7. В чому суть ліберально-дворянського та революційно-демократичного напрямку суспільно-економічної думки України середини хіх ст.

Носієм революційно-демократичної тенденції суспільного розвитку в пореформений період було революційне народництво. Революційні народники виступили з позицій пореформеного селянства, боротьба якого спрямовувалась проти залишків кріпосництва.

Економічні ідеї революційного народництва. Народницький рух в Україні був породжений тими самими соціально-економіч­ними умовами, що й у Росії в цілому. Українські народники, як і народники Росії, вірили в самобутній характер економічного розвитку країни, ідеалізували селянство, вважали його рушійною силою революції. Народники України організаційно були міцно зв’язані з народницькими гуртками Росії. Але не зважаючи на спільність як у теоретичних питаннях, так і в практичній організаційній діяльності, котра існувала між українськими і російськими народниками, мали місце і деякі особливості, що характеризували народницький рух в Україні. Вони залежали від двох факторів — особливостей форм селянського землеволодіння на Україні і національних моментів. Другим моментом, що характеризував народницький рух в Україні, був зв’язок частини його учасників з українофілами, тобто з буржуазним національно-визвольним рухом, зокрема з його лівим (демократичним) крилом. Українофіли, як і народники, вели пропаганду на селі, розповсюджували нелегальну літературу. Їхня діяльність у цьому напрямку майже нічим не відрізнялась від народницької.

8. Назвіть особливості та досягнення промислового перевороту на українських землях, які входили до складу Росії та на західноукраїнських землях.

9. Суспільно-економічні погляди представників західноукраїнської економічної думки (Навроцький в., Терлецький о., Павлик м., Франко і.).

В. Навроцький виступив як талановитий публіцист, етнограф, економіст-статистик. Його називають першим дослідником економіки Галичини та причин зубожіння народу в період утвердження тут капіталізму. У своїх економічних працях В. Навроцький торкається різних сторін суспільно-економічного розвитку краю.

Найбільш актуальним на той час було аграрне питання, і В. Навроцький приділяє йому велику увагу. Як економіст-статистик він розкриває процес еволюції земельної власності. Цей процес, за його словами, спричинив консолідацію земельних масивів у руках великих земельних магнатів і роздрібнення селянської земельної власності.

В. Навроцький простежує процес диференціації, що відбувається в галицькому селі, та роль у ньому новонароджуваного капіталу. Він спостерігав розвиток капіталістичних відносин у краї і, зокрема, на селі, бачив його негативні наслідки для селянства. Проте особливо рішуче він виступає проти залишків середньовічних форм господарювання.

Гостро критикував В. Навроцький пропінацію — монополію шляхти на виробництво та продаж спиртних напоїв. Цьому питанню він присвятив кілька праць, у яких не лише розкриває суть пропінації, причин пияцтва, а й показує, як негативно воно впливає на становище селянства. В. Навроцький таврує галицьку шляхту, яка споювала селянство, маючи від цього величезні прибутки. Кожний крейцар, одержаний паном з продажу горілки, писав В.Навроцький 1882 р. у статті «П’янство і пропінація в Галичині», «облитий не тільки кривавим потом, а й слізьми селянських родин».

Великим тягарем на плечі селянства лягали податки. В. Нав-роцький викривав колонізаторський і водночас прошляхетський характер австрійської податкової системи, показував її антинаукову основу. Центральні й місцеві податки, писав він, значною мірою перекладалися на селянство.

В. Навроцький виступає як захисник інтересів селянства, про що він прямо заявляв у своїх працях. «Признаємось, — писав він у статті «Подвійна крейдка» (1881), — що заступаємо інтереси селянські»

Найголовнішим питанням, яке потребувало вирішення, було аграрне. І не випадково О. Терлецький підкреслює необхідність звернути увагу саме на нього. Він критикує тих економістів, які причину тяжкого становища селянства вбачали в його особистих вадах (пияцтві, лінощах тощо) і пропонували рецепти морального виховання народу. О. Терлецький у статті «Лихва на Буковині» (1878) пише, що саме економічні злидні штовхають людей до морального та духовного занепаду.

Вирішити аграрне питання О. Терлецький уважав за можливе революційним шляхом. До тих пір він пропонував створювати господарства, засновані на громадській власності на землю.

О. Терлецький критикує капіталізм як спосіб виробництва, що «оснований на експлуатації усього робочого народу через меншість багату і непродуктивну». Він пише про панування приватного капіталу, анархію виробництва, конкуренцію, безробіття, цікавиться проблемами заробітної плати.

М. Павлик критикує капіталізм, змальовує капіталістичну експлуатацію й характеризує існуючий лад як несправедливий. Головну увагу у своїх працях він приділяє вирішенню питання про усунення експлуатації та побудову майбутнього суспільства, котре він, як і О. Терлецький, зв’язує із соціалізмом.

Основу соціалістичного суспільства, на погляд М. Павлика, становитиме колективна власність громадян і колективне господарювання. Перехід до соціалістичного ладу він бачив як еволюційний процес, хоч і не виключав революційної боротьби. Мирний, еволюційний шлях може обрати вже сам людський розум. Усі розумні люди, писав він, повинні свідомо прямувати до соціалізму. Революційний шлях буде необхідним тоді, коли правлячі кола відмовляться добровільно визнати новий лад.

Велику увагу приділив І. Франко дослідженню економіки Галичини, становищу селянства й робітничого класу. У працях «Земельна власність у Галичині» (1887), «Панщина та її скасування в 1848 році в Галичині» (1897)

Причину соціальної нерівності, експлуатації трудящих І. Франко бачив у існуванні приватної власності. Тому, на його думку, першою обов’язковою умовою для знищення експлуатації має стати ліквідація приватної і встановлення суспільної власності на землю і всі засоби виробництва. Здійснення цих соціалістичних ідеалів І. Франко вважає можливим без насильства, хоч і закликає до боротьби і не пропонує відмовлятись від найрадикальніших ліків — революції.