1.Загальні відомості про індивідуальний стиль Шевченка.

Мову творі та індивідуальний стиль Тараса Григоровича Шевченка досліджувала такі вчена як:

Ващенко В. С. « Епітети поетичної мови Тараса Шевченка», Мейзерська Т.С. «проблеми індивідуальної міфології, Міфологічність Шевченка», цю проблемо також порушено в зібранні статей « Джерела мовної майстерності Т.Г.Шевченка» за редакцією І.К. Білодід, в книзі « Мова Тараса Шевченка» автор Ващенко В.С та інші.

На основі матеріалу розміщеного в цих книгах можна зробити висновок , що індивідуальний стиль Шевченка типологічно належить до романтичного "загального стилю", хоч у ньому присутні й елементи інших стилів - реалістичного, класицистичного, сентименталістського, почасти барокового, бурлескного тощо. Поряд із цими літературними стилями присутній у поезії Шевченка фольклорний, народнопісенний стиль (якому в ній належить особливе місце й роль), а також біблійний. Але це не вносить деструкції в художню єдність стилю поета, що позначений рідкісною цілісністю, і небезпідставно М.Рильський у згадуваній статті виокремив моностильність як характерну рису поетичної творчості Шевченка. А ця якість також означає, що елементи інших стилів не набували в його творчості того рівня активності, що веде до появи багатостильності, чи то "етапної", як маємо, наприклад, у Пушкіна (ранній неокласицистичний стиль, середній романтичний і пізній, означений виразними реалістичними інтенціями), чи то "синхронної", як це спостерігаємо в Гете, в якого в один і той же період з'являються знакові твори з різними стильовими домінантами - неокласицистичні ("Iфігенія в Тавриді", "Римські елегії"), романтичні ("Фауст", балади), реалістичні ("Літа науки Вільгельма Майстера"). Стильова еволюція, безперечно, властива й Шевченкові, проте в "Кобзарі" вона не досягає такої інтенсивності, яка знімає моно стильність.

Аналізуючи індивідуальний стиль Шевченка, необхідно розрізняти в ньому різні складові - загальноєвропейського романтизму (в основному світоглядно-естетичного характеру), регіонального романтизму, що розвинувся в літературах Середньо-Східної Європи, романтизму національного, тобто українського з його специфікою, і тих елементів, що їх можна номінувати як власне чи суто шевченківські. Воднораз слід брати до уваги, що романтизм не був монолітною художньою системою, існує в ньому чимало течій і шкіл, в основі своїй гомогенних, але й із власними істотними особливостями, своєрідними інтенціями і структурами. 

Отже, стилю Шевченка властива романтична домінанта, завдяки якій він організується в цілісність, що інтегрує й елементи інших стилів.

2.Фольклорна основа балад Шевченка.

Проблема Шевченко і український фольклор, стиль "Кобзаря" і народнопоетичний стиль лише на перший погляд проста й очевидна, насправді вона складна й багатовимірна. Безсумнівно, поетичне мислення й мова автора "Кобзаря" споріднені з народнопоетичним мисленням і мовою; звідси поширена настанова на їх ототожнення, яка то посилювалася, то послаблювалася у вітчизняному шевченкознавстві. Однак не менш очевидно й те, що між ними існують якісні відмінності, і не тільки на тематологічному рівні; що Шевченко охопив такі сфери життя й духу, які для народної поезії недосяжні. Відмінності існують і в стилі, у структурах поетичного мислення та вислову, проте без втрати спорідненості з фольклорним, що робить проблему ще складнішою. Поезія Шевченка, зрештою, є органічним поєднанням двох інгредієнтів - фольклорного й літературного.

Народні балади - це сумовиті ліро-епічні пісні про незвичайні події, життєві конфлікти з трагічним закінченням. Фантастичний елемент у них оснований на народних вірування про мерців, чари ,метаморфози. Народні балади ,як і інший вид народної поезії тісно пов язний з народним життям,побутом і віруваннями,відбивають у фантастичній формі його родинне життя і становище в тогочасному суспільстві .Фантастика фольклорної балади ,як і народної творчості в своїй основі цілком реалістична.

Шевченко звернувся до жанру балади як поет ,що глибоко розумів поезію свого народу. Особливо його захоплювали яскраві художні образи,виразність, рельєфність і емоційність окремих картин . Здорова народна фантастика в Шевченкових баладах тісно переплітається з реальним життям народних мас. Його героїні не оповиті містичним туманом, не якісь фантастичні істоти, а звичайні селянські дівчата, душевно багаті натури ,що прагнуть щастя,але в умовах соціальної нерівності не можуть його знайти.

В основу однієї з таких балад « Причинна»( 1837) покладено народні вірування про русалок, народні повір’я про злих духів ,що особливо небезпечні для молодих хлопців та дівчат,можуть привезти їх до передчасної смерті, а також народні пісні про вірне кохання і трагічну смерть якщо не обох залюблених, то одного з них.

Балада « Причинна» - це не переробка якоїсь однієї чи двох народних пісень, не їх переспів , а оригінальний твір, оснований на творчій обробці фольклорного матеріалу , на спостереженнях поета над життям кріпацького села. Спорідненість цієї балади з народною піснею своїм закінченням ,поетичною його формою,народнопісенним паралелізмом,контрастною образністю, символічним змістом.

На народних віруваннях про русалок побудована і балада Шевченка "Утоплена", в якій, як і в усіх інших баладах поета, фантастика переплітається з народним життям. Так, фантастичній сцені русалок у літню місячну ніч над старим занедбаним ставком передує цілком реальна картина, майстерно вихоплена поетом з життя – знущання матері над своєю дочкою-красунею. Такі зіставлення часто зустрічаються і в народній творчості в казках і баладних піснях, але тільки з тією різницею, що переслідує дівчину не рідна матір, а мачуха або свекруха. Цей фольклорний матеріал про побут українського села, про стосунки мачухи та пасербиці майстерно використав М. Гоголь у повісті "Майская ночь, или Утопленица".

У створенні художніх образів балади "Утоплена", у змалюванні русалок народна творчість, безперечно, відіграла провідну роль.

« Тополя» близька до народної легенди про дівчину яка розлучилась з милим, випила чарівного зілля стала високою тополею. В народі широко відомий звичай, зв’язаний з обрядом "вести тополю", який Шевченко, безперечно, знав і використав для створення сюжету балади.

Для балад Шевченка найхарактернішим є глибоке використання народної фантастики,що,тісно сплітаючись з реалістичним змістом , становить невіддільний , постійний його елемент, служить немоби обрамуванням , поетичним засобом його вираження.

Жива творча фантазія Шевченка виросла на грунті народної поезії,дала твори оригінальної краси і великої емоційної сили.