2. Доякого періоду філософії належить вислів «людина-машина».Який зміст вчення містить ця фраза.

Жульєн Офре де Ламетрі (фр. Julien Offray de La Mettrie 23 листопада 1709 — 11 листопада 1751) — французький медик і філософ епохи Просвітництва, відомий своєю книгою «Людина-машина» (L'Homme machine), в якій він порівняв людину ізмеханізмом.

Хоч одна з основних праць Ламетрі має назву "Людина-машина", однак він

наголошує на суттєвій відмінності людини від мехаінзмів. Людина,

підкреслює він, — це, по-перше, особлива машина, яка здатна почувати,

мислити, розрізняти добро і зло, по-друге, це машина, яка сама себе

заводить, органічно, шляхом надходження у кров "хілусу" — харчового

соку, утвореного при перетравлюванні людським орга-нізмом їжі. Ламетрі

вислювлює думку про хімічний характер процесу перетворення "хілусу" в

енергію, яка вже потім механічно оживляє мускули і серце. По-третє, на

відміну від годинникового механізму, який постійно фігурує в філософії

Нового часу як образ ідеально відрегульованої самодіючої машини і з яким

Ламетрі порівнює людське тіло, останнє продовжує функціонувати і після

серйозних пошкоджень, навіть після втрати деяких органів. Ламетрі першим

у філософії Нового часу будував свої філософські узагальнення про

природу не лише на основі механіки, а й осмислюючи результати

біологічних та частково хімічних досліджень. Визначним досягненням

Ламетрі було також усвідомлення ним того, що походження людства

неможливо пояснити лише біологічними факторами. Він висуває положення

про необхідність суспільного життя як умови формування людини та її

свідомості. Ламетрі вважає, що людині від народження притаманний

"природний закон", суть якого полягає в умінні розрізняти добро і зло.

Найважливішим виразом "природного закону" моральності, на його думку, є

почуття вдячності за добро та почуття розкаяння за зло, вчинене у

відповідь на добро.

3 Що таке субстанція.Як її розглядали в античнії філософії до Сократа?Кортко пояснити

.Субстанція (лат. Substantia - сутність; те, що лежить в основі) - те, що існує самостійно, само по собі, на відміну від акциденцій, існуючих в іншому і через інше .

«Субстанція» - філософська категорія класичної раціональності для позначення об'єктивної реальності в аспекті внутрішньої єдності всіх форм її прояву і саморозвитку. Субстанція незмінна на відміну від перманентно мінливих властивостей і станів: вона є те, що існує в самій собі і завдяки самій собі. Першопричина відбувається. Як правило, саме субстанції приписують свободу як можливість визначати саму себе лише за допомогою своїх власних підстав. Тобто вона не може і не повинна мати сторонньої по відношенню до себе діючої сили. Монізм увазі наявність всього однієї субстанції, дуалізм - двох, духу і матерії, погляди, згідно з якими субстанцій багато, називаються плюралізмом.

Варіант-6

1 Світоглядна функція полягає в тому, що філософія - учення про загальне в системі людина - світ - служить теоретичним ґрунтом світогляду, систематизує, розширює знання людей про світ, людство, суспільство, допомагає зрозуміти світ як єдине ціле і визначити у навколишньому світі місце людини.

Світоглядна функція полягає у тому, що, опановуючи філософію, людина відтворює певний погляд на світ. Характер її уявлень про світ сприяє визначенню певної мети. Їх узагальнення створює за­гальний життєвий план, формує ідеали людини. Світогляд не може бути лише сумою знань. У світогляді відбувається певне ставлення до світу. Світогляд має спрямовувати поведінку, діяльність людини у сфері практики і в пізнанні. Але коли світогляд починає викону­вати роль активного регулятора діяльності, то виступає й у ролі методології.

2 У IV ст. до н. є. софісти (Протагор, Горгій) і Сократ перенесли центр уваги з при-роди на людину. Тим самим вони здійснили так званий ан­тропологічний поворот у філософії. Центр філософської уваги було перенесено з космосу (макрокосм) на людину (мікрокосм). Зміна філософських орієнтирів була пов'язана з розвитком демократичного ладу в давньогрецьких державах-містах. Створювалися сприятливі умови для вільного, критичного, властиво філософського мислення, спонукали до розробки прийомів маніпуляції громадською думкою. Зокрема софісти стверджували, що незмінними є тільки за­кони природи, Космосу, а закони в суспільстві встановили люди, отже, люди можуть їх і змінювати. Звідси доречним є етичний релятивізм, відповідно до якого людина — мірило усіх речей. Дійсно, те, що одній людині видається прийнят­ним, іншій може не подобатися. Мета інтелектуальних зу­силь, вважали вони, полягає не в тому, щоб знайти істину (бо істина теж відносна), а в тому, щоб схилити співрозмов­ника на свій бік. Для досягнення цієї мети було розроблено цілу систему софізмів — зовні бездоганних міркувань, у яких приховувалася логічна помилка.

Варіант 7