13.2. Снопові зразки

Снопові зразки зернових колосових культур аналізують у такій послідовності:

підраховують кількість рослин (А), кількість стебел продуктивних (В_п), непродуктивних (В_н) і загальну (В);

визначають коефіцієнт продуктивного кущіння (К_пк) за формулою

A- =^-

'-• A '

розраховують процент продуктивних стебел у снопі за формулою

В -100

в„(%} = ^-.

У разі необхідності сноповий зразок аналізують на ураженість рослин (стебел) хворобами і пошкодження шкідниками.

Під час розбирання пробних снопів визначають:

середню довжину колоса (волоті) діленням суми довжини 25 взятих підряд із снопа колосів на 25;

середню кількість колосків, поділивши суму колосків у тих же колосах на 25;

середню кількість зерен у колосі за відношенням, у чисельнику якого сумарна кількість зерен після обмолоту 25 колосів, а в знаменнику — сума колосів в аналітичній пробі (25 шт.);

середню масу зерна в одному колосі (волоті) діленням маси зерна із снопа на кількість продуктивних стебел у сноповому зразку.

Після всіх наведених вище розрахунків сніп обрізують на висоті зрізу комбайна, зважують і обмолочують. Відвіяне зерно зважують з точністю до 1 г, а масу соломи і полови розраховують за різницею між масою снопа і зерна.

Аналізуючи снопові зразки зернобобових культур, визначають: загальну кількість стебел у снопі; кількість продуктивних стебел у снопі; кількість непродуктивних стебел у снопі; висоту прикріплення нижніх бобів, вимірюючи відстань від кореневої шийки до місця прикріплення нижнього боба у 25 рослин, взятих із снопового зразка; середню кількість бобів на рослині, аналізуючи 25 рослин; середню кількість зерен і середню масу зерна у бобі на тих же 25 рослинах.

Після обмолоту снопа і визначення співвідношення зерна і соломи відбирають із загальної маси зерна із снопа 200 насінин для визначення пошкодження плодожеркою і вогнівкою.

На посівах кукурудзи у фазі молочно-воскової стиглості зерна на ділянці з усіх рядків облікової площі виділяють по 25 рослин, на яких визначають: висоту рослин від поверхні грунту до верхівки волоті; висоту прикріплення качанів, а якщо їх на стеблі кілька, то висоту прикріплення нижнього; кількість качанів на одній рос-

лині; кущистість, яку вираховують діленням суми стебел на 25 рослинах на кількість рослин (25).

13.3. Визначення вмісту води і сухої речовини у рослинних зразках

Після висушування наважки при температурі 100—105 °С вміст води у рослинних зразках розраховують за формулою

де В_р — вміст води в рослині, %; в — вміст води в сирій наважці, г; С_р— маса сирої наважки, г.

Якщо попередньо визначили вміст води в рослинному зразку (В_р, %), то вміст сухої речовини (С_х, %) можна визначити за рівнянням С_х(%) = 100 - В_р.

Цей показник можна визначити також за формулою

де С_х — маса наважки після висушування; С — маса сирої наважки.

13.4. Визначення хіміко-технологічних показників 13.4.1. Вміст азоту, фосфору і калію

У мірну колбу на 50—100 мл переносять наважку з 0,2—0,4 г абсолютно сухої проби, додають 5—10 мл концентрованої сірчаної кислоти і 0,2 мл пергідролю. Після цього вміст колби обережно перемішують, ставлять на піщану баню і поступово нагрівають. Через кожні 30—40 хв колбу охолоджують і додають 3—5 крапель перекису водню. Наприкінці озолення додають 2—3 краплі перекису водню до повного знебарвлення розчину, після чого колбу нагрівають ще протягом 15—20 хв. Після охолодження в колбу до мітки доливають дистильовану воду, перемішують вміст і залишають для відстоювання.

Для визначення вмісту фосфору відбирають 1 мл відстояної рідини, додають до неї 19 мл приготовленого у день аналізу реак-

тиву Б, перемішують і через годину колориметрирують на світло-червоному світлофільтрі в кюветі з товщиною просвічуючого шару 10 мм. Аналогічно забарвлюють і колориметрують зразкові розчини шкали. Вміст фосфору (%) знаходять за допомогою калібрувального графіка, на горизонтальну вісь якого наносять значення концентрації фосфору {% від абсолютно сухої речовини), а на вертикальну — оптичну щільність розчину. Для приготування шкали зразкових розчинів у мірні колби на 500 мл наливають по 200— 300 мл води, 25 мл концентрованої сірчаної кислоти, а після перемішування додають зазначену в табл. 20 кількість вихідного зразкового розчину. Вміст колби доводять водою до мітки.

Таблиця 20

Шкала зразкових розчинів для визначення фосфору

Показник	Номер колби
	1	2	3	4	5	6	7	8
Об'єм стандартного розчину, мл	0	1	2	4	6	8	10	16
Вміст фосфору, мг/мл	0	0,002	0,004	0,008	0,012	0,016	0,020	0,032
Процент фосфору на суху речовину при наважці в 50 мл колбі : 2 мг	0	0,05	0,1	0,2	0,3	0,4	0,5	0,8
4 мг	0	0,025	0,05	0,1	0,15	0,2	0,25	0,4

Реактиви для аналізу на вміст фосфору готують так. Вихідний зразковий розчин виготовляють, розчиняючи у літровій колбі з дистильованою водою 4,393 г монофосфату калію. 1 мл такого розчину містить 1 мг фосфору.

Для приготування реактиву Б 0,887 г аскорбінової кислоти розчиняють у 168 мл реактиву А і вміст у колбі (1 л) доводять водою до мітки. Реактив А виготовляють так. 6 г молібденовокисло-го амонію і 0,1454 г сурм'яновиннокислого калію (окремо при нагріванні) розчиняють у 200 мл дистильованої води. Після охолодження розчини зливають у літрову колбу, куди додають 500 мл 5 М сірчаної кислоти і вміст колби доводять водою до мітки.

Вміст калію визначають на полум'яному фотометрі, одночасно фотометруючи зразкові розчини шкали. Вміст калію в процентах визначають за допомогою калібрувального графіка, де на осі абсцис відкладають вміст калію у відповідних одиницях (дані наведені у табл. 21), а на осі ординат — оптичну щільність.

Табл й ця 21

Шкала зразкових розчинів для визначення вмісту калію

Показник	Номер колби
	]	2	3	4	5	6	7	8
Об'єм вихідного зразкового розчину, мл	0	1	3	5	10	15	20	ЗО
Вміст калію, мг/мл	0	0,002	0,006	0,010	0,020	0,03	0,04	0,06
Вміст калію, % на абсолютно суху речовину при наважці 2 г і об'ємі колби 50 мл	0	0,05	0,15	0,25	0,5	0,75	1,0	1,5

Вміст азоту визначають за допомогою відгонки на приладі Сереньєва у такій послідовності: включають вакуум, заливають у барбатер 1—2 мл 0,02 М розчину титранту. Аліквоту мінералізатора (10—25 мл) переносять у реакторну камеру, вводять туди розчин куприту натрію до зміни кольору рідини і відганяють аміак під вакуумом протягом 5 хв при слабкому кипінні електроліту в сорочці реактора. Розчин титрують до стійкої зміни його кольору від зеленого до лілового. Після закінчення відгонки вакуум відключають, зливають розчини із реактора і барбатера і починають аналіз наступної проби. Вміст азоту розраховують за формулою

де N — вміст азоту, %; о — об'єм титранту, який витратили на титрування, мл; Н — алеквотна наважка, г.

Для визначення вмісту азоту застосовують різні реактиви. Електроліт для реактора виготовляють, розбавляючи 10 г лимонної кислоти в 1 л води.

Для приготування куприту натрію беруть 350 г їдкого натру, який розчиняють в 1 л дистильованої води. Потім 1,2 г мідного купоросу розчиняють у 30—50 мл води, а після охолодження до лугу краплями під час енергійного струшування колби додають розчин мідного купоросу.

Щоб приготувати 0,02 М за сірчаною кислотою титрант для фіксалану, сірчану кислоту переливають з дистильованою водою в мірну колбу на 1—2 л, туди додають 200 мл 0,1 % спиртового розчину метилроту в кислотній формі, доводять вміст колби до мітки дистильованою водою і все переносять у 10-літровий балон. Потім

окремо розчиняють 40 г борної кислоти, доливають вміст у колбу на 1 л до мітки дистильованою водою і все переливають в основний 10-літровий балон, куди доливають до мітки дистильовану воду і добре перемішують.