В процессе обучения

Восприятие	Воспроизведение
1. Глобальное различение написанного или произнесенного слова (начало подготовительного периода)	1. Использование детьми по требованию взрослых табличек с глобально различаемыми словами (подготовительный период)
2. Дактильеое прочитывание слов по табличке как средство активного восприятия	2. Использование слов в общении в форме дактильного прочитывания их по табличке (с конца подготовительного периода)
3. Восприятие дактильной речи непосредственно с руки при отраженном дактилировании	3. Самостоятельное употребление детьми в общении дактильной формы речи с сопутствующим лепенным проговариванием
4. Восприятие с губ речи, состоящей из усвоенных слов, при отраженном повторении, которое становится все более точным	4. Пользование устной речью при приближенном произношении с сопутствующим дактилированием
5. Громкое чтение нового текста	5. Пользование устной речью без дактильного сопровождения при точном произнесении основных звуков и приближенном произнесении сложных звуков и смягчений
	6. Точное произнесение слов без сопутствующего дактилирования

(В кн.: Корсунская Б.Д. Методика обучения глухих дошкольников речи. М., «Просвещение», 1969. – 295 с.)

Лебедєва л.С.

Батькам глухої дитини

(Поради щодо виховання і навчання)

Як готувати дитину до вступу в дошкільний заклад?

На запитання батьків про те, з якого часу потрібно починати роботу над розумовим розвитком глухої дитини в сім'ї, відповідь може бути тільки такою: «З того часу, як батьки дізнаються, що їхня дитина не чує». В радянських і зарубіжних медичних закладах, що займаються вивченням хвороб вуха, є методика визначення наявності чи відсутності слуху вже у дитини 6-місячного віку. Отже, при з'ясуванні того прикрого факту, що дитина не чує, батьки повинні зайнятися спеціальним розвитком дитини. В цьому розділі ми маємо на меті дати батькам поради щодо їх завдань у справі розвитку дитини в віці до 2—3 років, тобто до вступу у дошкільний заклад. Розвиток дитини до одного року, зокрема, повинен зводитись до тренування залишків чи зачатків її слухового сприймання за допомогою різноманітних звукових інструментів — дзвіночка, дудочки, барабана та ін. Такі вправи можна проводити 2—3 рази на день.

Наприклад, з шести-семимісячною дитиною доцільно проводити такі забавки. Взяти в руки дзвіночок, подзвонити ним перед обличчям дитини, потім дати його потримати дитині, а далі забрати, замінивши його якоюсь більш цікавою іграшкою. Так продовжувати 10—12 раз протягом кількох днів. Це потрібно для того, щоб дитина, яка, звичайно, має незначні залишки слуху, виділила таку якість цього предмета, як звучання. Потім потрібно пробувати дзвонити дзвіночком за голівкою дитини і спостерігати, чи шукає вона джерело звуку, чи байдужа до нього. Якщо навіть і байдужа, то батьки не повинні розчаровуватися, а продовжувати подібні вправи ще і ще раз з іншими звуковими інструментами. Адже дитині, яка має тільки залишки слуху, дуже важко виділити той незначний подразник, який надходить у кору головного мозку від звучащого предмета, але при тривалому тренуванні це можливо. Немає змоги домогтися цього лише у тих дітей, які не мають жодних залишків слуху, але, як показує спеціальна статистика, таких глухих дуже мало.

Звичайно з дітьми, що мають залишки слуху, які дають змогу сприймати людський голос, такі вправи проводяться і на відтворення голосних звуків. Але це вже в більш старшому віці (1,5—2 роки).

Для розвитку слухових сприймань у глухих дітей можна використовувати і музику — пластинки з маршами, в мелодії яких чітко відбиваються ритмічні такти, гру на піаніно тощо. Але це доцільно використовувати тоді, коли дитина вже осягла сприймання звукових подразників. Батьки по зосередженості уваги дитини можуть визначити, сприймає чи не сприймає вона музику.

З дитиною двох-трьох років такі вправи можна ускладнювати. Наприклад, зав'язати дитині очі, подати звук будь-яким інструментом і запропонувати, щоб вона визначила, який інструмент звучав.

Крім розвитку слухового сприймання, у глухої дитини, починаючи з 6-місячного віку, можна розвивати й інші сторони психічної активності — сприймання кольору, форми предметів, а також тактильні й нюхові відчуття. Важливо також з раннього віку розвивати у цих дітей пам'ять, мислення. Для цього потрібно придбати різноманітні матеріали та іграшки: кульки та кубики різного кольору, пірамідки, коробочки різного розміру, які вкладаються одна в одну, та ін. (Усі ці предмети повинні бути досить великого розміру, щоб дитина не могла потягнути їх до рота). Дитині, яка вже вміє сидіти, можна давати предмети різного кольору, але робити це треба поступово. Спочатку, наприклад, дати їй зелену кульку або кубик — хай потримає їх, пограється ними, тобто сприйме їх зором і дотиком. Потім показати їй і дати червону кульку або кубик. Якщо дитина покинула зелений і почала гратися червоним, значить вона розрізняє колір і цей другий подібний предмет сприймає як новий. Одразу багато предметів давати дитині не слід. Це тільки розпорошить її увагу і знизить інтерес до маніпулювання предметами. Можна дати відразу три однакових предмети, але різного кольору і спостерігати, до якого кольору дитина потягнеться відразу. Запам'ятавши цей колір, потім можна дати інші предмети подібних кольорів або іграшки і знову перевірити, чи завжди дитина вибирає облюбований колір, чи її вибір випадковий. Так само можна показати дитині два предмети однакового кольору, але різних щодо форми. Наприклад, голубу кульку і голубий кубик.

При цьому також спочатку треба дати один предмет, а потім другий. Якщо дитина розрізняє форму, вона повинна залишити той предмет, що був у неї в руках, і потягнутись до нового.

Важливими у створенні передумов до розвитку психіки глухої дитини є вправи на маніпулювання різноманітними предметами, які можна вкладати один в одний, нанизувати на паличку, вставляти у відповідні за формою виїмки тощо. Ці вправи вже передбачають не тільки сприймання форми, а й порівняння форм, співвіднесення предметів один з одним. Такі вправи сприяють розвитку наочно-дійового мислення, яке підготовляє наступний етап психічного розвитку дитини — формування її образного мислення. Образне мислення дитини розвивається з розвитком пам'яті. Найпершим процесом пам'яті, який з'являється у маленької дитини, є впізнавання. Як чуюча, так і глуха дитина впізнає свою матір, батька та інших близьких, що живуть в родині (братів, сестер, бабусю, дідуся). Так само впізнає дитина й ті предмети, які входять в коло її потреб й інтересів (пляшечку з їжею, чашку з водою, миску для умивання й ін.), і відповідно реагує на них задоволенням або незадоволенням. Запам'ятовує дитина й іграшки. Тому недоцільно їх часто міняти. Дитина повинна їх знати і любити.

Специфічною роботою у вихованні маленької глухої дитини є розвиток її дихання, яке необхідно для роботи над вимовою. Такими вправами може бути здування дитиною з дощечки дрібно порваних папірців, пушинок. Дуття на не до кінця порізаний на смужки папір, щоб ці смужки колихалися, дуття на кульку, що обертається на дротинці і ін. Звичайно, ці вправи можна виконувати разом з дитиною віком не менше року. Починати їх треба завжди з показу, а потім домагатися, щоб дитина наслідувала дії дорослого. Якщо дитина не зуміє це зробити з першого показу, до цієї вправи треба повертатися доти, доки вона не навчиться виконувати її. З трохи старшими дітьми проводяться вправи на піддування паперових човників або целулоїдних качечок у мисці з водою. Можна вправляти дітей у дутті на паперовий вітрячок, у надуванні гумових кульок та ін.

З дитиною, якій минув рік, батьки вже можуть починати підготовчу роботу до розвитку словесної мови — викликати у дитини голос, формувати окремі звуки, навчати її наслідувати рухи рук, губ, язика тощо; навчати дитину читання з губ оточуючих.

Перш ніж приступати до таких вправ, потрібно розвинути увагу глухої дитини, домогтися такого її розвитку, щоб вона могла певний час (0,5—1 хв) затримувати увагу на спостереженні будь-яких демонстрованих їй дрібних рухів. Наприклад, стискання в кулак і розпрямлення долоні на почергові рухи пальцями, вимовляння складів та ін. Коли дитина навчиться зосереджувати увагу на рухах дорослого, потрібно вчити її наслідувати ці рухи як руками, так і ротом: па-па-па, у-у-у, ау-ау і ін. Спочатку допускається, щоб таке наслідування було без голосу. А згодом треба ці вправи пов'язувати з голосом. Голос у дитини викликається внаслідок виконання вправ на розвиток слухового сприймання, про який було сказано вище, або шляхом спеціальних вправ по викликанню голосу під час рухливих ігор: у-у-у — паровоз; а-а-а — колисати ляльку, та-та-та — барабан тощо.

Найчастіше, щоб довести до розуміння дитини, чи є в неї голос чи немає, застосовують такий прийом: тримають ручку дитини правою рукою у себе на гортані, а лівою рукою другу ручку дитини у неї на гортані і вимовляють голосні звуки, стимулюючи дитину до наслідування. Якщо дитина наслідує лише артикуляцію без голосу, то треба звернути її увагу на те, що однією ручкою вона відчуває вібрацію, а другою (тією, що біля її гортані) не відчуває. Якщо дитина не зрозуміє, такий прийом треба повторювати щодня по кілька разів. Часом випадок приходить на допомогу, коли дитина сама подає голос (чи плаче, чи кричить). Потрібно швидко піднести ручку до її гортані, щоб вона відчула вібрацію. Якщо довго не вдається навчити дитину сприймати вібрацію, корисно давати їй обмацувати вібруючі предмети, порівнювати їх з невібруючими, знаходити вібруючі тощо. Таких вправ може бути багато, і виконувати їх треба, щоб зосередити увагу дитини на сприйманні вібрації, що потім допоможе їй перенести це відчуття на сприймання вібрації гортані. Так можна домогтися того, що дитина самостійно намагатиметься відтворити цю вібрацію, тобто подати голос. Слід застерегти батьків, щоб вони ні в якому разі не вимагали від дитини гучного голосу. Він поступово сам зміцніє, а при невмілому втручанні його легко зіпсувати, зірвати.

Коли дитина навчиться повторювати за дорослим голосні звуки, склади з ними, доцільно пов'язувати опановані дитиною мовні елементи з предметами або діями так, щоб вимовлювані нею склад чи звук нагадували контур слова, яким цей предмет чи дія позначаються. Наприклад: звук у може визначати поняття про вихід з кімнати (кухня, гуляти,туди), склади ма — мама, та — тато, дай, бо — болить,борщ і ін. Така лепетна мова, близька до вимови справжніх слів, допоможе уникнути багатьох жестів у спілкуванні з дитиною і формуватиме у глухої дитини необхідне розуміння, що за допомогою звуків, яких сама дитина не чує, а лише відчуває вібрацію гортані, можна порозумітися з оточуючими і задовольнити свої потреби. Це розуміння дуже цінне, на його основі розвиватимуться потім навички і звички розмовної мови, які часто бувають у глухих настільки загальмовані, що, навіть знаючи багато слів, глухі не користуються ними в спілкуванні. Вчити ж глухих дітей лепетної мови, якою оволодівають на початку й чуючі діти (ам-ам, гав-гав, вава й ін.), недоцільно з тієї причини, що потім їх доведеться переучувати, а це переучування у глухих відбувається важче, ніж у чуючих, мова яких розвивається швидко й вільно. Легше потім уточнити слова: ма — мама, та — тато, дай — у — гуляти, ніж заміняти їх цілком іншими щодо звучання.

Поряд з розвитком звукової мови батьки можуть розпочати навчання читання з губ. Для цього потрібно виділяти по одному слову і в повсякденному спілкуванні з дитиною намагатися, щоб дитина розуміла це слово, зчитуючи з губ. Наприклад, мати щодня по кілька разів одягає дитину після сну чи перед виходом на прогулянку. При цьому вона, звертаючись до дитини, говорить: «Будемо одягатись», але зовсім не дбає про те, щоб дитина дивилася в той час на її обличчя. Потрібно трохи змінити ситуацію, а саме: спростити фразу, відкинувши слово «будемо», і користуватись лише словом «одягатись». Перш як одягати дитину, мати повинна підійти до неї і, дивлячись їй в обличчя, виразно промовити «одягатись» і після цього приступити до одягання. Після кількаразового повторення такого прийому, коли мати помітить, що дитина звертає увагу на її губи при вимовлянні цього слова, доцільно пов'язати з цим словом будь-яку дію дитини, наприклад, принести одяг. Одного дня таку вправу можна повторити кілька разів підряд. Мати говорить дитині «одягатись», а далі показує їй на одяг, що лежить у другому кінці кімнати, і просить принести цей одяг. Потім знову відносить одяг і ще раз говорить «одягатись» і показує, щоб дитина знову принесла одяг. Поступово дитина зрозуміє, що зчитаний з губ контур слова означає одягання. Звичайно, з цього слова можна починати в тому випадку, коли дитина любить одягатись і гуляти. Якщо вона цієї процедури не любить, то й успіху навчання не принесе. В такому разі потрібно починати з іншого слова, наприклад, «їсти» чи «пити». Можна проробити цю вправу з назвою улюбленої іграшки. Коли дитина навчиться зчитувати з губ слово, якого навчає її мати, слід переходити до другого слова. При цьому завжди треба створювати таку ситуацію, щоб сигнал (слово, зчитане з губ) передував самій дії, щоб у голові дитини за сигналом (зчитаним з губ словом) утворювався образ предмета чи дії, які це слово означає. Наприклад, слово «тато» можна подавати так. Дитина, звичайно, чекає приходу батька. Повернувшись додому, батько не відчиняє відразу двері в кімнату, а стукає в них заздалегідь умовленим способом. Мати в цей час, дивлячись в обличчя дитини, говорить слово «тато» і показує на двері. В дверях з'являється батько, який радо вітається з дитиною. З часом дитина при зчитуванні з губ слова «тато» буде кидатись до дверей ще до того, як батько їх відчинить і з'явиться на порозі.

Коли запас слів, зчитуваних з губ, у дитини поповниться і вона почне розуміти, що, дивлячись на губи тих, що говорять, можна одержувати інформацію, доцільно розширити кількість одночасно засвоюваних слів до 3—4. Наприклад, воднораз мати може навчати дитину зчитувати з губ слова: сядь, встань, вікно або якусь іншу групу слів. Важливо тільки добирати для навчання читання з губ такі слова, які дитині потрібно розуміти при спілкуванні, тобто найбільш вживані. Мало вживані слова не будуть жити в спілкуванні між дитиною і батьками, а залишаться мертвим капіталом, нездатним полегшити життя дитини в сім'ї і створити основи для засвоєння словесної мови як засобу спілкування.

У батьків може виникнути питання, як ставитися до жестів, до яких глуха дитина схильна вдаватися при спілкуванні. Звичайно, про заборону жестів, які йдуть від дитини, не може бути й мови. Батьки повинні намагатися їх розуміти і відповідно реагувати на них. Але жестів батьків, адресованих дитині, потрібно уникати. Доцільно замінити їх читанням з губ і спілкуватися шляхом безпосереднього показу тієї дії, що вимагається від дитини.

Ні в якому разі батьки не повинні бути джерелом засвоєння глухою дитиною мімічних знаків ( звичайно, якщо глуха дитина з'явилась в сім'ї чуючих). Природно, що в сім'ях, де мати й батько глухі, їхня глуха ж дитина живе в умовах мімічного спілкування і оволодіває мімічними знаками, цьому запобігти неможливо. Але це окреме питання, яке в цій брошурі ми не мали на меті висвітлювати. Зауважимо лише, що глуха дитина в сім'ї глухих знаходиться зовсім в інших умовах, ніж в сім'ї чуючих, і ці умови забезпечують їй досить високий для її віку розумовий розвиток і без словесної мови. Це спостерігають вчителі шкіл глухих, в класах яких є такі діти. Стимулюючими факторами до загального розумового розвитку в таких сім'ях є розв'язана проблема спілкування (єдина мова — жестова), відсутність комплексу неповноцінності: дитина така сама, як і її батьки, вони можуть впливати на неї з самого раннього віку.

Таких факторів немає в родині чуючих по відношенню до глухої дитини. Чуючі батьки не можуть досконало володіти мімічною мовою, а вчити дитину лише окремих жестів не потрібно, краще ці зусилля спрямувати на формування у неї основ для засвоєння словесної звукової мови.

Що ж до дактильної (пальцевої) азбуки, то, звичайно, було б доцільно ввести її в спілкування з дитиною, але це потребує спеціального часу на вивчення її самими батьками. Якщо батьки такий час знайдуть, то введення дактильної мови, цілком доступної дитині, принесе велику користь. З цього приводу слід зауважити лише таке. Дактильну азбуку повинні вивчити батьки, дитину ж цієї азбуки вчити не слід, її вчать відразу називати предмети й дії чи вимовляти цілі речення цією азбукою, наприклад: Вова, мама, дай булку, дай ляльку і ін. Але для того, щоб навчити дитину, батьки повинні в своїй уяві добре пов'язати кожен звук мови з пальцевим знаком і в розмові з дитиною замінювати звуковий образ слова пальцевим образом.