3.3.Барви у структурі «Колористичного дерева»
На схемі моделі «Колористичного дерева» цифрами позначені групи фарб відповідних кольорів:
1 – білі фарби
2 і 2а – органічні фарби; искусственные на орг. основе
3 і 3а – земляні фарби та штучні фарби теплих і холодних земляных відтінків
– штучні фарби холодних кольорів – кобальти і хроми;
– штучні фарби теплих тонів, кадмії
Розглянемо схему детальніше
-
1 – циліндр.
Біле забарвлення, як
промінь світла, як стовбур, навкруг яко-го організується пе-риферія.
Білі фарби:
цинкові, свинцеві, титанові
Свинцеве білило – ідеально біла фарба, котра добре покриває, але тьмяніє, оскільки під дією сірчаних газів і випарів у повітрі свинець перетворюється на сірчаний свинець – речовину чорного кольору.
Цинкове білило – вкриває недостатньо, тобто надто прозоре і недостатньо міцне (для нього характерна крихкість і обсипання). Для взаємного покращення цієї пари білих фарб їх змішують у пропорції 2:1 (свинцево-цинкове білило), що поліпшує покривні якості, міцність і білість цих фарб.
Існує ціла низка білил на основі свинцю: кремницьке, венеційське, гамбурзьке, голландське. Вони відрізняються одне від одного за способом приготування і за кількістю домішок (зазвичай шпату – баритового білила).
Титанове білило містить до 60% домішок цинкового й баритового білила, однак у титанового білила, у зрівнянні зі свинцевим, у нього вдвічі вища покривна сила. Недоліком титанового білила є повільне просихання, а також те, що воно жовкне під дією олії.
Баритове білило правомірно називається сталим, оскільки воно міцне з будь-якого боку, але серед олійних фарб трапляється зрідка, слугуючи зазвичай додатком до названих вище фарб.
Крейда та вапно в олійних фарбах не використовуються.
2.; 2а – середні півкола
Органічні фарби: індійська жовта; жовта ЖХ; тіоіндиго рожеве; краплак – червоний світлий, темний і фіолетовий; тіоіндиго чорне. Продовження з іншого боку стовбура – блакитна й зелена ФЦ (штучні на органічній сировині);
Органічні фарби малостійкі або, навпаки, дуже “активні”, швидко змінюються у суміші з іншими фарбами, як у процесі змішування на палітрі, так і після висихання. Це напівпрозорі (лессирувальні) фарби, вони повільно сохнуть, у корпусному шарі утворюють “клейонку” (“церату”), швидше за інші фарби тьмяніють, тому краще їх використовувати в тонких лессиру-вальних або напівпрозорих шарах, або зовсім потроху (тільки для підсві-чування) додавати до інших видів фарб.
Перераховані далеко не всі органічні барвники, та в олійних фарбах вони матимуть схожі властивості.
Решта – мінеральні фарби (природні або штучні)
3; 3а – коло підмурівку
Перше півколо під-мурівку – земляні фарби: волхонськоїт; вохри світла й червона; севанська зелена; сієни натуральна й палена; шахназарська чер-вона; умбри нату-ральна й палена; архангельська корич-нева, феодосійська коричнева тощо.
Друге півколо підмурівку –
«штучні вохри»: марси оранжевий, жовтий, коричневий; індійська, англійська червоні; капут-мортум світлий і темний; пруська коричнева;
холодні: берлінська й паризька лазурі.
Земляні фарби перетерті з різних за кольором глин, що містяться у верхніх залізомістких шарах землі. У “барви-стому дереві” вони розташовуються неподалік світлового стовбуру, добре розбілюються, оскільки земляні (й органічні) пігменти містять забарвлені й білі речовини, на яких частинки барвників осаджені. Внаслідок того, що в земляних фарбах збережена крис-талічна структура, світло, відбиваючись від частинок фарби і вільно проходячи між ними, створює ефект вібрації. Можливо, саме це “живе дихання” земляних фарб, природність кольору є причиною особливої любові художників до них.
Земляні фарби можуть бути як корпусними, так і напівпрозорими.
«Штучні вохри» відрізняються від зем-ляних фарб тільки способом виготов-лення пігменту (хімічний спосіб). Зем-ляні і штучні вохри добре змішуються одна з одною, не дають негативних наслідків із часом.
Штучні фарби теплих відтінків мають свої особливості. Вони дрібнотерті, більш прозорі, їхній колір інтенсивніший порівняно із земляними фарбами, що зближує їх за способом використання з органічними фарбами (лессирування, кольорова підкладка тощо). Штучні фарби теплих і холодних відтінків далеко відстоять в моделі від органічних фарб – їх краще не змішувати (або суміш має містити достатню кількість білила).
4; 5 – верхні півкола.
Смарагдова зелена; ультрамарин світлий і темний;
Окис хрому; синій спектральний; церулеум; кобальт синій, світлий, тем-ний і фіолетовий. Якщо подовжити цей ряд, ці фарби пере-йдуть у півколо теп-лих штучних фарб: кадмії жовтий, оранжевий, червоний; а потім холодній пурпуровий кадмий.
Штучні фарби теплого й холодного відтінку створюють міцні суміші зі штучними фарбами холодних відтінків і стоять у кольоровій моделі поряд одні з одними. Завдяки цьому тепло-холодна “площина” переходить на наступний “рівень” – до області холодних і теплих штучних (мінеральних) фарб.
Фарби чорного кольору:
виноградна, персико-ва чорні; кістка пале-на; слонова кістка; кіптява; сажа газова; тіоіндиго чорна. Інша група – чорні землі: звенигородська, подільська.
Сині й чорні – найближчі за основними характеристиками фарби. Всі інші кольори, наближаючись до чорного, значно міняють відтінок, і тільки синя барва зберігає “власний колір” майже до моменту втрати забарвлення.
Особливість нашої моделі полягає в неперервності переходу кольору в колір, барви в барву. На схемі видно, в яких місцях здійснюється перехід від одного “ярусу” до іншого. Ми бачимо п’ять груп фарб і п’ять місць перетинання барв : червоне, зелене, синє, чорне й біле.
З одного боку «Колористичне дерево» синій сектор переходить безпосередньо у чорний, з іншого боку – в зелений.
Від зеленого через жовто – червоний сектор переходить у коричневий (брунатний), котрий, своєю чергою, стає чорним. Чорні й білі барви-кольори, як і відповідні фарби, містяться в моделі в одній площині і легко змішуються.
Фарби чорного кольору: виноградна, персикова чорні; кістка палена; слонова кістка; кіптява; сажа газова; тіоіндиго чорна. Інша група – чорні землі: звенигородська, подільська.