13.4.2. Вміст нітратного азоту в рослинницькій продукції

Визначають вміст нітратного азоту в рослинницькій продукції іонометричним методом, який грунтується на виникненні електрорушійної сили при вмісті у воді слабких розчинів нейтральних солей іонів NO,. Вимірюють цю силу нітратним електродом на іономірах різної конструкції.

Для аналізу відбирають 12,5 г подрібненої рослинної маси, переносять у стакан гомогенізатора, наливають туди 50 мл 1 % розчину алюмокалієвого галуну і гомогенізують протягом 2 хв. Якщо гомогенізатора немає, рослинний зразок розтирають у ступці з кварцовим піском до однорідної маси з одночасним доливанням туди 50 мл 1 % розчину алюмокалієвого галуну.

Одержану суспензію переносять у хімічний стакан ємкістю 100 мл і починають визначати концентрацію нітрат-іонів за допомогою іоноселективного електрода.

Вміст азоту нітратів розраховують за формулою

N-NO₃ - Antilq ( 4,75 NO₃),

де N—NO₃ — вміст азоту нітратів, мг/кг сирої маси, Antilq — антилогарифм, який знаходять за допомогою допоміжних таблиць.

Так, якщо іономір показав на лічильнику pC_NO досліджуваного розчину 2,4, то вміст N—NO₃ становитиме Antilq (4,75—2,40) = = Antilq 2,35.

Згідно з таблицею логарифмів і значенням Antilq 2,35 вміст N—N0₃ у наведеному прикладі становить 224 мг на 1 кг сирої маси аналізованої продукції.

Якщо планується мати лише орієнтовні дані про вміст нітратів у рослині або в її окремих органах, можна застосувати простішу методику. Суть її полягає в тому, що вміст іона NO₃ в реакції з дифеніламіном дає синє анілінове забарвлення. За інтенсивністю цього забарвлення можна орієнтовно робити висновок про вміст нітратів у рослинному об'єкті.

Для аналізу беруть свіжий рослинний зразок (листок, стебло, кореневі органи), дрібно січуть його у фарфорову чашку і розтирають скляною паличкою. Потім на розтерту масу піпеткою наносять розчин дифеніламіну в концентрованій сірчаній кислоті.

Ступінь забарвлення оцінюють за п'ятибальною шкалою, якій відповідає орієнтовний вміст нітратів, зазначений у табл. 22.

Повторність такого аналізу — чотири-п'ятикратна.

Таблиця 22

Шкала для визначення вмісту нітратів у рослинних зразках

Характер забарвлення	Бал	Вміст нітратів в сирому рослинному зразку, %
Сліди голубого забаршієння, які швидко зникають	1	0,0028 ± 0,0006
Забарвлення світло-голубе, але воно швидко зникає	2	0,0067 ± 0,0004
Забарвленя світло-синє, яке зникає через 2—3 хвилини	3	0,01 57 ±0,0006
Забарвлення синє, але проявляється воно не зразу	4	0,017410,0007
Забарвлення темно-синє, яке зникає тільки з часом	5	0,022 1 ± 0,0005

13.4.3. Вміст білкового азоту і білка

Вміст білкового азоту в рослинах визначають методом К'єльда-ля, суть якого така. J—2 г тонко розмеленої наважки переносять у хімічний стакан на 150—200 мл, доливають туди 50 мл дистильованої води і вміст стакана нагрівають до кипіння. Щоб утворилася основна сіль сульфату міді, яка осаджує білки, після охолодження до ще теплого розчину додають 25 мл 6 % розчину мідного купоросу, перемішують і додають ще 25 мл 1,25 % розчину їдкого натру. У стакані випадає осад у вигляді білка і міді. Після відстоювання протягом 30—40 хв осад фільтрують через беззольний фільтр. Для цього розчин обережно зливають на фільтр, а осад відмивають декантацією гарячою водою, поки промивні води перестануть утворювати з хлористим барієм осад.

Відмитий осад разом з фільтром висушують при температурі 50—60 °С, переносять у колбу К'єльдаля, доливають 20 мл концентрованої сірчаної кислоти і 0,5 мл мідного купоросу як каталізатора і додають грудочку парафіну (щоб зменшити утворення піни).

У колбу-приймач наливають 40—60 мл 0,1 М розчину сірчаної кислоти, додають 3—4 краплі метилоранжу і кінець трубки-холо-дильника занурюють у кислоту колби-приймача. Фільтр з осадом спалюють до повного знебарвлення вмісту колби К'єльдаля.

Вміст колби переносять у дистиляційну колбу, туди ж додають 2 г цинку, 1—2 краплі фенолфталеїну, обережно по стінці долива-_ють 70—80 мл 30—40 % розчину лугу і швидко сполучають з холодильником.

Дистиляцію закінчують при відсутності реакції на іони амонію, яку перевіряють за допомогою реактиву Неслера і лакмусового паперу. Розчин у колбі-приймачі відтитровують 0,1 М розчином лугу, після чого вміст білкового азоту розраховують за формулою

де N — вміст білкового азоту, %; а — кількість 0,1 М розчину сірчаної кислоти, взятого для зв'язування аміаку, мл; Т, — поправка до титру кислоти; Т — поправка до титру лугу; б — кількість 0,1 М розчину лугу, витраченого на титрування залишку кислоти, мл; 0,0014 — кількість азоту, що зв'язується 1 мл 0,1 М розчину сірчаної кислоти, г; Я— наважка рослинного зразка, г; 100 — коефіцієнт для переведення у проценти.

Щоб перерахувати вміст білкового азоту в процентах у білок, вміст білкового азоту множать на перевідний коефіцієнт, який для кукурудзи і гречки становить 6,00; гороху, вики, бобів, пшениці, жита, ячменю і вівса — 5,70; для соняшнику, конопель, льону, рицини, люпину — 5,50 та інших культур — 6,25.