Розвиток компетентнісно-орієнтованого навчання за кордоном

Л.В.Сень

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Швидке входження України в європейський та світовий простір характеризується запозиченням світових та європейських стандартів. Сьогодні формування освітніх цілей відбувається не на рівні держав, а на міждержавному, міжнаціональному рівнях, коли основні пріоритети й цілі проголошуються в міжнародних конвенціях та документах і є стратегічними орієнтирами міжнародної спільноти [1]. Кожна держава формує свою освітню політику, спрямовану на інтеграцію у міжнародне співтовариство. Це спричинює необхідність перегляду й реформування системи освіти, оскільки вона не відповідає вимогам сучасного суспільства. Запровадження нових підходів до освітніх навчальних програм розпочалось, в основному, в 50–х роках ХХ століття, коли виникла необхідність не лише володіти знаннями, а й вміти використовувати їх на практиці. Одним з таких інноваційних підходів стало компетентнісно орієнтоване навчання. Компетентнісно орієнтоване навчання має результативно–цільову спрямованість. Перш за все воно пов’язане з опануванням знань, вмінь та навичок, спрямованих на здійснення певної діяльності. Тому виникає потреба обґрунтувати і класифікувати необхідні людині компетентності для гармонійної взаємодії з оточуючим світом. Компетентнісно орієнтоване навчання стало новим і основним орієнтиром шкіл зарубіжжя і породило безліч дискусій не лише на національних, але й на міжнародних рівнях різних країн.

Метою нашої статті є розгляд основних етапів встановлення компетентнісно орієнтованого навчання, а також розгляд ключових компетенцій.

Науковці європейських країн вважають, що набуття людиною знань, умінь і навичок, спрямованих на удосконалення їхньої компетентності, сприяє інтелектуальному й культурному розвитку особистості, формуванню в неї здатності швидко реагувати на запити часу [1]. Ось чому важливим є усвідомлення самого поняття „компетентності”, а також розуміння, які саме компетенції і як необхідно формувати.

Сучасна науково–педагогічна література містить достатню кількість інформації, яка спрямована на пояснення суті компетентнісно орієнтованого навчання. Найбільш часто вживаними термінами є „компетенція”, „компетентність”, „компетентний”. Розглянемо як трактують ці поняття науковці. У деяких дослідженнях терміни „компетенція” і „компетентність” чергуються і використовуються як синоніми (Джон Равен), інші (Е.Шорт, Р.Уайт, А.Бермус) чітко розмежовують ці поняття. На думку Е.Шорта, якщо під „компетенцією” в більшості випадків розуміється наявність у людини певних якостей і станів, що, зазвичай, не гарантують їй можливості їх практичного застосування, то „компетентність” — це специфічна межа (міра), якою може володіти будь-хто на основі відповідних компетенцій, котра об’єднує в собі як конкретну категорію компетенцій, за допомогою яких можна судити про адекватність і достатність людини, так і якість або стан, що характеризує цю людину в рамках даної категорії” [4]. Джон Равен визначає категорію компетентності як здатність людини, яка необхідна для виконання конкретної дії в певній галузі діяльності, яка поєднує в собі знання, навички, способи мислення і готовність нести відповідальність за свої вчинки. Інший науковець, А.Бермус, досліджує компетентність з позиції інтегрованого підходу: „Компетентність є системною єдністю, що інтегрує особистісні, наочні і інструментальні (зокрема комунікативні) особливості і компоненти” [7]. В своїх дослідженнях А.Хуторський зазначив, що „компетенція” і „компетентність”, з латинської competentia, означає коло питань, в яких людина є добре обізнаною, володіє певними знаннями і досвідом. Компетентна в певній сфері особа має необхідні навички і вміння, за допомогою яких може об’єктивно судити про ситуацію і ефективно діяти в разі необхідності” [5].

Розглянувши запропоновані підходи до тлумачення „компетенція” і „компетентність”, можна зробити висновок про наступне:

Компетенція — сукупність взаємопов’язаних якостей людини (знання, уміння, навики), які є необхідними для здійснення ефективної діяльності в певній галузі.

Компетентність — володіння відповідними компетенціями, які включають особисте ставлення до предмету діяльності.

Поняття компетентнісної освіти прийшло до нас із інших країн. Методологічна база для виникнення терміну „компетентнісний підхід” була закладена в 60–х роках минулого століття американськими вченими, а згодом включена до професійних освітніх програм США 1970–х років, професійно–підготовчих програм Великобританії і Німеччини в 1980–х роках [6]. Поява нового підходу в системі освіти спричинила ряд дискусійних питань та активно обговорювалась на різноманітних форумах, оскільки саме в цей час прозвучала низка звинувачень, щодо некомпетентності викладачів, а також їх неспроможності підготувати висококваліфікованих спеціалістів. Ось чому виникла необхідність пояснення „компетентності”, а також визначення компетентностей, якими повинен володіти викладач для ефективної підготовки майбутніх спеціалістів.

Саме поняття „компетентнісна освіта” (Competency–Based Education) виникло в процесі вивчення досвіду роботи американських вчителів. Дослідник Джон Равен писав: „Незвичайною у цьому підході була спрямованість турботи зусиль викладача. На відміну від більшості своїх колег, вчителька, яка працювала в цьому класі, не була особливо заклопотана виконанням програми (і за змістом, і за термінами). Натомість її увагу було зосереджено на компетентностях, які учні могли набути, виконуючи ту чи іншу роботу. Ці компетентності містили стандартні шкільні навички: читання, письмо, орфографію та лічбу. Проте вони включали також пошук інформації, необхідної для досягнення мети, винахідливість, уміння переконувати, керувати та ін.” [2]. Цей напрямок займав також провідні позиції у вищій педагогічній освіті США в 1980– роках. Компетентнісно–орієнтоване навчання впливало не лише на структуру та форми навчання, але й на практичне накопичення знань. Хоча вимоги щодо впровадження компетентнісно–орієнтованого навчання залежать від кожної конкретної країни, початкові і основні його принципи залишились незмінними з 1960–років, а саме:

• зосередження уваги на результаті навчання;

• збільшення кількості практичних занять;

• результат, як видима компетентність;

• оцінка набутої компетенції;

• удосконалення набутих знань [6].

Аналіз праць, присвячених розвитку компетентнісно орієнтованого навчання (Н.Хомський, ДЖ.Равен, Р.Уайт, А.Маркова, І.Зимня), дає можливість умовно поділити цей процес на три етапи:

— Перший етап — 1960–70 ті роки — вперше в науковій літературі з’явились такі поняття, як „компетентність”, „компетенція”. Розпочинається робота над виділенням та систематизацією різних видів компетентностей. Діяльність людини, зокрема й засвоєння будь–яких знань, умінь і навичок, складається з конкретних дій, операцій, що їх виконує людина. Виконуючи ці дії, розмірковуючи над їх виконанням, усвідомлюючи потребу в них та оцінюючи їх важливість для себе або для суспільства, людина тим самим розвиває компетентність в тій чи іншій життєвій сфері. Якщо сфера життя, в якій людина відчуває себе здатною ефективно функціонувати (тобто є компетентною), є достатньо широкою, йдеться про так звані „ключові” чи життєві компетентності. Якщо ж компетентність поширюється на вужчу сферу, наприклад, у рамках певної наукової дисципліни, то можна говорити про предметну чи галузеву компетентність.

Отже, компетентність – це результативно–діяльнісна характеристика освіти. Нижній поріг, рівень компетентності є рівнем діяльності, необхідним і достатнім для мінімальної успішності в досягненні результату [2].

— Другий етап — 1970–90 ті роки — вдалося створити перелік ключових компетенцій. Так, Джон Равен в своїй книзі „Компетентність в сучасному суспільстві” дає розгорнуте тлумачення цього терміну, а також наводить список 39 компетентностей. Основна увага тут зосереджується на категоріях „готовності, „впевненості”, „здатності”, „відповідальності” людини.

— Третій етап — кінець 80–х років ХХ ст. — вже тоді, наприкінці 80–х – на початку 90–х рр., була спроба визначити компетентності як певний освітній результат. Сьогодні, попри деякі розбіжності в підходах, фахівці США визначають три основних компоненти в компетентнісній освіті: це формування знань, умінь і цінностей особистості. Поняття професійної компетентності стає предметом спеціального всебічного розгляду. В нормативних документах та матеріалах міжнародних організацій чітко окреслено коло компетенцій, які повинні розглядатись всіма, як бажаний результат освіти. Компетенція виступає головною складовою компетентнісно–орієнтованого навчання. Вперше проблема дослідження компетенції отримала наукове обґрунтування на конференції „Компетенція: аналіз, критика, переоцінка”, яка відбулась в Державному університеті штату Пельсінванія, США, в травні 1980 р. Всі дослідники, які вивчали і продовжують вивчати природу компетенцій відзначають їх різносторонній, багатоплановий і системний характер. Система компетентностей в освіті складається із ключових (тобто компетентності, які визначаються як здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культуродоцільні види діяльності, ефективно розв’язуючи відповідні проблеми); загальногалузевих (їх набуває учень упродовж засвоєння змісту тієї чи іншої освітньої галузі у всіх класах середньої школи); предметних компетентностей (їх набуває учень упродовж вивчення того чи іншого предмета у всіх класах середньої школи) [2].

Їх впровадження відбувається поступово та супроводжується широким обговоренням та ґрунтовним науковим підходом. Проаналізуємо деякі точки зору, що існують сьогодні з даного питання.

Міжнародна комісія Ради Європи розглядає поняття компетентності як загальні вміння, які передбачають:

– спроможність особистості сприймати та відповідати на індивідуальні та соціальні потреби;

– комплекс ставлень, цінностей, знань і навичок [1].

Відповідно до цього було сформулювано перелік основних (ключових) компетенцій:

• вивчати;

• шукати;

• думати;

• співпрацювати;

• діяти;

• адаптуватись.

Згідно з означенням Міжнародного департаменту стандартів для навчання, досягнення та освіти компетентність визначається як спроможність кваліфіковано провадити діяльність, виконувати завдання або роботу. При цьому поняття компетентності містить набір знань, навичок і ставлень, що дають змогу особистості ефективно діяти або виконувати певні функції, спрямовані на досягнення встановлених стандартів у професійній галузі або діяльності.

За результатами звіту, представленого на Європейській раді в Стокгольмі, робочою групою було запропоновано, щоб перелік ключових компетенцій для навчання впродовж життя включав такі основні галузі ключових компетенцій у навчанні:

• навички рахування та письма;

• базові компетентності в галузі математики, природничих наук та технологій;

• іноземні мови;

• використання інноваційних технологій;

• вміння навчатись;

• соціальні навички;

• підприємницькі навички;

• загальна культура [1].

Отже, ключова компетенція є об’єктивною категорією, яка фіксує певний рівень знань, умінь, навичок, які можна застосовувати в будь–якій сфері діяльності. Кожна з таких компетентностей передбачає засвоєння учнем не окремих непов’язаних один з одним елементів знань і вмінь, а оволодіння комплексною процедурою, в якій для кожного виділеного напряму її набуття є відповідна сукупність освітніх компонентів, що мають особистісно–діяльнісний характер[2].

У свою чергу компетентнісно орієнтований підхід спрямований на формування та розвиток основних (ключових) компетенцій особистості. Результатом такого процесу буде формування загальної компетентності людини, що дасть їй змогу бути компетентною чи некомпетентною в певних питаннях або сфері діяльності.

Список використаних джерел

1. Овчарук О.В. Розвиток компетентнісного підходу: стратегічні орієнтири міжнародної спільноти // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи. — К.: „К.І.С.”, 2004. — 112с.

2. Пометун О.І. Теорія та практика послідовної реалізації компетентнісного підходу в досвіді зарубіжних країн // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи. — К.: „К.І.С.”, 2004. — 112с.

3. Зимняя И.А. Ключевые компетенции — новая парадигма результата современого образования //Інтернет журнал „Єйдос”. — 2006. Доступ: www.eidos.ru/journal/2006/0505.htm

4. Равен Дж. Педагогическое тестирование: проблемы, заблуждения, перспективы. — М., 1999.

5. Хуторской А.В. Ключевые компетенции и образовательные стандарты //Інтернет журнал „Єйдос”. — 2002. Доступ: www.eidos.ru/journal/2002/0423.htm

6. Bowden John. Competency–Based Education — Neither a Panacea nor a Pariah. Avaible: www.crm.hct.ac.ae/events/archive/tend.018.bowden.html

7. White R.W. Motivatio Reconsidered: The Concept of Competence/ Psychological Review. — 1959. — №66. — P. 297–333.