Вступ. Тканини. Органи. Системи органів.

Лекція

Предмет: Анатомія

Спеціальність: Сестринська справа

Актуальність теми.

Лекція є вступним до всього курсу анатомії, тому що для подальшого засвоєння матеріалу необхідні знання про будову клітини та тканини,

Які є структурною одиницею для забезпечення всіх видів життєдіяльності організму.

Вивчення основ цитології та гістології є важливою ланкою у формуванні наукового світогляду студентів для майбутньої клінічної практики у зв’язку з широким впровадженням цитологічних та гістологічних методів під час дослідження кісткового мозку, біопсії тканин.

Навчальна мета.

Знати будову клітини, особливості будови епітеліальної, сполучної, м’язової та нервової тканин, їх функції та локалізацію в органі.

Лекція 1 . Вступ. Тканини. Органи. Системи органів.

М.І. Пирогов: «У медицині я як лікар… поклав у основу анатомію та фізіологію».

План.

1. Вступ.

2. Тканини.

3. Органи

4. Системи органів.

Анатомія (гр..anatemno – розтинаю) наука яка вивчає будову та форму тканин, органів, систем органів людини,вивчає їх у взаємодії, становленні та розвитку. Анатомію поділяють на описову, типову, пластичну, систематичну, топографічну, вікову, функціональну.

Анатомія тісно пов’язана з іншою морфологічною наукою – гістологією, яка вивчає загальні закономірності будови та розвитку тканин.

Ембріологія займається дослідженням процесів розвитку життєдіяльності тканин, органів і всього організму.

Сучасна людина, представлена видом homo sapiens (людина розумна), належить до типу хордових, підтипу хребетних, класу ссавців, ряду приматів і поділяється на три великі раси: європеоїдну, монголоїдну та екваторіальну.

Отже, анатомія, гістологія і ембріологія тісно взаємозв’язані з іншими науками, які вивчають людину і становлять основу медичної освіти.

У сучасній морфології використовують різні методи та методики дослідження.

Під методом розуміють систему прийомів підходу до вивчення загальних закономірностей, що існують у природі, а під методикою - сукупність доцільного проведення будь-якого досліду.

Для зручності анатомічного дослідження тіла людини через нього проводять кілька умовних осей та площин. При цьому людини на перебуває у вертикальному положенні, п’ятки торкаються одна одної, а долоні обернені допереду. Горизонтальна вісь і відповідна їй площина лежать паралельно горизонту і ділять тіло на верхню і нижню частини, а фронтальна - паралельно поверхні лоба і ділить тіло на передню та задню частини. Сагітальна, або серединна, площина проходить перпендикулярно фронтальній і ділить тіло на праву та ліву половини. Крім того, використовують терміни, які вказують на розміщення органів та напрям частин тіла: передній-anterior; задній-posterior; бічний-lateralis; черевний-vehtralis; внутрішній-internus; зовнішній-externus тощо.

У процесі історичного розвитку багатоклітинних організмів поступово ускладнювався їхній зв’язок з навколишнім середовищем. У зв’язку з цим в структурі первісно однорідних клітин з’явилися відмінності і деякі клітини почали виконувати певну, властиву тільки їм, функцію. Так виникла система клітин та міжклітинної речовини з характерною спільністю морфологічних і функціональних особливостей, яку називають тканиною (textus).

У 1857 році Ф.Лейдіг запропонував розрізняти чотири типа тканин: епітеліальну (textus epithelialis), сполучну (textus connectivus), м’язову (textus muscularis) та нервову (textus nervosus).

Загальним для епітеліальної тканини є те, що вона:

1. складається з клітин, які щільно прилягають одна до одної.

2. незначної кількості міжклітинної речовини.

3. не має судин.

Залежно від функції розрізняють :

• покривний епітелій,

• залозистий епітелій.

Покривний епітелій – це пласт епітеліальних клітин, одна поверхня якого межує із зовнішнім середовищем, а друга – із внутрішнім шаром сполучної тканини, яка утворює базальну мембрану з тоненьких волокон та безструктурної міжклітинної речовини.

Найбільш поширеною є класифікація,яка враховує характер будови епітелію. Покривний епітелій поділяють на одношаровий та багатошаровий:

• клітини одношарового епітелію розташовані безпосередньо на базальній мембрані,

• в багатошаровим епітелії на мембрані є лише найглибший базальний шар.(см. схему 1).

• перехідний епітелій, товщина його може змінюватись за рахунок сплющення клітин.

Залозистий епітелій є важливою складовою частиною залоз. Враховуючи морфологічні і функціональні особливості залоз, їх поділяють на екзокринні та ендокринні.

Під екзокринними залозами розуміють такі залози,. Які виділяють секрет в ту або іншу порожнину тіла або за його межі через вивідні протоки.

Ендокринні залози не мають вивідних протоків і виділяють секрет безпосередньо в кров. За будовою ці залози поділяються на одно - і багатоклітинні.

Залежно від виду секрету залози поділяються на слизові, серозні та серозно-слизові. За способом секреції розрізняють залози мерокринні, апокринні та голокринні.

Для сполучної тканини характерна наявність в її складі клітин та значної кількості міжклітинної речовини, яка може бути аморфною, рідкою, твердою і волокнистою. Сполучна тканина входить до складу всіх органів людини і виконує функції опори, зв’язку, живлення , захисту. Залежно від переважання тих або інших морфологічних і функціональних особливостей сполучну тканину поділяють на:

• волокнисту,

• еластичну,

• хрящову,

• кісткову.

В волокнистої сполучної тканини можна виділити пухку й щільну (оформлену та неоформлену). Під пухкою волокнистою сполучною тканиною розуміють різновид сполучної тканини, яка складається з великої кількості клітин і небагатьох волокон, а щільно-сполучну тканину, в якій волокон більше, ніж клітин. До волокон відносять колагенові та еластичні, а до клітин - фібробласти, фіброцити, макрофагоцити, плазмоцити, ліпоцити та ін.

Неоформлена щільна волокниста сполучна тканина складається з пучків колагенових волокон різної товщини та еластичних волокон, які щільно прилягають одне до одного і переплітаються.

В оформленій щільній волокнистій сполучній тканині над міжклітинною речовиною переважають закономірно розміщені більше еластичних або колагенових волокон.

До різновидів сполучної тканини відносять також еластичну й ретикулярну сполучні тканини, пластинчату волокнисту сполучну тканину, жирову тканину.

Хрящова тканина складається з великих витягнутих клітин та значної кількості аморфної міжклітинної речовини, виконує лише опорну функцію. Залежно від структури міжклітинної речовини розрізняють три види хрящової тканини:

• гіаліновий,

• еластичний,

• волокнистий.

В організмі людини найбільш поширений гіаліновий хрящ якій складається з хондроцитів різний форми, а у міжклітинній речовині знаходиться велика кількість колагенових волокон. Еластичний хрящ крім колагенових волокон має еластичні. Волокнистий хрящ складається з хондроцитів, а також пучків колагенових волокон.

Кісткова тканина складається з клітин та кісткової основної речовини. В кісткової тканини можна виділити три типи клітин: остеобласти, остеоцити, остеобласти. Залежно від структури кісткової основної речовини розрізняють ретикулофіброзну та пластинчату кісткові тканини.

До сполучної тканини відносять кров - рідку тканину, яка здійснює інтеграцію біохімічних процесів, що відбуваються у клітинах та міжклітинній речовині, а також виконує захисну, регуляторну й деякі інші функції.

Непосмугована м`язова тканина складається з м`язових клітин веретеноподібної форми - міозитів. Ядро розташовано в розширеній частині міоцита, має паличкоподібну форму і містить кілька ядрец. У цитоплазмі міоцита багато ниток - міофіламентів, які йдуть уздовж його осі. Міофіламенти складаються з білка міозину, інші - з актину. Міоцити не посмугованої м’язової тканини або щільно прилягають один до одного, або розміщуються так, що кожен з них контактуе з 8-10 іншими міоцитами. Завдяки цьому нервові імпульси легко поширюються на всю групу міоцитів, яку називають руховою одиницею.

Непосмуговану м’язову тканину знаходимо в м’язових оболонках травного апарату , сечоводах, матці. Стінках кровоносних судин тощо.

Посмугована (скелетна) м’язова тканина побудована складніше. Вона складається з м’язоаих волокон, які об’єднуються в м’язові пучки. М’язові волокна мають циліндричну форму, заокруглені кінці. У волокні розрізняють оболонку( сарколему ). Саркоплазму, в якій є велика кількість ядер, та тонкі, розміщені вздовж довгої осі волокна, міофібрили. Міофібрили складаються з ділянок з різними фізико-хімічними та оптичними властивостями. У саркоплазмі є розвинена саркоплазмотична сітка, яка синтезує глікоген та містить іони кальцію. При проходженні нервового імпульсу відбувається деполяризація сарколеми. Внаслідок цього іони кальцію виходять з саркоплазмотичної сітки в саркоплазму, де беруть участь у розпаді молекул АТФ і звільненні енергії, що веде до скорочення м’язового волокна.

Посмугована м’язова тканина утворює мускулатуру скелета і формує м’язову оболонку верхньої частини стравоходу та деяких інших органів.

Серцева посмугована м’язова тканина складається з серцевих міоцитів (кардіоміоцитів ) та серцевих провідних міоцитів. У центрі серцевого міозиту розташоване одне ядро, а по периферії концентруються пучки міофібрил . Їхня поперечна посмугованість ідентична посмугованості міофібріл скелетної м’язової тканини. Міоцити лежать ланцюжком і утворюють м’язове влолкно. Границі між міоцитами утворені сарколемою та міжклітинною речовиною. Ці своєрідні структури лежать упоперек м’язових волокон і називаються вставними дисками. Міофібрили через ці диски не проходять .

Частина м’язових волокон серця побудована з провідних міоцітів, що значно відрізняються за своєю будовою від кардіоміоцитів. У провідному міозиті є кількість ядер, а міофібрил значно менше. Ніж в кардіоміоцитах, вони йдуть у різних напрямках і перетинаються між собою. Сукупність серцевих провідних міоцитів утворює серцеве провідне м’язове волокно. Останні формують провідну систему, яка забезпечує узгодженість скорочень різних ділянок серцевої м’язової тканини.

Найбільш диференційованою тканиною в організмі хребетних тварин та людини вважають нервову тканину, основною властивістю якої є здатність сприймати подразнення, перетворювати його на збудження ( нервовий імпульс ) та передавати в нервові центри. Завдяки цим властивостям нервова тканина регулює діяльність інших тканин, органів і систем органів багатоклітинного організму, здійснює їхній зв’язок з навколишнім середовищем.

Нервова тканина складається з нервових клітин та нейроглії. Нервові клітини, які ще називаються нейронами, або нейроцитами, бувають округлої, овальної, грушоподібної та зірчастої форми. Кожний нейроцит складається з тіла й одного або кількох відростків. Залежно від кількості їх розрізняють уніполярний, біполярний та мультиполярний нейрони.

Уніполярні нейрони зустрічаються в організмі рідко і в основному бувають мало диференційованими. Форма цих клітин звичайно грушоподібна, а загострений кінець продовжується в довгий відросток. Частіше зустрічаються псевдо уніполярні клітини, від тіла яких відходять два відростка, які спочатку йдуть разом, що створює враження одного відростка, поділеного навпіл.

Під біполярними нейронами розуміють нервові клітини овальної або веретеноподібної форми, від протилежних боків яких відходять два відростка.

Більшість нейронів мають округло-богатокутної форми тіло, від кутів якого відходить багато різної довжини відростків. Ці клітини називають мультиполярними.

Серед відростків розрізняють аксон та дендрити. Кожний нейроцит має тільки один аксон – довгий, нерідко розгалужений виріст цитоплазми, структурно і функціонально пристосований для проведення імпульсів від тіла клітини.

Дендрити значно коротші, починаються на тілі нейроцита конічною основою, а потім звужуються. На невеликій відстані від тіла нервової клітини дендрити розгалужуються на безліч гілок, чим нагадують дерево. Функція дендритів полягає в проведенні нервового збудження в напрямі до тіла нейроцита (аферентно ).

У цитоплазмі нейроцитів крім звичайних органел містяться нейрофіламенти та хроматофільна речовина. Нейрофіламенти побудовані з молекул білка і розміщуються в тілі нервової клітини в різних напрямках, а у відростках - паралельно їхній осі, вони сприяють проведенню нервового імпульсу. Хроматофільна речовина складається з субмікроскопічних, різної величини та форм гранул, що являють собою сполуки РНК з білком – вона активно синтезує білок.

Нейроглія має клітини – гліоцити яки виконують опорну функцію, беруть участь у перенесенні різних речовин з навколишнього середовища в нейроцити і назад, захищають нервові клітини від дії шкідливих речовин та утворюють оболонки нервових відростків. Залежно від походження клітини нейроглії розрізняють мікро- та макроглію:

• епендимоцити – великі клітини, вистеляють стінки порожнин, заповнених спинномозковою рідиною, беруть участь в її утворенні і переміщенні за допомогою війок.

• астроцити – дрібні клітини разом з епендимоцитами формують опорний апарат нервової тканини та виконують деякі трофічні функції.

• олігодендроцити – утворюють оболонки нервових волокон.

Мікроглія складається з великих рухливих клітин, основною функцією є поглинання (фагоцитоз ) загиблих нейроцитів та сторонніх часточок.