Лекція 6. Становлення та розвиток інформаційно-комунікативного суспільства

1. Поняття «інформаційно-комунікативне суспільство».

2. Концепції інформаційної ери Д. Белла, Е. Тоффлера, М. Кастельса.

3. Поняття «мережевого суспільства». Нетократія.

4. Інформаційне суспільство в Україні: тенденції та закономірності розвитку.

Контрольні запитання

1. Порівняйте системи усної, писемної та електронної комунікацій. Зробіть висновки про переваги та недоліки кожної з них.

2. Чи означає еволюція комунікаційних систем відмирання певних комунікативних засобів?

3. Дослідіть уплив Інтернету на розвиток документної-інформаційної сфери.

4. Які негативні наслідки поширення Інтернету відзначають науковці в антропологічній перспективі?

5. Що таке «інформаційне суспільство»?

6. Які прогнози його розвитку в Україні?

Література з теми:

1. Висоцька О.Є. Комунікація як основа соціальних перетворень (у контексті становлення постмодерного суспільства) : [моногр.] / О.Є. Висоцька. − Дніпропетровськ : Інновація, 2009. ― 316 с.

2. Інформаційне суспільство: дефініції, людина, її права, інформація, інформатика, інформатизація, телекомунікації, інтелектуальна власність, ліцензування, сертифікація, економіка, ринок, юриспруденція / В.М.Брижко, О.М.Гальченко, В.С.Цимпалюк та ін. – К.: Інтеграл, 2002. – 220 с.

3. Кастельс М. Інтернет-ґалактика. Міркування щодо Інтернету, бізнесу і суспільства [Текст] / Мануель Кастельс, пер. з англ. Е. Ганиш, А. Волкова. ― К. : Ваклер, 2007. − 304 с.

4. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием [Текст] / С.Г. Кара-Мурза. – К. : Оріяни, 2000. – 123 с.

5. Кашкин В. Б. Введение в теорию коммуникации: [Уч. пособие]. − Воронеж: Изд-во ВГТУ, 2000. − 92 с.

6. Основы теории коммуникации: [Учебник] / Под ред. проф. М.А. Василика. − М. : Гардарики, 2003. – 416 с.

7. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации [Текст] / Г.Г. Почепцов. − М. : Рефл-бук, К. : Ваклер, 2001.− 656 с.

6.1. Поняття «інформаційно-комунікативне суспільство»

Інформаційне суспільство (ІС) – це теоретичний конструкт соціологічного та футурологічного підходу в комунікології, згідно з яким виробництво і використання інформації (науково-технічної та ін.) є головним фактором суспільного розвитку; в ІС уся сукупність суспільних відносин у різних сферах людської діяльності (політиці, економіці, освіті, культурі, дозвіллі, особистому житті тощо) відбувається на засадах широкого використання інформаційних комунікаційних технологій, завдяки чому кожен отримує можливість створювати, поширювати та використовувати інформацію і знання.

В ІС більшість працівників зайняті виробництвом, зберіганням, переробкою та реалізацією інформації, зокрема її найвищої форми – знань; у такому суспільстві найголовніший ресурс − інформація, а провідні технології − інформаційно-телекомунікаційні.

Поняття «інформаційне суспільство» було введено в науковий обіг на початку 60-х рр. майже одночасно в США і Японії Ф.Махлупом і Т.Умесао [9; 11], авторами, що отримали широку популярність своїми дослідженнями динаміки наукомістких виробництв. У 70-ті та 80-ті роки найбільший внесок у розвиток даної концепції внесли М.Порат, Й.Масуда, Т.Стоун’єр, Р.Катц [12] та ряд інших вчених. Розглядаючи виникнення і розвиток теорії інформаційного суспільства, не можна не відзначити двох обставин. З одного боку, ця концепція отримала найбільше визнання в 70 – 80 рр., у період, що характеризувався швидким поширенням технологічних досягнень і значних успіхів країн, що засвоювали нову інформацію та знання. У певній мірі ідея інформаційного суспільства ставала в такому контексті інструментом обґрунтування можливості прискореного розвитку, на основі підміни зростаючим потоком інформації творчих можливостей особистості. З іншого боку, у жодному напрямку сучасної футурології не помітно настільки сильного впливу японських дослідників: введений Т.Умесао термін «інформаційне суспільство» отримав всесвітнє визнання після виходу у світ книги Й.Масуди «The Information Society as PostIndustrial Society» [10]. Навпаки, більшість американських і європейських дослідників, починаючи з другої половини 80-х рр., почали акцентувати увагу на ролі і значенні не стільки інформації, скільки знань, що спонукало до появи цілого спектру нових визначень сучасного суспільства, серед яких такі, як «knowledge society», «knowledgeable society» та ін..

Розглядаючи соціальну історію стадіально, науковці пов’язують становлення інформаційного суспільства з домінуванням «четвертого» − інформаційного сектору економіки¹. Концепція інформаційного суспільства вважається різновидом теорії постіндустріального суспільства, що її розвивали Деніель Белл, Збіґнєв Бжезинський, Елвін Тоффлер, Френсіс Фукуяма, Мануель Кастельс та ін. Витоки та джерела ідей інформаційного суспільства та суспільства знань пов’язують із творчим доробком англійського дослідника ХVІІ ст. Ф. Бекона, а ґенезу концепції − із філософією Торонтської школи (Гарольд Інніс, Герберт Маршалл Маклюген). Теоретико-методологічні засади концепції інформаційного суспільства як суспільства знань сформулював у 20-х − 40-х рр. ХХ ст. український мислитель Володимир Вернадський («концепція ноосфери», праця «Наукова думка як планетне явище»), а згодом австро-американський науковець Фріц Махлуп дослідив місце і роль знань у розвитку суспільства, описав процеси поширення знань за допомогою ЗМІ, вважав органи державного управління «однією з галузей виробництва знань» (праця «Продукування і поширення знань у США», 1962 р.).

Всеукраїнський фонд «Інформаційне Суспільство України», дає наступне визначення: «Інформаційне – це суспільство, у якому всі можливості сучасної цивілізації використовуються на благо конкретної людини, у якому вона максимально розкривається і цілком реалізує себе. Інформаційне – це суспільство, націлене на впровадження, обмін і генерацію нових ідей і знань – головного національного капіталу, основи стабільного розвитку держави. Інформаційне – це суспільство, у якому високий рівень технологічного розвитку органічно поєднується з принципами людяності, гуманізму, відкритості і відповідальності всіх його членів». Українські дослідники дають наступні визначення інформаційного суспільства: 1) суспільство, в якому більшість робітників займаються створенням, збиранням, реєстрацією, накопиченням, збереженням і поширенням інформації, особливо її вищої форми – знань; 2) суспільство, в якому діяльність людей ґрунтується на використанні послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій та технологій зв’язку [3].

Головні риси ІС:

• наявність інформаційної інфраструктури, яка складається з транскордонних інформаційно-телекомунікаційних мереж і розподілених у них інформаційних ресурсів як запасів знань;

• масове застосування персональних комп’ютерів (ПК), підключених до транскордонних інформаційно-телекомунікаційних мереж (ТІТМ);

• підготовка членів суспільства до роботи на ПК і у ТІТМ;

• нові форми і види діяльності у ТІТМ або у віртуальному просторі (повсякденна трудова діяльність у мережах, купівля-продаж товарів і послуг, зв’язок і комунікація, відпочинок і розваги, освіта, медобслуговування тощо);

• можливість кожному практично миттєво отримувати з ТІТМ повну, точну і достовірну інформацію

• практично миттєва комунікація кожного члена суспільства з іншими користувачами (наприклад, чати в Інтернет);

• трансформація діяльності ЗМІ, інтеграція ЗМІ і ТІТМ, створення єдиного середовища поширення масової інформації мультимедіа;

• відсутність географічних і геополітичних кордонів держав учасників ТІТМ, гармонізація національних законодавств держав у цих мережах, становлення нового міжнародного інформаційного права і законодавства.

Міжнародні акти з питань функціонування інформаційного суспільства: Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи (2004) з питань е-урядування, прийнята 15 грудня 2004 р.; Директива Європейського парламенту «Про систему електронних підписів, що застосовуються в межах Співтовариства», прийнята 13 грудня 1999 р.; Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства, ухвалена лідерами країн G8 22 липня 2000 р.; Типовий закон ЮНІСІТРАЛ «Про електронні підписи», прийнятий Комісією ООН 5 липня 2001 р.; Декларація про європейську політику у галузі нових інформаційних технологій, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 6 травня 1999 р. та ін.

Найважливіші фактори розвитку інформаційного суспільства: глобалізація, демасовізація, диджиталізація, конгломерація й конвергенція.

Глобалізація	всеохопний процес, у якому географічний чинник розташування виробництва, передавання й споживання інформації втрачає значення завдяки розвиткові технологій та уміжнародненню соціальних інституцій. Має позитивні наслідки (якщо локальні спільноти й культури отримують нові імпульси до розвитку) і негативні (загроза культурній ідентичності, автономії та цілісності). Базується на трьох технологічних інноваціях: супутниковому зв’язку, комп’ютерних мережах і цифровому кодуванні даних;
Демасовізація	тенденція до охоплення засобами масової інформації конкретної цільової аудиторії, а не всієї можливої. Зумовлена новими рисами аудиторії, що, у зв’язку з розвитком нових комунікативних технологій, перестає бути однорідною за своїм складом. Збільшення кількості каналів отримання інформації призводить до того, що кожен реципієнт знаходить свій інформаційний канал відповідно до власних інтересів та уподобань;
Інформатизація	процес перетворення інформації на ресурс управління й розвитку за допомогою засобів інформатики для підвищення інтелектуального потенціалу суспільства і забезпечення прогресу цивілізації; новий спосіб розвитку («інформаціоналізм», М. Кастельс), зумовлений формуванням нового джерела креативності в сучасній цивілізації – технологіями генерування знань, обробки інформації та символічної комунікації;
Диджиталізація	процес і результат переведення змісту повідомлення, вираженого в текстовій, графічній, аудіоформі, у цифровий формат. Така форма дозволяє подолати низку комунікативних перешкод (час, фінансові витрати, географічні межі);
Конгломерація	процес злиття, придбання й викупу ЗМІ, внаслідок чого старі і нові масмедіа комбінуються, зосреджуються в руках невеликої кількості компаній, що можуть контролювати увесь ланцюжок створення інформаційної продукції;
Конвергенція	процес згуртування або уподібнювання, об’єднання технологій в один апарат для користувача; злиття, інтеграція інформаційних і комунікаційних технологій у єдиний інформаційний ресурс.