1.3.3. Державний кредит

 

Державний кредит — третя ланка фінансової системи, яка об'єднує кредитні відносини між державами, з одного боку, та юридичними і фізичними особами, з іншого. При цьому дер­жава чи місцеві органи управління виступають головним чином, як позичальники коштів.

Призначення державного кредиту виявляється в першу чергу в тому, що він є засобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бю­джету фінансові ресурси, які додатково мобілізуються, направ­ляються на покриття різниці між бюджетними доходами та вида­тками. При позитивному бюджетному сальдо кошти, які мобілі­зуються за допомогою державного кредиту, прямо використову­ються для фінансування економічних та соціальних програм. Це означає, що державний кредит, як засіб збільшення фінансових можливостей держави, може виступати важливим фактором при­скорення соціально-економічного розвитку країни.

Оцінюючи фінансове значення державного кредиту, не слід забувати, що кошти, які мобілізуються державою з його допомо­гою, є антиципованими, тобто взятими наперед податками. Не­обхідність погашення державного боргу вимагає відшукання додаткових ресурсних надходжень у бюджет, а вони можуть бути отримані (якщо не вважати нових позик) тільки за допомогою податків. До того ж погашення боргових зобов'язань та виплата відсотків по них відволікає частину бюджетних доходів від продуктивного використання, скорочує можливості нарощування виробничого й інтелектуального потенціалу суспільства.

Державні та місцеві позики емітуються, головним чином, тоді, коли в бюджетах присутній дефіцит, тобто так звані звичайні до­ходи не покривають видатки держави. Протягом усіх років після Другої світової війни у провідних зарубіжних країнах внаслідок (в основному) високих військових витрат, державні бюджети ха­рактеризувалися великими хронічними бюджетними дефіцитами.

В останні роки у більшості країн світу дефіцит бюджету ста­новить від 2 \% до 15 \% ВВП при середньосвітовій його величині 4,5 \%. Прийнято вважати, що коли дефіцит державного бюджету не перевищує 5 \% ВВП країни, то він припустимий, інакше — призводить до різкого зниження інвестиційної активності та пе­реростає надалі в різні форми кризових явищ. Щорічні бюджетні дефіцити, накопичуючись, утворюють державний борг.

Нині часи змінилися: видатки, пов'язані з війною та терориз­мом тільки зростають; чимала також заборгованість урядів шта­тів і місцевих органів влади. Таким чином, основним питанням стану фінансів у США продовжує залишатися рівень накопиченої заборгованості, за якою федеральний уряд США та уряди штатів і муніципалітетів виплачують щорічно великі платежі.

Місцеві бюджети в усіх країнах хронічно дефіцитні й одер­жують необхідні їм кошти шляхом субсидій і кредитів з дер­жавного бюджету та випуску місцевих позик, гарантованих урядом.

1.3.4. Спеціальні фонди

 

Спеціальні фонди — четверта ланка фінансової систе­ми. До спеціальних фондів за кордоном належать різні автономні та приєднані бюджети, позабюджетні фонди, спеціальні кошто­риси і рахунки. На них покладаються насамперед економічні та соціальні функції. Використовуючи кошти фондів, держава може втручатися в процес виробництва, надавати субсидії і кредити підприємствам, зовнішні позики, робити соціальні послуги насе­ленню.

У фінансових системах зарубіжних країн спеціальні фонди за­ймають важливе місце. Обсяг засобів, які в них концентруються, значний. У Франції спеціальні фонди за розміром наближаються до державного бюджету країни, в Японії зі спеціальних фондів фінансується понад половину державних видатків, у Великій Британії — 1/3. У країнах з розвинутою ринковою економікою до найбільших спеціальних фондів належать фонди національно­го страхування, утворені за рахунок страхових внесків працівни­ків підприємств, самозайнятих осіб, підприємців та дотацій з державного бюджету. У США та Чехії фонди об'єднані з держ­бюджетом.

Спеціальні фонди, як правило, мають цільовий характер. Так, фонди соціального страхування призначені для виплат пенсій та допомоги застрахованим, кредитні фонди — для надання позик підприємцям чи іншим країнам. Однак у деяких фондах вид ви­датків не завжди точно визначений. Наприклад, у Великій Бри­танії існує фонд Головного скарбника (міністра фінансів), який створюється із залишків фондів міністерств та відомств з метою підтримки рівноваги в усіх фондах. В Японії є спеціальний раху­нок, який здійснює перерозподіл податкових надходжень. Части­на податкових доходів державного бюджету концентрується на цьому рахунку й у залежності від потреб направляється в місцеві бюджети. Такий перерозподіл викликаний розбіжностями в чисе­льності населення та рівнем розвитку економіки префектур, тоб­то необхідністю фінансового вирівнювання.

Фонди відрізняються правовим становищем, цілями викорис­тання. За правовим становищем спеціальні фонди поділяються на державні, регіональні (у державах з федеративним устроєм) та місцеві.

У залежності від цілей використання спеціальні фонди поді­ляються на економічні, науково-дослідні, кредитні, соціальні, особистого та майнового страхування, військово-політичні, між­державні.

Найбільш важливі фонди: інвестиційні, валютні, соціального страхування в зарубіжних країнах знаходяться в розпорядженні центрального уряду. Розглянемо їх за цілями використання. Економічні фонди призначені для регулювання господарського життя, наприклад, інвестиційні, кон'юнктурні. Кошти таких фон­дів направляються на фінансування приватних компаній та мало­рентабельних державних підприємств, особливо в період цикліч­них криз. Допомога надається у формі безоплатних субсидій та пільгових кредитів.

У Франції після закінчення Другої світової війни був створе­ний Фонд модернізації, який після об'єднання з іншими фондами в 1955 р. перетворився у Фонд економічного та соціального роз­витку. У нього надходять, головним чином, позики, які розмі­щуються на ринку позичкових капіталів, а також відрахування з бюджету. Фонд фінансує інвестиційні програми, а також плани регіонального розвитку, розміщення продуктивних сил у країні, перекваліфікації робочої сили та переведення промислових під­приємств з індивідуальних центрів у відсталі райони. Кошти на­даються у формі безповоротних позичок та довгострокових піль­гових позик націоналізованому та приватному підприємствам, які здійснюють інвестиції відповідно до загальнодержавної програ­ми розвитку. Для підприємств, розташованих у районах, що пе­реживають економічні труднощі, створений Фонд промислової адаптації, за рахунок якого виділяються субсидії. Капітальні вкладення в промисловість здійснюються через спеціально утво­рений Кон'юнктурний фонд, який формується за рахунок низки джерел, у тому числі кон'юнктурного податку. Використання фонду залежить від економічного становища в країні: при спаді виробництва з нього направляються кошти в промисловість, жи­тлове будівництво, соціальну сферу, при зростанні виробництва він поповнюється.

Різноманітні економічні фонди діють у Японії: інвестиційний бюджет чи програма державних інвестицій та позик; спеціальні ра­хунки (автономні бюджети центрального уряду та місцевої влади). Найбільший фонд — Інвестиційний бюджет, який є кошторисом субсидій та кредитів держави суспільним корпораціям. Його обсяг досягає половини державного бюджету. Цей фонд формується з коштів ощадних, страхових, пенсійних та інших довірчих фондів і використовується для фінансування державного сектору у формі безповоротних субсидій та пільгових кредитів. Державні корпора­ції створюють сприятливі умови для функціонування приватного капіталу за допомогою політики низьких цін і тарифів. Таким чи­ном, інвестиційний бюджет, обслуговуючи ці корпорації, підтри­мує через них широку мережу приватних компаній.

Розвиток науково-технічного прогресу породжує створення науково-дослідних фондів, використовуваних для фінансування підтримки наукових досліджень у промисловості, будівництві, а також утримання державних наукових центрів, які здійснюють розробку фундаментальних досліджень. У США діють два вели­ких фонди: Національний науковий фонд (ННФ) і Науковий фонд бюро стандартів (НФБС).

Засоби ННФ формуються за рахунок надходжень з федераль­ного бюджету, відрахувань від прибутку промислових підпри­ємств, а також внесків університетів і коледжів. Витрачаються засоби на фінансування програм у галузі фундаментальних до­сліджень, на премії вченим за наукові досягнення, будівництво наукових центрів, підготовку кадрів. НФБС надає кошти компа­ніям, які проводять експерименти, і доводить наукові досліджен­ня до їх промислового та сільськогосподарського використання.

У Великій Британії Фонд національної корпорації з розвитку досліджень має самостійний баланс і не залежить від державного бюджету. Його кошти формуються за рахунок доходів від про­дажу ліцензій на право використання винаходів. Держава надає Фонду безстрокові аванси і щорічні субсидії. Фонд фінансує ка­пітальні вкладення приватних підприємств, які займаються нау­ковою розробкою проблем і впровадженням результатів цієї роз­робки у виробництво. На кошти Фонду здійснюються дослід­ження, які проводяться в лабораторіях державних університетів, національних та приватних компаніях і доводяться до їх промис­лового освоєння.

Кредитні фонди — це ресурси, які знаходяться в розпоря­дженні державних банків, ощадних кас, інших кредитних уста­нов, надані на умовах повернення та сплати відсотків. Переваж­ним правом користування такими фондами володіють юридичні особи, які виконують державні замовлення чи працюють відпові­дно до державних програм розвитку країни.

У США функціонує цілий ряд кредитних фондів, які здійс­нюють програми, зосереджені в трьох найважливіших галузях — сільському господарстві, житловому будівництві та зовнішньо­економічних зв'язках. Для кредитування сільського господарства створений Фонд адміністрації фермерського кредиту, який здій­снює координацію діяльності федеральних земельних банків, фе­деральних банків середньострокового кредиту і федеральної коо­перації. Фонди кредитних установ формуються за рахунок коштів казначейства, а також шляхом продажу власних зобов'язань і ви­користовуються для надання позичок на різні цілі (реалізацію врожаю, будівництво складів та ін.).

Важливе значення для експорту американського капіталу має Фонд Експортно-імпортного банку США. Він видає кредити (до 15—20 років) американським експортним компаніям, а також на­дає гарантії з експортних кредитів приватним банкам (у межах 30—60 \% суми кредиту). Основним джерелом ресурсів банку є власні кошти та позики.

У Японії є велика кількість кредитних фондів. Найбільшого значення набули Фонди фінансових корпорацій (корпорації фі­нансування житлового будівництва, корпорації фінансування дрібних та середніх підприємств) і Фонди спеціальних банків (японського Банку розвитку, Центрального кооперативного банку для сільського господарства, Експортно-імпортного ба­нку).

Фонди фінансових корпорацій формуються за рахунок коштів бюджету, а також відсотків за видані кредити. Ці фонди надають позики під помірні відсотки з метою фінансування «ризикованих підприємств» або надання допомоги тим компаніям, які мають доступ до інших джерел кредиту. Експортно-імпортний банк Японії, на відміну від відповідного в США, має ширші можливо­сті кредитування: він кредитує експортні, імпортні, а також опе­рації з іноземних капіталовкладень японських компаній.

Велике значення кредитні фонди одержали у Франції. До них належать Фонди Банку Франції, Банку зовнішньої торгівлі, Депо­зитно-ощадної каси. У деяких країнах — Бельгії, Нідерландах, ФРН, Швеції — держава бере участь у кредитуванні експортних операцій через зовнішньоторговельні банки, створені з консорці­умами комерційних банків.

Соціальні фонди — ресурси, призначені для надання соціа­льних послуг населенню. Зростання чисельності осіб найманої праці в результаті розвитку виробництва, збільшення розриву в інтересах різних соціальних груп суспільства, викликане НТР, за­гальне старіння населення країн об'єктивно призвели до необхід­ності збільшення фондів соціального страхування. В останнє де­сятиріччя обсяг соціальних фондів у промислово розвинутих країнах зріс в абсолютних сумах у 5-6 разів. Зростання обсягу соціальних фондів дає можливість підвищити соціальні виплати. Фонди утворюються за рахунок трьох джерел: страхових внесків громадян, страхових внесків підприємців та субсидій держави.

Внески застрахованих громадян представляють пряме відра­хування з їхнього доходу і, власне кажучи, є прямим цільовим податком. Ставка внеску в більшості розвинутих країн встанов­люється у відсотках незалежно від величини доходу. При цьому передбачається річна максимальна сума внеску чи максимальний доход, до якого застосовується ставка. Діють страхові ставки для застрахованих та підприємців. В одних країнах (США, ФРН) во­ни однакові для двох груп платників, в інших (Велика Британія, Франція) — різні.

У більшості країн ставки для застрахованих встановлюються у відсотках до прибутку, а для підприємців — у відсотках не до за­гального фонду заробітної плати, а до заздалегідь визначеної ма­ксимальної валової заробітної плати, тобто сума, що перевищує цей максимум, не враховується. Тому чим вища частка кваліфі­кованих працівників у компанії, чим вища їхня заробітна плата, тим менше відрахувань вони роблять в соціальні фонди. Так, ве­ликі компанії платять відносно менше в соціальні фонди. Внески підприємців прирівнюються до витрат виробництва і відшкодо­вуються їм у вигляді підвищених цін на товари. У країнах діє або один внесок з усіх видів страхування (Велика Британія), або кі­лька (ФРН), сплата яких надає право на відповідні види соціаль­них послуг.

У США, наприклад, підприємці і застраховані виплачують страхові внески за однаковими ставками: 6,2 \% у вигляді відра­хувань на соціальне забезпечення та 1,45 \% — на безплатну ме­дичну допомогу. Крім того, з підприємців стягуються відраху­вання на допомогу по безробіттю в розмірі 0,8 \%. Таким чином, комбінована ставка підприємців дорівнює 8,45 \% при максима­льному оподатковуваному доході близько 45 тис. дол., тоді як для застрахованих вона — 7,65 \%. У США діє велика кількість соціальних фондів, які перебувають у різному адміністративному підпорядкуванні. Найбільшими є три загальнонаціональних фон­ди: Фонд страхування за віком, інвалідністю та на випадок втрати годувальника; Фонд страхування державних службовців; Фонд допомоги потребуючим.

У ФРН підприємці і ті, хто працює за наймом, також сплачу­ють однакові ставки внесків у соціальні фонди. Однак самостійні ставки діють для Фонду пенсійного страхування, Фонду страху­вання через хворобу, Фонду страхування від нещасних випадків. Так, 9,5 \% — розмір ставки внесків у Фонд пенсійного страху­вання для застрахованих і підприємців. Фонди соціального стра­хування у ФРН включають безліч автономних фондів, які охоп­люють окремі види страхування, — Фонд пенсійного страху­вання робітників та службовців, Фонд страхування через хворо­бу, Фонд страхування по безробіттю й ін.

У Великій Британії функціонують два основних соціальних фонди: Фонд національного страхування та Пенсійні фонди дер­жавних підприємств. У Японії чотири великих фонди: Фонд страхування здоров'я, Фонд національних пенсій, Фонд страху­вання від виробничого травматизму, Фонд страхування від без­робіття. У Франції найбільш значними соціальними фондами є Фонд страхування через хворобу, інвалідність, материнство; Пе­нсійний фонд; Фонд допомоги родинам; Національний фонд до­помоги безробітним.

Серед міждержавних фондів найбільше значення мають Між­народний валютний фонд, завданням якого є врегулювання між­народної ліквідності з метою рівноваги платіжного балансу, та Світовий банк, що надає довгострокові кредити для розширення виробничих потужностей під гарантію урядів країн—членів.

В зарубіжних країнах створення великих регіональних фондів пов'язано з проблемою конверсії та джерел фінансування госпо­дарства регіонів, які спеціалізувалися на видобутку сировини, пі­сля того, як його запаси буде вичерпано. Тобто такі регіональні фонди були створені для потреб перепрофілювання економіки, її розвитку після згортання виробництва у видобувних галузях в цих регіонах. Наприклад, в країнах Ближнього Сходу (в Саудів­ській Аравії — Фонд індустріального розвитку, в Кувейті — Фонд майбутніх поколінь), в США (на Алясці — Фонд перспек­тивного розвитку), в Канаді (в провінції Альберта — Фонд спа­дщини). Нафтовий фонд створений в Норвегії для фінансування заходів, які пов'язані з скороченням в майбутньому видобування нафти. В Нідерландах створені фонди розвитку для структурної перебудови та вирішення проблем зайнятості.

Кошти регіональних цільових фондів формуються за рахунок частини доходу від реалізації не відтворених мінерально-сировинних ресурсів та рентних доходів і згідно з законодавством не використовуються протягом 20—30 років з часу створення.

По своєму статусу регіональний фонд є, як правило, трастом, що, крім того, включає у свій склад інвестиційну корпорацію. Трастовий характер фондів дозволяє збільшувати сконцентрова­ний у них капітал. Кошти фондів вкладаються в активи, облігації, в інші цінні папери, у нерухомість, земельні ділянки. Інвестицій­ними компаніями трастовий капітал інвестується в економіку й соціальну сферу.

Кошти регіональних цільових фондів захищені від розтрат ви­конавчої влади і в окремих країнах вони знаходяться під контро­лем регіональних представницьких органів влади.

У місцевих органів влади є велика кількість місцевих фондів, серед яких найбільші — позикові фонди. В окремих країнах з ме­тою фінансування інвестицій також створюються муніципальні амортизаційні фонди. Такі фонди формуються за рахунок амор­тизаційних відрахувань муніципальних підприємств і є організа­ційною формою концентрації фінансових ресурсів для віднов­лення оснащення в муніципальному секторі економіки.