2.2.1 Прізвиська та прізвища

Існування прізвиськ ми спостерігаємо від найдавніших часів, вони ставали або повноправними іменами або так і залишалися лише додатками до імен. Разом з тим уже з’являється двойменність. Згодом, коли прізвисько закріплювалося в межах певної родини і передавалося від покоління до покоління, то з’явився третій спосіб подальшого розвитку прізвиськ, а саме – прізвища. Випадки переходу прізвиськ у прізвища спостерігаються у джерелах середньоверхньонімецького періоду. За окремих умов прізвисько може досягати спадковості.

Різні джерела засвідчують, що в Німеччині в 12. ст. поступово поширюється звичай надання прізвищ. При цьому мова йде про європейську появу прізвищ, що прийшли в Німеччину з заходу та півдня, а вже звідти поширилися на заході та сході Європи. У Європі, а також в межах Німеччини захід та схід були передовими. Саме там зафіксована поява прізвищ. Процес переходу прізвиськ у прізвища тривав століття, а ж поки не закінчився в Німеччині, коли вже в 1600 році цей звичай брати прізвище став загально визнаним. В наш час прізвища стали обов’язковими.

Історичні умови запровадження прізвищ треба шукати скоріше за все у практичній потребі міського чи схожому на нього управління. Там мусила з’явитися потреба точнішого розрізнення і позначення осіб в умовах збільшення кількості населення та завдань влади.

Прикладом для цього служили верхньоіталійські міста. Їх приклад діяв на всю іншу Романію, а з відти – на німецькі міста: Зальцбург, Цюрих, Базель, Штрасбург, Кьольн. Середньовічні записи саме цих міст показують велику кількість прізвиськ, які ставали прізвищами і передавалися у спадок.

Практична потреба у іменах ставала масовою, коли поширилася мода на прізвища і коли вони ставали справжніми прізвищами, що передавалися у спадок.

Якщо прізвище закріплювалося за іменем, то тоді не виникало жодних проблем, наприклад, під час розподілу спадщини. Потреба розрізнення людей з однаковими іменами відіграла велику роль у позначенні осіб, що мають певні родинні зв’язки.

2.2.2 Прізвища, що походять від імен

Від кінця Середньовіччя і аж до сьогодення виникнення прізвищ відбувалося декількома способами. Їх можна визначити і поділити на декілька великих груп.

Перша група пов’язана з іменами, це значить, що до неї належать такі прізвища, які походять від простих імен. Процеси утворення таких прізвищ могли проходити по різному. Проте найпоширенішим способом є наступний – Вільгельм чи Вернер мали синів та дочок (Sohn/Tochter des Wilhelm/Werner), або дітей називали за матір’ю (Tochter/Sohn der Grete/Agnes). Звідси походить тип прізвищ Wilhelm, Werner, Heinrich, Grete.

Всередині цього типу запозичені імена трапляються у такій же мірі, що й суто німецькі: Wilhelm, Kurt, потім: Tönnis (Antonius), Görres (Gregorius), Merten (Martinus), Steffen (Stephanus).

Серед них є й інші імена, наприклад, з суфіксом –l, у зменшено пестливій формі: Heinzel, Merkel, Künzel [21:30].

Іншим способом є деривація імені з ідентифікуючим та патронімічним суфіксом -ing, -ung, наприклад, Brüning (Bruno), Nötling (Arnold), Lortzing (Lorenz), Humperdinck (Hünberht) [21:31].

Трохи іншим є тип: Heinrich Heinrichs Sohn. Тут родинна приналежність виражається за допомогою форми родового відмінка імені батька. Ця форма, як залишок синтагми, збереглася до сьогодні: Heinrichs, Mertens, Steffens, Martini, далі: Sievers (Siegfried), Rohlfs (Rudolf), Krings (Quirin), Frings (Severin), Brahms (Abraham), Stinnes (Augustin) [50:57]. Такий тип прізвищ зустрічається на заході та північному заході Німеччини.

На півночі цей тип (Heinrich Heinrichs Sohn) має форму Hendriksen, наприклад, у скандинавців: Björnson, Ibsen, Nansen. На півночі Німеччини зустрічаються форми прізвищ: Willemsen, Peetersen, Jansen, Thiesen (Matthias), Niesen (Agnes), Dreesen (Andreas), Klaasen (Nikolaus) [50:57].

Усі ці прізвища, якими б різними вони не здавалися, мають спільним те, що вони виникли з імен, а саме в називному відмінку: Heinrich, в родовому: Heinrichs, за допомогою суфікса -sen: Heinrichsen, суфіксa -ing: Henning [21:40-41].