5.Поняття буферної здатності грунтів, її значення.

Буферна здатність грунтів - це здатність грунту запобігати різким змінам реакції ґрунтового розчину. Любий грунт є нейтралізатором кислих або лужних сполук, що попадають у грунт. Буферність грунтів багато залежить від наявності в них карбонату кальцію, карбонату магнію, від величини ємності поглинання і насиченості грунту кальцієм.

Грунти, які містять обмінні іони водню є високо буферними по відношенню до лужних сполук. В явищах буферності грунту важливу роль відіграє фізичне вбирання, буферність грунтів забезпечується також наявністю в грунті амфотерних білкових сполук. Високо буферні грунти здатні забезпечувати оптимальні по реакції середовища умови для рослин.

Класифікація механічних елементів грунтів

Назва фракцій механічних елементів	Розміри, мм	Групи
Каміння	>3	Скелет
Гравій	3-1
Пісок крупний	1-0,5	Фізичний пісок	Дрібнозем
Пісок середній	0,5-0,25
Пісок дрібний	0,25-0,05
Пил крупний	0,05-0,01
Пил середній	0,01-0,005	Фізична глина
Пил дрібний	0,005-0,001
Мул грубий	0,001-0,0005
Мул тонкий	0,0005-0,0001
Колоїди	<0,0001

Суму механічних елементів грунту розміром > 0,01мм називають фізичним піском, а < 0.01мм фізичною глиною. Саме їх співвідношення покладено в основу класифікації грунтів по механічному складу.

Механічний склад грунтів – це відносний вміст в грунті механічних елементів.

Класифікація грунтів по механічному складу

Класи (різновидність)	Вміст фізичної глини (часток < 0.01мм), %		Вміст фізичного піску (часток >0,01 мм), %
	Підзолисті грунти	Чорноземні ґрунти	Підзолисті ґрунти	Чорноземні ґрунти
Пісок рихлий	0-5	0-5	100-95	100-95
Пісок зв’язний	5-10	5-10	95-90	95-90
Супісок	10-20	10-20	90-80	90-80
Суглинок легкий	20-30	20-30	80-70	80-70
Суглинок середній	30-40	30-45	70-60	70-55
Суглинок важкий	40-50	45-60	60-50	55-40
Глина легка	50-65	60-75	50-35	40-25
Глина середня	65-80	75-85	35-20	25-15

1.Ґрунтотворні породи

За генезисом ґрунтоутворюючі породи поділяються на такі категорії: елювіальні, делювіальні, пролювіальні, алювіальні, озерні, льодовикові, леси й лесоподібні суглинки, еолові й морські.

Елювій - це продукти фізичного вивітрювання кристалічних і щільних осадових порід, що залишилися на місці свого утворення. Характеризується щебнистістю і поганою відсортованістю. Елювій рихлих порід (глин, суглинків) однорідний за механічним складом.

Делювіальні відклади або делювій є продуктом геологічної роботи атмосферних вод. Акумулюється на схилах і у підніжжя вододілів у виглядів шлейфів і конусів виносу. Грунти сформовані на делювіальних відкладах характеризуються високою родючістю. Слабкообкочені, слабкосортовані. Розповсюджені в рівнинних частинах країни. Складаються здебільше з суглинків, глин, рідше супісків, пісків та гравію.

Пролювій – відклади тимчасових бурхливих потоків, що сформувалися під час сніготанення або випадіння дощу в гірських районах. Формують грубощебнисті наноси, які переходять у піски та супіски, тобто мають велику кількість каміння. Слабкообкочені, слабкосортовані. Внаслідок сходження селю збагачені на грунтові частки.

Колювій представляє собою матеріал, який переміщується під дією сили тяжіння і акумулюється у підніжжя схилів гір. Складається із глиб і грубих уламків. Несортований, необкочений. На ньому формуються гірські грунти.

Озерні відклади утворюються у сучасних і давніх озерах. Строкаті за складом з доброю відсортованістю матеріалу. Представлені глинами, суглинками, супісками, пісками і галечником. Дуже часто озерні відклади представлені озерним мулом, мергелем або сапропелем. Грунти, сформовані на таких породах багаті на елементи живлення, але при неглибокому заляганні ґрунтових вод легко заболочуються. Часто засолені і солонцюваті в зоні Степу.

Морські породи – поширені у приморських районах. Утворюються в результаті трансгресій моря, вони мають різний механічний склад. Представлені пісками, галечниками, ракушняками, засоленими в’язкими глинами різного кольору (червоно-бурі, шоколадні та ін.). На них утворюються малородючі засолені грунти.

Алювіальні відклади – породи, які є продуктом руйнівної, транспортної і акумулятивної роботи річок. Характеризуються шаруватістю і доброю відсортованістю матеріалу. Грунти, які утворюються на алювіальних породах, володіють достатньо високою родючістю. Сучасні алювіальні відклади розміщені в заплавах річок, а давні поширені на терасах, у межах зандрових рівнин Полісся тощо. Складаються в основному з пісків, супісків, суглинків, рідше глин, в горах додатково з гравію, валунів, гальки. Обкочені, мають включення прісноводної фауни.

Льодовикові відклади представлені моренами, флювіогляціальними та льодовиково-озерними відкладами. Морени утворюються через льодовик, що рухався і складаються із суміші глинистих часток, піску, гравію, щебеню й валунів різного розміру. Загальним для них є погана відсортованість, вміст валунів кристалічних порід із штриховою на поверхні, строкатість за механічним складом. Найбільш поширеними є червоно-бурі валунні суглинки та глини. Крім цих порід значне поширення мають валунні піски та супіски. Необкочені, часто несортовані. Зустрічаються найбільше в Поліссі, менше в Лісостепу.

Моренні відклади не належать до добрих ґрунтоутворювачів. На важких валунних глинистих і суглинистих моренних відкладах формуються грунти завалунені та заболочені. Відсутність карбонатів у породах негативно позначається на хімічних і фізичних властивостях грунтів і сприяє в умовах лісової (хвойної) рослинності та гумідного клімату розвитку підзолистого процесу грунтотворення. На легких піщаних моренах формуються бідні на поживні речовини грунти. В цьому відношенні найбільш сприятливими є безвалунні карбонатні морени.

Флювіогляціальні (воднольодовикові) відклади зв’язані з діяльністю потужних льодовикових потоків. Вони розміщені по краях льодовика на його південному кордоні. Вони характеризуються сортованістю, шаруватістю, безкарбонатністю, не містять валунів, переважно піщані і піщано-галечникові. До флювіогляціальних відкладів належать покривні суглинки – бурувато-жовта безвалунна порода, яка не містить карбонатів. Розміщені на водорозділах, укривають моренні відклади. Розповсюджені в зоні Полісся.

Грунти, які сформувались на цих відкладах, відрізняються низькою родючістю. Вони бідні гумусом, поживними речовинами, володіють низькою вологоємністю, мають кислу реакцію, легкий механічний склад. У замкнутих улуговинах, коли флювіогляціальні відклади підстелені глинами, виникає заболочення, формуються болотно-підзолисті грунти.

Озерно-льодовикові відклади утворюються в льодовикових озерах під час танення льодовика. Представляють собою добре відсортовані породи різного механічного складу Найбільш поширені – стрічкові глини і дрібнозернисті піски.

У стрічкових глинах чергуються темні, тонкі глинисті шари (зимові) із більш світлими піщаними (літні) прошарками. Грунти, що формуються на стрічкових глинах, завжди перезволожені та заболочені. Озерно-льодовикові відклади поширені у Прибалтиці і в північно-західних областях Росії.

Покривні суглинки поширені в зоні льодовикових відкладів і розглядаються як відклади при льодовикових розливів талих вод. Для них властиве залягання на морені. Характеризуються жовто-бурим кольором, добре вираженою сортованістю, великим умістом пилуватої фракції, не містять валунів. Переважно безкарбонатні. На цих материнських породах утворилися підзолисті, дерново-підзолисті, а також сірі лісові грунти.

Леси й лесоподібні суглинки мають різний генезис. Їх загальними рисами є: пальовий або бурувато-пальовий колір, карбонатність 7-15%, пилувато-суглинковий гранулометричний склад із перевагою крупнопилуватої фракції, борошнистість, шпаруватість – 55-60%, пухке складення, добра водопроникність. За хімічними й фізико-хімічними властивостями ці породи найбільш сприятливі для розвитку рослин. На них формуються високо родючі чорноземні грунти, а також сіроземи, каштанові, сірі лісові. Леси найбільш поширені в Україні й у Середній Азії. Леcоподібні суглинки розташовуються в льодовикових і зовнішньо-льодовикових областях, серед покривних суглинків: лісостепові, степові райони. Вони менш карбонатні, зустрічаються також і без карбонатні.

Леси та лесоподібні суглинки є найбільш поширенішою породою в України і є найбільш родючою для проведення рекультивації і для формування родючих грунтів.