Варіант № 1

1.Окресліть проблематику філософської антропології.

Філософська антропологія – це філософське вчення про сутність людини. Ф.а. займається вивченням людської природи та дослідженням взаємозв’язку людини з світом (поруч з вченнями про природу, соціум, свідомість, цінності тощо.); місця людини у світі; займається розкриттям і поясненням змісту людського буття. Її ціль – дати цілісне, а не часткове знання про людину, аналізуючи фізичне, психічне, духовне (і божественне) начала людини, відкрити ті сили і потенції, які “керують” нею, а головне – завдяки котрим, вона “рухається”. Знаменити фраза Сократа «Пізнай самого себе» дуже вдало розкриває основну проблему філософської антропології.

2.Що таке духовна культура?Визначте структуру дух культури.

Духовна культура – сукупний духовний досвід людства, який визначає інтелектуальний, моральний і естетичний рівень розвитку поколінь, що живуть тепер.Структура: 1. мораль,2. релігія, 3. мистецтво, 4. філософія, 5. наука, 6. право, 7.система освіти, 8. система виховання.

3.Які ідеї про сутність людини склалися в європейській філософії?

Античність. У Греції вважалось, що людина, яка має власність – вільна, а і накше – раб. Епікур. Епікуріанство – людина народжується для щастя. Людина повинна залишити пам’ять про себе, тоді вона буде жити вічно. Не треба боятися смерті, бо коли ти є – смерті нема, коли приходить смерть – людини нема. Софокл: Много чудес на свете, человек их всех чудесней. Всі античні філософи зосереджувались на душі і розумі людини. Можна втратити багатство, владу, здоров’я, і людина все одно залишиться люд. А якщо втратити розум, то люд перестає бути люд. В античній філософії людина одушевлена і розумна. В середньовіччі основою світу є Бог. Людина – раб Бога. Тіло – оболонка душі. Людина настільки людина, на скільки душа живе за заповідями божими. Адже Бог створив людину, але не керує нею. В середньовіччі існує надія на безсмертя – душа безсмертна. Відродження – гуманізм, тобто людина – вінець творіння, саме прекрасне, що може бути на Землі. Людина ідеал, а не Бог.Душа людини – основна складова людського життя, вона здатна відгукуватись на будь-які прояви природи, культури. Формування людини залежить від соц-політичних умов, в яких вона знаходиться. Новий час. Розум і діяльність – цінності. Бекхан: Знання це сила. Пошуки знання. Знання перевіряється діяльність, практикою. Кант – одушевленість і розумність поєднується з діяльністю. Відкрив основний закон людських дій: дій так, щоб закон твоєї власної поведінки став законом для всіх. Перевагу надає духовній діяльності.Філософія 20ст Екзистенціалізм. Людина сама створює світ і саму себе. Має атрибут – свобода вибору, тому сама вирішує, як жити. Втрачаючи свободу перестає бути людиною.Ввели поняття кат і жертва. Людина вибирає, ким бути.

4. В чому полягає специфіка законів історії?

Закон – необхідний суттєвий внутрішній зв'язок між предметом і явищем, що повторюється. Все в житті - це система законів. Якщо є об’єктивні зв’язки у суспільстві, то значить є і закони. Існують суттєві відмінності від законів природи, від законів історії.

Закони історії здійснюються лише через свідому діяльність людей, свободу вибору, який може викликати багато наслідків на 1 причину. Закон в історії статистичний, вірогідний. Кожна історична подія має багато розгалуження , і яким шляхом це піде – від того залежить доля людей.

5. Семюель Хантінгтон (1931) – відомий американський політолог і геополітик. 1996 р. видав книгу «Зіткнення цивілізацій і перебудова світового порядку». В ній більш як на п’ятистах сторінках викладений сучасний стан «світу цивілізацій», зміни у співвідношенні сил в цивілізаційній боротьбі, яке на думку автора, полягає в поступовому і неухильному занепаді Заходу і підйомі таких цивілізацій як конфуціанська і ісламська. Головною передумовою, основою кожної цивілізації Хантінгтон вважає культуру і різноманітні види культурної ідентифікації, які в сучасному світі, що склалися після холодної війни, визначають моделі конфліктів. У першій частині він приходить до висновку, що модернізація відділена від вестернізації, оскільки розповсюдження західних цінностей і норм не призводить до становлення всесвітньої цивілізації. У другій частині підкреслено, що співвідношення сил між цивілізаціями змінюється. Домінація Заходу зменшується, могутність азійських цивілізацій, які спираються на свої культурні цінності, економічне та демографічне зростання, підвищується. Підйом мусульманського духу спостерігається в цивілізації, що займає простір від Марокко до Індонезії і від Нігерії до Казахстану, що нараховує більше 1 млрд. осіб. Феномен Ісламського відродження, Хантінгтон порівнює із європейською Реформацією, посилюється величезним демографічним ростом , який особливо виявляється в Північній Америці і Центральній Азії. Зростання народжуваності в ісламському світі веде до підвищення частки молоді в суспільстві, яка складає вже більше 20%. Цей фактор створює соціальні проблеми, які не можуть вирішити держави. На допомогу йому приходять ісламські організації, які надають медичну допомогу, утримують ісламські університети, школи, все це посилює ісламське відродження. В частині ІІІ-й, яка називається «Новий порядок цивілізацій», автор підкреслює, що відбувається розмежування світу за ознаками культурної ідентичності і утворення цивілізаційних конгломерацій, коли країни подібних культур формуються навколо економічних і культурних лідерів. Цивілізація – це велика сім’я, і стержневі держави, як старші родичі, підтримують своїх родичів і забезпечують порядок. В частині ІV, яка називається «Зіткнення цивілізацій» утверджується, що універсальні претензії Заходу все частіше приводять до конфліктів з іншими цивілізаціями. Найбільш глибокі з них – з ісламською і китайською, де міжцивілізаційний конфлікт протікає відразу на двох рівнях. Частина 5 «Майбутнє цивілізацій» присвячена аналізу проблеми: «Чи зможуть цивілізації уникнути глобальної війни?» Розв’язання проблеми зіткнення цивілізацій Хантінгтон вбачає в усвідомленні кожною цивілізацієї своєї унікальності і аж ніяк не універсальності, що перш за все означає припинення Заходом нав’язування своїх культурних цінностей. Утвердити поліцивілізаційну політику і максимально співпрацювати для підтримання її. Проте, на мою думку, це є не слушним, тому що країна повинна зберігати свою етнокультурну, традиції, мати одну домінуючу релігію. Залишається поза моїм розумінням той факт, який стосується насадження поліцивілізаційної політики: як може в одному невеличкому місті (Кіровограді) бути, наприклад, три школи для мусульман, коли країна є християнською? Я вважаю, що турки повинні жити в Турції, араби в Єгипті, Арабських Еміратах, ураїнці в Україні, я – супротивник міграцій, тоді ніхто не буду нав’язувати свої ідеї, думки, правила і головне – релігійні вчення та переконання. А розмірковуючи в цілому, щоб уникнути конфліктів між цивілізаціями, потрібно зрівняти в правах всі релігії світу, але в країні пануюча гілка мусить залишитися.

Такі соціальні явища як Релігія, Культура, Традиція формують з історичної спільноти людей ту чи іншу цивілізацію. Тому є доречною концепція солідарності та солідаризму, яка виступає на противагу принципу зіткнення цивілізацій і пропонує духовну солідарність людей різних національностей, релігій, статків та кольору шкіри. Духовній солідарності сприяють спосіб життя, культурні традиції, спільність світогляду та світорозуміння. Символами духовної солідарності людей є спільні поняття, терміни та культурні коди, запозичені з надбання західноєвропейської, азіатської та античної цивілізацій. Не лише одна нація, а все людство століттями й тисячоліттями працює над примноженням культурних цінностей, які об’єднують людей в одну спільність. Концепція солідарності є доволі актуальною для сучасної України, адже саме ця ідея є найкориснішою для розвитку нашої держави сьогодні. За допомогою солідаризму можна зцементувати наше суспільство і зорієнтувати його у напрямку світового розвитку цивілізації.

Варіант № 2

1. 4. Кант. Суттєві відмінності людини.

(за працею Канта «Антропологія з прагматичної точки зору»)

Кант розділив розсудок (не виходить за межі чуттєвого досвіду) і розум (він вище – дозволяє піднятись над загальним). Він дослідив розум як одну з сутнісних ознак людей. Людина стає людиною, коли усвідомлює свою замість, своє «Я» (саме самосвідомість в людині відрізняє її від інших істот). Людина не одразу усвідомлює себе як «Я»(дитина до року говорить про себе в 3 особі – «Карл хоче їсти, гуляти»). Коли з’являється це «Я» - починається людина. І одразу ж з’являється егоїзм (зосередження на собі), коли людина надає перевагу своїм думкам, смакам, своєму баченню норм і правил. [я не знаю чи потрібно далі]. За Кантом існує 3 види егоїзму: за зазіханням розсудку, за зазіханням смаку, за зазіханням на правильність практичних дій. Відповідно до цього - 3 типи егоїстів: логічний (наполягає на правильності своєї думки по відношенню до інших думок), естетичний (нав’язує свій смак), моральний (всі цілі обмежує самим собою, користь бачить лише в тому, що корисно йому; як евдемоніст вбачає вищу основу своєї волі тільки у власній вигоді та власному щасті, а не в уявленні про обов’язок). В егоїзмі є свої + і -. Наприклад, заслуга логічного егоїста – в здатності до парадоксального мислення як способі подолання тривіальності (думки, що поділяють усі) за рахунок розуму та абстрактного мислення. Парадоксальність думки – прорив, що дозволяє піднятись над загальною думкою, допомога прогресу суспільства. Якби не було естетичних егоїстів, не було б таких напрямків як модернізм, імпресіонізм у мистецтві.

2. Що таке цивілізація? Назвіть ознаки цивілізації.

Цивілізація – сукупність різноманітних зв’язків між соціально-економічними, політичними і правовими факторами, що забезпечують більш високий рівень існування суспільства , що характеризується порядкованістю суспільного устрою і більш комфортними ніж за часів дикості і варварства умовами людського життя.

Як і культура, цивілізація має багато підходів до визначення цього поняття. На сьогоднішній день культура і цивілізація відрізняються між собою, вони не тотожні:

1. Культура старіша за цивілізацію(в первісному суспільстві культура була – не було цивілізації)

2. Поняття «цивілізація» має більш високу ступінь існування людства, більш комфортні умови існування

3. Цивілізація пов»язана з появою держави.

Ознаки цивілізації:

1. Держава – як певна система правових норм, захищають життя людини і підтримуються державою.

2. Писемність – при усному багато чого викривлялося, втрачалося

3. Розподіл суспільства на класи

4. Розподіл праці на фізичну і розумову(раби - рабовласники)

5. Поява великих міст, замість кочових племен – покращується предача інформації, урбанізація.

3. Екзистенціалі́зм або філософія існування— напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Значне місце у філософії екзистенціалізму займає проблема свободи, її тлумачення. Сама “екзистенція”, існування людини ототожнюється з її свободою однак свобода визначається як особистісний вибір людини. “Формула “бути вільною” для людини означає самовизначення до її власних бажань”. “Людина не може бути то рабом, а то вільною. Вона повністю і завжди вільна або її (людини) немає взагалі” (Ж.-П. Сартр). У Сартра свобода представлялася як щось абсолютне, раз і назавжди дане («людина засуджена бути вільною»). Вона передує сутності людини. Сартр розуміє свободу не як свободу духа, ведучу до бездіяльності, а як свободу вибору, яку ніхто не може позбавити людину: в'язень вільний прийняти рішення - змиритися або боротися за своє звільнення, а що буде далі - залежить від обставин, які знаходяться за межами компетенції філософа.

Cвобода в екзистенціалізмі – це, перш за все, свобода свідомості, свобода вибору духовно-моральної позиції індивіда.Екзистенціалізм ототожнює свободу і волю людини, розглядає першу вродженою, інстинктивною функцією людини. Людина "засуджена" бути вільною, а тому кожна особа є проявом того, що вона з себе витворює, реалізуючи інстинкт свободи. Отже, свобода в екзистенціалізмі зводиться до необхідності людського існування, котре мислиться як довільне зіткнення індивідуальних, окремих воль. Тому і в філософії екзистенціалізму людина постає рабом так званої "необхідної свободи".

4. Критерії сусп прогресу

Суспільний прогрес – це характеристика чи оцінка, яку люди дають змінам в історії, в житті суспільства. Основою оцінки є уявлення про ідеали, до яких повинно прагнути людське суспільство. Коли зміни відбуваються у відповідності з ідеалами, люди вважають їх прогресивними, в протилежному випадку кажуть про відсутність прогресу. В кожному явищі є як позитивне, так і негативне. До критеріїв суспільного прогресу можна віднести зростання суспільного багатства і добробуту людей, зменшення голоду, зубожінь. Другим критерієм є створення умов для вільного і щасливого людського життя, олюднення людей. Людина повинна не тільки жити, а жити по-людськи. З цим критерієм неодмінно пов’язана тривалість життя людей, як ще один показник рівня розвитку суспільства. Наступний критерій – зменшення долі некваліфікованої праці, розвиток освіти. Забезпення громадських свобод і прав також є важливим індикатором прогресивності. І останнє – зростання потреб людей та, що важливіше, можливостей їх задоволення. Серед вище перерахованих критерії найбільш важливим вважаю зменшення долі некваліфікованої праці. Шлях до цього – високотехнологічне виробництво, де просто не може бути некваліфікованих робітників, вони там просто будуть непотрібні. Це буде стимулом для розвитку, самовдосконалення кожного працівника, підвищення рівня його відповідальності. Сюди можемо віднести і функціонування науки, розвиток освіти, її якість, що безпосередньо впливає на виховання та навчання майбутніх кваліфікованих та відповідальних працівників. Існування цього критерію забезпечить також зростання способів задоволення людських потреб. А це, в свою чергу, призведе до підвищення добробуту людей, забезпечення людей усім необхідним для існування. Створення умов для вільного і щасливого життя людей – другий важливий критерій. Сюди можемо віднести усунення війн, боротьба з такими хворобами цивілізації, як алкоголізм, наркоманія, СНІД, паління, онкологічні, сердечно-судинні, туберкульоз; боротьба з тероризмом як засобом психологічного впливу на людство, превентивні заходи щодо усунення його причин, зокрема релігійних. Ще одним важливим критерієм вважаю забезпечення прав і свобод людей. Тому що прогресивне суспільство повинно стояти на засадах гуманізму та демократизму, толерантності. Усідомлення вартості людського життя та любов до людини повинні стояти в центрі усіх суспільних процесів.

Отже, у фокусі концепції людського розвитку знаходиться людина, якнайповніше задоволення її потреб, всебічний розвиток її здібностей. Розвиток суспільства, з погляду цієї концепції, означає постійне розширення можливостей для задоволення не тільки фізичних, а й духовних потреб людей. Тому що суспільний прогрес – це такий розвиток суспільства, який скерований на створення умов для подальшого існування суспільства і для вільного і щасливого життя кожної людини.

5. Й.Гейзінга в роботі «Homo ludens» вважав гру, а не працю необхідним способом соціального життя, синонімом власне людського, що визначає духовну культуру епохи. Як ви ставитесь до цих міркувань Й.Гейзінги?

У роботі “Homo ludens” (“Людина, яка грає”) Й.Хейзінга досліджує гру як загальний принцип становлення і життєдіяльності людської культури, необхідним способом соціального життя. На мою думку, гра є дуже важливим компонентом соціального життя, бо, наприклад, вона є першим виглядом активності кожної людини у дитинстві є гра. У широкому значенні гра передбачає як спеціалізовані її види – дитячі, спортивні, карткові, а й можливість перетворення будь-який діяльність у гру. І тут метою стає процес, а чи не його результат. У грі затверджуються людські здібності й уміння, фурмуються знання, формується духовний мир.

ГРА, це форма діяльністі в умовних ситуаціях. Скоєні під час гри реальні дії, часто потребують складної розумової праці, специфічних навичок і умінь, відбуваються у ситуації умовної реальності, усвідомлюваної як така самим играющим. Також, гра забезпечує задоволення і доставляє радість.

Гра - незаперечна передумова існування людей, як необхідного способу соціального життя. Можна також говорити і про соціологічний аналіз повсякденного життя, який починається з припущення, що існує майже повна аналогія між театральною грою акторів на сцені та взаємодією людей у реальній дійсності; між методами та виражальними засобами, якими користуються і театральні актори, і індивіди як соціальні актори у щоденному житті. Я маю на увазі, що наше буденне життя можна розглядати як суцільний ланцюг соціальних ситуацій, що нагадують драматичні спектаклі. Соціальні актори в них прагнуть створювати й підтримувати позитивне враження у глядачів, використовуючи декорації, костюми, виражальні елементи своєї поведінки. Керуючи враженнями інших про себе, індивід домагається вигідної поведінки щодо себе і нормальної взаємодії. Коли індивід отримує потрібну йому реакцію оточення, можна казати, що він "ефективно спроектував певне визначення ситуації й ефективно сприяв потрібному розумінню стану справ". Уміння людини ефективно спроектувати ситуацію, домогтися бажаного враження про себе та очікуваних дій інших свідчить про її драматургійні здібності. Це й означатиме, що вона володіє мистецтвом добиватися своєї мети, ефективно керуючи образами, враженнями інших людей за допомогою різноманітних виражальних засобів.

Варіант № 3

1. Що таке діяльність? Які види діяльності Вам відомі?

Діяльність – це спосіб буття особи, форма активної властивості людини, змістом якої є усвідомлення і доцільне перетворення світу.

Розрізняють 2 основних види діяльності: практична і духовна.

Практична діяльність – матеріальна чуттєва діяльність для перетворення людиною світу і самої себе.(виробництво, інфраструктура, міжнародні організації, органи).

Духовна діяльність – перетворення душі на духовність людини (причетність людини до духовної культури, накопичення сукупного духовного досвіду людства, який визначає інтелектуальний, моральний, естетичний рівень розвитку поколінь, що живуть тепер.

Зокрема до складу дух.кул. входить: мораль, релігія, мистецтво, філософія, наука, право, система освіти, система виховання.

Також людська діяльність має певні відмінності:

• Унікальна діяльність (людина може будувати, і знімати, і танцювати тощо свідомо).Вона контролює, що робить і має ідеальний план своєї праці. Людина в процесі існування здатна вигадувати нові види діяльності.

• Мова також є способом людської діяльності – праця, гра, навчання.

• Творчість – коли твориться щось нове. Це вид діял. По створенню нового, що має позитивне соціальне значення.

2. Визначте основні виміри соціуму як життєвого світу людини.

Соціум – це суспільство, як система форм сумісної діяльності людини. Але це не всяке суспільство, а тільки теперішнє суспільство. (Гегель – суспільство тут і тепер). Поняття «соціум» значно менше, ніж суспільство. Суспільство може бути і минулим, а соціум існує лише зараз. Саме соціум визначає нашу соціалізацію. Але нерозривно пов'язаний із минулим суспільством.

Виміри соціуму:

1. Біологічний вимір – включає чинники, які забезпечують існування людини як живої істоти. Також він включає в себе:

• Географічне середовище (розташування на земній кулі, клімат, наявність річок, морів, океанів, питної води, корисні копалини, які забезпечують існування людини. Особливе місце відводиться клімату, і відповідно існує поняття «детермінізму» - співвідношення людини з кліматом). Наприклад, Мєчніков говорив, що в Африці клімат розбещує людей і вони відстають від інших країн. На Півночі також поганий клімат (дуже холодно) і людині треба боротися, аби вижити. У нас – лагідні умови для нормального життя.

2. Народонаселення – щільність народонаселення, тривалість життя народонаселення. Це забезпечило, наприклад, перехід від первісного до рабовласницького суспільства і забезпечило появу міст і скупчення людей. Чому? Бо спілкування між людьми полегшило обміном інформацією, колективним досвідом. Зараз населення зростає дуже швидко і Мальтус, зокрема, говорить, що зростання людей у світі іде за геометричною прогресією, а зростання продуктів життєдіяльності за арифметичною.

3. Хвороби цивілізації:

• Сердечно-судинні – причина – соціальні стреси, емоційні вибухи.

• Онкологічні захворювання – наслідки екологічної кризи: чим ми дихаємо, що споживаємо і т.д.

• Туберкульоз. В Україні це на 3-му місці.

• СНІД – Україна на першому місці;

• Алкоголізм – в Україні на 1-му місці;

• Наркоманія – в Україні на 2-му місці.

Соціальний вимір:

1. Колективне матеріальне виробництво.

2. Накопичення сукупного духовного досвіду, який втілюється в мораль, релігію, в мистецтво, в філософію, науку, право, освіту, і виховання.

3. Суспільство виробляє засоби засвоєння людського досвіду і способи самовираження людини в суспільстві – мова, мораль, мистецтво.