1.3. Вплив транспортних витрат на міжнародну торгівлю
Транспортні витрати (transportation costs) – всі витрати з доставки товару від продавця до покупця, які включають вартість фрахту, страхування, розвантаження/навантаження, пакування/розпакування й інші сукупні витрати.
Я
кщо
не враховувати витрат на транспортування,
то експорт
з України
йтиме за світовою ціною 6, обсяг експорту
– ab,
тобто 6-2=4.
При врахування транспортних витрат у розмірі Т=2, обсяг експорту з України скоротитися до ef, тобто 5-3=2 за ціною 5. Польща імпортуватиме цей товар за ціною 5+2=7.
Транспортні витрати розподіляються між країнами порівну, оскільки включаються у договірну ціну і по сукупності торгових операцій оплачуватимуться контрагентами обох країн (Incoterms).
Таким чином, вплив транспортних витрат на міжнародну торгівлю аналогічний впливу зростаючих витрат виробництва, а саме:
вони приводять до зниження обсягів торгівлі, рівня спеціалізації країн, а отже і виграшу від торгівлі;
вони перешкоджають повному вирівнюванню цін на фактори виробництва між торгуючими країнами згідно теореми Хекшер-Оліна-Самуельсона;
вони зумовлюють зсуви у територіальному розподілі праці між підприємствами та галузями;
розподіл транспортних витрат між країнами залежить від еластичності попиту і пропозиції товару по цінах: чим нижча еластичність попиту в імпортуючій країні, тим більшу частку транспортних витрат вона нестиме; чим нижча еластичність пропозиції товару в експортуючій країні, тим більшу частку транспортних витрат вона нестиме.
Розрахунки транспортних витрат впливають на рішення про територіальне розміщення виробництв.
Тема 2. Правове та організаційне забезпечення міжнародних транспортних перевезень
2.1. Міжнародні конвенції і національне законодавство у сфері автомобільного транспорту
Організування міжнародного автомобільного руху й перевезень вантажів і пасажирів автомобільним транспортом регламентується нормативними документами, розробленими різними урядовими й неурядовими органами й організаціями. Усі діючі документи можна звести до наступних основних груп:
Вимоги до транспортних засобів, що допускаються до міжнародних автомобільних перевезень;
Правила, організація й безпека руху транспортних засобів по автомобільних дорогах;
Вимоги до водіїв транспортних засобів, що виконують міжнародні перевезення, і організація їх праці;
Умови виконання міжнародних автомобільних перевезень, права, зобов’язання й відповідальність сторін, що беруть участь у перевізному процесі;
Правила прикордонного й митного контролю при міжнародних автомобільних перевезеннях;
Податкове обкладання міжнародних перевезень і транспортних засобів, що беруть участь у них;
Обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за заподіяний збиток.
Інші автори1 наводять наступну класифікацію міжнародних конвенцій та угод з питань автомобільних перевезень:
1. Інфраструктура автомобільного транспорту.
2. Дорожній рух і дорожні знаки та сигнали.
3. Колісні транспортні засоби.
4. Умови праці і відпочинку водіїв.
5. Оподаткування та економічна регламентація.
6. Перевезення пасажирів і вантажів.
7. Уніфікація та узгодження митних процедур.
8. Перевезення специфічних категорій вантажів.
9. Інші конвенції та угоди.
За активною участю і великій допомозі міжнародних неурядових організацій комітет внутрішнього транспорту ЄЕК ООН (КВТ) розробив ряд конвенцій, угод, рекомендацій і норм для полегшення міжнародних перевезень у Європі, основними з яких, є:
Конвенція про дорожній рух (Convention on Road Traffic) (1949 р., 1968 р.);
Конвенція про дорожні знаки й сигнали (Convention on Road Signs and Signals) (1968 р.);
Європейська Угода про міжнародні автомагістралі (УМА, 1975 р.);
Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів (КДПВ, 1956 р.);
Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів і багажу (КАПП, 1978 р.);
Митна Конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (1959 р., 1979 р.), (Custom Convention on the International Transport of Goods Under Cover of TIR Carnets – TIR Carnets);
Європейська Угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (European Agreement Concerning The International Carriage of Dangerous Goods by Road – ADR) (ДОПНВ, 1957 р.);
Європейська угода, що стосується роботи екіпажів транспортних засобів, що виробляють міжнародні автомобільні перевезення (1970 р.).
Угода про міжнародні перевезення харчових продуктів, що швидко псуються і про спеціальні транспортні засоби, призначені для цих перевезень (Agreement on Special Equipment for the Transport of Perishable Foodstuffs and on the Use of Such Equipment for the International Transport of Some Foodstuffs) (1970 р.);
Митна конвенція, що стосується контейнерів (1956 р., 1972 р.);
Європейська Конвенція про митний режим, що застосовується до піддонів, які використовуються в міжнародних перевезеннях (1960 р.);
Міжнародна Конвенція про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах (1982 р.);
Європейська Угода про розмітку дороги (від 13 грудня 1957 р., вступила в дію 10 серпня 1960 р.);
Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і вантажу країн СНД від 9 жовтня 1997 р.
Угода про маси і габарити транспортних засобів, що здійснюють міждержавні перевезення автомобільними дорогами держав – учасниць СНД. Укладена 4 червня 1999 р.
Угода про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів. Підписана 20 березня 1958 р. у Женеві з поправками 1995 р. Верховна Рада України ратифікувала цю Угоду Законом від 10 лютого 2000 р. № 1448-ІІІ (Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 10).
Двосторонні угоди між Україною та іноземними державами (наприклад, 18 травня 1992 р. у Варшаві було укладено “Угоду між Урядом України і Урядом Республіки Польща про міжнародні автомобільні перевезення”).
Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів (КДПВ-CMR) від 19 травня 1956 р.– вступила в дію 2 липня 1961 р. (додаток Б.1) Радянський Союз приєднався до Конвенції в 1983 р. (раніше радянські перевізники керувалися «Основними умовами здійснення міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом», затвердженими Міністерством автомобільного транспорту РРФСР).
Конвенція КДПВ була розроблена Міжнародним інститутом по уніфікації приватного права з участю Комітету з внутрішнього транспорту Європейської Економічної комісії ООН з метою внесення одноманітності в умови договору міжнародного автомобільного перевезення вантажів, уніфікації перевізних документів і перевізника.
Конвенція встановила, що договір перевезення визначається накладною, яка служить доказом умов договору і посвідченням прийняття вантажу перевізником. Конвенція визначила перелік відомостей, які повинні бути вказані в накладній, мінімальну кількість екземплярів накладної, що заповнюються на кожну партію вантажу, і відповідальність відправника і перевізника. Конвенція встановила межу розміру за пошкодження і втрату вантажу або за прострочення його доставки, а також порядок розгляду претензій і позовів, що виникають при міжнародних автомобільних перевезеннях вантажів.
Положеннями Конвенції КДПВ керуються європейські країни при укладанні двосторонніх угод про міжнародні автомобільні перевезення.
Європейська Угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) від 30 вересня 1957 р. – вступила в дію 29 січня 1969 р. (Додатки Б.9, Б.10). Угода розроблена з метою створення уніфікованих правил міжнародних автомобільних перевезень небезпечних вантажів і складається з двох частин.
У першій частині висловлені розпорядження, що стосуються небезпечних речовин і предметів, тари і упаковки, а в другій частині – положення, що стосуються транспортних засобів, що використовуються для перевезення небезпечних вантажів.
Перша частина угоди містить класифікацію небезпечних вантажів і перелік небезпечних речовин і предметів, яким привласнені маргінальні номери. У ній також приведені умови і вимоги, при дотриманні яких допускається міжнародне автомобільне перевезення небезпечних вантажів. Вони визначають:
матеріали і тару, які повинні бути використані для упакування небезпечних вантажів;
максимальна вага одного вантажного місця залежно від роду вантажу;
правила упаковки, завантаження і вивантаження небезпечних вантажів;
написи і ярлики небезпеки на вантажних місцях;
можливість сумісної упаковки і завантаження різних речовин і предметів;
способи відправки і обмеження;
особливі вказівки в транзитному документі;
інші розпорядження (за потребою).
На кожне перевезення небезпечних вантажів складається транспортний документ (накладна), в якому кожен вантаж повинен бути позначений згідно вказівкам ДОПНВ. Документ складається на мові країни отруєння і на одній з мов: англійською, французькою або німецькою. Наведені зразки і розміри ярликів небезпеки і способи їх кріплення до вантажних місць.
Друга частина угоди містить розпорядження, що стосуються транспортних засобів, що використовуються для міжнародних автомобільних перевезень небезпечних вантажів, в числі яких:
умови, яким повинні відповідати транспортні засоби;
умови допуску транспортних засобів до перевезення небезпечних вантажів;
запобіжні засоби при поводженні з вантажними місцями;
правила, які повинні дотримуватися при русі транспортних засобів;
вказівки про письмові інструкції;
вказівки про перевезення небезпечних вантажів навалом, в малих і великих контейнерах, в цистернах;
вимоги до екіпажів транспортних засобів і їх спеціальної підготовки;
маркування і знаки небезпеки на транспортних засобах.
Вантажовідправники повинні переконатися, що, згідно з Угодою транспортні засоби, призначені для міжнародних автомобільних перевезень небезпечних вантажів, пройшли технічний огляд в країні реєстрації з метою перевірки придатності до цих перевезень, і компетентні органи країн реєстрації у разі задовільних результатів огляду видали на кожен транспортний засіб спеціальне свідоцтво про допущення до перевезення, яке складається на мові країни реєстрації і на одній з мов: англійській, французькій або німецькій.
Окрім цього, відповідно до ухвали робочих органів Європейської Економічної Комісії ООН з 1 січня 1983 р. до міжнародних перевезення небезпечних вантажів допускаються тільки водії, що пройшли спеціальний курс підготовки і мають спеціальні свідоцтва.
Угода про міжнародні перевезення харчових продуктів, що швидко псуються і про спеціальні транспортні засоби, призначені для цих перевезень, від 1 вересня 1970 р. – вступила в дію 21 листопада 1976 р. Ця Угода розроблена з метою покращення умов збереження якості продуктів, що швидко псуються під час їх перевезення спеціальними транспортними засобами.
У ній наводяться:
визначення спеціальних транспортних засобів, що використовуються для міжнародного перевезення продуктів, що швидко псуються;
порядок перевірки відповідності спеціальних транспортних засобів міжнародним вимогам;
методи вимірювання і перевірки ізотермічних властивостей і ефективності пристосувань для охолоджування або для обігріву спеціальних транспортних засобів;
зразок свідоцтва, виданого на транспортні засоби, які використовуються для міжнародних сухопутних перевезень продуктів, що псуються;
відмітні знаки на спеціальних транспортних засобах, що використовуються для міжнародних перевезень продуктів, що швидко псуються;
визначення глибоко заморожених і заморожених продуктів і температурні режими усередині кузова транспортних засобів при перевезенні цих продуктів;
температурні режими, при яких повинні перевозитися деякі продукти, що не знаходяться в глибоко замороженому або замороженому стані;
класифікація спеціальних транспортних засобів для перевезення продуктів, що швидко псуються, залежно від коефіцієнта теплопередачі кузова, наявності і потужності джерела холоду і опалювальної установки.
До уваги вантажовласників, перевірка відповідності ізотермічних транспортних засобів, льодовиків, холодильників і опалювальних транспортних засобів згідно встановлених вимог повинна проводитися на випробувальних станціях країни реєстрації.