2.2. П. Буагільбер – засновник класичної політичної економії у Франції.

У XVII ст. Франція була промислово менш розвиненою ніж Англія і залишалася феодальною аграрною країною. До того ж Англія отримала над Францією повну перемогу в боротьбі за зовнішні ринки. Відтак ідеї меркантилізму також втрачають своє значення і для Франції.

Одним із перших, хто почав критикувати погляди меркантилістів у Франції був П’єр Буагільбер (1646 – 1714). Він спочатку займався літературною діяльністю, а потім (в 1689 р.) отримав місце судді округу Руана. Як суддя П. Буагільбера спеціалізувався на селянських питаннях, тому на власні очі бачив тяжке становище селянства і в цілому сільського господарства Франції.

Основні положення теорії п. Буагільбера:

1. Аналізував економічні закономірності не в сфері обігу, а у сфері матеріального виробництва, основою якого він вважав сільське господарство. Реальним багатством вважав не гроші, а товари створені в процесі виробництва;

2. Вважається засновником трудової теорії вартості у Франції. “Істинна” або “справедлива” вартість товару визначається витратами праці, а мірою вартості є робочий час. Все економічне життя суспільства здійснюється через обмін продуктами праці. І хоча з розвитком суспільства розподіл праці поглиблюється, а економічні зв’язки ускладнюються, але обмін як і раніше, на думку П. Буагільбера, повинен здійснюватися згідно із затратами праці. Він висунув таку вимогу, що всі люди повинні жити в достатку за рахунок своєї праці або праці своїх предків, тобто кожне ремесло повинно годувати свого майстра;

3. Для нормального економічного розвитку країни потрібний вільний обмін між галузями і відшкодуваннями витрат виробників. Ці проблеми можуть бути вирішені тоді, коли міжгалузевий розподіл праці буде відбуватися за умов вільної конкуренції;

4. П. Буагільбер виступав проти меркантилістського обожнення грошей і заперечував твердження, що істинним багатством є гроші. Єдиною корисною функцією грошей він вважав функцію засобу обігу, тобто гроші потрібні для того, щоб полегшити обмін товарами. Причому цю функцію може виконувати будь-який товар, а не обов’язково золото і срібло. З приводу цього він висунув ідею, що металеві гроші можна замінити паперовими знаками. І взагалі, гроші повинні знаходитися у постійному русі. Як тільки рух грошей зупиниться – настане криза в економіці. На думку П. Буагільбера, кількість грошей повинна бути достатньою для підтримки цін, що склалися на предмети споживання.

5. У П. Буагільбера започатковується ідея, що економіка розвивається за законами, які не можливо порушувати. Посилаючись на такі природні закони економіки він заперечував нерозумне втручання держави в економічне життя і вимагав свободу торгівлі, яка, на його думку, забезпечує гармонію інтересів різних суб’єктів.

6. Виступав за реформування податкової системи. На його думку, податки повинні бути такими, щоб не створювали перешкод природному руху господарського життя, і перш за все це стосується сільського господарства. Він вимагає від уряду сприяння аграріям, виступає проти державного регулювання цін на зерно і пропонує відмінити заборону вивезення хліба за кордон. І взагалі він оголошує себе “адвокатом сільського господарства”.

Як бачимо, погляди П. Буагільбера та У. Петті багато в чому співпадають. Однак при цьому слід зауважити, що засновники класичної політичної економії розробляли свої економічні концепції майже одночасно, але незалежно один від одного.

В той же час в їхніх поглядах можна відмітити принципові розбіжності:

– У. Петті довгий час додержувався меркантилістських ідей, але потім відійшов від меркантилізму, хоча так і не став його активним противником. Тоді як П. Буагільбер оголосив своїм основним завданням виявлення неспроможності та шкідливості меркантилістської теорії і політики;

– У. Петті був прихильником розвитку промислового виробництва, ідеологом промислової буржуазії. Тоді як П. Буагільбер захищав інтереси селянства і був прихильником розвитку сільськогосподарського виробництва.

Економічні ідеї П. Буагільбера сприйняли і далі розвивали фізіократи.