
- •Тема 1. Українська мова – національна мова українського народу, державна мова україни
- •1. Поняття мови та її місце в житті суспільства. Природа і функції мови.Форми існування української національної мови.
- •2. Місце української мови серед мов світу. Проблема походження української мови.
- •3. Правовий статус української мови. Поняття “державна” і “офіційна” мова
- •4. Закон про мови в Україні і передумови його прийняття
- •Тема 2. Поняття літературної мови. Стилі і норми української літературної мови в професійному спілкуванні
- •1. Літературна мова. Мовні норми і культура мови
- •2.Типізація мовних норм
- •4. Становлення українського правопису і його сучасні проблеми
- •Тема3. Професійне спілкування – основа ринкових стосунків. Особливості усного професійного мовлення. Соціальна значущість мовної культури. Етикет спілкування.
- •1. Суть і види усного професійного мовлення
- •2. Вимоги до усного професійного мовлення
- •3. Особливості публічного мовлення. Жанри публічних виступів
- •4. Способи підготовки до публічного мовлення
- •5. Етика усного професійного спілкування
- •6. Стилі спілкування. Види професійного спілкування. Структура, функції, рівні спілкування
- •Тема 4. Лексика і фразеологія в професійному спілкуванні
- •1. Словниковий склад мови. Класифікація української лексики
- •2. Поділ лексики за походженням. Запозичені слова в професійному спілкуванні
- •3. Активна і пасивна лексика. Лексика за сферами вживання
- •4. Фразеологія в професійному спілкуванні
- •Тема 5. Українська термінологія в професійному
- •1. Термін та його ознаки. Термінологія як система
- •2. Способи творення термінів
- •3. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькогалузева термінологія. Професіоналізми і номенклатурні назви
- •Кодифікація і стандартизація термінів. Алгоритм укладання
- •Тема 6. Поняття про документ. Класифікація документів. Культура укладання професійних документів
- •1. Документи, їх призначення і класифікація
- •2. Реквізити документа
- •3. Правила написання тексту документа
- •4. Стандартизація тексту документів
- •5. Скорочення в текстах документів
- •6. Мовний етикет у писемному професійному спілкуванні
- •Тема 7. Основи науково-технічного перекладу
- •1. Суть і види перекладу
- •2. Особливості технічного перекладу
- •3. Автоматизований (комп’ютерний) переклад
3. Правовий статус української мови. Поняття “державна” і “офіційна” мова
Найвищою формою організації суспільства, яку виробило людство в процесі свого розвитку, є нація. Одна з основних ознак нації – її мова (поряд із культурою, спільною історичною долею, територією, економічним життям). Національна мова українського народу – українська.
Національна мова це мова певного народу в усіх її виявах: літературна мова, діалекти, територіальні і соціальні жаргони, просторіччя.
Правовий статус української мови в Україні сьогодні визначає Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року. У статті 10 Конституції записано: “Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом”.
Державна мова — це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики.
Термін «державна мова» з'явився в часи виникнення національних держав. Звичайно, в однонаціональних державах немає необхідності конституційного закріплення державної мови. В багатонаціональних країнах статус державної закріплюється за мовою більшості населення.
Українська мова мала статус, близький до державного, вже у XIV — першій половині XVI століття, оскільки функціонувала в законодавстві, судочинстві, канцеляріях, державному і приватному листуванні.
Утвердження української мови як державної неможливе «без органічної взаємодії принаймні двох засад:
створення такої мовної ситуації, за якої б українська мова мала б усі можливості безперешкодного вживання, вияву комунікативних функцій, властивих іншим високорозвинутим літературним мовам у сучасних цивілізованих суспільствах;
ефективного вивчення на різних ділянках освіти у поєднанні з мовним вихованням».
Термін “державна мова” виник у добу утворення національних держав. За загальноприйнятим визначенням, державна мова – це офіційно проголошена законодавчою владою мова сфери офіційного спілкування, мова спілкування держави з її громадянами і навпаки (мова всіх гілок державної влади законодавчої, виконавчої, судової, засобів масової інформації, освіти, культури, науки, документації і т. д. ).
На позначення мови, що виконує роль державної, уживають також терміни “офіційна мова”, “національна мова“ або просто “мова певної держави”, наприклад: мова Французької Республіки – французька; офіційна мова Італії – італійська.
Загалом у зарубіжному законодавстві переважає термін “офіційна мова“, в останні роки цей термін часто використовується і в Україні, тому слід чіткіше окреслити його зміст.
В юридичному аспекті поняття “офіційна мова“ близьке до поняття “державна мова”. Відмінність між ними полягає лише в тому, що для статусу державної мови обов’язковим є його офіційне законодавче закріплення, відповідне нормативне оформлення, у той час як статус офіційної мови не передбачає обов’язкового проголошення законодавчою владою.
Яка ж мова в країні може бути проголошена державною (офіційною)?
За загальноприйнятою світовою практикою, є такі критерії затвердження мови у функції державної: 1) мова корінної нації; 2) мова найчисленнішої нації.
За першим критерієм статус державної в Україні може бути наданий українській мові та кримсько-татарській (у Криму); за другим – лише українській. Відповідно до останнього критерію, країна, у якій 70% становлять представники однієї нації, вважається мононаціональною. Якщо взяти до уваги дані останнього перепису, то Україну слід зарахувати саме до таких країн.
Таким чином, затвердження в Україні у функції державної української мови цілком відповідає загальновизнаним світовим стандартам. За такими ж принципами відбувалося, зокрема, державотворення абсолютної більшості європейських країн. Так, із 47 європейських країн (включаючи Росію, країни Закавказзя і Туреччину) своя національна мова є державною або офіційною в 41 країні (тобто у 85% від загальної кількості). Власна мова, отже, є в Європі визначальною ознакою національної ідентичності та державності.