6.3. Поняття «мережевого суспільства». Нетократія.

Сучасний етап соціального розвитку світу – це нова ера продукування, передавання, зберігання та використання інформації, що стає найважливішим ресурсом, провідним засобом виробництва, головним продуктом, котрий виробляють і використовують інформаційні працівники. Існують різноманітні терміни й концепції, які описують нову соціальну реальність: «інформаційне суспільство» (Д. Белл, Е. Масуда, Е. Тоффлер, Ф. Фукуяма та ін.), «технотронне суспільство» (З. Бжезинський), «суспільство знань» (В. Колпаков, Всесвітня організація ЮНЕСКО), «К-суспільство» (суспільство, засноване на знаннях, Knowledge society) (М. Згуровський), «мережеве суспільство» (О. Бард, Я. Зодеквіст, П. Бурдьє, Ж. Дельоз, М. Кастельс), «суспільство ризику» (У. Бек, Е. Гідденс, К. Лау, Н. Луман та ін.), «наносуспільство» (А. Давидов, В. Лук’янець та ін.).

Мережеве суспільство (МС, від англ. Network Society) − новий тип суспільства, така соціальна структура, що ґрунтується на горизонтальних соціальних зв’язках і головну роль у якій відіграють не ієрархічні моделі, а соціальні мережі.

Ключову роль у формуванні мережевого суспільства відіграють сучасні комунікації, зокрема мережевого типу (на зразок Інтернету, соціальних мереж³ тощо). Автор терміну − іспанський соціолог Мануель Кастельс. Головні чинники становлення МС: інформаційно-технологічна революція ХХ ст.; культурні та соціальні рухи 60-70-х років ХХ ст.; кризи, що призвели до перебудови соціально-економічних систем капіталізму та етатизму.

Основні характеристики мережевого суспільства:

мережа − це «сукупність пов’язаних між собою вузлів» (М. Кастельс), напівпрозора система, де всі учасники мають доступ до всієї необхідної інформації і в будь-який момент можуть зробити власний внесок, отже, вона є демократичною за природою;

мережа дозволяє миттєво, без зайвих витрат часу, сил та енергії встановити велику кількість прямих контактів, чим полегшує виявлення суб’єктів, відтак знайти людей із необхідними якостями стає простіше;

мережева організація не має структурних підрозділів усередині себе, оскільки є єдиною цілісністю;

головна дійова особа в мережі − активна особистість, довкола якої формуються спільноти та коаліції;

ієрархія в мережі децентралізована, лідерство стає ситуативним та динамічним;

неформальні відносини бувають важливішими за формальні;

діє феномен «шести рукостискань» (Дункан Воттс)

структури в мережевому суспільстві мінливі, існують недовго, і якщо змінюються завдання − руйнуються попередні утворення та виникають нові;

головні джерела конкурентоспроможності − знання та інформація;

інформаційні технології створюють зв’язки, які породжують нелінійність і ведуть до біфуркацій;

не тільки мережі об’єднують соціальних суб’єктів, але й суб’єкти, інтегруючись до різних мереж, сполучають їх;

мережі здатні розгортатися і стискатися, відкриватися і закриватися, утворювати різноманітні ризоматичні структури, оперативно включати нових учасників і звільняти їх;

мережі стають найбільш успішними та конкурентоспроможними проектами в економіці, фінансах, культурі, політиці, витісняючи застарілі ієрархічні структури (наприклад, партії);

завдяки мережам формується нова панівна еліта МС – нетократія.

Нетократія (англ. Netocracy) – 1) це новий клас людей, котрі усвідомлюють різницю між інформацією та знанням, а особливу цінність добачають в ексклюзивному знанні; володіння особливими інформаційними ресурсами забезпечує цьому класу ексклюзивне споживання всіх видів ресурсів; 2) це нова форма управління суспільством, де головна цінність – інформація (знання), а повноцінний доступ до достовірної інформації і маніпуляції з нею забезпечують владу одних над рештою учасників того чи іншого соціуму (суспільства, країни, держави).

Термін ввели до наукового обігу Олександр Бард та Ян Зодерквіст (колективна праця «Нетократія. Нова панівна еліта та життя після капіталізму», 2000 р.).