8. Проблеми розвитку рибництва в Україні до рівня кращих світових показників.

У більшості європейських країнах рівень споживання риби і морепродуктів коливається від 22 до 35 кг, тоді як у Японії — 65 кг.

 Споживання риби і рибної продукції населенням України останніми роками досягло 13–14 кг в рік на одну особу, що на 40,7 % менше порівняно із середньосвітовим її споживанням та на 43 % до рекомендованої науковцями норми. Проте, на відміну від 2000 р., цей показник все ж зріс в 1,6 разу. Незважаючи на той факт, що в Україні фактичне споживання риби і морепродуктів є набагато нижчим порівняно з іншими країнами світу, загальний обсяг споживчих витрат населення демонструє стійкий тренд до зростання ємності вітчизняного ринку.

Ринкові умови в Україні для вітчизняного виробника рибницької продукції, в цілому, є несприятливими внаслідок засилля імпортної риби і морепродуктів, частка яких лише за офіційними даними становить понад 65% від загального обсягу продукції рибного ринку. Потрапляння на ринки контрафактної рибної продукції, криміналізація більшості великих ринків, за якої встановлюються зовсім не ринкові „правила гри”, ще більш ускладнюють умови продажу вирощуваної в Україні риби на вітчизняних ринках.

Неефективне державне управління рибною галуззю гальмує розвиток вітчизняної аквакультури. Відсутність концепції розвитку аквакультури в Україні, низький рівень законодавчого забезпечення і державної фінансової підтримки виробничої діяльності рибницьких підприємств, ускладнений порядок отримання водних об’єктів у рибогосподарське використання, майже щорічні кадрові зміни у керівному апараті рибної галузі протягом останніх 6-ти років – ось далеко не повний перелік ознак недалекозорої державної політики щодо аквакультури.

При розробленні системи заходів щодо розвитку аквакультури в Україні нашим державним мужам не треба «винаходити велосипеду». Достатньо добре вивчити і уміло використати в умовах України досвід тих країн, де аквакультура сьогодні розвивається бурхливими темпами: Китаю, В’єтнаму, Чилі, Індії. У нашого близького сусіда, Республіки Білорусь, виробництво продукції рибництва за останніх 5 років виросло у 3 рази, а в Україні за цей час зменшилось на 13%. Аналіз причин і розроблення системних заходів для сприяння розвиткові вітчизняної аквакультури – головні завдання для чиновників від рибної галузі на етапі відродження вітчизняного рибництва.  

Значних збитків рибницьким підприємствам наносять крадії вироблюваної рибної продукції, що є власністю виробників, а не загальнодержавною. Саме крадії, а не браконьєри, як їх інколи помилково називають навіть у керівних ешелонах рибної галузі. На жаль, правоохоронні органи і судова система в Україні у більшості випадків поблажливо відносяться до таких правопорушників, навіть якщо останніх вдається упіймати „на гарячому”, що саме по собі є дуже непростим завданням. Слід застосовувати більш жорстку міру покарання до крадіїв риби, широко інформувати громадськість про притягнення до кримінальної відповідальності таких осіб, наполегливо виховувати у населення повагу до права приватної власності.

Для розв’язання існуючих проблем на шляху відродження вітчизняної аквакультури конче необхідно розробити і прийняти Закон України „Про аквакультуру”, а в його рамках затвердити державну галузеву програму „Аквакультура України на період 2015-2020 рр.”. В програмі викласти стратегію, цілі і завдання з розвитку вітчизняної аквакультури, розробити механізм поетапного виконання поставлених завдань за допомогою законодавчого, фінансового, матеріально-технічного, наукового і кадрового забезпечення. 

Лише за цих умов можливе значне, у рази, зростання обсягів випуску рибницької продукції, більш повне постачання населення України цінними продуктами харчування власного виробництва, а переробних галузей економіки –  сировиною, створення нових робочих місць, збільшення надходжень до державного бюджету і, в цілому, сприяння забезпеченню продовольчої безпеки держави.  

За дефіциту власних обігових коштів та неможливості, через високі процентні ставки, залучення кредитних ресурсів близько 80 відсотків продукції вітчизняні судновласники змушені залишати в районах промислу для забезпечення експлуатаційних витрат флоту, оплати ліцензій за право лову тощо.

Це негативно впливає на споживчий ринок країни, завантаження виробничих потужностей берегових рибопереробних підприємств, а також зумовлює падіння експортних цін на рибопродукцію і тим самим зменшує обсяги валютної виручки.

Зросли витрати на матеріально-технічні ресурси (пальне, тару та інше) у результаті значного підвищення цін на світовому ринку. Також збільшилися витрати на оплату права лову у виключних економічних зонах іноземних держав через поширення застосування цими країнами надання дозволів у власних економічних зонах лише резидентам цих країн. Збільшилися витрати на ремонт флоту за кордоном, через його прогресуюче старіння. Все це призвело до зменшення обсягів вилову риби та добування морепродуктів океанічними рибодобувними підприємствами.

Через фінансові труднощі в державі та на підприємствах рибної галузі значно знижується ефективність впливу на формування міжнародної риболовної політики. За таких умов отримання права на доступ до промислових районів, підконтрольних міжнародним організаціям, зокрема АНТКОМ та НАФО, членом яких є Україна, пов'язано з великими труднощами.

Складні економічні обставини, порушення господарських зв'язків, погіршення екологічного стану водойм, недостатній обсяг робіт по відтворенню рибних запасів зумовили значне зменшення порівняно з 1990 роком обсягів вирощування товарної риби, вилову риби у внутрішніх водоймах та Азовському і Чорному морях.

Проте негативний вплив процесів, характерних для всієї економіки України, зокрема, прогресуюче моральне старіння і фізичний знос основних виробничих фондів, обмеженість джерел накопичення власних коштів і залучення інвестицій, дефіцит обігових коштів, інфляційні процеси, зумовлює зниження обсягів виробництва в рибній галузі. Навіть при збереженні тенденції збільшення виробництва рибної продукції в господарствах Азово-Чорноморського басейну та на підприємствах внутрішніх водойм, яка мала місце в 1998-1999 роках, рибогосподарський комплекс не в змозі без реальної державної підтримки забезпечити зростання обсягів виробництва рибної продукції.

Специфічні особливості галузі вимагають здійснення невідкладної державної підтримки щодо створення сприятливих умов у сфері кредитування, податкової та митної політики, фінансування за рахунок коштів державного бюджету, виділених для організацій, що займаються вивченням, охороною та відтворенням рибних запасів, і науково-дослідних організацій, які виконують тематичні роботи, що мають загальнодержавне значення.

Результати аналізу економічної ситуації, що склалася в рибному господарстві, а також тенденції можливих змін свідчать, що в разі відсутності державної підтримки галузі не будуть подолані негативні закономірності в її розвитку.