Компетентність у спілкуванні як важлива складова психологічної культури майбутніх вчителів

М. І. Дідора

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Формування психологічної культури майбутніх вчителів є одним з найбільш важливих завдань у системі підготовки кваліфікованих спеціалістів, які покликані розвивати цю важливу якість у школярів, а також формувати, що не менш важливо, в класних групах сприятливий психологічний клімат.

У психологічній літературі підкреслюється, що психологічна культура – це особлива здатність людини розуміти психіку інших людей, вміння спілкуватись з ними (В.І.Войтко, Н.В.Чепелєва, Т.С.Яценко та ін.).

Важливими компонентами психологічної культури вчителя є:

а) вміння вчителя відчувати настрій дитини, її внутрішній світ;

б) поважати гідність дитини як особистості;

в) висока довіра і справжня любов до дітей;

г) вибирати по відношенню до кожного з них такий спосіб спілкування, який би найкращим чином відповідав індивідуальним особливостям тих, з ким доводиться спілкуватися. (О.О.Бодальов)

Особливе місце в структурі психологічної культури вчителя займає спілкування, і, зокрема, рівень сформованості у студентів компетентності у спілкуванні.

Аналіз наукових джерел з досліджуваної проблеми дозволив визначити, що „компетентний (про людей) – це той, хто володіє здібністю, силою, владою, умінням, знанням і т.ін. (щоб зробити те, що потрібно). Компетентний (про властивості) – достатній, адекватний” [5, 93].

Науковці розглядають поняття „компетентність у спілкуванні” і „комунікативна компетентність” як синоніми. Зокрема, О.В. Сидоренко, враховуючи погляди класиків (Л.А. Петровської, Ю.М. Ємельянова) зазначає, що комунікативна компетентність є сукупністю навичок і умінь, необхідних для ефективного спілкування. Це ситуативна адаптивність і вільне володіння вербальними та невербальними засобами соціальної поведінки [5, 92].

У загальному комунікативна компетентність є сукупністю комунікативних здібностей, умінь і знань, адекватних комунікативним завданням і достатніх для їх розв’язання (О.В.Сидоренко).

Науковці В.П. Захаров і Н.Ю. Хрящева наповнюють зміст компетентності у спілкуванні такими складовими: знання в галузі психології особистості, групи, спілкування; уміння і навички спілкування людей, а також взаємини, які склалися між людьми.

Першоосновою аналізу комунікативної компетентності може бути структура спілкування, що впроваджена Г.М. Андреєвою. Вона виділяє у спілкуванні три головні сторони: комунікативну, інтерактивну і перцептивну. Ці складові, як правило, не існують у чистому, ізольованому вигляді. Реальне спілкування містить всі сторони одночасно, які переплітаються між собою. Крім цього, спілкування буває творчим і репродуктивним, глибоким і поверховим, маніпулятивним і суб’єктивним [2]. Як справедливо зазначає Л.А. Петровська, розвинене спілкування має тісно пов’язані грані: спілкування на суб’єкт-об’єктній основі і на суб’єкт-суб’єктній основі. Вчена виділяє репродуктивну і продуктивну сторони спілкування. До характеристик компетентного спілкування належить рівень зовнішній, поведінковий, операційно-технічний і рівень внутрішній, глибинний, який торкається особистісно-смислових утворень, а також комунікативні знання, уміння і досвід [3].

Сказане вище підкреслює складність і багатогранність самого поняття і визначає до певної міри труднощі в його формуванні, враховуючи ще різний рівень сформованості особистості студентів, їх світоглядної зрілості, настроєність на виховну діяльність тощо.

Робота над формуванням психологічної культури майбутніх вчителів починається з організації процесу самопізнання, оскільки, як показує наш досвід, більшість студентів мають досить поверхову інформацію про себе, свій внутрішній світ. А хто не вивчав людини у собі, той ніколи не досягне глибокого знання людей. Це аксіома.

Необхідно підкреслити, що саме інформація про себе і про оточуючих людей визначає способи спілкування і прагнення організувати змістовне спілкування. Для цього студенти в курсі загальної, вікової та педагогічної психології засвоюють інформацію: про індивідуально-психологічні особливості, що визначаються типом нервової системи і проявляються перш за все у властивостях темпераменту: зокрема, про темп реакції, підвищену чутливість як до природних (звук, світло, колір, запах....), так і до соціальних сигналів (слово, подія) емоційну збудливість, рівень тривожності. Особливо яскраво у сфері спілкування проявляються такі психологічні характеристики, як екстраверсія та інтроверсія. Якщо людина не рахується з даною психологічною інформацією, то, будучи представником одного з даних психологічних типів, вона може не розуміти протилежний тип людей. Наприклад, інтровертів може дратувати підвищена активність у спілкуванні екстравертів, вони можуть приймати комунікабельність за позування. У свою чергу, екстраверти можуть вважати інтровертів індивідуалістами, егоїстами, які прагнуть до відособлення, не враховуючи того, що вони швидко втомлюються.

Передусім варто зазначити, що формування психологічної культури потребують і ті молоді люди, яких не хвилює проблема спілкування, більш того, будь-яке спілкування вони вступають легко, без усіляких труднощів, а психологічної самітності просто не усвідомлюють. Проте, саме вони стають, як правило, причиною емоційного дискомфорту інших.

Такі люди відштовхують від себе своєю надмірною, хворобливою комунікабельністю, набридливістю.

Вони не володіють такими вкрай необхідними способами спілкування, як: уміння слухати і бачити співбесідника; слабо розвинені рефлексивні властивості, і головне – відсутність усвідомленої інформації про особливості особистості і людське спілкування тощо.

На лабораторних заняттях з психології майбутні фахівці оволодівають методиками дослідження особистості і, таким чином, пізнають себе, свій внутрішній світ, про що яскраво свідчать написані ними психолого-педагогічні характеристики своєї особистості.

У цілому, через систему бесід, дискусій, рольових ігор, розв’язання педагогічних ситуацій, психологічних задач, обговорення психолого-педагогічних джерел майбутні учителі не лише одержують знання про особистість та особливості людського спілкування, але й розвивають комунікативні навички і вміння, культуру спілкування за допомогою спеціальних вправ, описаних у психологічній літературі (Л.А.Петровська, Т.С. Яценко, В.М. Федорчук та ін.)

Досвід педагогічної роботи у вузі переконливо свідчить, що компетентне гуманне спілкування дозволяє досягти більш глибинного взаєморозуміння, саморозкриття партнерів, створює умови для взаємного зростання і, що найважливіше – формує їх психологічну культуру.

Список використаних джерел

1. Бодалев А.А. Личность и общение: Избр. труды – М.: Педагогика, 1983. –272с.

2. Митина Л.М. Учитель как личность и профессионал (психологические проблемы). – М.: Дело, 1994. –216 с.

3. Петровская Л.А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг. –М.: Изд-во МТУ, 1989. –216 с.

4. Сидоренко Е.В. Тренинг коммуникативной компетентности в деловом взаимодействии. –СПб: Речь, 2000. – 208 с.

5. Федорчук В.М. Розвиток комунікативної компетентності викладача. Соціально-психологічний тренінг: Навчально-методичний посібник. – Кам’янець-Подільський: Абетка, 2004. 240 с.