4. Лозаннська школа неокласичної теорії. Концепція економічної рівноваги.

Основоположником лозаннської школи був французький економіст-математик Леон Вальрас (1834 – 1916).

Внесок Леона Вальраса в економічну науку:

1. Заклав основи теорії макроекономічної рівноваги. Він показав, що загальна рівновага залежить від рівноваги на кожному окремому ринку (ринку продуктів, ринку послуг, ринку праці та ін.), і не в останню чергу від рівноваги на грошовому ринку. Якщо на будь-якому окремому ринку рівновага відсутня, то і загальної рівноваги не буде. Умови рівноваги Л. Вальрас відобразив за допомогою взаємопов’язаної системи рівнянь. На його думку, держава безпосередньо може регулювати грошовий ринок, випускаючи більше або менше грошей в обіг і таким чином може впливати на розвиток ринкової економіки з метою досягнення макроекономічної рівноваги.

2. Сформулював модель кругообороту продуктів, ресурсів і доходів в ринковій економіці, в якій схематично показав взаємодію споживачів і виробників через ринок предметів споживання і ринок економічних ресурсів (факторів виробництва).

3. Він застосовував методи вищої математики для дослідження економічних процесів. В цьому плані лозаннську школу неокласики інакше називають математичною школою в політичній економії.

Продовжувачем традицій лозаннської школи неокласики був італійський економіст і соціолог Вільфредо Парето (1848 – 1923).

Внесок Вільфредо Парето в економічну науку:

1. Заклав основи теорії економічної оптимальності. Рівновага трактується ним як економічний стан, за якого неможливо покращити становище одного із учасників обміну не погіршивши при цьому становища хоча б одного з інших учасників. На думку В. Парето, рівновага настає тоді, коли діаметрально протилежні сили і бажання та усі численні перешкоди буде збалансовано. Такий стан економічної системи отримав назву ,,Парето-оптимальність”.

2. Започаткував ординалістську теорію аналізу вибору споживача. На його думку, корисність не можна виміряти кількісно, а визначається вона тільки шляхом оцінювання ступеню пріоритетності або переваги певного набору товарів для покупця порівняно з іншими. Для цього використовується такий методологічний інструмент як крива байдужості.

3. Він заклав основи теорії добробуту, згідно до якої, щоб підняти рівень мінімальних доходів у суспільстві і зменшити розрив в доходах, необхідно забезпечити прискорене збільшення багатства порівняно з кількістю населення. Отже, на думку В. Парето, проблема покращення умов життя найбідніших верств населення є насамперед проблемою створення національного багатства та його зростання.

5. Кембріджська школа неокласичного напрямку економічної теорії.

Засновником кембріджської економічної школи був Альфред Маршалл (1842 – 1924). Він вважається одним із найвидатніших представників не тільки неокласичної теорії, але і всієї економічної науки.

Внесок а. Маршалла в економічну науку:

1. Ввів у науковий оборот таке поняття як ,,економікс” замість поняття “політична економія”. У своїй основній праці “Principles of Economies” (,,Принципи економікс”, 1890 р.), яка вважалась довгий час одним із основних підручників з економічної теорії у Західній Європі, він намагався розробити універсальну економічну концепцію, яка об’єднувала би різні економічні теорії.

За його ініціативи у провідних університетах Західної Європи з 1902 року було введене викладання дисципліни ,,Економікс” замість “Політичної економії”. Назвав він так свій предмет тому, щоб показати принципові розходження між марксистською політичною економією і ринковою ідеологією.

2. При дослідженні економічних явищ він застосовував наступні методологічні принципи:

1) індивідуалізм, тобто вивчення поведінки окремо узятого споживача або господарської структури і виведення на цій основі загальних закономірностей;

2) використовував фундаментальний метод дослідження економічних процесів на відміну від каузального (причинно-наслідкового) методу, яким користувався К. Маркс, коли всі економічні явища виводяться з однієї основи. А. Маршалл вважав, що це не вірно. На його думку, на будь-яке економічне явище впливає багато факторів як взаємопов’язаних між собою, так і протилежнодіючих.

3) досліджував економічну діяльність людей в ідеальній моделі господарювання, яка можлива за умов досконалої (вільної) конкуренції.

3. Вважається засновником такого розділу економічної теорії, як ,,Мікроекономіка”. В центрі його досліджень знаходились такі поняття, як попит на товар, еластичність попиту, пропозиція товару, еластичність пропозиції і встановлення рівноважного стану на ринку.

4. Він є автором сучасної теорії ринкового ціноутворення. Суть його теорії ціни полягає в синтетичному поєднанні двох груп факторів, що впливають на ринкову ціну.

З одного боку, є ціна попиту, яка формується під впливом попиту на товар, який, в свою чергу, визначається корисністю продукту.

З іншого боку, є ціна пропозиції, яка залежить від витрат виробництва, тобто пов’язана з процесом виробництва. На думку А. Маршалла, ціну пропозиції визначають такі фактори виробництва, як земля, праця, капітал і організаторські здібності підприємців.

Середню (ринкову) ціну А. Маршалл трактує як результат ціноутворення, коли на ринку врівноважуються ціна попиту і ціна пропозиції.

На думку А. Маршалла, ринкова ціна знаходиться також під впливом деяких неекономічних факторів, таких як природнокліматичні умови, політичні події, державна політика та ін. Свою теорію ціноутворення він зобразив у вигляді моделі співвідношення попиту і пропозиції.

5. При аналізі ціноутворення він враховував фактор часу і розрізняв три періоди часу:

1) найкоротший, протягом якого пропозиція товару обмежується його запасом і взагалі ніяк не може відреагувати на зміну попиту;

2) короткостроковий, пов’язаний з більш або менш ефективним використанням існуючих на підприємствах виробничих потужностей;

3) довгостроковий, коли пропозиція встигає повністю відреагувати на зміну попиту, тому, що підприємці можуть змінити обсяг та якість використання всіх економічних ресурсів.

6. Визначав різницю у перевагах між великим і малим бізнесом. Малі підприємства досягають економії за рахунок наближення їхнього виробництва до ринку, невеликого бухгалтерського штату, заміни праці найманих робітників власною працею підприємця. Великі підприємства, у свою чергу, мають переваги завдяки масштабам виробництва, спеціалізації праці тощо.

Одним із найбільш відомим послідовником А. Маршалла був його учень Артур Пігу (1877 – 1959).