Порядок виконання графічних робіт

1. На креслярському аркуші будується координатна сітка.

2. За обчисленими прямокутними координатами точок знімальної основи наносять станції.

77

Тахеометрична зйомка

При тахеометричній зйомці визначення планового положення точок ситуації і висот точок місцевості для зображення рельєфу проводиться з пунктів знімальної основи з допомогою теодоліта-тахеометра. Планові положення точок визначаються полярним методом, а висоти – тригонометричним нівелюванням.

Порядок роботи на станції при тахеометричній зйомці.

1. Роботу на станції починають з огляду місцевості біля станції і визначені точок, які будуть підлягати зніманню. Складають кроки (кроки – аналогічні абрису з тією відмінністю, що додатково показують напрями зміни рельєфу).

2. На кожній точці (пікеті), що підлягає зніманню, ставлять рейку.

3. Центрують і приводять теодоліт в робоче положення над точкою планової основи . Орієнтують нулі лімба на сусідню точку планової основи. Наводять зорову трубу теодоліта на рейку на відлік і . Беруть відліки на горизонтальному, вертикальному кругах та відлік на рейці за допомогою віддалемірних ниток.

Положення кожної рейкової точки (пікету) відносно станції (знімальної основи) визначається:

а) горизонтальним кутом між напрямком на сусідню станцію і напрямком на рейкову точку;

б) відстанню між станцією і рейковою точкою, яка визначається за далекоміром по рейці;

в) перевищенням, яке обчислюється за поміряним вертикальним кутом і відстанню.

При виконанні тахеометричної зйомки одночасно з польовим журналом ведеться абрис місцевості, на якому позначаються номери пікетів. Стрілками показують напрямки схилів, а деколи умовними горизонталями чітко виражені форми рельєфу.

Результати вимірювань на кожну точку записують у журнал під тим самим номером, що і в абрисі.

Обчислення відміток точок ходу і пікетів проводиться в польовому журналі тахеометричної зйомки (табл.12).

76

Рельєф

Топографічна карта повинна давати тривимірне уявлення про місцевість, дозволяючи визначати положення різних точок і об'єктів не тільки в горизонтальній площині, але і по висоті.

Щоб чітко відобразити місцевість на карті, необхідно добре розбиратися у зображеному на ній рельєфу, вміти визначити по карті:

а) види нерівностей земної поверхні, їх взаємне положення і зв'язок між собою;

б) взаємне перевищення і абсолютні висоти точок місцевості;

в) форми, крутизну і протяжність схилів.

Рельєф являє собою поєднання просторових форм, що відрізняються один від одного зовнішніми обрисами, розмірами, висотою, відношенням до площини горизонту та іншими властивостями.

Рельєф класифікують за розмірами форм і по відношенню його до площини горизонту.

За розмірами розрізняють крупні (макро-), середні (мезо-) і дрібні (мікро-) форми рельєфу.

Стосовно до площини горизонту форми рельєфу підрозділяються на позитивні, що мають опуклу поверхню і підвищуються над навколишньою місцевістю (гора, гірський хребет, улоговина) і негативні – увігнуту, що утворюють пониження місцевості (долина, яр, балка, лощина) (рис. 2I).

Рис.21. Зображення горизонталями типових форм рельєфу

29

Форми рельєфу характеризуються основними орографічними лініями, що дають уявлення про ступінь розчленованості рельєфу і утворюють ніби скелет нерівностей місцевості (кістякові лінії рельєфу). Такими лініями є:

Вододіл – лінія або смуга місцевості, що розділяє поверхневий стік протилежних схилів, підвищень.

Тальвег – лінія, що з'єднує найбільш низькі точки дна долини.

Брівка – лінія перегину схилу, нижче якої він стає більш крутим.

Підошва – лінія перегину схилу, нижче якого він стає більш пологим. Підошвою називають також підніжжя гір, пагорбів, обривів.

Зображення рельєфу на топографічних картах повинно бути наочним, давати кількісні характеристики нерівностей місцевості (абсолютні висоти і перевищення точок, крутизну схилів і т.д.).

Рельєф на топографічних картах зображується горизонталями в поєднанні з відмітками висот і умовними позначеннями форм, які не можна відобразити горизонталями.

Горизонталями (ізогіпсами) називаються криві лінії, що з'єднують точки з однаковими заздалегідь заданими висотами (рис.22).

Рис.22. Сутність зображення рельєфу горизонталями

Горизонталі на карті можна розглядати як проекції січення місцевості рівневими поверхнями, проведеними на визначених висотах. Відстань по висоті між січними поверхнями називається висотою січення (h). Висота січення залежить від масштабу карти і характеру місцевості. Нормальною висотою січення вважається висота, рівна 0,02 розміру масштабу карти, тобто 5 м для карти масштабу 1:25 000.

На наших топографічних картах прийняті такі стандартні висоти січення рельєфу горизонталями:

30

Таблиця 11

Приклад обчислення планіметром площ угідь

№ кон-турів		Назва угідь	Відліки плані-метра	Різниця відліків	Площа в поділ. планім.	Площа, га	Попра-вки	Узв’яза-ні площі, га	Площа вкрапл. конту-рів	Площа угідь
1		Рілля	0096 0772 1447	676 675	675,5	17,93	-0,03	17,90	-	17,90
і так далі
8	Сад		8050 8144 8237	94 93	93,58	2.48	-0,01	2,47	-	2,47
9	Город		8576 8635 8695	59 60	59.5	1.58	–	1,58	–	1,58
10	Сінокіс суходо-льний		3935 4479 5024	544 545	544,5	14,47	-0,03	14,44	–	14,44
11	Сінокіс заболо- чений		0778 1455 2131	677 676	676,5	17,97	–0,03	17,94	Канава 3734х1= 0,04	17,90

Р_пр.=106,22 -0,19 106,03 0,70 105,33

Р_м=106,03

f_p= +0,19

f_h.доп.= га

Для зарахування цієї роботи треба здати:

1. відомість обчислення координат вершин ходу;

2. план теодолітного ходу, викреслений в туші;

3. відомість обчислення площ.

Контрольні питання

1.Як знайти практичну кутову нев’язку в замкнутому теодолітному ході?

2. Як знайти поправки у виміряні кути?

3. За якими формулами обчислюються дирекційні кути теодолітного ходу?

4. Як знайти прирости координат?

5. За якими формулами знаходяться лінійні нев’язки в теодолітному ході?

6. Як обчислити виправлені прирости координат?

7. Який порядок обчислення координат точок теодолітного ходу?

8. Який порядок викреслювання плану теодолітного ходу?

9. Які формули для обчислення площ за координатами вершин полігону?

10. Як знайти ціну поділки полярного планіметра?

11. Який порядок визначення площ за допомогою планіметра?

75

Таблиця 9

ВІДОМІСТЬ ОБЧИСЛЕННЯ ПЛОЩІ ЗА КООРДИНАТАМИ

Координати		Різниці		Добутки
X	Y	Yi+1-Yi-1	Xi-1-Xi+1	Xi(Yi+1-Yi-1)	Yi(Xi-1-Xi+1)
1	2	3	4	5	6
460.45	405.22	112.75	45.19	51915.05	18312.135
387.83	440.16	13.60	147.45	5274.43	64901.031
313.00	418.82	-21.93	114.61	-6865.26	48000.07
273.22	418.23	-138.91	67.96	-37952.44	28423.049
245.04	279.91	-216.81	49.60	-53127.31	13883.11
223.62	201.42	-169.99	49.72	-38014.03	10014.08
195.33	109.92	-113.47	-40.57	-22163.38	-4458.7776
264.18	87.95	-42.41	-132.68	-11204.77	-11669.55
328.01	67.50	61.83	-79.39	20280.58	-5359.3151
343.58	149.78	170.98	-61.88	58745.28	-9267.845
389.88	238.48	177.63	-89.44	69255.71	-21329.528
433.02	327.42	166.74	-70.57	72199.23	-23105.37

0.00 0.00 2S₁= 108343.09 2S₂=108343.09

S_сер.=54171.54=5.42 га

Таблиця 10

відомість визначення ціни поділки планіметра

Положення полюсів планіметру	Відліки	Різниця відліків	Середнє із різниць відліків	Площа в поділках планіметру
Полюс вліво (ПЛ) Полюс вправо (ПП)	3623 5504 7385 2964 4576 6460	1881 1881 1881 1884	1881 1883	1882

74

Масштаб карти	Нормальна висота січення, м
	Рівнинні райони	Високогірні райони
1:10 000	2.5	5
1:25 000	5	10
1:50 000	10	20
1:100 000	20	40

Для високогірних районів висота січення береться в два рази більшою від нормальної, для плоскорівнинних - у два рази меншою.

Горизонталі нормального січення проводяться суцільними лініями коричневого кольору. Вони називаються основними або суцільними горизонталями. Кожна п'ята суцільна горизонталь (на карті масштабу 1:10 000 кожна десята) викреслюється потовщено (потовщені горизонталі).

Для відображення форм рельєфу, що не виражаються основними горизонталями, застосовуються додаткові (половинні або напівгоризонталі), проведені в половині основного січення переривчастими лініями довжиною 5 мм, і допоміжні (чверті горизонталі)- штрихами довжиною 2 мм (рис.23).

Рис.23. Основні, половинні і допоміжні горизонталі

Форми рельєфу, що не виражаються горизонталями, зображуються спеціальними штриховими умовними знаками (рис.24).

Рис.24. Умовні знаки рельєфу

31

Висоти схилів, де горизонталі зливаються, і схилів, що зображуються умовним знаком обриву, визначаються по числу закладень між горизонталями, що злилися (рис.25).

Рис.25. Визначення висоти обриву

Обриви і стрімкі береги ярів, рік і озер зображуються суцільною лінією з зубчиками.

Вимоїни і вузькі яри зображуються однією лінією, більш широкі зображуються в дві лінії. Яри з задернованими брівками, що виражаються в масштабі карти, показуються штриховим рисунком. Перевали показуються особливим умовним знаком із зазначенням часу, коли ними можна користуватися.

Ділянки високогірного рельєфу, покриті вічними снігами і льодовиками, зображуються горизонталями синього кольору.

Крижані обриви (бар'єри), льодовикові тріщини і стосовні до цих об'єктів цифрові позначення друкуються також синім кольором.

На карті підписуються абсолютні відмітки вершин, сідловин, тальвегів, перегинів схилів і т.д., а також відносні висоти обривів, курганів, скель-останців, уступів терас (вони відліковуються від підошви і брівки).

Для визначення абсолютних висот точок рельєфу місцевості деякі горизонталі мають цифрові підписи - відмітки їх висот, що ставляться в розривах ліній горизонталей.

Напрямки схилів визначаються покажчиками схилів, відмітками горизонталей і відмітками висот (рис.26).

Покажчики схилів – короткі штрихи, розставлені перпендикулярно до горизонталей в напрямку схилів – ставляться на вигинах горизонталей, переважно у вершин, сідловин або на дні улоговин і на схилах - у місцях, найбільш важких для читання.

32

Таблиця 8

Таблиця вихідних даних для теодолітного ходу

Варіант	Дирекційний кут вихідної сторони 1-2	Координати точки №1, м
		X	Y
1	2122	425,36	372,18
2	5232	375,63	392,22
3	7446	586,38	396,56
4	9635	692,44	401,02
5	8743	401,36	410,48
6	9815	514,48	422,96
7	7922	434,56	432,72
8	11018	654,18	452,36
9	11123	368,25	473,19
10	12219	493,28	572,96
11	21345	310,96	613,18
12	21816	315,73	755,18
13	12131	432,83	513,71
14	22318	915,15	913,97
15	22846	639,15	715,00
16	23032	778,27	893,13
17	23149	576,14	451,92
18	33224	584,21	486,74
19	13441	674,91	337,26
20	23532	357,19	659,37
21	33719	846,83	512,14
22	24035	613,65	932,14
23	34214	769,18	628,33
24	14423	971,73	832,14
25	24641	832,14	324,17

73

72

Рис.26. Визначення за горизонталями форм рельєфу і напрямків схилів

Відмітки горизонталей - підписи їх абсолютних висот - завжди своїм верхом спрямовані вбік підвищення схилу.

Схил характеризується такими елементами (рис.27):

Рис.27. Залежність між елементами схилу

1) крутизною, якою називається кут  нахилу схилу до горизонтальної площини;

2) напрямком, що відповідає найкоротшому і найбільш крутому схилу;

3) висотою - перевищенням h вершини схилу над підошвою;

4) закладанням - проекцією АС= d схилу на горизонтальну площину.

Чим крутіший схил, тим менше закладання і, навпаки, чим закладання більше, тим менша крутизна схилу.

33

Крутизна схилу визначається кутом нахилу. Схилом називається відношення перевищення (h) до закладання (d) і виражається через тангенс кута нахилу ,

де – висота січення, – закладання.

Прийнято позначати через , тоді

.

Схил виражається десятковим дробом в тисячних частках (наприклад, і=0.0183) або в % (і=1.83%). Це значить, що на один метр довжини припадає перевищення, що дорівнює 183 мм.

По взаємному розташуванню горизонталей на схилі можна визначити форму схилу (рис.28).

Рис.28. Визначення за горизонталями форми схилів.

34

трьох поділок – при площі контуру від 200 до 2000 поділок;

чотирьох поділок – при площі контуру понад 2000 поділок.

Площа полігону визначається множенням ціни поділки планіметра на площу полігону в поділках планіметра. Обчислене значення площі в гектарах заокруглити до 0.01 га.

Отримана площа ( ) теодолітного полігону – практична. За теоретичну площу полігону ( ) береться площа, обчислена за координатами його вершин. Величина нев’язки в площах обчислюється за формулою:

71