3.Стилістичні засоби використані в цих творах.

«Причинна»

1.Використання слів - назв. Вони сплітаються в цілу систему і стають органічними складниками як фольклорної, так і поетової лексики. Слова типу: калина,тополя,дуб,явір .місяць,соловейко,вітер голуб.

Сичі в гаю перекликались,  Та ясен раз у раз скрипів. ,

Чи винна ж голубка, що голуба любить?  Чи винен той голуб, що сокіл убив?

2.Народні образні називання голубливо –пестливого значення.

Місяченьку!  Наш голубоньку!

Бач, заснула виглядавши,  Моя сизокрила!

3. Слова з тонким синонімічним значенням ідіомного типу.

Цікаві (нігде правди діти)  Підкралися, щоб ізлякать;  Коли подивляться, що вбитий, -  З переполоху ну втікать!

3. Метафоризація мови..

Поки тії русалоньки  З Дніпра грітись вийдуть.

5. Поріняння . Коло серця козацького  Як гадина в'ється.

6. Ептети.

Не вимили біле личко  Слізоньки дівочі:  Орел вийняв карі очі  На чужому полі,  Біле тіло вовки з'їли, -.

7.А також Шевченко використав у цій баладі використав музикальні мотиви та звукові образи.

Збиралися подруженьки,  Слізоньки втирають;  Збиралися товариші  Та ями копають; 

Реве та стогне Дніпр широкий,  Сердитий вітер завива,  Додолу верби гне високі,  Горами хвилю підійма. 

Про народну форму та вдало використані художні, стилістичні засоби свідчить те,що окремі її уривки стали улюбленими піснями народу.

Висновок.

Аналіз авторського ,індивідуального стилю Шевченка доводить те,що поет вміло і грамотно користувався всіма засобами народної мови починаючи від діалектизмів та архаїзмів завершуючи складними синтаксичними конструкціями. Використання цих засобі зробило читання творі Шевченка доступним для всіх вервст населення тодішнього часу і робить його ьвори актуальними і доступними для сучасного читача.

Сприйнявши поетичний досвід народу в творенні фантастичних картин,поет не пішов слпо за народними зразками,вони стали для нього поетичними зразками для втілення власного художнього задуму. Розмаїття стилістики шевченківської поетичної творчості підтверджує усталену в науці думку про її народні витоки. Мовні образи, здебільшого фольклорні в своїй основі, зазнають майстерного авторського опрацювання і стають на диво неповторними, воістину індивідуальними і водночас справді класичними.

Шевченківська мовна творчість невичерпна у своїх функціональних виявах і взаємозв'язках мовних рівнів. Вона відзначається складним, але чітко організованим переплетінням численних лінгвостилістичних засобів, виявлення яких дає змогу глибше пізнати творчу індивідуальність поета.

Список використаної літератури

1. Ващенко В.С. Мова Тараса Шевченка . / Видавнийтво