А. М. Гольдберг Вивчення глухих дітей у процесі навчання і виховання

…Учитель повинен вивчати кожного учня систематично і планомірно. Адже прояви дитини змінюються залежно від обставин: від здійснюваної діяльності, від умов, що в них діє дитина, від людей, серед яких вона перебуває. Кожен сурдопедагог може навести чимало прикладів того, як та сама дитина виявляє себе одночасно слухняною в одних умовах (у стосунках, наприклад, з педагогом і вихователем, яких поважає) і негативістом в інших, коли виникає потреба в спілкуванні з особами, що не користуються в неї повагою. Та сама дитина водночас може бути старанною, ретельною, відповідальною і — недбалою, лінивою. Тому й виникає настійна потреба здобувати різноманітні відомості про кожну дитину, зіставляти їх, порівнювати інформацію з різних джерел, на підставі всіх цих даних виявляти своєрідності кожного учня.

З названих причин педагог повинен знати прояви дітей в різних умовах, у різкий час, в різних аспектах.

Потреба в постійному вивченні учнів зумовлена й тим, що психічні прояви глухих дітей, особливо молодшого шкільного віку, бувають нестійкими. З цих причин риси, виявлені у дитини на початку перебування в школі, можуть істотно змінитись у наступні роки шкільного навчання. В процесі навчання та виховання формуються в дитини нові якості, зазнають значних змін ті, які були їй властиві раніше.

Коли педагог у роботі з дитиною спирається на відомості, зібрані в попередні роки, ці відомості вже в наступному класі можуть значною мірою втратити свою цінність.

То ж чи може задовольнити такий стан, коли педагог, працюючи тривалий час з тим самим складом учнів, щороку пише майже однакові характеристики. Він повторює ті самі відомості й дає ту саму оцінку дітям, а діти за цей час змінилися. Деякі помічені педагогом риси психічного життя дитини, можливо, й справді виявилися сталими, але й вони не тотожні в різні періоди розвитку дитини і проявляються по-різному.

З викладених міркувань нагромадження відомостей про дитину треба розглядати як завдання постійне, повсякчасне, що не втрачає свого значення аж доки дитина перебуває в школі.

Щоб вивчення дітей сприяло підвищенню якості навчально-виховної роботи, важливо постійно зіставляти відомості про психічні особливості дитини з тими засобами впливу, які до неї застосовувались. Таке зіставлення дає матеріал для розуміння помічених рис, для прогнозування розвитку дитини і вироблення правильного підходу до неї.

Отже, вивчення дітей в педагогічному процесі повинно відповідати таким вимогам:

І. Вивчення всіх без винятку учнів класу.

2. Всебічне вивчення кожної дитини в різних умовах.

3. Диференційована оцінка особливостей кожного.

4. Комплексність вивчення — зіставлення відомостей про дитину, здобутих з різних джерел (даних учителя, вихователя, лікаря, всіх інших осіб, які працюють з дитиною).

5. Динамічність вивчення — розгляд виявлених особливостей в розвитку, виявлення тих змін, які відбуваються в дитині, встановлення впливів і причин, що породжують такі зміни. Виявлення «зони найближчого розвитку», тобто (за термінологією Л. С. Виготського) того, чим дитина може оволодіти з допомогою педагога.

6. Розкриття причин виявлених особливостей.

7. Систематичність та планомірність вивчення.

8. Прогностичний характер вивчення на основі врахування характерних особливостей дітей, заходів впливу, вжитих до кожної дитини, та досягнутих наслідків.

Коли, сурдопедагог не ставить перед собою таких вимог, він дістає дуже обмежену інформацію, явно недостатню для роботи. Про це красномовно свідчать характеристики, складені деякими педагогами на своїх вихованців…

…Для збирання відомостей про основні сторони психічного розвитку вихованця треба заздалегідь скласти програму вивчення його. У програмі важливо передбачити здобуття такої інформації, яка дає змогу належно врахувати своєрідність учня, його слабкі та сильні сторони, компенсаторні можливості. Розглянемо стисло, що повинно бути в полі зору педагога.

Насамперед треба охарактеризувати стан слухової функції, час настання глухоти, умови, які були створені до школи для психічного та фізичного розвитку дитини. Щоб мати такі відомості, учитель має ознайомитися з наслідками обстеження отоларинголога і сам перевірити слух дитини на мову та з'ясувати у батьків те, що стосується цих питань.

Слід виявити, наскільки дитина орієнтується в оточенні: який обсяг і характер її знань про навколишні предмети, як вона розуміється на найпростіших і найпоширеніших явищах, наскільки узагальнено відображає дійсність, що про неї знає, наскільки розуміє суспільні явища; встановити, з яких причин у вихованця виникають саме такі особливості орієнтування в оточенні, чи були умови для набуття відомостей, чи, навпаки, не було сприятливих умов для цього, а уявлення виробилися внаслідок характеру пізнавальної діяльності дитини. Треба також визначити здатність дитини набувати знань і застосовувати їх на практиці.

Педагог повинен зібрати якнайповніші дані про навчальну діяльність вихованця. Насамперед сюди входить характеристика успішності: оцінки, які переважно дістає учень, з яких причин трапляються незадовільні оцінки, чи часто це буває, яка успішність з різних предметів, чи не змінюється успішність_г чи в ній помітні стрибки, періодичні коливання. Аналіз помічених особливостей має з'ясувати, як засвоює учень шкільні знання, причини відставання, можливості усунення тих труднощів, які виникають у навчанні.

Вивчаючи дитину, слід особливу увагу звернути на стан і розвиток її мови. Сюди входить розгляд різних сторін мови дитини, особливостей кожної з них на різних етапах шкільного навчання та динаміки розвитку їх.

Потребує вивчення й стан читання з губ та вимови в дитини, характерні для неї помилки у вимові, прогрес, досягнутий за певний період в оволодінні правильним звуковимовлянням, ставленням до оволодіння усною мовою.

Важливо також простежити за словником мови глухої дитини: за обсягом і характерам словника, широтою розуміння набутих слів, можливостями зрозуміти та вжити в нових контекстах набуте слово, шляхами розширення словника, здатністю пояснити слово в переносних значеннях. Варто встановити характерні для дитини помилки у використанні лексики, розкрити причини, які породжують такі помилки, і виявити можливості зменшення хиб у вживанні слів.

Щоб характеризувати мову глухої дитини, важливо встановити особливості граматичної будови мови: наскільки дитина дотримується норм граматики, які відхилення від цих норм, наскільки часто трапляються помилки, суть таких помилок, з яких причин вони виникають, як ставиться дитина до їх виправлення тощо. Щоб виявити особливості мови дитини, слід також з'ясувати характерні риси її писемної мови, особливості розуміння прочитаного твору: слів, словосполучень та змісту речень, розкриття фактичного змісту твору, проникнення у суть цього твору, вміння зробити з нього висновки, порівняти твори за змістом. Дуже важливо знати, як дитина користується писемною мовою для висловлювання своїх думок та почуттів, як часто користується цим видом мови, які характерні риси її писемної мови, особливо самостійних творів (повнота, структура, послідовність), які специфічні для неї помилки, як вона ставиться до виправлення допущених помилок тощо.

Характеристика мови дитини має бути докладною, з аналізом причин певного стану, динаміки мовного розвитку, оцінкою ставлення до оволодіння словесною мовою. Треба з'ясувати мотиви, які спонукають оволодівати мовою, зокрема словесною, простежити, чи виявляє дитина ініціативу, можливості подолання труднощів.

Велике значення має виявлення здібностей дитини до навчання. Сюди належать такі дані: якість, швидкість та обсяг сприймання, можливості розподілу та переключення уваги, стійкість уваги, спостережливість, якість пам'яті (обсяг матеріалу, який дитина здатна запам'ятати, міцність і тривалість запам'ятання, можливості відтворення тощо), кмітливість, допитливість, особливості мислення.

Відомості про навчальну діяльність дитини не можуть бути вичерпними, якщо не виявлено її ставлення до навчання. Тут бувають такі градації: байдужість чи зацікавленість, вибіркова зацікавленість (важливо виявити, до чого саме й чому саме до цього предмета особливе ставлення); сталий чи несталий інтерес; ступінь відповідальності; ступінь старанності; ставлення до оцінки (надмірна зацікавленість у позитивній оцінці, байдужість до оцінки, адекватне ставлення).

Слід сказати, що в тих характеристиках, які нам доводилось переглядати, педагоги найчастіше відображають навчальну діяльність вихованців. Але здебільшого в такому відображенні звертається увага на оцінки, які виставляють учневі, а коли питання стосується здібностей, то обмежуються лише особливостями пам'яті учня. Звичайно, така характеристика дуже однобока.

Заслуговує на увагу організованість дитини: чи організована вона завжди, чи тільки на уроці або під час виконання домашніх завдань, як виконує доручення педагога.

У характеристиці навчальної діяльності повинні знайти відповідне місце дані про вміння працювати самостійно, здатність доводити почате до кінця; засоби, які переважно застосовуються в навчальній діяльності; працездатність; здатність пристосуватись до свого дефекту. Наприклад, включення зорового контролю, опора на наочні ознаки тощо, застосування самоконтролю.

Для розуміння своєрідності дитини варто виявити особливості її трудової діяльності; надамперед з'ясувати, як вона справляється з трудовою діяльністю, порівняти характер її трудової і навчальної діяльності. Належить також встановити, як ставиться дитина до праці, як оволодіває трудовими навичками, що впливає на якість оволодіння, чи є в неї звичка до тривалих трудових зусиль, чи поважає працю інших людей. Виявивши у дитини позитивне ставлення до праці, слід визначити, що саме приваблює: сам процес праці, чи її наслідки, чи значення її для оволодіння майбутньою професією.

Не повинні випадати з поля зору педагога особливості ігрової діяльності дитини. Порівняння їх з тими, що виявлені під час виконання інших видів діяльності багато можуть сказати про внутрішній світ вихованця. Часто в грі повніше розкриваються пізнавальні можливості дитини, домагання певного місця в колективі (яке нездійсненне в інших видах діяльності або не може в них виявитись через усталені відносини у класному колективі). Особливо важливе значення риси ігрової діяльності мають у дітей молодшого шкільного віку. Тому педагог має з'ясувати, чи любить дитина гратися, яким іграм віддає перевагу, чому саме цим іграм, з ким грається найчастіше (хто партнери за віком, за характером, постійні вони чи змінюються, від чого залежить зміна товаришів по іграх), які ролі виконує Переважно в спільних ролевих іграх, чи претендує на інші ролі, ніж ті, які їй доручають, як виконує доручене завдання тощо.

Педагог повинен добре знати індивідуальні здібності та інтереси вихованців, з'ясувати, чи має дитина яскраво виявлені здібності до певного роду діяльності: малювання, ліплення, лічби, танців, спорту, оволодіння професійними уміннями, участь у самодіяльності тощо.

Такі здібності можуть поєднуватися з недостатньою успішністю в навчанні. Отже, знання цих особливостей дитини допомагає краще зрозуміти її своєрідність і знайти до неї підхід.

Необхідно визначити характерні риси поведінки дитини. Загальна оцінка може варіюватись у таких межах: спокійна, стримана, виявляє надмірну рухливість, непосидючість, надмірно збуджена, занадто млява, пасивна. Важливо знати, як дитина виконує шкільний розпорядок, які саме порушення характерні для неї, як вона ставиться до вимог дорослих, як виконує їх: охоче, з примусу, не виконує.

Важливо вивчити суспільну спрямованість поведінки, активність учня: інтерес до життя Батьківщини, виконання громадських доручень (які доручення на нього докладені, як до кожного з них ставиться, як виконує кожне, від чого і як саме залежить якість виконання таких доручень), участь у зборах, колективних заходах, випуску газет тощо, виявити його стосунки з колективом, становище в колективі (керівник, виконавець, порушник тощо), ставлення товаришів до нього, чи задоволений своїм становищем у колективі, чого домагається…

…Неабияке значення має знання сім'ї дитини: професії та інтересів батьків, інших членів сім'ї, взаємин між членами сім'ї, засобів впливу сім'ї тощо. Відомості про це допомагають правильно розібратись у поведінці дитини, встановити причини помічених у дитини особливостей, накреслити шляхи досягнення найбільших успіхів у навчанні та вихованні кожного учня. Звичайно, у вивченні дітей не повинно бути трафарету. Не всім названим особливостям дітей в кожний момент роботи з ними педагог повинен приділяти однакову увагу. В кожному випадку, стосовно до конкретного вихованця, слід виділити найважливіше….

(В кн.: Гольдберг А.М. Вивчення глухих дітей у процесі навчання і виховання. – К.: Рад.школа, 1972. – 68 с.)

Л. П. Носкова

КОРРЕКЦИЯ НАРУШЕНИЙ В РАЗВИТИИ

КАК ОДИН ИЗ ВАЖНЕЙШИХ ПУТЕЙ

ФОРМИРОВАНИЯ ЛИЧНОСТИ АНОМАЛЬНОГО РЕБЕНКА

...При исследовании обучения аномального ребенка полнее раскрываются закономерности развития нормальных детей, подтверждаются или опровергаются установившиеся взгляды на этот процесс. Анализ проблем воспитания детей с различными отклонениями в развитии позволяет более тщательно разрабатывать пути и средства педагогического воздействия применительно к нормальному ребенку на каждом возрастном этапе…

…Подход к системе коррекционного обучения аномальных детей дошкольного возраста, ориентированной на формирование личности ребенка, может на первый взгляд показаться неоправданно смелым и нереальным применительно к данному возрастному этапу и к столь тяжелым категориям аномальных детей, как глухие, слабослышащие, умственно отсталые. Сами представления о личности с позиций изучения развития аномальных детей могут оцениваться как упрощенческие. Однако если педагоги, осуществляющие коррекционное воспитание, т. е. (по существу) формирование и развитие всех психических функций, не ставят перед собой цели создания совокупности каких-то новых качеств, достижения гармоничности…

…Один из пробелов, или пустых мест, в натуральном развитии аномального ребенка раннего возраста, до его специального обучения, — его эмоциональное недоразвитие, которое обусловлено как биологическим дефектом, так и социальными связями со взрослыми, неумелым подходом родителей к воспитанию такого младенца уже с первых дней его жизни. Отсюда особая актуальность разработки подхода, при котором используются все возможности для эмоционально-эстетического и эмоционально-нравственного воспитания детей, для восполнения недостатков аффективной сферы. Решить эти задачи в полной мере можно опять-таки лишь в русле тех видов деятельности, которые присущи каждому возрастному этапу…

…В качестве одного из путей эмоционально-эстетического и умственного воспитания намечено развитие у детей чувства ритма, образующего композиционную структуру произведений и музыкальных, и изобразительного творчества. Без сформированного чувства ритма невозможно как эмоциональное восприятие произведений искусства, так и собственное творческое проявление. Чувство ритма — необходимый компонент развития речедвигательной системы человека, а также любой разумной деятельности. Таким образом, формирование чувства ритма, влияя на аффективную и интеллектуальную сферы психики, имеет непосредственное отношение к характеристике личностного развития человека.

В работах по дошкольной педагогике и в программах дошкольного воспитания проводится мысль о необходимости такого комплексного подхода, при котором происходит взаимопроникновение разных деятельностей, их иерархическая соподчиненность. Это позволяет при обучении детей рисованию и лепке развивать у них умственные способности, а во время занятий физической культурой не только осуществлять физическое развитие, но и воспитывать волю, нравственные качества, чувство красоты…

…Отличительная особенность коррекционного обучения — беспредельное насыщение всей организованной и просто бытовой деятельности знаками. В обучении дошкольников с отклонениями в развитии, особенно с нарушениями слуха, используются специальные виды наглядности и способы подачи материала, которые практически опредмечивают всю передаваемую информацию. На занятиях постоянно привлекаются часы и их макеты, разнообразные календари, схематическое и картинное изображение времен года и суток, вводятся условные изображения погодных явлений, даются представления о плане, карте, глобусе, применяются разного рода шкалы, графики, диаграммы.

Обучение языку детей с недостатками слуха базируется на вспомогательных средствах — письменной и дактильной формах речи, используется звукоусиливающая аппаратура и опора на особые движения — фонетическую ритмику…

…Применительно к обучению аномального ребенка необходимо подчеркнуть, что средствами специальной педагогики с величайшими трудностями удается подогнать его развитие под соответствующий возрастной этап, учитывая при этом массу особенностей в самом процессе воспитания, в этапах развития ребенка, в становлении мотивации, в результатах направленных воздействий. Важнейшее требование к организации специального обучения детей с нарушениями слуха и интеллекта и отличительная особенность педагогических условий, на которые рассчитана коррекция аномального развития, — обучение детей в коллективе. Коллективное обучение детей отличается от индивидуального прежде всего изменением мотивации деятельности. Обоснование коллективных форм воспитания аномальных детей в условиях специального детского сада, где группы сформированы из дошкольников одного возраста и с одинаковыми дефектами в развитии, мы находим в характеристиках детских коллективов (в основном школьных)…

…Разрабатывая пути нравственного воспитания умственно отсталых дошкольников, мы пришли к выводу, что оптимальные условия для формирования морального облика могут быть созданы в деятельности, моделирующей реальные отношения людей в трудовой и общественной жизни. Такой деятельностью для дошкольника становится в первую очередь сюжетно-ролевая игра. Игра, а также труд создают благоприятные условия для воспитания у детей особой нравственной мотивации, которая лежит в основе так называемых внутренних этических инстанций…

(В кн. Коррекционное обучение как основа личностного развития аномальных дошкольников / Под ред. Л.П.Носковой; Науч.-исслед. ин-т дефектологии Акад. пед. наук СССР. – М.: Педагогика, 1989. – 176 с.)