листки чергові, круглувато-серцевидні, 5-7 лопатеві, зарубчасто-зубчасті, м'яковолосисті, на довгих черешках, вкритих відстовбурченими жорсткими волосками. Квітки 30-40 мм у діаметрі, правильні, двостатеві, на довгих квітконіжках, по 2-5 у пазухах листків; віночок з 5 оберненнояйцевидних, угорі — глибоковиїмчастих, ясно-рожевих, з малиново-червоними жилками пелюсток, у 3-4 рази довших за чашечку. Плід — з численних, розміщенних кільцем плодиків-сім'янок. Цвіте з липня до вересня.

         Поширення. Калачики лісові трапляються в світлих лісах, серед чагарників, біля доріг, на полях, городах, засмічених місцях по всій території України, але частіше в лісових районах та на півночі Лісостепу.

         Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують коріння, листя, квітки, або траву. Листя або всю надземну частину (траву) заготовляють під час цвітіння рослини. Листя обривають так, щоб залишки черешків не перевищували 2 см. Квітки обривають до розпукування, з чашечками, але без квітконіжок. Коріння копають восени. В перший день зібрану сировину пров'ялюють на сонці, апотім досушують під укриттям. Сухого листя виходить 16-17%, квіток — 18%, трави — 22%. Зберігають сировину в сухому місці. Рослина неофіцинальна.

         Хімічний склад. Надземна частина рослини містить слизові й дубильні речовини, цукри, каротин, та вітамін C. У квітках, крім цього, є барвні речовини (мальвін, мальвідин).

         Фармакологічні властивості і використання. Калачики лісові виявляють пом'якшувальну, відхаркувальну, обволікаючу, заспокійливу та болетамувальнудію. Слиз має велику адсорбційну поверхню і діє антитоксично. Препарати калачиків лісових приймають всередину при захворюваннях дихальних шляхів (бронхіт, сухий нестримний кашель, охриплість тощо), при запальних процесах у шлунку і кишечнику та при діареї. Для посилення терапевтичного ефекту квітки і листя калачиків лісових поєднують з квітками гречки звичайної, підбілу звичайного і маку дикого та з травою медунки лікарської. Зовнішньо у вигляді полоскань, обмивань, примочок і припарок калачики лісові використовують при гінгівітах, запальних станах верхніх дихальних шляхів, при ангіні й геморої та для лікуванняопіків, ран, виразок, різних форм дисгідрозів та інших захворюваннях шкіри. Часто калачики лісові використовують як замінник алтеї лікарської. До складу лікувально-профіликтичного раціону включають салати з молодого листя калачиків.

 

ЦЕТРАРІЯ ІСЛАНДСЬКА (ІСЛАНДСЬКИЙ МОХ) - CETRARIA ISLANDICA L.

         Наукова латинська назва рослини походить від слова «cetra» — невеликий шкіряний щит. Цю назву дали лишайникові за подібність апотеції верхівки слані до невеликого щита, який ще за часів Римської імперії носили римські легіонери.

         Застаріла назва цетрарії «ісландський мох» закріпилася за даною рослиною ще із середньовічних часів, оскільки тогочасні вчені не вбачали великої різниці між мохами і лишайниками, до яких насправді належить ця рослина.

         Ботанічний опис

         Цетрарія як лишайник не однорідний рослинний індивідиум, а симбіоз двох організмів, із яких один належить до царства грибів (переважно сумчатих), а інший — до зелених або синьо-зелених водоростей. Обидва ці організми настільки тісно поєднані один з одним, нібито належать до єдиного цілісного організму.

         Цетрарія ісландська є багаторічним листовидно-кущевим лишайником, що має кущисту прямостоячу, рідше розпростерту слань або талус, і складається із майже компактних вертикальних лопатей. Лопаті неправильно-стрічкоподібні, шкірясто- хрящові, вузькі, плоскі, заввишки до 10 см і завширшки 0,3–5,0 см, з короткими темними війками зеленувато-брунатні або з різними відтінками коричневого кольору, в залежності від освітлення, біля основи з червонуватими плямами, матові або деколи блискучі з нижньої сторони, деколи світліші або однакового кольору з обидвох сторін. Нижня сторона рясно вкрита білими плямами (псевдоцифелами) різної форми. Краї лопатей дещо завернені доверху. Війки біля основи великі (деколи вони повністю відсутні), висихаючи, набувають темно-коричневого кольору.

         У цетрарії іноді розвиваються соредії або апотеції, іноді — соредії або іридії. Апотеції, або плодові тіла, розвиваються на кінцях сильно розширених лопатей. Вони тарілкоподібні, коричнуваті, майже однакового кольору зі сланню, з плоским або дещо опуклим диском до 1,5 см з дещо зубчатим краєм. В апотеціях розвиваються сумки, наповнені спорами, які можна побачити під мікроскопом. Спори одноклітинні, безбарвні по 8 шт. у кожній сумці, еліпсовидні.

         Цетрарія ісландська, як і більшість видів роду Cetraria, має надзвичайно повільний ріст у порівнянні із іншими представниками лишайників. Для розвитку даного виду потрібні сприятливі умови з одного боку — для гриба, з іншого — для водорості. Проте деколи ці умови бувають несприятливими. Для більшості лишайників роду Cetraria характерним є інтеркалярний ріст, тобто будь-яка частина лишайника може дати ріст новим особинам, який в умовах Арктики відбувається грубо-механічним і вегетативним шляхом. За допомогою вітру, оленів та людської діяльності кусочки ісландського моху розносяться по тундрі на великі площі, поки не причепившись до субстрату, обломки лишайника не почнуть відростати у вигляді нових особин.

         Ареал, поширення, ресурси

         Cetraria islandica є космо-політичним елементом флори земної кулі. Даний лишайник широко поширений в Європі, Азії, Африці, Америці та Австралії. Це — типовий представник соснових борів, дюн, відкритих безплідних просторів. Цетрарія поширена в усій північній півкулі аж до арктичного поясу. Ісландський мох росте в тундрі, сухих соснових борах північної частини лісової зони, в усіх високих горах (у високогірній мохово-лишайниковій тундрі), піднімаючись до висоти 1500 м над рівнем моря і вище. Поширений на кам’янистих і трав’янистих ділянках, на торфовищах, високогірних полянах, в гірських лісах, деколи — на корі старих пнів. Зустрічається в Північній і Середній Європі, у тундрі і лісовій зоні Сибіру, в Україні — в Карпатах. В Європі крім Карпат росте в Альпах, Балканах і Піринеях. Росте безросередньо на грунті, рідше — на прогнилій корі та на старих пнях. У північній частині Росії цетрарія ширше поширена у європейській, ніж в азіатській частині. Росте також у горах Кавказу, Алтаю, Саян і Далекого Сходу.

         Цетрарія ісландська росте переважно на піщаних незатінених місцях, подекули утворюючи чисті зарості. Також часто зустрічається у сос-нових борах і в заростях вересу, де росте невеликими групами і поодинокими екземплярами серед інших лишайників, мохів і вищих рослин. Цетрарія є типовою рослиною боліт, лісотундри і тундри, де росте разом з іншими лишайниками.

         Цетрарія ісландська є поліморфним видом, у якого в залежності від освітлення, зволоження та інших факторів змінюється як забарвлення, так і розміри лопатей і слані. Цетрарія ісландська розвивається тільки в умовах частого повітря у екологічно чистих регіонах. Завдяки вказаному фактору цетрарія є індикатором чистоти у промислових індустріальних районах. Даний фактор може знайти безпосереднє практичне застосування в наш час при вирішенні глобальних екологічних проблем.

         Лікарська сировина

         В медицині використовують висушену слань ісландського моху (Lichen islandicus), яка має слабкий своєрідний запах і гірко-слизистий смак. Слань цетрарії заготовляють впродовж літа і сухої осені. Сві-жозібрану слань очищають від домішок, сушать на сонці або в затінку, розкладаючи тонким шаром (3–5 см) на папері або тканині.

         Слань цетрарії можна заготовляти впродовж всього періоду вегетації, проте переважно заготівлю даного виду сировини проводять влітку. При заготівлі слань цетрарії відривають від субстрату (грунту або кори дерев) і очищають від домішок. Сушать переважно на відкритому повітрі на сонці або в тіні. Для більш ефективного сушіння використовують сухарні до 50 °С з доброю вентиляцією.

         Зберігають висушену сировину в ящиках з паперовою прокладкою або в щільно закритих банках в сухому прохолодному приміщенні (сировина дуже гігроскопічна).

         Намочена у воді суха слань цетрарії повинна ослизнюватися, а відвар після охолодження має перетворюватися на студень. Запаси цетрарії в Карпатах є значними, проте в зв'язку з погіршенням екології за останні роки вони значно зменшились. Даних щодо впливу щорічної заготівлі на стан заростей цетрарії, а також даних про біологічний запас, допустиму раціональну заготівлю та відновлення заростей цетрарії після проведення заготівлі даної сировини в Карпатах на сьогоднішний день немає. Як вказують деякі посібники із заготівлі лікарської сировини, природні ресурси цетрарії в Україні, Росії та в деяких інших країнах, значно перевищують потребу в сировині в даному виді.

         Біологічно активні речовини

         Дослідження хімічного складу цетрарії ісландської розпочалося кілька сотень років тому, і на сьогоднішній день вона досить добре вивчена.

Уснінова кислота

 

         В цетрарії ісландської, як і в більшості інших лишайників, синтезується значна кількість біологічно активних речовин. Оболонка слані складається переважно із вуглеводів, серед яких зустрічаються хітин, ліхенін, ізоліхенін, сахароза, маннітол галактоманнан, умбіліцин, геміцелюлоза, еритрит та інші вуглеводи.

D-протоліхестеринова кислота

        

         Слань цетрарії ісландської може нагромаджувати до 50–80% полісахаридів, які розчиняються при екстракції гарячою водою, утворюючи густу киселеподібну масу. Ліхенін — лінійний полісахарид, збудований із 60–200 β-D-глюкопіранозильних залишків, сполучених глікозидними зв’язками (β1→3, β1→4). Він роз- чиняється у гарячій воді, не синіє від йоду. Ізоліхенін має схожу хімічну структуру, проте збудований із залишків β-D-глюкози, розчиняється в холодній воді, синіє від йоду. Галактоманнан молекулярною масою 18 КДа є розгалуженим полісахаридом, скелет якого складається з двох структурних елементів: (1→6)-зв’язаних α-D-маннопіранозильних і α-D-галактопіранозильних залишків. Вивчення будови виділених речовин показало, що серед них є представники різних хімічних груп, зокрема ациклічні і ароматичні хінони, кислотовмісні гетероциклічні сполуки. Ці речовини були названі лишайниковими кислотами, які є вторинними і кінцевими продуктами обміну речовин у лишайниках.

Цетрарова кислота

 

         О. Гессе (О. Hesse), Цопф і Фішер та інші дослідники неодноразово вказували, що в цетрарії ісландської та в інших лишайниках містяться різноманітні за складом органічні кислоти, які назвали лишайниковими. Перші широкі дослідження лишайникових кислот були проведені Гессе в 1898–1916 рр. і Пфаффом у 1926 р.

Нафтохінон (юглон)

 

         Серед лишайникових кислот найширше застосування має уснінова кислота. Рохледер і хельту 1843 р. вперше виділили уснінову кислоту із лишайника Usnea barbata. У 1926 р. Пфафф виділив дану сполуку зі слані Cetraria aslandica. Пізніше було встановлено, що уснінова кислота існує в трьох ізомерних формах: правообертаючій, лівообертаючій та рацемічній. В лишайниках майже з однаковою частотою зустрічається як правообертаюча, так і лівообертаюча форми уснінової кислоти.

Протоцетрарова кислота

 

         До цього часу із різних видів лишайників виділено та ідентифіковано до 250 лишайникових кислот. Проте на сьогоднішній день вивчено хімічну структуру до 80 лишайникових кислот. Виходячи з хімічної структури, японський хімік Азахіна у 1934 р. розробив класифікацію даних кислот, серед яких виділив сполуки кислотного характеру, що входять до різних груп органічних безазотних речовин.Серед них ідентифіковано аліфатичні та ароматичні речовини, депсидони, хінони та інші сполуки. Крім уснінової кислоти, в слані цетрарії міститьсяться D-протоліхестеринова (аліфатичний α-метилен-γ-лактон), параліхестеринова, цетрарова, протоцетрарова, фумаропротоцетрарова кислоти.

Фумаропротоцетрарова кислота

 

         Сумарний кількісний вміст лишайникових кислот у сухій слані цетрарії ісландської в залежності від місця проростання становить від 1 до 3%. Більшість лишайникових кислот є майже зовсім нерозчинними у воді, проте добре розчиняються в органічних розчинниках. Лишайникові кислоти є досить стабільними і стійкими до дії лугів та кислот. Проте депсиди, депсидони та деякі інші лишайникові кислоти під впливом лугів і при кип’ятінні зі спиртом досить легко розщеплюються.

Фриделін

 

         Детальне вивчення лишайникових кислот у слані цетрарії ісландської проведено науковцями Монголії в Інституті народних ліків м. Улан-Батора спільно з чеськими науковцями кафедри фармації і біохімії Празького університету. При цьому було ідентифіковано ізомери уснінової та ліхестеринової кислот, зокрема ізоуснінову та протоліхестеренову кислоти (Tuja D., Prochаzka V., 1988).

         Для промислового одержання уснінової кислоти використовують інші лишайники − представники роду Usnea і Ramalina raticulata, оскільки більшість ліхенологів мають сумніви щодо наявності уснінової кислоти в ісландському мосі. Її містять також інші види цетрарії (Cetraria vinilisі Cetraria cucculata).

         В. П. Савич зі співробітниками (1956) розробили метод одержання натрієвої солі уснінової кислоти, який грунтується на м’якій дії на дану сполуку натрію бікарбонату або натрію карбонату в спиртовому середовищі. Слід зазначити, що для промислового одержання уснінової кислоти цетрарію ісландську не використовують, а використовують інші лишайники, зокрема, окремі представники роду Usnea і Ramalina raticulata.

         Крім лишайникових кислот, слань ісландського моху містить нафтохінон (юглон), пентациклічний тритерпен фриделін, білки, вітаміни С і B12, жири, віск, камедь, пігменти, мінеральні речовини.

         Цікавим є факт наявності протицинготного вітаміна С, який міститься у Cetraria cucullata у легко засвоюваному стані. Таке відкриття було зроблено російським лікарем Гранатиком, який працював впродовж декількох років у російській далекосхідній півночі. На основі експериментів, проведених на морських свинках, та спостережень на хворих цингою він встановив, що вітамін С зберігається у незмінній кількості у висушеній слані лишайника впродовж 3-х років. Оскільки до Cetraria cucullata близькими є Cetraria nivalis i Cetraria islandica, можна вважати вказані види потенційним джерелом аскорбінової кислоти (Рассадина К. А., 1950).

         Фармакологічні властивості

         Біологічно активні речовини цетрарії мають протизапальну, пом’якшуючу і відхаркуючу дію.

         Полісахариди з ісландського моху мають здатність захищати слизову оболонку дихальних шляхів від дії різних хімічних чинників.

         У 40‑х роках минулого століття в цетрарії ісландської та в інших лишайниках було встановлено антибіотичну активність. Цей період можна вважати початком інтенсивного вивчення і застосування цетрарії в науковій фармації і медицині.

         Вперше на антибактеріальну активність екстрактів з різних лишайників звернули увагу Бердхольдер і Еванс зі співробітниками у 1944–1945 рр. Вони випробували водні, водно-буферні, ефірні, спиртові та хлороформні екстракти і суспензії майже зі 100 видів лишайників флори США. Значна їх частина виявилась активною проти Staphylococcus aureus i Bacillus subtillis. Проти грамнегативних бактерій більшість випробуваних засобів із лишайників виявилась негативною. Дослідники зробили припущення, що антибіотична активність лишайників зумовлена наявністю в них лишайникових кислот. Проте даний факт не був експериментально підтверджений. У 1947 р. Штоль, Ренц і Брак дослідили антимікробну активність глюкозно-лужних екстрактів — суспензій, одержаних із 58 видів лишайників флори Швейцарії, — та встановили помітну активність проти Staphylococcus aureus у 38 видів.

         У 1952 р. K. O. Vartia виявив антимікробну активність у 75 із 149 досліджуваних видів лишайників флори Фінляндії.

         Дослідження антимікробної дії окремих індивідуальних лишайникових речовин розпочалися в 1945 р., коли P. R. Burkholder et al. повідомили про активність уснінової кислоти проти Staphylococcus aureus. У 1946 р. V. C. Barry встановив, що рокцелова кислота, виділена із Lecanora sordida, має незначну активність доMycobacterium Phlei i Mycobacterium tuberculosis bovis. Проте її моноефіри і моноаміди мають здатність повністю затримувати ріст туберкульозних бактерій у розведенні 1:500 000.

         У 1949 р. Штоль і співавтори повідомили про антибактеріальну активність деяких лишайникових кислот. Слід зазначити, що більшість дослідників‑мікробіологів звернули увагу тільки на окремі виділені на той час лишайникові кислоти.

         Пізніше було встановлено, що окремі лишайникові кислоти проявляють виражену протимікробну активність. Особливо цінна уснінова кислота, яка має сильну антибіотичну активність. Її натрієва сіль у розведенні 1:2 000 000 пригнічує ріст мікобактерій туберкульозу та інших грампозитивних мікроорганізмів (стафілококів, стрептококів). За антибактеріальною активністю уснінова кислота приблизно в 3 рази поступається стрептоміцину. Встановлено, що лишайникові екстракти діють переважно на грампозитивні кислотостійкі бактерії. І тільки деякі як виняток — на окремі грамнегативні види. Зокрема, Vartia вважає, що активність екстрактів із лишайників проти грамнегативних бактерій у деяких випадках зумовлена продуктами розкладу окремих лишайникових речовин. S. Shibata et al. вказують, що антибактеріальна дія водних екстрактів лишайників відрізняється від аналогічної дії окремих речовин. Тому, на їх думку, цілком можливим є те, що носіями антибактеріальних властивостей можуть бути речовини, нерозчинні у воді.

         Уснінова кислота в невеликих дозах має здатність вбивати збудників туберкульозу та деякі інші грампозитивні бактерії.

         Велике значення має і фумаропротоцетрарова кислота, яку вважають одним із найбільш активних протимікробних факторів цетрарії. Крім вищевказаного, німецькі науковці вважають протоцетрарієву кислоту, виділену із водної витяжки цетрарії, сильним імуномодуляційним засобом, що сприяє активізації імунної системи (Huovinen, 1989).

         У вільному стані та у вигляді солей D-протоліхестеринова кислота активна до Helicobacter pylori (МІС 16– 64 мкг / мл). Очевидно, з цим ефектом хоча б частково пов’язана терапевтична ефективність ісландського моху при виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки. Протоліхестеринова кислота є сильним інгібітором ДНК-полімеразної активності зворотної транскриптази ВІЛ-1 (ІС50 = 24 мкМ). За механізмом дії вона є конкурентним інгібітором змішаного типу. По-перше, протоліхестеринова кислота зв’язується з шаблонним праймером. По-друге, вона неспецифічно приєднується до фермента в сайтах, які не зв’язують субстрат. У процесі вивчення технології лікувальних засобів, які виготовляються з цетрарії, було встановлено, що при виготовленні відвару в воду переходить лише цетрарова кислота, а уснінова кислота — ні.

         Протоліхестеринова кислота пригнічує проліферативну відповідь лімфоцитів на стимуляцію мітогенами. Стимульовані мітогенами лімфоцити більш чутливі до цитотоксичного впливу протоліхестеринової кислоти порівняно з нестимульованими лімфоцитами. У зв’язку з цим вона може бути потенційним засобом для лікування аутоімунних захворювань.

         Високу антибактеріальну і протигрибкову активність проявляють також нафтохінони, що містяться у незначній кількості у слані цетрарії.

         Слизи і кислоти, що містяться в лишайнику, проявляють седативну дію.

Деякі науковці звертають свою увагу на фумаропротоцетрарову кислоту, яку вважають найбільш фармакологічно активною речовиною серед усіх виділених лишайникових кислот.

         Пентациклічний тритерпен фриделін і протоліхестеринова кислота виявляють протизапальні властивості. Остання є інгібітором 5-ліпоксигенази арахідонової кислоти (ED50 = = 8,4 мкг / мл), завдяки чому пригнічує синтез лейкотрієнів — важливих медіаторів запалення.

         Галактоманнан цетрарії виразно стимулює фагоцитоз при дослідженні гранулоцитів людини in vitro і в тесті кліренсу частинок вуглецю in vivo. Схожу активність має екстракт культури клітин Cetraria laevigata Rassad.

В. В. Іванов, С. Є. Іванова (1950) встановили протистоцидну дію у відварах деяких видів пармелії.

         У 1953 р. Г. І. Дубровский і Ф. А. Гуревич у 14 видів лишайників встановили наявність нелетких протистоцидних речовин, розчинних у воді. Експериментально підтверджено, що біологічно активні речовини цетрарії (полісахариди, протоліхестеринова і уснінова кислоти) володіють протипухлинними властивостями. Полісахариди ліхенін та ізоліхенін гальмують у тварин ріст деяких перещеплюваних пухлин (саркоми 180 та ін.).

         У 1995 р. в Німеччині A. Hensel одержав напівсинтетичний аналог ліхеніну g-пропокси-сульфо-ліхенін мол. м. 250 КДа, який містить довгі гідрофільні бокові ланцюги в позиції С-6 глюканового хребта (ступінь насичення — 0,8). Він проявляє виражену протипухлинну активність при солідній саркомі 180 і сингенній фібросаркомі DBA / 2-MC SC1 мишей. Терапевтичний ефект відзначено у 100 % піддослідних тварин, ріст пухлин пригнічувався на 82–88 %. Прямої цитотоксичної дії на гормонально-залежну карциному молочної залози мишей MDA-MB 231 цей напівсинтетичний полісахарид не проявляє. Встановлено, що сила протипухлинної дії полісахаридів цетрарії мало залежить від застосовуваних доз. Вона проявляється здебільшого лише у випадку введення полісахаридів після імплантації пухлин. Це свідчить про опосередкований характер протипухлинного ефекту, який реалізується через активацію імунологічних механізмів протипухлинного захисту.

Виділені зі слані цетрарії окремі лишайникові кислоти мають протипухлинну активність. Протипухлинні властивості також проявляє протоліхестеринова кислота. Вона пригнічує включення 3Н‑тимідину в ДНК клітини еритролейкозу К-562, і особливо — карциноми молочної залози T-47D та ZR-75–1. В дозі 20 мкг / мл протоліхестеринова кислота цитотоксична для пухлинних клітин: під її впливом в клітинах К-562 спостерігалися морфологічні ознаки апоптозу.

         Уснінова кислота має здатність гальмувати ріст легеневої карциноми Льюїс. Проте її активність відносно прищеплюваних пухлин є порівняно невеликою. Було синтезовано декілька аналогів уснінової кислоти, але жодний з них не відрізнявся вираженою протипухлинною активністю, перспективною для подальшого широкого вивчення і застосування в клініці.

Екстракт культури клітин іншого виду цетрарії (Cetraria laevigata Rassad.) при внутрішньочеревному введенні мишам пригнічував ріст імплантованих асцитної пухлини Ерліха, саркоми 180 і карциноми шийки матки u-14, проте не мав лікувальної дії при лейкозі L7217. Екстракт культури клітин Cetraria ornata Mull. Arg.пригнічував індуковану пухлинними промоторами активацію онкогенного віруса Епштейна — Барра. Серед ідентифікованих речовин екстракту максимальну активність в цьому плані проявляла уснінова кислота (ІС50 1 мкМ).

         Лікарські засоби

1.           Бронхікал плюс для дітей. Сироп з ісландським мохом, ромашкою і вітаміном С (Dr. Muller Pharma, Німеччина).

Сироп у флаконах по 100 мл. 5 мл (6,5 г) сиропу міститься рідкого екстракту цетрарії ісландської (1:10) 0,390 г, рідкого екстракту квіток ромашки лікарської (1:10) 0,260 г, аскорбінової кислоти 0,019 г. Вживають по 1 столовій ложці 3 рази на день до їжі при запаленні верхніх дихальних шляхів, які супроводжуються кашлем; при гострих і хронічних бронхітах, при застуді та грипі.

2.           Bronchialtee 400 (TAD, Німеччина). Чайний гранулят, 100 г якого містить 5,4 г густих водних екстрактів (7,8:1) з 10 г плодів фенхелю, 5 г ісландського моху, 10 г трави чебрецю, 5 г корея алтеї, 7 г листя шавлії і 5 г квіток липи. Застосовується при простудних захворюваннях, гострих і хронічних бронхітах. Вживають по 1 чашці чаю 2–3 рази на день.

3.       Isla-Mint® Pastillen (Engelhard, Німеччина). Пастили, які містять по 100 мг водного екстракту (2–4:5) ісландського моху.

4.           Isla-Moos® Pastillen (Engelhard, Німеччина). Пастили, які містять по 160 мг водного екстракту (2–4:5) ісландського моху. Застосовуються при подразнюючому кашлі, хрипоті, сухості слизових оболонок, катарах бронхів, для підтримуючої терапії бронхіальної астми. Вживають по 1–2 пастили кілька разів на день, повільно розсмоктуючи.

5.                Salus® Bronchial-Tee № 8 (Salushaus, Німеччина). Чай, 100 г якого містить: плодів фенхелю — 15 г, моху ісландського — 11 г, квіток дивини — 4 г, квіток липи — 12 г, квіток первоцвіту — 6 г, квіток глухої кропиви — 4 г, трави чебрецю — 13 г, трави споришу — 12 г, квіток нагідок — 4 г, листків малини — 19 г. Застосовується для розрідження слизу і полегшення кашлю при катарах і запаленнях органів дихання. Вживають по 1 склянці гарячого чаю 4–5 рази на день.