1.ІСТОРІЯ ДОСЛІДНОЇ СПРАВИ ТА ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

1.1. Коротка історія дослідної справи в агрономії

Історія дослідної справи в агрономії бере свій початок з народного сільськогосподарського досвіду тих часів, коли первісна людина почала вирощувати рослини. Народний досвід у землеробстві тривалий час був єдиним джерелом аграрних знань на Землі і, переходячи з покоління в покоління та вдосконалюючись, поступово переростав у дослідну справу.

В Україні значний вплив на розвиток дослідної справи в агрономії мала Києво-Могилянська академія, заснована в XVI ст. У свій час вона готувала висококваліфікованих фахівців, багато з яких займали провідні посади у вищих навчальних закладах Європи. Великий внесок у розвиток наукової агрономії в Киево-Могилянській академії зробив ботанік Іоаникій Галятовський.

Своєрідними зародками наукових дослідних установ стали аптекарські городи, створені в 1629 р. під Москвою, а в 1721 р. і в Україні (м. Лубни). На цих городах поряд з дикорослими вирощували культурні рослини за спеціальною агротехнікою.

У 1765 р. створюється Вільне економічне товариство, яке очолювало дослідну роботу в Росії протягом багатьох десятиріч.

В Україні перші дослідні роботи почав М. Г. ЛІванов у 1790 р. в с. Богоявленське поблизу м. Миколаєва. За кордоном перші праці з дослідницької справи були опубліковані французом Ж.-Б. Бус-сенго в 1835 р.

Перший дослідний хутір (Бутирський) був створений під Москвою у 20-х роках XIX ст., а в 1840 р. в Білорусії заклали перше дослідне поле. Основною тематикою дослідних робіт тут було вивчення ефективності органічних та мінеральних добрив, типів сівозмін, ерозії ґрунту в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах.

У 1852 р. з'явилася перша дослідна станція в Німеччині (м. Мек-керн поблизу Лейпцига).

У 1867 р за ініціативою Д.І. Менделєєва були закладені 4 дослідних поля у Петербурзькій, Московській, Смоленській і Симбірській губерніях, де вивчали ефективність мінеральних добрив. У 1869 р. почалося дослідження польових культур у Пет-ровській академії.

Протягом 1881 — 1885 pp. були організовані Тростянецьке, Білок-риницьке, Студенківське, Полтавське, Таганрозьке і Донське дослідні поля, в 1895 p.— Вятська й Енгельгардтська дослідні станції, а в 1897 р. — Іванівська дослідна станція та ін. Багато дослідних установ створювалось в Україні в районах розвинутого землеробства.

Наприкінці XIX ст. в Росії було 10 дослідних і селекційних станцій, 13 дослідних полів, 2 лабораторії та 2 контрольно-насіннєві станції, де працювало близько 60 науковців.

Про значні темпи розвитку наукових установ свідчить і те, що в 1913 р. в Росії було вже 214 дослідних установ, зокрема 44 дослідні станції і 78 дослідних полів, де працювало 540 науковців, багато хто з них був зайнятий в Україні у дослідних установах цукрозаводчиків. У 1913 р. закладена Уманська дослідно-землеробська станція, яку в 1939 р. перетворено на селекційний пункт цукрових буряків.

Активними організаторами наукових установ і видатними вченими в галузі агрономії були В.В.Докучаєв, П.А.Костичев, К.А.Тімірязєв, І.О.Стебут, А.Є.Зайкевич, О.О.Ізмаїльський, Д.М.Прянишников, О.М.Енгельгард та багато інших.

Великий внесок у дослідну справу в агрономії зробив О.Г.Доя-ренко. У 1918, 1919 та 1921 pp. він організував Всеросійські з'їзди з сільськогосподарської дослідної справи, вперше в Росії читав з цієї дисципліни курс лекцій. Починаючи з 30-х років XX ст. створюються науково-дослідні інститути: Центральний науково-дослідний інститут сільського господарства (Москва), Всесоюзний інститут прикладної ботаніки і нових культур (Ленінград) і Всесоюзна академія сільськогосподарських наук, першим президентом якої був М.І.Вавилов. У цей період організовується багато галузевих інститутів — рослинництва, захисту рослин, удобрення та агрогрунтознавства, агролісомеліорації, мікробіології, цукрових буряків, льону, кормів та ін. До 1940 р було створено 920 наукових установ з сільського господарства, у яких працювали понад 10 тис. науковців.

У 80-х роках XX ст. у колишньому СРСР працювали 215 науково-дослідних інститутів, 322 галузеві і державні селекційні станції, 88 обласних і зональних комплексних станцій, 9 ботанічних садів і плодорозсадників, 260 опорних пунктів і дослідних полів. Наукова робота велася також в університетах, сільськогосподарських інститутах.

Перша кафедра методики дослідної справи була організована П.М. Константиновим, який написав фундаментальну працю «Основи сільськогосподарської дослідної справи».

Питання методики дослідної справи розглядалися у працях А.А.Кудрявцевої, Б.М.Рожественського, П.Г.Найдіна, М.Ф.Дере-вицького.

У 1965 р. Б.О.Доспєховим був виданий перший підручник «Методика польового досліду», який багато разів перевидавався. В Україні таким підручником був «Основи наукових досліджень в агрономії», виданий В.Ф.Мойсейченком і В.О.Єщенком в 1994 р.

1.2. Структура та основні завдання наукових установ

Елементарною одиницею серед наукових установ є наукова лабораторія, яка входить до складу наукового відділу установи або є складовою частиною вищого навчального закладу. Лабораторія може бути й окремою науковою установою на виробництві або у складі академії наук. У вищих навчальних закладах утворюють ще

проблемні лабораторії для розв'язання науково-технічних проблем з фундаментальних наук, а також галузеві лабораторії, де вирішують актуальні прикладні завдання галузі.

Лабораторії бувають загального призначення і спеціалізовані (агрохімічні, фізіологічні тощо).

Опорний пункт — це підрозділ дослідної станції або науково-дослідного інституту. Організовують опорні пункти також на виробництві. Діяльність цих пунктів планується науковими установами, яким вони підпорядковані. За тривалістю функціонування опорні пункти можуть бути тимчасовими і постійними. Залежно від покладених на них завдань вони ведуть роботу з перевірки і уточнення наукових розробок дослідних станцій чи інститутів в конкретних господарствах, подають методичну й організаційну допомогу господарствам у впровадженні досягнень науки та передового досвіду, визначають економічну ефективність впроваджених рекомендацій тошо.

Дослідне поле — структурна одиниця наукових установ чи навчальних закладів, на яких проводять різні за тривалістю досліди. Інколи під дослідними полями розуміють територію, на якій проводять різні досліди. На дослідних полях проводять тимчасові і стаціонарні польові досліди з вивчення технологій вирощування сільськогосподарських культур у конкретних ґрунтово-кліматичних умовах. У стаціонарних умовах тут вивчають ефективність добрив, сівозміни, заходи боротьби з ерозією грунтів, агротехніку районованих культур тощо.

Науковий відділ — структурна частина дослідної станції, наукового інституту або вищого навчального закладу. До його складу входять наукові лабораторії, об'єктом досліджень яких можуть бути ґрунтові чи рослинні зразки. За спеціалізацією є відділи землеробства, агрохімії і ґрунтознавства, селекції, економіки та ін.

Дослідні станції — науково-дослідні установи, які розробляють і рекомендують виробництву агротехнічні, організаційно-господарські та інші заходи поліпшення агротехнологій стосовно конкретних природно-економічних умов (де ці станції розміщені).

Інститути — це установи, які працюють над розв'язанням теоретичних проблем сільськогосподарської науки і розробкою практичних рекомендацій щодо розвитку певних галузей агрономії (відповідно до напряму своєї роботи). Науково-технічне керівництво інститутами здійснює Українська академія аграрних наук.

Основними завданнями агрономічної науки є: 1) розробка теорії і практики збереження ґрунтів та підвищення їх родючості; 2) агро-кліматичне обґрунтування розміщення сільськогосподарських культур у різних природних зонах країни; 3) розробка раціональних структур посівних площ та сівозмін відповідно до спеціалізації господарств; 4) створення нових високопродуктивних сортів і гібридів рослин, стійких до хвороб і шкідників; 5) дослідження питань хімізації і меліорації земель при додержанні екологічної безпеки; 6) розробка теорії і практики програмування врожаїв; 7) постійне вдосконалення методики дослідної справи як основи ефективності наукових досліджень.