Дослідницький метод

На відміну від евристичного, дослідницький метод оминає систему навідних запитань чи визначену проблему для опрацювання і зосереджує читацько-аналітичні зусилля на самостійному здійсненні рецепції та інтерпретації. Орієнтиром для роботи є не «підказка» вчителя, а отримані знання, набуті навики та вміння. Тривала історія формування та розвитку цього методу сягає корінням Давньої Греції, ідея застановити пізнавальний процес на самостійному дослідженні явища чи процесу належить Сократу. Майєвтичний підхід філософа до навчання відкрив простір для осмислення та розробки прийомів формування самостійності сприймання та опрацювання об’єктів різного ступеня складності й спрямування.

Практика впровадження цього методу оперує основними прийомами:

• визначення певної проблеми для групи учнів (студентів);

• визначення теми семінарського заняття, розробка його детального плану, відпрацювання організаційних моментів (теми доповідей та виступів, регламент, форма проведення);

• вибір літературного твору, що стане об’єктом дослідження (твір обирається з числа тих, які не були опрацьовані під час навчальних занять, або вивчення яких свідомо оминуло низку важливих проблем культурологічного, естетичного, морально-етичного плану).

Для дослідницького методу важливим також є вибір виду (чи видів) навчальної діяльності учнів (студентів):

• самостійний аналіз літературного твору чи його фрагменту;

• зіставлення кількох літературних творів у визначеному проблемно-тематичному полі (вивчаються історико-літературні, критичні, теоретичні аспекти, проводиться інтерпретація мистецького контексту тощо);

• компаративне вивчення інтерпретаційних проекцій одного чи кількох творів;

• зіставлення художнього тексту та аудіовізуальних його втілень (театральна постановка, інсценування, кіноверсія тощо);

• робота із бібліографічними матеріалами (вивчення, конспектування, складання планів, цитування).

Репродуктивний метод

Головне призначення репродуктивного методу полягає у передачі готового знання у завершеному, зафіксованому вигляді, у відпрацюванні навиків запам’ятовування інформації. Важливим у застосуванні цього методу є комплекс прийомів, завдяки яким учитель (викладач) може стимулювати навчально-пізнавальну діяльність учнів (студентів):

• Слово вчителя використовується для подачі короткої, стислої інформації на початку уроку, під час підведення підсумків виконання певного виду завдань чи цілого навчального заняття, для пояснення вимог та процесу виконання самостійного завдання чи методичного коментування домашнього завдання.

• Розповідь учителя – «поширене слово» про життєвий і творчий шлях письменника, особливості певного літературного напряму чи іншого аспекту літературного процесу, суспільно-історичні передумови задуму та написання художнього твору, генетико-типологічні зіставлення в межах однієї національної чи кількох різних літератур, окремі важливі епізоди тих творів, що не вивчаються текстуально. Підготовка до розповіді передбачає осмислення теми та проблеми, складання плану, формулювання тез, написання розгорнутого конспекту, добір відповідної наочності чи додаткових інформаційних матеріалів.

• Лекція – усний виклад певної теми навчальної програми. має ряд специфічних ознак у шкільній та вишівській методиці. Лекція – навчально-розвивальний комплекс, у якому активними учасниками є вчитель та учні. Творчі групи отримують певні завдання, готують до лекції клас, допомагають у її проведенні. Таким завданнями є: оформлення дошки (тема, епіграф, план, цитати, дати), виставки книжок за темою лекції, підготовка плакатів із висловлюваннями про автора чи відгуками про його твори, вивчення напам’ять творів чи їх фрагментів, підготовка повідомлень чи доповідей. Структура шкільної лекції – це послідовна зміна вступної частини (завдання якої полягає у зацікавленні учнів темою), головної (що розкриває зміст теми, дає обґрунтування її теоретичних положень) і завершальної (підведення підсумків, формулювання висновків за темою лекції).

Функцїї: інформаційна, орієнтовна, пояснювальна (роз’яснювальна), переконувальна, підсумкова.

Структура лекції. Це: вступна частина (оголошується тема, план з 3–4 позицій, формулюються мета і завдання лекції, подається стисла характеристика проблеми, репрезентується стан вивчення запропонованого питання, вказується перелік навчальної та додаткової літератури), викладення (наводяться факти, поняття, висвітлюються важливі події, подається характеристика різних точок зору, використовуються допоміжні матеріали – аудіо- та відео), висновки (формулюється загальний висновок, подаються завдання для самостійної роботи і методичні рекомендації щодо її виконання).

Семінарське заняття – завдання полягає у сприянні поглибленому засвоєнню студентами складних питань навчального курсу, заохоченні до творчого колективного обговорення визначених питань, розвитку навиків наукового аналізу конкретної проблеми, активним зацікавленням студентів науковою літературою з певної літературознавчої проблеми.

• Завдання за підручником чи посібником.

Види діяльності учнів: уважне та свідоме сприймання вимовленого учителем (викладачем) у ході розповіді чи лекції, складання плану, тез чи конспекту почутої лекції чи самостійно прочитаного матеріалу підручника, посібника тощо, самостійне складання хронологічних чи тематичних таблиць, підготовка усних відповідей та повідомлень за текстом лекції, розповіді або мета ріалом підручника, підготовка до написання та безпосередньо написання творчих робіт оглядового чи узагальнюючого змісту.

Важливими чинниками, що впливають на розробку методичної складової викладання світової літератури є:

• рівень читацької компетентності окремого учня;

• етап літературної освіти, його змістова та організаційна специфіка;

• зафіксовані навчальними програмами та планами основні вимоги до обсягу знань, рівня практичних навичок та вмінь аналізу літературного твору;

• нормативні вимоги до діагностики, корекції та оцінювання навчальних досягнень учнів;

• особистісні якості педагога, його фахова та методологічна гнучкість, готовність до впровадження інноваційних моделей навчального процесу загалом та літературної освіти, зокрема.