3.2. Світ германських імен

Дух та сенс, спосіб сприйняття народу виражається в уявленнях, що виходили з осмислення світу та божественності. Так як Бог створив людей за своєю подобою, то люди думають що божество схоже на них. Як же германці уявляли собі божества? На це питання нам може дати відповідь один з молодих дослідників, який так висловився з цієї теми: “ В той час як інші народи досліджували порядок небесних тіл та сузір’їв, намагаючись знайти в цьому порядку відображення людського життя; доки інші спостерігали за видимою пропорційністю розвитку певних речей, красою та гармонією – германське віросповідання поставило на чолі усіх божественних фігур персоніфікацію героїчного духу Водана, яка уособлювала неперервність, ненависть до смерті. Таким чином героїчна сутність замінила все і стала предметом найвищого поклоніння” [65:38].

Цей героїчний дух супроводжує германський народ від самого початку його появи в історії. Стрімким та швидким був спосіб боротьби германців, вони першими нападали на початку битви і лише римлянам вдалося розбити їхні страшні сили. Наприклад, тевтонці п’ять років знищували війська римлян, а ж доки великому полководцю Маріусу не вдалося зупинити напад та відвернути загибель Риму [60:71-72].

Відомими є свідчення Тацита про відважність германців (nullus mortalium armis aut fide ante Germanos). Війна та сповнені небезпеки заняття приносили їм задоволення – ненаситна жага пригод, жага небезпеки та боротьби з непереможними, а під час перемир’я – жага полювання. “Хто з людей найбезстрашніший”, запитував римлянин Сенека, “ як не германці? Хто нападає з найбільшою жорстокістю? Хто пристрасно любить зброю, з якою вони ледь не народжуються, з якою вони виростають? Вони турбуються лише про себе, все ж інше їх турбує мало” [61:64]. Доказом цього є також рядки єврейського письменника Йозефа: “ Ви без сумніву чули про германців. Ви бачили їхню силу та висоту їх постатей. Їх дух набагато більший за їх тіла, вони мають душу, що зневажає смерть та злість диких тварин.” [65:47]

Ця дика бойова мужність “ furor Teutonicus”, що в древні часи стала приказкою, буде ще багато століть згадуватися багатьма письменниками.

Таким був дух германців і сміливість, що зневажали смерть. Вони відображаються також у наданні імен того часу. Якби не було історії, легенд та науки, то ми не змогли б говорити про численні чоловічі та жіночі імена, які є відлунням зброї, війни, боротьби та перемоги. При цьому деякі старі імена збереглися лише в піднесеній літературній мові, а повсякденні форми вони втратили назавжди.

Hild, Gund, Bad, Wig є еквівалентами слів “боротьба”, “битва”, “війна”. Корені слів, які зникли в німецькій мові і залишилися лише в іменах продовжують своє існування. Наведемо приклади словосполучень, які існували в мові тих часів та покажемо багатство, що виникає внаслідок утворення імен від частки hild:

Hildibald, Hildibern, Hildiberht, Hildibodo, Hildibrand – Hildidag – Hildifrid, Hildifuns – Hildigang, Hildigar, Hiltigast, Hildegaud, hildegern, Hildigis, Hildigrim – Hildehoc – Hildelaic, Hiltilant, Hiltileip, Hiltilouc – Hildiman, Hildimar, Hildimod, Hiltimund – Hildinand – Hildirad, Hiltiram, Hildiric, Hildiroch – Hiltiscalh, Hiltistain – Hildulf – Hildowald, Hildiwar, Hildiward, Hildiwerc, Hiltiwic, Hildiwin [69:23-37].

Також існували жіночі імена з такими частками: Hildigunda, Hildiburg і т.д.

Розглянемо корінь Gund, щоб показати лише декілька можливих варіантів: Gundachar, Gundobert, Gundemar, від Wig походять: Wigand (воїн), Wiglef, Lodewig [11:57-65].

В одному ряду зі словами боротьба та битва стоїть слово “зброя”. Імена з цим словом зустрічаються також дуже часто. Навіть цілі народності називали себе іменем зброї, як, наприклад, саксонці, що назвали себе так на честь їхнього довгого військового ножа, староверхньонімецькою sahs.

Німецька національна зброя, фрама ( за Тацитом) спис із тонким, коротким лезом, використовувався як для ближнього так і для дальнього бою, зустрічається в імені Framhard – староверхньонімецьке ger, метальний спис, у Gairebald, Garibert, Ansigar, старосаксонське Osgar, метальник ясену, ask, у Ascolt; - меч, ecka ( усічена форма ag) у Agabert, Agihard, Ekkihart, brand (палаючий меч) у Hildebrand, isan (залізо) у Isanrich [57:18].

Зброя захисту відступає на другий план; справа в тому, що древні германці були погано оснащені такою зброєю: майже з оголеним тілом, лише з довгим тонким щитом з дерева та шкіри вони безстрашно виступали проти добре оснащених римських легіонерів.

Щит називався rand, тому імена Rantowic, Bertrand.

Бронею древні германці в часи Арменіуса ще не володіли, також не було й шоломів. Замість шоломів вони накладали на голови шкіру з черепної частини убитих тварин, чиє хутро покривало одночасно плечі немов мантія. Звідси походять імена Bernhelm, Ebarhelm, Wolfhelm. Проте пізніше, коли германці опанували ковальське мистецтво і навчилися кувати справжні металеві шоломи, з’явилося ім’я Helmperht [57:13;36:61].

Військові якості “міць” та “сила” звучать у словах magan, megin: Maganhard, Magnobod: - élan, гот. aljan: Ellanperht, Aljanmot – відвага у особливо багатьох іменах; до них належать перш за все численні утворення з bald: Baldawin, Liutbald, Theutobald, Hunibald; більш віддаленішими є сполучення з nand: Nandulf, Siginand [59:65].

Сукупність вільних, тренованих чоловіків утворювали в германців військо, староверхньонімецькою hari, heri, старофранкською chari. До імен, що утворилися від цих слів відносять трохи змінене римлянами ім’я Ariowist, а також Hariman, Hariberaht, Chariowalda; також особливо багато імен, чию другу частину складає це слово, як Raganhar, Werinheri [64:42].

Але сміливість германців, якою б величезною та неймовірною вона не була, не могла обійтись без мудрості та порад. Вуотан був не лише богом штормового вітру, але й мудрості. Проте яке значення германці надавали порадам свідчить ряд імен. До яких належать імена з rat: Adalrad, Chuonrat; також з ragan (порада): Raganfrid, Ragimund; mathal (місце збору та наради народу): Mathalwin; hugu (мислячий дух): Hugubert [59:67;64:37].

Така боротьба, в якій поєднуються одночасно міць та мудра порада дала імена: Sigifrith, Sigiberht, Sigimund та з подовженою основою: Sigismund.

Отже ми чуємо дзвін мечів та брязкання зброї; ми бачимо відважність германців, їх мужність у битвах та радість перемоги; ми усвідомлюємо, що люди, які війну та полювання вважають єдиним достойним заняття вільного чоловіка, які називали себе назвами зброї, мечів та списів, що наводили жах на їх сусідів, не могли бути слабкими.

Велика потреба у боротьбі та перемозі лежить у імені Waldomar, Sigiwalt; - пізніше у rich (могутній): Ricohard, Frithurik, Ermanarich (король готів, який через страждання спричинене тим, що його народ мусив мігрувати через наступ гунів, покінчив життя самогубством на сто десятому році життя) [65:28].

Слава, пов’язана з перемогою та управлінням, зображується у основах hold, hrod та hrom: Chlodowald, Hrodegang, Romuald; пізніше у частці mar, Catumer, Inguiomer [65:29].

Германці використовували також назви тварин, чиї сила, краса та швидкість дивували та захоплювали їх, коли вони на них полювали.

Господар лісу та чагарників, страшний ведмідь, займав спочатку у світосприйнятті північних племен найвище місце, з якого його пізніше витіснив чужоземний лев: він був, так би мовити, царем звірів. Звідси походять імена: Berinhard, Beringar,Isanpero [65:30].

Не менш підходящим символом міці та величі був Ur, могутня тварина, що мешкала на території германців, що часто змагався з ведмедем за першість: Urold, Uremar. До них приєднувався також і вепр (Eber), що не поступався їм силою. Наприклад, Ibor (Eber) звали найстарішого керівника лангобардів IVст. н. е.; найвідомішим є Ebarhard[65:30-31].

Володарем повітряного простору є орел (Aar): Arnoald.

Проте обидві царські тварини ведмідь та орел відступають вбік перед двома іншими тваринами: вовком (Wolf) та вороном (Raben). Це тварини, що збирають трофеї на полях битви і є священними тваринами бога війни, якого також називали “Rabengott”. Священним був також вепр, він був твариною бога Фро, в той час як вовк та ворон служили Вуотанові. За переказами, бога Одіна постійно супроводжували два вовки Geri (скупий) та Freki (нахабний) і два ворони Hugin (думка) та Muninn (спогад). Вони супроводжували його як вірні пси, коли він у вовчій мантії їхав верхи на швидкому як вітер коні. З того часу вовк – свята тварина, що була провісником перемоги. Так звали одного з найстаріших письменників старогерманської літератури Wulfia ( Ulfila, Wölflein, Wolfgang), єпископа західних готів та перекладача Біблії. Особливо часто зустрічаються імена, в яких слово вовк (Wolf), у трохи зміненій формі ulf, olf, є частиною складного імені: Athaulf, Maginulf, Ebarolf [21:31;45:11].

Один з найстрашніших ватажків норманів Рогнар Лодброкр розмістив ворона на своєму бойовому прапорі; спостерігаючи за тим чи ворон ширяє у небі чи навпаки склав крила, робили пророцтва про перемогу чи поразку. Тому серед інших імен, пов’язаних зі словом ворон, ми маємо ще ряд імен: Hiltiram та Gundhram, Sigihram, Walahram, ім’я Wolfhraban поєднує в собі обох священних тварин [45:12].

Походження цілого ряду імен тісно пов’язане з назвами священних тварин, а саме, в області релігійних (міфологічних) імен, що були запозичені у богів. Глибока повага до святих богів, що благословляють на перемогу, виявляється у багатьох іменах.

Найперше та найстаріше слово Бог (Gott) міститься у іменах Godolef (got. Gudilaibs, ahd. Cotleip), народжений Богом; також у Godefrid, Godescalc, Godowin, Gotahard.

Імена верховних богів: Wuotan, Donar, Ziu, Fro через релігійний страх мало використовувалися як імена окремих осіб, набагато частіше використовувалися загальні назви богів та підпорядкованих їм божественних створінь. Так Ansen (Asen - боги) у іменах Anshalm, Ansoin, Ansowald, що частіше зустрічаються в саксонській та англосаксонській формах, де починаються на Os: Oswin, Oswald [57:25-27].

З таємного світу духів природи - ельфів (Albe чи Elfe), про яких складено так багато легенд та казок, походять імена Albirich, Albarad, angels. Älfred, Alfwin [57:28].

Протилежністю маленькій нації ельфів, які то допомагають людям, то шкодять їм, разом з карликами та гномами, були безсмертні, надзвичайно сильні велетні (Hünen та Thursen): Hunibald, Thurasmund [57:34].

Боротьба, перемога та брязкання зброї, розумна порада та прославлене керівництво, сильні та священні тварини, а також боги, що благословляють людей на перемогу – ось основні джерела походження німецьких імен. Ми не назвали всіх імен того періоду з тієї причини, що їх настільки багато, що це майже не можливо. Так імен з bald у великій праці Фьорстемана 199, з ric – понад 250, з beraht (bert) – майже 400, з wolf (olf) – понад 460.

Героїчне, сміливе, могутнє, високе знаходимо ми у світі чоловічих німецьких імен, миловидне, ніжне, м’яке відступає на задній план – у світ жіночих імен. Але й вони у своїй більшості є відлунням боротьби та битви, майже в тій самій мірі, що й чоловічі імена. Валькірія – дівчина-воїн Вуотана, є ідеалом старогерманської жінки. З грецьких та римських джерел до нас дійшли відомості, що германські жінки теж брали участь у війні, щоб бути ближче до своїх рідних, вони підтримували воїнів своїми криками, піклувалися про поранених, вітали та прославляли переможців, але також мусили гинути зазнавши поразки. Вони швидше вбивали себе та своїх дітей, як мали стати полоненими.