2. Джерела і види забруднення атмосфери.

Забруднення – внесення в навколишнє середовище або виникнення в ньому нових, зазвичай не характерних фізичних чинників, хімічних і біологічних речовин, які шкодять природним екосистемам (довкыллю) та людині.

Забруднення – це несприятлива зміна навколишнього середовища, як цілковитий або частковий результат людської діяльності, що безпосередньо або опосередковано впливає на розподіл енергії та рівні радіації, фізико-хімічні властивості довкілля та умови існування живих істот. Речовини, які сприяють забрудненню НС називають забрудниками або полютантами. В будь – якому випадку об’єктом забруднення є біогеоценоз. Надлишок одних речовин приводить до зміни екологічних факторів, порушується процеси обміну речовин, завдається велика шкода всім процесам діяльності, яка в кінцевому випалдку приводить до екологічної кризи чи екологічної катастрофи.

Екологічна криза – ситуація, що виникла в природних ситемах в результаті порушення рівноваги під дією стихійних явищ через дію антропогенних факторів. Екологічна катастрофа – зміне необоротнього характеру, що відбулися в екосистемі чи біосфері.

Ці зміни можуть впливати на людину безпосередньо (первинне забруднення - прямий вплив на біосферу при попаданні забрудника) або через с/г ресурси, воду чи інші біологічні продукти та речовини (вторинне – тобто забрудник попадає в кругообіг речовини: грунт-рослина-тварина-людина). Під час різкої зміни, забруднення можуть викликати неспецифічну реакцію живого організму – стреси. Звичайно біотичні та абіотичні фактори зазнають певних коливань. Коли ці коливання перевищують норму, мають місце стресові ситуації.

До природних джерел відносяться виділення, що є результатом життєдіяльності організмів, розкладання органічних речовин, лісових та інших пожеж, діяльності вулканів і гейзерів, пиловиділення при руйнуванні гірських порід і ґрунту внаслідок ерозії. Джерела цих виділень розподілені більш-менш рівномірно по планеті, діють мільярди років, врівноважуються в колообігу речовин у природі.

Більш небезпечними є антропогенні виділення в атмосферу, які з випадкових перетворилися на такі, що постійно діють і до того ж постійно кількісно зростають. Їх можна об’єднати у такі групи:

– забруднення, які утворюються в результаті згоряння палива для потреб промисловості, опалення житлових будинків, при роботі усіх видів транспорту;

– забруднення, які утворюються в результаті промислових викидів;

– забруднення, які утворюються при згорянні і переробленні побутових і промислових відходів.

Ці забруднення різні за походженням: димові гази від спалювання палива, вихлопні гази двигунів внутрішнього згоряння, хвостові гази й абгази технологічних процесів, вентиляційні викиди, неорганізовані виділення з каналізації, стічних вод, відвалів і багато інших видів викидів в атмосферу.

Промисловий пил - основний вид забруднення атмосфери, який наносить глобальну шкоду: погано пропускає ультрафіолетову радіацію, перешкоджає самоочищенню атмосфери, засмічує слизові оболонки дихальних органів та зорового аналізатора, подразнює шкіру, є переносником бактерій і вірусів, призводить до онкологічних захворювань.

Сьогодні в атмосферу в усьому світі щорічно викидається до 2,5*109 т різних видів забруднення: газів, пари, пилу, аерозолів. Незважаючи на це, середній склад повітря над планетою, у межах існуючої точності вимірювань, поки ще залишається стабільним. Тому забруднення атмосфери має швидше локальний характер, крім підвищення концентрації вуглекислого газу, аерозолів і руйнування озонового шару. Частка різних галузей промисловості у забрудненні атмосфери за всіма видами забруднень складає (у % від загального забруднення):

– теплова енергетика – 30,7%;

– автотранспорт – 22,8%;

– чорна металургія – 15,7%.

– промисловість будівельних матеріалів – 13,3%;

– кольорова металургія – 7,4%;

– нафтопереробна промисловість – 6,3%;

– хімічна промисловість – 3,8%.

Забрудники, що потрапили в амосферу, переміщуються на значні відстані і можуть опинитися там, де їх раніше не було. Більшість з них хімічно активні і здатні взаємодіяти з живою речовиною. Ввійшовши до складу тканин і органів живих організмів такі речовини здебільшого стають отрутою для живої природи.

Існують різні принципи класифікації забруднень навколишнього середовища.

За масштабами поширення забруднення поділяються на глобальні, регіональні та локальні.

Глобальні забруднення можна виявити на всій території планети, наприклад, заборонений препарат ДДТ виявлено навіть в Антарктиці.

Регіональне забруднення – привнесення в середовище або виникнення в ньомунових фізичних, хімічних, біологічних чинників, не притаманних йому, або перевищення природної середньорічної концентрації згаданих чинників у середовищі, що виявляється в значних межах, але не охоплює всю планету.

Локальне забруднення поширюється на невеликий регіон і спостерігається навколо населених пунктів, промислових підприємств. Виведення в навколоземний та космічний простір різноманітних об’єктів, які з часом виходять з ладу, руйнування ядерних силових установок, які знаходяться на орбіті, зумовлює загальне та радіаційне забруднення космосу, створює перешкоди функціонуванню радіотехнічних пристроїв та астрономічних приладів.

За силою та характером дії на навколишнє середовище забруднення бувають:

• фонові;

• імпактні (від англ. імпект -удар; синонім -залпові);

• постійні (перманентні);

• катастрофічні.

Розглядаючи процес забруднення атмосфери в широкому розумінні з точки зору перешкод, що заважають нормальному функціонуванню атмосфери, їх класифікують:

інградієнтне забруднення – як сукупність речовин, кількісно або якісно чужорідних природному середовищу;

параметричне забруднення – спричинене зміною якісних параметрів НС;

біоценотичне – яке полягає в дії на склад і структуру популяцій живих організмів;

стаціально – деструктивне – що є наслідком зміни ландшафтів і екологічних систем у процесі природокористування, пов’язаних з оптимізацією природи в інтересах людини.

Стан навколишнього середовища постійно піддається змінам. Ці зміни досить різні по своїй величині та напрямкам, вони нерівномірно розподіляються в просторі і в часі.

Природні зміни стану навколишнього середовища мають важливу особливість – ці зміни відбуваються біля, як правило, деякого середнього, відносно постійного рівня стану (напр кліматична характеристика району)

Антропогенні (внаслідок діяльності людини) зміни стану навколишнього середовища приводять в багатьох випадках до різкої швидкої зміни стану довкілля в даному регіоні. Антропогенні зміни поділяються на планові та непланові.

До планових відносяться зміни направленя на задоволення потреб людської діяльності: будівництво міст, розробка с/г територій тощо.

До непланових відносяться зміни що ведуть до негативних наслідків: збіднення земель, закислення поверхневих вод та грунтів, забруднення Світового океану тощо)

Забруднення також поділяють на природні, спричинені будь – якими природними, зазвичай катастрофічними чинниками, і антропогенні, що виникають унаслідок діяльності людей. Антропогенні забруднення за типом походження поділяють на механічні, хімічні, фізичні та біологічні.

До механічних забруднень належать різні предмети у воді і грунту, а також тверді часточки різного розміру. Хімічні забруднення – це різноманітні сторонні штучні хімічні речовини (рідкі, тверді і газоподібні), які утворилися внаслідок хімічної реакції в різних галузях господарювання людини. Вони потрапляють у біосферу і порушують встановлені природою процеси кругообігу речовин та енергії. Фізичні забруднення поділяють на теплові, електричні, радіаційні та світлові, а також шуми, вібрації та гравітаційні сили. Біологічні (Мікробіологічне забруднення спричиняється появою незвично великої кількості мікроорганізмів унаслідок масового їх розмноження під антропогенним впливом людської діяльності.).

Теплові забруднення виникають унаслідок підвищення температури середовища, головним чином у зв”язку з промисловими викидами нагрітих вихідних газів і води.

Світлові викиди пов’язані з порушенням природного освітлення місцевості у результаті дії штучних джерел світла, що призводять до появи аномалій у житті тварин і розвитку рослин.

Шумове забруднення є наслідком збільшення інтенсивності шуму понад природний рівень.

Електромагнітне забруднення створюється в результаті зміни електромагнітних властивостей середовища (від ліній електропередач, радіо і телебачення тощо), що призводять до геофізичних аномалій і змін у біологічних структурах.

Радіоактивне забруднення пов’язане з підвищенням природного радіаційного фону і концентрації в середовищі радіоактивних речовин.

Згідно з іншою класифікацією, техногенні забруднення поділяють на 2 основні групи – матеріальні і енергетичні.

До матеріальних належать викиди в атмосферу (газоподібні, рідкі та змішані), стічні води (умовно чисті і брудні) та тверді відходи (нетоксичні і токсичні).

До енергетичних віднесені теплові викиди, шум, вібрація, ультразвук, електромагнітні поля, різні види випромінювань.

За ознакою взаємодії з НС забруднення поділяють на стійкі (які не руйнуються протягом тривалого часу) і нестійкі (швидко руйнуються під дією природніх фізико – хімічних і біохімічних процесів).

За джерелами виникнення забруднення поділяють на:

• промислові (наприклад, SО₂);

• транспортні (наприклад, альдегіди вихлопів автотранспорту);

• сільськогосподарські (наприклад, пестициди);

• побутові (наприклад, синтетичні мийних засобів).

Джерела забруднення навколишнього середовища, зокрема атмосферного повітря, поділяються на:

– зосереджені (точкові) – димові і вентиляційні труби, шахти;

– розсіяні – аераційні ліхтарі цехів, ряди близькорозташованих труб, відкриті склади і т.д.

Джерела можуть бути також безперервної і періодичної дії.

За основу класифікації матеріальних забруднень прийнято:

- середовище поширення – (повітря, вода, ґрунти),

- їх агрегатний стан (газоподібні, рідкі, тверді),

- застосовувані методи знешкодження,

- а також ступінь токсичності забруднення.