2. Основні види педагогічної діяльності: навчання, виховний процес. Їх взаємозв’язок

Основними видами педагогічної діяльності, яка здійснюється у цілісному педагогічному процесі, є викладання і виховна робота.

З моменту виникнення педагогічної професії за вчителем закріпилась передусім виховна функція. Учитель - це вихователь, наставник. У цьому його громадянське, людське призначення. Тому виховна робота є педагогічною діяльністю, спрямованою на розв'язання завдань усебічного гармонійного розвитку особистості шляхом організації виховного середовища і управління різноманітними видами діяльності вихованців.

Виховна робота - це педагогічна діяльність, спрямована на організацію виховного середовища й керування різноманітними видами діяльності вихованців з метою рішення завдань гармонічного розвитку особистості. А викладання - це такий вид виховної діяльності, що спрямований на керування переважно пізнавальною діяльністю школярів. По великому рахунку, педагогічна й виховна діяльність - поняття тотожні. Таке розуміння співвідношення виховної роботи й викладання розкриває зміст тези про єдність навчання й виховання.

Ускладнення процесів суспільного виробництва, розвиток способів пізнання і бурхливе зростання наукових знань у суспільстві спричинили потребу у спеціальній передачі знань, умінь, навичок. У зв'язку з цим із галузі "чистого" виховання в педагогічній професії виділилась відносно самостійна функція - навчальна. Викладанням став вид виховної діяльності, здебільшого спрямований на управління пізнавальною діяльністю учнів.

Водночас успішність навчання багато в чому залежить не тільки від сформованості в учня пізнавального інтересу, а й від досвіду творчої діяльності і ставлення до навчальної діяльності в цілому, тобто не лише від викладання, а й від виховної роботи. В свою чергу, ефективне вирішення виховних завдань залежить від викладання, від позитивних змін у свідомості вихованців, які проявляються в емоційних реакціях, поведінці і діяльності.

"Навчання, що виховує", і "виховання, що навчає" (А.Дістервег) воєдино злиті в цілісному педагогічному процесі, який має місце в діяльності педагога будь-якої спеціальності.

Навчання, розкриттю сутності й змісту якого присвячено багато досліджень, лише умовно, для зручності й більше глибокого його пізнання, розглядається изолированно від виховання. Невипадково педагоги, що займаються розробкою проблеми змісту утворення (В.В.Краевский, И.Я.Лернер, М.Н. Скаткин й ін.), невід'ємними його компонентами поряд зі знаннями й уміннями, якими людина опановує в процесі навчання, уважають досвід творчої діяльності й досвід емоційно-ціннісного відношення до навколишнього світу. Без єдності викладання й виховної роботи реалізувати названі елементи утворення не представляється можливим. Виражаючись образно, цілісний педагогічний процес у його змістовному аспекті - це процес, у якому воєдино злиті " навчання, щовиховує," й "навчальне виховання (А.Дистервег).

Зрівняємо загалом діяльність викладання, що має місце як у процесі навчання, так і в позаурочний час, і виховну роботу, що здійснюється в цілісному педагогічному процесі.

Викладання, здійснюване в рамках будь-якої організаційної форми, а не тільки уроку, має звичайно тверді тимчасові обмеження, строго певну мету й варіанти способів її досягнення. Найважливішим критерієм ефективності викладання є досягнення навчальної мети. Виховна робота, також здійснювана в рамках будь-якої організаційної форми, не переслідує прямого досягнення мети, тому що вона недосяжна в обмежені тимчасовими рамками організаційної форми строки. У виховній роботі можна передбачити лише послідовне рішення конкретних завдань, орієнтованих на мету. Найважливішим критерієм ефективного рішення виховних завдань є позитивні зміни у свідомості вихованців, що проявляються в емоційних реакціях, поводженні й діяльності.

Зміст навчання, а отже, і логікові викладання можна жорстко запрограмувати, чого не допускає зміст виховної роботи. Формування знань, умінь і навичок з області етики, естетики й інших наук і мистецтв, вивчення яких не передбачено навчальними планами, власне кажучи є не що інше, як навчання. У виховній роботі прийнятне планування лише загалом: відношення до суспільства, до праці, до людей, до науки (навчанню), до природи, до речей, предметам й явищам навколишнього світу, до самого себе. Логікові виховної роботи вчителі в кожному окремо взятому класі не можна визначити нормативними документами.

Викладач має справу приблизно з однорідним "вихідним матеріалом". Результати навчання практично однозначно визначаються його діяльністю, тобто здатністю викликати й направити пізнавальну діяльність учня. Вихователь змушений зважати на те, що його педагогічні впливи можуть перетинатися з неорганізованими й організованими негативними впливами на школяра. Викладання як діяльність має дискретний характер. Воно звичайно не припускає взаємодії з учнями в підготовчий період, що може бути більш-менш тривалим. Особливість виховної роботи полягає в тому, що навіть за умови відсутності безпосереднього контакту із учителем вихованець перебуває під його опосередкованим впливом. Звичайно підготовча частина у виховній роботі більше тривала, а нередко й більше значима, чим основна частина.

Критерій ефективності діяльності учнів у процесі навчання - рівень засвоєння знань й умінь, оволодіння способами рішення пізнавальних і практичних завдань, інтенсивності просування в розвитку. Результати діяльності учнів легко виявляються й можуть бути зафіксовані в якісно-кількісних показниках. У виховній роботі ускладнене співвіднесення результатів діяльності вихователя з виробленими критеріями вихованості. Дуже важко в особистості, що розвивається, виділити результат діяльності саме вихователя. У виховному процесі утруднене передбачення результатів тих або інших виховних дій й їхнє одержання набагато відстрочене в часі. У виховній роботі неможливо вчасно встановити зворотний зв'язок.

Відзначені розходження в організації діяльності викладання й виховної роботи показують, що викладання значно легше по способах його організації й реалізації, а в структурі цілісного педагогічного процесу воно займає підпорядковане положення. Якщо в процесі навчання практично все можна довести або вивести логічно, то викликати й закріпити ті або інші відносини особистості значно складніше, оскільки вирішальну роль тут грає воля вибору. Саме тому успішність навчання багато в чому залежить від сформованого пізнавального інтересу й відношення до навчальної діяльності в цілому, тобто від результатів не тільки викладання, але й виховної роботи.

Виявлення специфіки основних видів педагогічної діяльності показує, що викладання й виховна робота в їхній діалектичній єдності мають місце в діяльності педагога будь-якої спеціальності. Наприклад, майстер виробничого навчання в системі професійно-технічного утворення в процесі своєї діяльності вирішує два основні завдання: озброїти обучающихся знаннями, уміннями й навичками раціонально виконувати різні операції й роботи при дотриманні всіх вимог сучасної технології виробництва й організації праці; підготувати такого кваліфікованого робітника, що свідомо прагнув би до підвищення продуктивності праці, якості виконуваної роботи, був би організований, дорожив честю свого цеху, підприємства. Гарний майстер не тільки передає свої знання учням, але й направляє їх цивільне й професійне становлення. У цьому, властиво, і полягає суть професійного виховання молоді. Тільки майстер, що знає й любить свою справу, людей, зможе прищепити учнем почуття професійної честі й викликати потреба в доконаному оволодінні спеціальністю.

Точно так само, якщо розглянути коло обов'язків вихователя групи продовженого дня, можна побачити в його діяльності й викладання, і виховну роботу. Положенням про групи продовженого дня визначені завдання вихователя: прищеплювати учнем любов до праці, високі моральні якості, звички культурного поводження й навички особистої гігієни; регулювати режим дня вихованців, спостерігаючи за своєчасним готуванням домашнього завдання, надавати їм допомогу в навчанні, у розумній організації дозвілля; здійснювати спільно зі шкільним лікарем заходу, що сприяють зміцненню здоров'я й фізичному розвитку дітей; підтримувати зв'язок із учителем, класним керівником, з родителями вихованців або особами, їх що заміняють. Однак, як це видно із завдань, прищеплювання звичок культурного поводження й навичок особистої гігієни, наприклад, - це вже сфера не тільки виховання, але й навчання, що вимагає систематичних вправ.

Отже, з багатьох видів діяльності школярів пізнавальна діяльність не замикається тільки рамками навчання, що, у свою чергу, "обтяжено" виховними функціями. Досвід показує, що успіхів у викладацькій діяльності домагаються насамперед ті вчителі, які володіють педагогічним умінням розвивати й підтримувати пізнавальні інтереси дітей, створювати на уроці атмосферу загальної творчості, груповій відповідальності й зацікавленості в успіхах однокласників. Це говорить про те, що не викладацькі вміння, а вміння виховної роботи є первинними в змісті професійної готовності вчителі. У зв'язку із цим професійна підготовка майбутніх учителів має своєю метою формування їхньої готовності до керування цілісним педагогічним процесом.

3. Структура педагогічної діяльності, її компоненти: конструктивний, організаторський, комунікативний

Психологічна наука розглядає педагогічну діяльність як складну багаторівневу динамічну систему, яка містить такі структурні елементи:

1. Мета професійної педагогічної діяльності. Вона полягає у вихованні особистості в гармонії із собою, соціумом і природою, залученні людини до цінностей культури. Тобто мета постає як особлива місія, призначення якої - творення і самовизначення особистості в культурі, утвердження людини в людині.

2. Зміст викладацької діяльності. Він охоплює процес організації навчальної діяльності учнів, спрямованої на засвоєння ними предметного соціокультурного досвіду як основи і умови розвитку; процес організації власної діяльності.

3. Засоби діяльності вчителя. До них належать наукові (теоретичні та емпіричні) знання; тексти підручників і результати самостійних спостережень учнів як носії знань; допоміжні засоби (технічні, графічні, комп'ютерні тощо).

4. Результат викладацької діяльності. Ним є розвиток учня, його особистісне, інтелектуальне удосконалення, становлення його як особистості, суб'єкта навчальної діяльності.

5. Суб'єкт педагогічної діяльності. Це учитель, інструменти впливу якого - його особистість, знання, уміння, почуття, воля.

6. Об'єкт педагогічної діяльності. Він специфічний, оскільки учень є одночасно об'єктом і суб'єктом, адже навчально-виховний процес продуктивний лише за умови поєднання елементів самовиховання і самонавчання учня. Більше того, педагогічний процес змінює не лише учня, а й педагога, розвиваючи в ньому одні якості, викорінюючи інші.

Схематично структуру педагогічної діяльності учителя можна подати так: визначення педагогічних цілей і завдань -" вибір засобів і способів розв'язання поставлених завдань (кого вчити? кому вчити? що вчити? як учити?) -" аналіз і оцінювання педагогічної діяльності (порівняльний аналіз запланованого і реалізованого в діяльності вчителя).

Якщо розглядати діяльність учителя ширше, то до цих елементів, які реалізують переважно на уроках, слід додати ще підготовчий і позаурочний.

У педагогічній науці стосовно педагогічної діяльності переважає підхід, який полягає у виокремленні її компонентів як відносно самостійних видів діяльності.

Професійна педагогічна діяльність - відносно самостійні функціональні види діяльності, кожен з яких охоплює сукупність умінь, необхідних для його реалізації.

Російський психолог Наталія Кузьміна у структурі педагогічної діяльності виокремлює такі взаємопов'язані компоненти:

1. Конструктивний компонент. Він пов'язаний із добором та композицією навчально-виховного матеріалу відповідно до вікових та індивідуальних особливостей учнів; плануванням і побудовою педагогічного процесу; визначенням структури своїх дій та вчинків; проектуванням навчально-матеріальної бази для здійснення навчально-виховної роботи.

2. Організаційний компонент. Передбачає залучення учнів до різноманітних видів діяльності, організацію учнівського колективу та перетворення його на інструмент педагогічного впливу на особистість.

3. Комунікативний компонент. Сутність його полягає у встановленні педагогічно доцільних взаємин з учнями, колегами, батьками, представниками громадськості.

Усі компоненти проявляються у роботі педагога будь-якої спеціальності. Для успішного їх здійснення необхідні відповідні здібності та уміння - комунікативні, організаційні, конструктивні, перцептивні, сугестивні, дидактичні, пізнавальні, саморегуляційні тощо.