Тема 2. Теорія граничної корисності і поведінки споживача Мета споживача. Кардиналістська модель

Теорія досліджує поведінку споживача в три етапи:

1) як споживач здійснює вибір орієнтуючись на свої потреби;

2) яким чином його стримує бюджетне обмеження;

3) що являє собою оптимальний вибір споживача.

Теорія поведінки споживача будується на ряді припущень:

що споживач поводиться раціонально.

що споживач має сформовану індивідуальну систему споживчих переваг Споживацькі переваги ( пріоритети) – це ранги, які споживач установлює для альтернативних варіан­тів задоволення потреб. Стосовно системи споживчих переваг ми припускаємо таке:

1. Здатність споживача ранжувати усі можливі альтернативи задоволення своїх потреб.

2. Переваги споживача транзитивні.

3. Більша кількість товару привабливіша для споживача, ніж менша.

Метою споживача є найбільш повне задоволення своїх потреб. Потреби – це стан задоволен­ня, який споживач прагне зберегти, або стан незадо­волення, який він хотів би змінити. Оптимізуючи своє споживання, кожен індивід виходить із суб'єктивного уявлення про корисність для себе різ­них благ. Обмеження – це всі обставини, які не дозволяють споживачу отрима­ти все, що забажається, найважливішими з них є ціни товарів і послуг та доход споживача.

Вибір полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і струк­тури споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.

Кардиналістська теорія поведінки споживача ( від слова cardinal – кількісний) припускає кількісне вимірювання корисності за допомогою уморвних одиниць – ютелів (від англ. слова utility – корисність).

Корисність – це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг

Економісти розрізняють загальну корисність і граничну корисність.

Гранична корисність (МU)– це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю: . Це приріст задоволення, яке отримує лю­дина, споживаючи додаткову одиницю товару. Протягом короткого проміжку часу, коли смаки споживачів незмінні, гранична корисність кожної наступної одинці продукції буде зменшуватися внаслідок поступового насичення потреби. Поступове зниження додаткової корисності кожної наступної одиниці блага, починаючи з певного моменту, по мірі нарощування споживання називають законом спадної граничної корисності.

Загальну корисність, отримана споживачем, визначається як сума граничних корисностей кожної спожитої одиниці продукту.

.

Таблиця 2.1
Одиниці блага Х за порядком	Сукупна корисність , ютилів	Гранична корисність , ютилів
0	0 12 22 30 36 40 42 42 40	– 12 10 8 6 4 2 0 -2
1
2
3
4
5
6
7
8

Цей закон ілюструють дані таблиці 2.1, на основі яких побудовані криві сукупної та граничної корисності (рис 4.1) для споживача, що нарощує споживання блага Х від 0 до 8 одиниць..

К рива сукупної корисності (рис. 2.1 а) представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що є наслідком дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає, але прирости корисності зменшуються. Графік граничної корисності (рис. 2.1 б) представлений гістограмою та спадною кривою.

Між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв’язок:

• с укупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю;

• величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності =

• за від’ємних значень граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.

Отже, раціональний споживач максимізує корисність від блага Х, якщо припинить його споживання, як тільки гранична корисність останньої спожитої одиниці стане рівною нулю, тобто не додасть більше ніякого задоволення.