3. Що таке духовна культура?Визначте структуру дух культури.

Духовна культура – сукупний духовний досвід людства, який визначає інтелектуальний, моральний і естетичний рівень розвитку поколінь, що живуть тепер.Структура: 1. мораль,2. релігія, 3. мистецтво, 4. філософія, 5. наука, 6. право, 7.система освіти, 8. система виховання.

4. Екзистенціалі́зм або філософія існування— напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Значне місце у філософії екзистенціалізму займає проблема свободи, її тлумачення. Сама “екзистенція”, існування людини ототожнюється з її свободою однак свобода визначається як особистісний вибір людини. “Формула “бути вільною” для людини означає самовизначення до її власних бажань”. “Людина не може бути то рабом, а то вільною. Вона повністю і завжди вільна або її (людини) немає взагалі” (Ж.-П. Сартр). У Сартра свобода представлялася як щось абсолютне, раз і назавжди дане («людина засуджена бути вільною»). Вона передує сутності людини. Сартр розуміє свободу не як свободу духа, ведучу до бездіяльності, а як свободу вибору, яку ніхто не може позбавити людину: в'язень вільний прийняти рішення - змиритися або боротися за своє звільнення, а що буде далі - залежить від обставин, які знаходяться за межами компетенції філософа.

Cвобода в екзистенціалізмі – це, перш за все, свобода свідомості, свобода вибору духовно-моральної позиції індивіда.Екзистенціалізм ототожнює свободу і волю людини, розглядає першу вродженою, інстинктивною функцією людини. Людина "засуджена" бути вільною, а тому кожна особа є проявом того, що вона з себе витворює, реалізуючи інстинкт свободи. Отже, свобода в екзистенціалізмі зводиться до необхідності людського існування, котре мислиться як довільне зіткнення індивідуальних, окремих воль. Тому і в філософії екзистенціалізму людина постає рабом так званої "необхідної свободи".

5. Щодо шляхів подолання людської деструктивності, я думаю, що, по-перше, сучасна людина 21ст повинна вести активний здоровий спосіб життя, тобто займатися спортом, більше бувати на свіжому повітрі, тоді вона використає той час (проведення за комп’ютерами, телефонами) раціональніше і з користю для себе. По-друге, дитині ще змалечку повинні прищеплювати любов до батьків, до людей, до всього оточуючого середовища, формувати ціннісне ставлення не тільки до себе, а й до суспільства, держави, дитина не повинна бачити агресію, негатив. Сімя повинна сприяти моральному, фізичному, духовному розвитку особистості, забезпечити первинну соціалізацію дитини, створити атмосферу тепла і любові, взаєморозуміння, доброзичливості, вміло організувати дозвілля. В таких умовах дитина буде правильно розвиватися, вона не буде потребувати віртуального спілкування, не буде бажати помсти, руйнації, тяги до агресії. По-третє, на мою думку, важливий фактор, який відіграє значну роль у формуванні деструктивності – це економічний стан нашої країни. Держава повинна піклуватися про своїх громадян, забезпечити гідний рівень життя, щоб українці пишалися своєю країною і не виїжджали на заробітки в інші держави. Тому одним з найважливіших є питання оплати праці, що є основним показником забезпечення матеріального добробуту працездатного населення України. Невиважена політика у сферах ціноутворення і заробітної плати призводить до подальшого зниження рівня життя українського населення, знецінення мотивації трудової діяльності, підсилює соціальну напруженість і стихійні тенденції в розвитку суспільства. Рівень соціальної захищеності українського населення є низьким порівняно зі стандартами розвинутих країн не стільки через слабку соціальну спрямованість державних витрат, скільки через низький рівень оплати праці. Більше того, держава повинна гарантувати задоволення пріоритетних потреб громадян і тоді ми не будемо бачити в людях стільки агресії, ненависті, заздрості до своїх колег і друзів.

Варіант №13

1. Сутність людини (класична філософія)

Новий погляд на людину – повинна бути розумна, винахідлива. Одна з ознак – діяльність (людина втілює в життя свої ідеї, практика). Кант об’єднував одушевленість, розумність та діяльність (людина – діяльна істота). Причому перевагу він надавав духовній діяльності (активна дух діяльність людини визначає долю людини і суспільства, в якому вона живе). Він сформулював основний закон людської діяльності – Категоричний імператив: «Дія так, щоб закон твоєї власної поведінки міг стати загальним законом для всіх». Тобто він протистоїть егоїзму, людина повинна орієнтуватись на загальні соціальні потреби, діяти в інтересах суспільства. В своїй праці «Антропологія з прагматичної точки зору» він розділив розсудок і розум. Розсудок не виходить за межі чуттєвого досвіду. Розум – вище (дозволяє піднятись над загальним). Він пише, що людини стає людиною, коли усвідомлює свою замість, своє «Я» (бо саме самосвідомість відрізняє людину від інших істот). Людина не зразу усвідомлює себе як Я. Дитина до року говорить про себе в 3 особі – «Карл хоче їсти». Коли говорить про себе Я – починається людина. Одразу ж з’являється егоїзм, зосередженість на собі (надає перевагу своїм думкам, своєму смаку, баченню норм і правил). За Кантом існує 3 види егоїзму: за зазіханням розсудку, за зазіханням смаку, за зазіханням на правильність практичних дій. Відповідно до цього - 3 типи егоїстів: логічний (наполягає на правильності своєї думки по відношенню до інших думок), естетичний (нав’язує свій смак), моральний (всі цілі обмежує самим собою, користь бачить лише в тому, що корисно йому; як евдемоніст вбачає вищу основу своєї волі тільки у власній вигоді та власному щасті, а не в уявленні про обов’язок). В егоїзмі є свої + і -. Наприклад, заслуга логічного егоїста – в здатності до парадоксального мислення як способі подолання тривіальності (думки, що поділяють усі) за рахунок розуму та абстрактного мислення. Парадоксальність думки – прорив, що дозволяє піднятись над загальною думкою, допомога прогресу суспільства. Якби не було естетичних егоїстів, не було б таких напрямків як модернізм, імпресіонізм у мистецтві.

У Гегеля – принцип тотожності буття і дійсності, він звертав увагу на розум, як складову людини («Все розумне – дійсне, все дійсне - розумне»).

2. Що таке суспільне буття?Що таке суспільна свідомість?Які концепції щодо відносин суспільного буття і суп свідомості вам відомі?

Суспільне буття-це матеріальне життя суспільства.  Суспільне буття – матеріальна, предметно-чуттєва сторона життя суспільства, соціально-практична діяльність людей і її продукти-світ культури як теоретично і практично освоєної природи.Суспільна свідомість-ідеальний одраз світу, що формується суспільними спільнотами людей під впливом над особових факторів, матеріальних умов життя та духовної культури. Містить в собі те спільне, що є в індивідуальній свідомості людей даного суспільства.Тобто те, в чому співпадаємо. Матерісти вважають, що суп буття визначає суп свідомість, а ідеалісти – суп свідомість визначає суп буття(думки правлять світом). На межі 20ст протистояння матеріалістів і ідеалістів було подолано. З’явились нові погляди. Напр. екзистенціалізм: не можна ставити буття і свідомість окремо – вони пов’язані.Сусп свідомості нема без суп буття і навпаки.

3. Які концепції спрямованості історичного процесу склалися в соціальній філософії?Яку з них ви вважаєте найбільш слушною стосовно сучасного суспільста?

Більшість античних мислителів, у тому числі Протагор, Демокріт, дотримувалися точки зору, що суспільство розвивається в основному за висхідною, від дикості до "золотого століття". їх можна вважати засновниками прогресивного напряму. Гесіод, Сенека, навпаки, стверджували, що розвиток суспільства має регресивний напрям від "золотого" століття до залізного століття, для якого характерні повна деградація суспільства, падіння його моральності і т. ін. Платон, Аристотель, Полібій та інші вважали, що суспільство рухається за висхідною, але по замкнутому колу з постійним поверненням назад, до вихідного етапу. Віко висунув концепцію всесвітньої історії як історичного кругообігу, єдиного для всіх народів. На думку Віко, усі народи у своєму розвитку проходять однакові стадії - від первісного варварства ("століття богів") через феодалізм ("століття героїв")(створення держави, влади, героїчні вчинки) до епохи демократичної республіки чи представницької монархії ("століття цивілізації")(влада людей у вигляді держави з різними формами правління). Кожний цикл завершується загальною кризою і розпадом даного суспільства. Данилевський і Шпендлер відкидають моно лінійний шлях історії. Данилевський висунув концепцію  окремо існуючих культурно-історичних типів (цивілізацій). Подібно до біологічних організмів, культурно-історичні типи перебувають у процесі невпинної боротьби із зовнішнім середовищем та один з одним і проходять стадії зародження, змужніння, старіння і загибелі. Шпенглер виокремлює в історії людства вісім культур: єгипетську, індійську, вавилонську, китайську, греко-римську, візантійсько-арабську, західноєвропейську і культуру народу майя. Кожен культурний організм, за Шненглером, існує протягом певного життєвого терміну (близько тисячі років), після чого він перероджується в цивілізацію і гине. Звідси випливає, що єдиної загальнолюдської культури немає і бути не може.В 21ст полікультурна концепція поступається монолінійній, бо почалась нестримна глобалізація. На теперішньому етапі у нас всіх одна доля.

4. Що таке цивілізація? Назвіть ознаки цивілізації.

Цивілізація – сукупність різноманітних зв’язків між соціально-економічними, політичними і правовими факторами, що забезпечують більш високий рівень існування суспільства , що характеризується порядкованістю суспільного устрою і більш комфортними ніж за часів дикості і варварства умовами людського життя.

Як і культура, цивілізація має багато підходів до визначення цього поняття. На сьогоднішній день культура і цивілізація відрізняються між собою, вони не тотожні:

4. Культура старіша за цивілізацію(в первісному суспільстві культура була – не було цивілізації)

5. Поняття «цивілізація» має більш високу ступінь існування людства, більш комфортні умови існування

6. Цивілізація пов»язана з появою держави.

Ознаки цивілізації:

6. Держава – як певна система правових норм, захищають життя людини і підтримуються державою.

7. Писемність – при усному багато чого викривлялося, втрачалося

8. Розподіл суспільства на класи

9. Розподіл праці на фізичну і розумову(раби - рабовласники)

10. Поява великих міст, замість кочових племен – покращується предача інформації, урбанізація.

5. Ауреліо Печчеї в книзі «Людські якості», аналізуючи сучасну екологічну кризу пише, що це не криза природи, а криза ставлення людини до природи. Чи поділяєте ви цю точку зору?Ваші міркування щодо покращення екологічного буття.

Безперечно я розділяю точку зору Печчеї. Адже в центрі його уваги опинились взаємовідносини людини, природи і техніки, а цедосить актуальна тема у 21ст. На думку Печчеї людству загрожує викликана ним самим хвиля негативних наслідків промислової діяльності. Розвиток техніки вже привів до невиправних змін в природі, які можуть викликати глобальну катастрофу. Але ми не задумуємось над тим, що всі ми і кожен з нас несемо відповідальність не тільки перед сучасниками, а і перед наступними поколіннями. На мою думку, людина повинна усвідомитя себе, як частину природи, в якій живе.Безліч прикладів негативного впливу людини на природу можна навести із прикладу нашої держави: у Карпатах відбуваються зсуви грунту через виробку лісів; людина перетворює навколишнє середовище на смітник; у наш час все більше і більше видів тварин і рослин потрапляють до Червоної книги через браконьєрство і т.д. Покращити екологічне буття можна лише навчивши людину раціонально використовувати природні ресурси. Важливим є те, щоб люди зрозуміли, що потрібно не лише використовувати природу, а й захищати її. Більш конкретно можна виділити такі методи: розділення сміття (тобто окремо папір, скло пластик), що дозволить його повторну переробку, а отже в результаті отримаємо не засмічене навколишнє середовище, та менше використання природних ресурсів; створення екологічних авто, від яких абсолютно нема вихлопних газів; створення фільтрів на заводах, фабриках, які б дозволили зменшити викиди небезпечних речовин в атмосферу та водойми; вимираючі види тварин та рослин можна захистити, створюючи заповідники, національні парки.Авжеж головним є раціональне використання людиною природних ресурсів!

Варіант №14

1. . Індивід, людина та особистість не є тотожними поняттями.

Індивід — окремий представник людського роду, окре­мо взята людина, яка має всі біологічні ознаки: клас Ссавці, прямоходіння (немовля — індивід з його антропологі­чними властивостями). Всі індивіди – кандидати в становлення людини. Індивіди відрізняються один від одного лініями на лодонях, формою вуха, губ, голосом, темпераментом, вродженими задатками. В процесі соціалізації відбувається перетворення індивіда в людину.

Особистість — це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Особистість виникла й розвинулася у процесі суспільно-історичного розвитку людства, у процесі роботи. Основні критерії особистості: здатність адекватно відображати дійсність, здатність на свідомі і доцільні вчинки, здатність відповідати за свої вчинки. Не всяка людина є особистістю, а тільки здорові, розумово розвинені.

Людина — одушевлена, біосоціальна, розумна істота, яка володіє даром мислення і мови, спроможна створювати знаряддя і користуватися ними, спілкуватися з оточенням, здатна до моральних почуттів і естетичних переживань. Згідно з релігійними вченнями людина є божим творінням. Людина, яка не жила в суспільстві не може бути людиною.

2. Об’єкт і суб’єкт пізнання в соціальній філософії співпадають і це є суспільство. Єдиної думки про те, що таке суспільство не існує. Суспільство — це відносно стійка система соціальних зв’язків і відносин, що склалися між людьми в процесі історичного розвитку їх спільної життєдіяльності, спрямованої на відтворення умов для існування та задоволення життєвих потреб. Цілісність суспільства тримається завдяки дії звичаїв, традицій, законів тощо. Головна ознака - суспільство як система може існувати у взаємодії з іншими системами, особливо з природою ( найпершою сист.). Жодна людина не може жити поза суспільством, вона – його атом. В суспільстві найголовнішим об’єднуючим фактором людей є діяльність. Важливими елементами сусп є економіка, політика і культура. Філософія намагається пізнати суспільство як цілісне ціле, бо воно дає можливість виявити сутнісні ознаки . сусп. (наприклад годинник як сист). Г.Спенсер проводив таку паралель: « Суспільство має пряму аналогію з організмом: має голову, шлунок..» Він вважав соціалізм хворобою сусп. Е. Дюркгейм трактує суспільство як надіндивідуальну духовну реальність, засновану на колективному уявленні. Суспільству притаманна низка ознак, які виокремлюють його з інших груп:

1. спільна територія, яка становить основу соціального простору, що в ньому проживають, взаємодіють, формують і розвивають між собою взаємозв’язки члени суспільства. Зазвичай вона збігається з державними кордонами;

2. загальноприйнята система норм і цінностей, система культури, що є основою зв’язків між людьми. Завдяки цьому суспільство має велику інтегруючу силу. Воно соціалізує кожну людину, кожне покоління людей, підпорядковуючи їхню поведінку чинним нормам і включаючи її до загальної системи зв’язків;

3. здатність підтримувати й постійно відновлювати високу інтенсивність внутрішніх взаємозв’язків, забезпечувати стійкість соціальних утворень. Е. Дюркгейм вважав, що основою стійкості та єдності суспільства є колективна свідомість, наявність спільної волі, які можуть стримувати розвиток згубної сили людського егоїзму. Стійкість суспільства, на думку Р. Мертона, зберігається завдяки наявності фундаментальних цінностей, які засвоюються спільнотою індивідів, а на думку Е. Шилза, — завдяки владі, що забезпечує контроль над усією територією і нав’язує відповідну систему цінностей;

4.автономність, саморегуляція, саморозвиток, що забезпечуються тими інститутами й організаціями та на підставі тих норм, принципів, традицій і цінностей, які виникають у самому суспільстві. Суспільство здатне без втручання зовнішніх сил створювати для людей такі форми організації та умови їх життя, які необхідні для задоволення їхніх потреб, їхнього самоутвердження й самореалізації.

Такі суттєві ознаки і характеристики суспільства, що на них указують провідні вчені, і дають змогу трактувати його як соціальну систему, як цілісність, що має якості, котрих немає в жодної з її складових. Соціологічне вивчення суспільства як соціальної системи розпочинається з виявлення його складових і принципів дії механізму, котрий їх пов’язує і забезпечує системну цілісність.

3. Матеріальне життя суспільства - суспільне буття, що визначає суспільну свідомість. Таке визначення матеріального життя суспільства -новий підхід до розуміння суспільства. Певна річ, не ідеї чи видатні особи рухають суспільства. Джерелом розвитку суспільства є його внутрішні суперечності. Суперечності взаємодії і продуктивних сил і виробничих відносин рухають увесь соціальний організм. Продуктивні сили під впливом потреб та інтересів людей невпинно розвиваються. Між застарілими виробничими відносинами та оновленими продуктивними силами виникають суперечності. Розв'язання суперечностей у способі виробництва шляхом удосконалення (або відкидання) старих та встановлення нових виробничих відносин веде до розвитку матеріального виробництва. Під його впливом змінюється вся система суспільства ~ соціально-класова структура, політична система, духовне життя соціуму. Зміни відбуваються мирно, у формі реформ. Але якщо переходу перешкоджають попередні панівні класи, то між ними і новими класами виникають конфлікти, які, як правило, розв'язуються соціальною революцією. В ході соціальної революції ліквідується старий суспільний лад і утверджується новий лад суспільства. Тут вирішальну роль відіграють народні маси. Народ - рушійна сила історії.

Ідеалістична філософія виходила з того, що суспільна свідомість визначає суспільні життя і діяльність. Тому, рушійні сили не виводилися із самої історії, а нав´язувалися їй ззовні в якості духовних чинників чи вбачалися в діях видатних людей. Саме в особистостях, їхніх діях знаходить своє втілення роль народних мас, груп та інших соціальних спільнот в історії — адже народ, нація взагалі самі собою не діють; ніяких їхніх дій, відносин, ніякої їхньої боротьби немає і не може бути поза конкретними діями, вчинками окремих особистостей, окремих індивідів. Але особистість як рушійна сила історії має і свій власний зміст, який не розчиняється ні в яких спільнотах, ні в яких сукупних діях. Саме від особистості, від її дій, конкретних вчинків залежить неповторний колорит суспільного життя, його уні­кальність. Тому історичний процес є процесом зростання ролі особистості в суспільстві. Таким чином, рушійною силою в ідеалістичному підході є видатні собистості.

4. Принципи духовності 21 ст.

Духовність — це завжди ціннісне домобудівництво особистості. Це отой безкінечний шлях до формування свого внутрішнього світу, що дозволяє людині не залежати повністю від контексту, зовнішнього життя, тобто залишатися собі тотожним. Це її причетність до накопичених цінностей. Духовне життя 21 ст. значно ускладнилося, суспільство змінилося, перейшовши з тоталітарного до посттоталітарного (демократичного, впорядкованого). В.Гавела, екс - президент Чехії: «Раніше ми сиділи в зоопарку; нас випустили — і ми опинилися в джунглях» . Так от, проблема й полягає зараз у тому, щоб протистояти цим «джунглям», а протистояти їм не можна тільки завдяки якимось матеріальним силам. Справа в тому, що «джунглі» є і всередині нас самих. І для того, щоб подолати їх, потрібні значні духовні зусилля. Умови нового життя призвели до нових сил зла.

1. Розуміння духовності як руху за вертикаллю до високих ідеалів, де кожна людина – суб’єкт, а не об’єкт, мета, а не засіб. До людини треба ставитися як до Бога, людина – крихка душа. Людина — істота вертикальна. Її життя вимірюється не кількістю років, а ступенями ціннісного сходження. Тобто можна прожити дуже багато років марно, а можна за короткий термін досягнути свого духовного космосу.

2. Принцип монадної людини – певна єдність, цілісність, яка має душу. Монадна особистість — це нормальне явище розвитку людей нашого XXI ст., вона співпадає з відомою людиною тепер. Важливість цього явища ще й в тому, що така особистість не протистоїть колективу. Наприклад, Англія – Черчель, Америка – Рузвельт, Україна – Грушевський.Монадна особ поєднує особисте і колективне, які співпадають. Найбільш показовим у цьому відношенні є феномен національних архетипів. У кожного представника нації є щонайменше три фундаментальнi архетипи. Це символічна трійця: Дім, Поле, Храм . Дім — це святе довкілля буття; місце, де людина займає чільне місце. Стосовно Поля мається на увазі не степ взагалі, життєвий топос, те що пов’язує стіл iз навколишнім світом. А Храм — це святині, які сповідує людина. В цьому розумінні виходить, що є не тільки етнос, як державне утворення; існує етнос і як внутрішнє утворення. Внутрішній етнос — те, що проходить крізь нашу особистість, і те, що є підставою наших трансперсональних, колективних уявлень. Взагалі, ми живемо в такому світі, де важливо всі соціальні процеси переводити через свою внутрішню соціальність

3. Принцип полісистемності: в кожній духовній діяльності жодна мета не є єдиною, якщо ви зводите вашу діяльність до однієї мети, то це породжує фанатизм: фашизм, комунізм.Те сусп., яке вимагає жертв, героїв – нещасне, суспільство не вправі вимагати від людей постійних жертв, а тим більш смерті. Тільки ідеологія терроризму виходить iз того, що смертна жертва — нормальне явище. Ми притримуємося мудрості наших прадідів, які вважали, що життя вище за штучнi цінностi.

4. Принцип благовоління перед життям. Людина не може жити, не спілкуючись і не споживаючи природу, але вона повинна бути в гармонії з природою, її втручання повинне бути обмеженим. Так, в 1957 році з початком космічної ери Бертран Рассел написав статтю «Чому ми не повинні підкоряти зорі». Він міркував в ній, що людина усякий штучний результат дії розглядає з погляду його покращання. Тому вона не благоговіє перед продуктами повсякденної практики. Споглядай природу, а не олюднюй! Взагалі споглядання — це не нірвана, це не споживальна діяльність, завданням якої є не перетворення об’єкту, а його збереження.

5. Принцип несилового протистояння добра і зла. Ми не кажемо, що проти ворогів суспільства не треба застосовувати насилля. Але важливо зрозуміти, що насилля застосовується не тоді, коли це можливо. А лише тоді, коли це необхідно. Крім того, треба завжди пам’ятати, що насилля веде до зла, іноді більшого, ніж те, на яке воно було націлене. Відповідати на зло злом – загроза життю людства. В 21 ст ідея така — Добро завжди запізнюється на боротьбу зі Злом.

6. Традиційний принцип духовної самобудови особистості. На тлі нових інтерпретацій та феноменів духовності фундаментальне значення зберігає і в ХХI столітті християнський Дакалог і, насамперед, трійця: Віра — Надія — Любов. Надія – основа, що сприяє баченню себе в дзеркалі майбутнього. Надія була і залишається рятувальним символом в наш драматичний та незвичайний час. Любов – це подвиг єдності з ближнім.

Отже, ми бачимо, що духовність, навіть в нові, інноваційні часи оновлення життя потребує узгодження сьогодення з віковічними традиціями Святого Письма. Одним iз важливих напрямів цього узгодження в ХХI столітті є формування в контексті нового відчуття глобальності історії етики солідарності.

5. Ясперс «Сенс і призначення історії»

Автор звертається власне до сучасної ситуації, яка, за його словами, "являє собою реальну єдність людей на землі”. На цьому етапі, великою мірою завдяки останнім досягненням людини, планета перетворилась на цілісний світ, кожна точка якого легко досяжна для людини. У зв'язку з цим, відокремлене життя окремих общин, народі, країн стає фактично неможливим. Всі проблеми набувають глобального, тобто вселюдського звучання, і розв'язання їх можливе також лише шляхом об`єднання зусиль всього людства. Серед таких проблем Карл Ясперс називає, насамперед, той факт, що народи перетворюються на маси, воля яких стає вирішальним фактором у сучасному світі. "Маси виникають там, - вважає він, - де люди позбавлені свого істинного світу, коріння і підгрунтя, де ними керують і замінюють одне одним”. Маса позбавлена власних ознак, вона розчиняє в собі окремих людей, що втрачають свою індивідуальність, іншими словами, маса - це пустота. Небезпека її і в тому, що вона є об'єктом переконання і примусу, не відає відповідальності і живе на найнижчому рівні свідомості. Добре відомі неконтрольованість натовпу, бездуховність "публіки” (не вдячних слухачів, а саме публіки, від свавільної волі якої залежить доля митців); маси поєднують в собі їх негативи і додають своїх, стаючи символом сьогоднішньої доби. Ясперс називаю можливі шляхи розв'язання цієї проблеми, такі як одухотворення мас через виховання і освіту кожної людини, підвищення міри свободи. Ясперс вважає, що способом єднання всього людства може бути створення єдиної світової релігії (Бог один, різні лише його назви). Але поки ці фактори не спрацьовують, відбувається катастрофічний розпад традиційних цінностей, перехід від релігії до безвір'я, нігілізму. Віра занепадає, і у цьому процесі можна виділити ряд типових тенденцій : вироблення мислення, заснованого на ідеології, глобальне спрощення (прикладом є безкінечні лозунги, псевдонаукові теорії), заперечення як основа світогляду. Він лише констатує, що сьогоднішня ситуація разом з глобальним технічним розвитком і все зростаючою єдністю світу відзначається і глибоким духовним і душевним регресом, спустошеністю як ознакою епохи. Сьогодні епоха перетворень носить руйнівний характер, по-новому виявляється зв'язок людини і природи, створена людиною "друга природа” стає тираном. Людина втрачає підгрунтя, дух зводиться до здатності навчатися і створювати корисне.

Вплив технічної епохи на людину Ясперс розкриває через аналіз такого феномену, як праця. Він підкреслює, що "від характеру праці залежить структура суспільства і характер життя людей в усіх його розгалуженнях”, що праця - це сутнісна риса людини, яка творить свій світ. Але у праці присутній елемент жертовності, відмови від суб'єктивності, і в умовах технізації це набуває катастрофічного характеру.

Причина, зокрема, в тому, що техніка змінює характер праці, робить її механізованою, і тому вона з творчого заняття перетворюється на конвеєр. Людина, зайнята у сучасному виробництві, відчуває себе гвинтиком одного великого механізму, її роль у суспільстві ніби зводиться до успішного виконання дорученої їй операції. Вся енергія йде саме на функціонування в якості елементу складної організації технізованого суспільства, і тому єдині потреби, які залишаються - це відпочинок і порція адреналіну. Все це не може не призводити до катастрофічного духовного зубожіння людства.

Ясперс наголошує на тому, що великою мірою людство саме винне у створенні такої ситуації, бо не усвідомлює обмеженості техніки. А ця обмеженість існує. Перш за все, техніка - всього лише засіб, який повинен належним чином скеровуватися, він не існує окремо від людини. Велич і влада техніки проявляється лише щодо неживого, спроби поширення технізації на живе ні до чого доброго не призводять. Техніка - це засіб для творення типової продукції, вона, як правило, не придатна для створення культурних надбань. Техніка функціонує лише доки наявні матеріали та енергія, а вони не є невичерпними. Філософ застосовує по відношенню до техніки епітет "демонічна”, прагнучи висловити думку, що після створення техніки, яке відбулось майже випадково, вона здійснює могутній вплив на свого творця, уподібнює людину собі. Людство зараз залежне від своїх технічних здобутків, позбавлене їх, воно опиниться у катастрофічному стані.

Отже, техніка, в процесі перетворення природи, перетворює і саму людину, але Ясперс не схильний вважати її якоюсь непоборною силою. Він стверджує, що людство має захистити своє майбутнє, створивши надійні засоби для скеровування ситуації, вживши заходів до гуманізації і одухотворення праці тощо.

Варіант № 15

1. . Які основні ознаки людського буття визначає екзистенціальна філософія?

• на перше місце висуваються категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;

• особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю,мораль, свої інтереси й ідеали;

• поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;

• вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;

• існування людини тлумачиться як драма свободи;

2. Які принципи пізнання суспільних явищ визначала соціальна філософія?

Пізнавши себе, людина пізнає суспільство, і навпаки, пзнаючи себе, водночас вона пізнає суспільство, в якому живе і діє.

Принципи: 1. обєктивності - думка має співпадати з обєктом, тотожна йому. 2. системності - цілісність обєкта, що виявляє багатогранні звязки даного об’єкту. Скласти систему, не просто рухатися, а розвиватися, рух – що веде до ускладнення системи. Основна мета – задоволення потреб людини, що веде до її розвитку. 3. історизму - риска подій, які зроблені людиною і повязані як минуле з теперішнім і майбутнім.Не можливо прогнозувати майбутнього не знаючи – минулого.

3. Окресліть механізми зв’язку індивідуальної та суспільної свідомості.

Зміст нашої свідомості відображає той рівень розвитку, який здобуло суспільство. А зміст соціальної свідомості – є всі здобутки. Все в суспільстві є наслідком діяльності людей і в суспільстві немає нічого, щоб так чи інакше залежало б від свідомості (ми завжди можемо подумати, зрозуміти, усвідомити, прорахувати, що станеться).

Суспільна свідомість – це ідеальний образ світу, що формується суспільними спільнотами людей під впливом надособових факторів, матеріальних умов життя та духовної культури.

Це Те спільне, що є в індивідуальній свідомості людей певного суспільства. Саме цьому суспільству свідомість не дорівнює сумі індивідуальних свідомостей. Лише те, що співпадає. Індивідуальна свідомість здатна як випереджати суспільне буття, так і відставати від буття.

Випереджали: Демокріт (відкрив атмосферну будову світу – випередив на тисячоліття); Л. да Вінчі (видумав гелікоптер і випередив свій час); Т.Мор, Бекон, Кампанелла – випередили час з утопією.

Відстають: відлюдьки.

Тобто, громадські норми свідомості духовно впливають на індивіда, формують його світогляд, моральні установки, естетичні уявлення. Суспільна свідомість можна визначити як громадський розум, який розвивається і функціонує за своїми законами.

У кінцевому підсумку суспільна свідомість трансформується в індивідуальний світогляд.

4. Поясніть, чому Й.Масуда вважає людину надприродною особою.

Сучасна людина розвинула нові засоби передачі інформації: мову, письмо і друкування, так само як знаряддя праці: лук і стріли, мотику і плуг та інші. Відмінність між людиною та іншими живими істотами полягає у фундаментальній невизначеності життєвого світу людини. Індивід не має наперед заданої (генетично) інтенції життєвого світу. Його життєвий світ соціально зумовлений. Засвоюючи взірці поведінки та способи орієнтації суспільства, він освоює всі речі і ситуації, як такі, що можуть виявитися життєво важливими. Його життєвий світ безперервний (континуальний). Саме це дає йому можливість переоцінки тих способів поведінки та ціннісних орієнтацій, які він засвоїв. Homo intelligens – ств. Новий тип людей.

5. С.Кримський в книзі «Ранкові роздуми», аналізуючи принципи духовності 21 ст., визначає духовність як рух за вертикаллю, до високих ідеалів, де кожна людина – суб’єкт, а не об’єкт, мета, а не засіб. Які настанови щодо розвитку духовного життя сучасного суспільства слідують з такого розуміння духовності?

В останнє століття збільшився попит до духовних цінностей і духовної спадщини.

Духовність – це складний комплекс діяльності людини, пов'язаний з вибором власного образу. Це – причетність людини до духу.

Духовність – ціннісне домобудівництво.

Настанови: ми самі будуємо, вибираємо, але потрібно ще й будувати свій дім всередині. Також треба пам’ятати, що ми живемо в суспільстві, де є суспільні цінності, які треба поважати. Людина має бути причетною до цих цінностей, артефактів. Зокрема, в нас в Україні потрібна духовна розбудова. Також потрібно проявляти любов до ближнього (до самопожертви, поваги, допомоги, поведінки, дії). Не треба бути байдужим до людей, намагатися попередити горе, якщо проходимо мимо. Тому що, якщо ні, то це вже буде великий гріх не лише перед людством, а, в першу чергу, перед самим собою. І сьогодні, наприклад, не можна виділити гріхи плоті і гріхи душі, бо всі вони гріхи, що є запереченням духовного життя людства. Усі гріхи – це гріхи духу.

Так, як життя духовне рухається по вертикалі, можна досягти висот.

Варіант № 16