8.2. Вибір ґрунтів для окремих дослідних культур

Як правило, досліди треба проводити на ґрунтах, на яких масово вирощують культури у певній ґрунтово-кліматичній зоні.

Для пшениці підбирають найбільш родючі ґрунти із сприятливими фізичними та хімічними властивостями. Реакція ґрунтового розчину має бути нейтральною або близькою до неї (рН 6,0—7,5). Такі властивості мають чорноземи. На півдні України для досліджень з пшеницею придатні і темно-каштанові грунти.

Цукрові буряки дуже вимогливі до родючості ґрунту, тому для них підбирають чорноземи глибокі малогумусні опідзолені та лучні. Залежно від зони цукрові буряки можна вирощувати також на темно-сірих опідзолених і дерново лучних грунтах. Гіршими є сірі та світло-сірі опідзолені грунти, але якщо вони поширені у зоні, то і на них закладають дослід. За гранулометричним складом для цукрових буряків найбільш придатними є суглинкові грунти.

Кукурудзу можна вирощувати на більшості грунтів, які придатні для польових культур. Найкращими для неї є грунти з глибоким гумусовим шаром та високою вологоємкістю — чорноземні, темно-каштанові та темно-сірі легкосуглинкові. Непридатні для кукурудзи заболочені грунти.

Для соняшнику підбирають вилугувані, глибокі та звичайні південні чорноземи, а також каштанові грунти. Малопридатними є важкі глинисті грунти, схильні до заболочування, а також піщані, кислі і дуже засолені грунти.

Картопля добре росте на ґрунтах з високою повітропроникністю. Тому для досліду підбирають супіщані, суглинкові грунти, легкі чорноземи. Можна використовувати для досліду і легкі піщані грунти, але з обов'язковим внесенням високих доз органічних добрив.

Малопридатними є важкі глинисті грунти, зокрема з близьким заляганням ґрунтових вод.

Для гороху, який є вимогливим до грунту, підбирають середні за гранулометричним складом суглинкові і супіщані родючі Грунти з нейтральною реакцією (рН 6—7). Малопридатні для нього надмірно ущільнені глинисті, кислі та перезволожені грунти.

Для гречки доцільніше використовувати чорноземи, удобрені опідзолені ґрунти з підвищеною аерацією, вологоємкі, але не заболочені. Реакція ґрунтового розчину має бути слабкокислою або нейтральною. Непридатні для неї дуже кислі грунти з рН < 5.

Льон-довгунець вирощують на добре окультурених середньосуглинкових грунтах з незначною опідзоленістю. Оптимальна реакція ґрунтового розчину слабкокисла (рН 5,9—6,5). Важкі та легкі грунти (супіщані і піщані) малопридатні для льону. Якщо для досліду підбирають дерново-підзолисті ґрунти, то їх треба вапнувати.

Площу для досліду вибирають далі від лісу — за 50—70 м, а від лісосмуги — не ближче півтори-двократної її висоти (щоб усунути вплив дерев на досліджувані рослини). Від суцільних огорож дослід розміщують не ближче як за 15—20 м, щоб не порушувати повітрообмін і не затінювати досліджувані рослини. На такій же відстані мають бути ґрунтові дороги. Дослід закладають подалі від магістральних доріг, бо вихлопні гази автотранспорту також можуть впливати на рослини. Не варто вибирати площі для досліду поблизу населених пунктів, де домашні тварини можуть робити потраву посівів. Якщо дослід розміщують поблизу населеного пункту, то ділянку необхідно огородити металевою сіткою.