3.2.1 Історичний розвиток германських власних назв

Наскільки сильно ці національні імена проросли з внутрішнього життя та суті германців проявляється у витривалості та міці, з якою вони не розлучалися довгі століття. Коли пронеслися перші хвилі переселення народів, різні племена германців осіли в провінціях бувшої Римської імперії. Державні відносини змінюються, християнство тіснить старих богів на небі, але імена залишаються та процвітають без будь яких суттєвих змін.

Розглянемо імена германських королів та кайзерів! Їх ряд від часів Карла Великого протягом шести століть залишається суто німецьким: Karl, Ludwig, Konrad, Heinrich, Otto, Friedrich – найпопулярніші імена. Цей ряд розривають імена Philip 1197, Wencel 1378, Maximilian 1493. Така ж ситуація серед земельних князів. Альбрехт Ведмідь (Albrecht der Bär) мав семеро синів: Otto, Hermann, Sigfried, Heinrich, Adelbert, Dietrich, Bernhard – серед них немає жодного ненімецького прізвища [65:35-37].

Так у таборі духовенства, де найбільш чекали вторгнення чужоземних імен, німецькі імена залишалися навдивовижу довго. Єпископи, архієпископи та монахи все частіше та частіше є носіями старогерманських військових, переможних та славних імен. Наприклад, Adalberg von Prag, пруський апостол, Otto von Bamberg, апостол Померанії, Willegis von Meinz, Adalbert von Bremen [65:39].

Схожа ситуація була і в романських країнах. Не дивлячись на контакти з римлянами і часткове поглинання ними, німецькі імена взяли верх не лише у Німеччині, а й у Франції, Іспанії, Італії. Після того як мовами міжнаціонального спілкування стали романські мови, а точніше латинь, всюди залишились ще франкські, готські та лангобардські імена. Згадаймо хоча б ватажків першого христового походу: Gottfried von Bouillon, Robert von der Normandie, Raimund Toulouse, Boemund von Tarent. Приведемо ще один приклад з Франції! У 991 році у Раймі зібралися єпископи: Guido von Soissons, Adalbero von Laon, Heriweus von Beauwais, Godesmann von Amiena, Rarbold von Noyon, Odo von Senlis: крім того архієпископ Daibert (Dagobert) von Bourges, з Леонського синоду – єпископи Walter von Autun, Bruno von Langres, Milon von Macon; на кінець архієпископ Sigiun von Sens з єпископами Arnulf von Orleans та Herbert von Auxerre. Серед цих тринадцяти духовних отців не знайшлося жодного з не німецьким іменем; лише поодинокі імена романізовані, наприклад, Guido (Wido) чи латинізовані, наприклад, Heriveus (Heriwich) [65:42].

Історичні спогади та передавання імен у спадок визначали найпопулярніші імена у різних місцевостях. У каролінгів були популярними Karl, Ludwig, Lothar, у вюртембергців – Ulrich, Eberhard, у шварцбургців – Günter, у ройсів – Heinrich. В цей же час вже виділяються суто племінні імена, які є найбільш уживаними у певному племені. Так можна зустріти імена Friedrich, Rudolf, Albert переважно у швабів, Liutpold, Dietpold – у баварців, у рейнських франків переважали імена Heinrich, Ludwig, Konrad. Про те наскільки популярним було ім’я Wilhelm у 12. столітті у норманів свідчать розповіді сучасників. Близько Різдва 1171 року молодий король Хайнріх ( син Хфйнріха II з Англії) влаштував велике свято, прийшли два Вільгельми, один з Британії, а інший – з Нормандії, за задумкою у їх залі мали сидіти лише Вільгельми. Той хто носив інше ім’я, був змушений залишити свято, загалом же на святі було майже 120 лицарів, які називалися Вільгельм [60:61-69].

Так затвердилися імена, але мова розвивалася і вони певною мірою теж зазнавали змін. З імені Raganhar, яке мало таку форму в 6. столітті, розвинулися імена Reginhar, Reiner; з імен Chariowalda (1.ст.): Heroald – Herold (10.ст.), Hruodperaht: Ruodpreht, Hruodbert – Ruprecht та Rupert (11.ст.), Berinhard: Bernard, Bernd [62:19-24].

У повсякденному житті батьки кликали своїх дітей скороченими іменами. Такі скорочення, спочатку для домашнього використання та в обмежених колах, поступово ставали самостійними іменами. Так як за законом німецької мови у складних назвах наголошеним є перший склад, то в багатьох іменах він залишився, а другий зникав, наприклад, Amalhari: Amal; Arnwald: Arn; Brunger: Brun; Eburhard: Ebur. Часто утворювалися слабкі форми, що закінчувалися на о, а в готській мові та старосаксонській - на а, наприклад, God-beraht: Godo; Kuon-rat: Kuono; Sig-bert: Sigo. Траплялося, що друга частина складного слова не повністю відкидалася, залишався початковий приголосний, наприклад, Rat-poto: Ratpo; Sig-bert (Sibert): Sibo; Thiet-mar: Thiemo [65:45].

Звичайно Godo є скороченням не тільки імені Godberaht, а й усіх інших повних імен, які починаються на God, а саме: Godobald, Godofrid, Godomar та інші, так само як Sigo є скороченням від Sigibrand, Sigifrid, Sigimar і т.д., а Sibo, що найменше, для Sigibert, Sigibrand. Пізніше ж, коли промовляли скорочення, люди думали про найбільш уживані імена, наприклад, Berno – Berhard, Gero – Geriwald (Gerold) чи Gerhard, Willo – Willahalm (Wilhelm) [65:47].

Проте були випадки, коли під час утворення скорочених імен відкидали першу частину складного імені; чи є це наслідком іноземного впливу – спірне питання. У 5.ст. з’являється скорочення Wulf від імені Hunulf та Faro від Burgundofara, Rotprand 814 р., Gisprand 1013 р., Herbrand 1540 р. мали скорочення Prando чи Brand [59:70;65:48].

Ці скорочення пережили багато змін, під час яких вони подвоїли середній звук: Ago – Aggo, Ato – Atti, Gebo – Gebbo, Odo – Otto, Rago – Raggo, Rico – Ricco, Sigo – Siggo, чи наприклад: Arno – Anno, Berno – Benno, Irmo – Immo, Ulfo – Uffo або стали зменшено пестливими. Найпростіший вид зменшення реалізується через голосну і: Sigi, Kuni. Важливішими ж є приголосні суфікси k, l, z в закінченнях iko, ilo, izo. Так з’явилися утворення: Godiko, Godilo, Godizo (від Godo); Sigiko, Sigilo, Sigizo (від Sigo) – за таким же принципом утворилися наступні імена: Sibiko; Oppilo; Oppizo [65:52-53].

Та цього не було досить, бо материнській ніжності не має краю і тому німці поєднали склади, що служили для зменшення та отримали подвоєні форми зменшення: ikilo – iliko – iziko, izilo. До складів такого типу належали також ikin – ilin – izin. Імена, що закінчуються складами, які були перераховані вище, називаються пестливими.

Дивовижною є сила розмноження, яка лежить в цих старих німецьких власних назвах. З одного слова можуть прорости тисячі. Проте не кожен паросток виявляється родючим, як і не з кожного жолудя в лісі проростає дерево; але можливість виникнення пестливих імен існувала завжди. Розглянемо утворення пестливих імен на прикладі імені Godoberaht. З нього спочатку виникає скорочена одноосновна форма Godo та двоосновна Godbo, з їхніми побічними формами Gobbo та Gobo. З них виникають шляхом простого зменшення за допомогою закінчень ilo, izo, iko 21 ім’я; З них, шляхом подвійного зменшення, - 49 форм.

Отже ми маємо 75 основних форм, чий подальший розвиток ми можемо вирахувати. Кожна з цих форм має спочатку що найменше одну діалектичну форму, де замінюються літери: d → t; b → p; z → t; r → ch. Це дає ще 75 нових форм, разом уже 150. У іменах часто змінювалися приголосні g та j, а отже ми отримуємо ще 150 побічних форм, разом 300. Староверхньонімецька голосна о у нововерхньонімецькій виступає то як о, то як ö, то взагалі замінюється на u чи ü. Звідси випливає, що кожна з 300 форм можлива у чотирьох варіантах – разом 1200. Але це ще не кінець! Кожна з 1200 вище згаданих форм може утворити три форми патроніміки (вказує на походження від батька чи від далеких предків) за допомогою закінчень -ing, -sen чи просто генетивних закінчень. Отже ще 3600 форм, а разом 4800. Так само кожна з вище згаданих 1200 форм може приєднати основу -mann. Отже утворюється ще 1200 форм, які разом з усіма іншими утворюють 6000 імен, які походять від старої форми Godeberaht.