Зміст лекційного матеріалу.

1. Місце елементів-неметалів у пс

У періодичній системі Д. І. Менделєєва елементи-неметали містяться у її правій верхній частині. Межа проходить по умовній лінії, яка з'єднала б елементи бор і астат.

Елементи-неметали належать до р-елементів, за виключенням водню і гелію, які є s-елементами.

Всі неметалічні елементи мають загальні властивості, бо структура зовнішнього електронного шару їх атомів подібна: ns²np⁴ . У елементів благородних газів, на відміну від типових неметалів, р-підрівень завершений (має шість електронів) ns²np⁶. Це зумовлює вкрай низьку їх реакційну здатність, і тому благородні гази не відносять до типових неметалів.

Такі особливості в будові атомів неметалів, а саме наявність неспарених електронів визначає здатність елементів приєднувати електрони до завершення енергетичного рівня. Тому в елементів-неметалів переважають окислювальні властивості і в сполуках з воднем та металами вони мають негативні ступені окиснення.

Оксиген і Сульфур —елементи VI групи періодичної системи, входять до складу головної підгрупи.

Усі елементи VIA групи (головної підгрупи VI групи) мають однакову будову зовнішнього енергетичного рівня, яка наближається до будови наступних у періоді інертних елементів.

ns²np⁴

Тому всі вони, за винятком Полонію Ро, виявляють виражені неметалічні властивості. Це р-елементи з двома неспареними електронами на зовнішньому р-підрівні. Усі вони (крім Оксигену) мають на зовнішньому шарі вільні d-орбіталі, які під час збудження атома можуть займати неспарені електрони зовнішніх s- і p-орбіталей. Їх найнижчий ступінь окиснення -2, а найвищий (крім Оксигену і Полонію) +6.

Елементи		Протонне число	Електронна конфігурація зовнішнього енергетичного рівня	Найхарактерніші ступені окиснення	Формули
Назва	Символ				Вищого оксиду	Гідрату вищого оксиду
Оксиген	O	8	2s22p4	-2, 0,+2	-	-
Сульфур	S	16	3s23p4	-2, 0, +4, +6	SO3	H2SO4
Формула гідридів у найнижчому ступені окиснення – RH2

2. Історічні відомості

Про історію відкриття кисню, молекули якого складаються з елемента Оксигену, ви довідалися ще у 8 класі. Тепер ознайомтеся з деякими історичними відомостями про сірку, що складається з елемента Сульфуру. Сірка відома людині з давніх-давен. Легендарний давньогрецький поет Гомер, який жив між XII і VIII ст. до н. є. і вважається автором епічних поем «Іліада» і «Одіссея», зазначає, що сірка застосовувалась для куріння під час релігійних обрядів. Вона входила до складу славнозвісного в історії стародавнього світу грецького вогню. Секретом його виготовлення володіли грецькі царі протягом чотирьох віків. У 941 р. під стінами Царграду було знищено флот київського князя Ігоря. Літописець, розповідаючи про цю подію, зазначає, що греки пускали вогонь, ніби блискавку на небі, яка спалювала воїнів Ігоря, через що вони не змогли подолати греків. Про найдавніше знайомство людини з сіркою свідчить і походження її назви (від санскритського слова «сіра», що означає світло-жовтий).

Відкриття кисню. Світовий пріоритет відкриття кисню належить Китаю. Китайський учений VIII ст. Мао-Хоа встановив наявність у складі повітря двох газів, один із яких мав властивість підтримувати дихання й горіння.

В Європі кисень відкрили майже через 1000 років одночасно два видатні хіміки другої поло­вини XVIII ст. — швед Карл Шееле (1771) та англієць Джозеф Прістлі (1774). Однак К. Шееле опублікував своє відкриття пізніше, ніж Дж. Прістлі. На одному з майданів міста Лідса вдячні англійці встановили бронзову скульптуру свого видатного співвітчизника.

І все ж таки головні особи в історії відкриття кисню не К. Шеєле і не Дж. Прістлі. Вони справді відкрили новий газ — кисень, але до кінця своїх днів залишалися ревними захисниками помилкової теорії флогістону.

За уявленнями хіміків XVIII ст. флогістон — це невагома речовина — «вогняна матерія», яка нібито міститься в усіх речовинах, здатних горі­ти, і яка під час горіння вивітрюється, зникає.

В історії відкриття кисню особливе значення мають праці французького вченого Антуана Лавуазье. 1775 року він установив, що кисень — складова повітря, що Оксиген входить до складу багатьох кислот та інших речовин. Саме А. Лавуазье дослідив кисень і створив кисневу теорію горіння, яка прийшла на зміну теорії флогістону. За період, що минув з того часу (понад 200 років), киснева теорія горіння не тільки не була спростована, а й дістала ще безліч підтверджень своєї правильності.