Тема 4. Мова і професія. Професійна лексика. Лексичні засоби професійного спілкування

Студенти повинні:

знати – роль мови у професійному становленні, визначення термінів, визначення професіоналізмів, відмінність між термінами та професоналізмами;

вміти – визначати терміни, визначати профессіоналізми, зазначати їхні істотні ознаки.

Мова нації – універсальна система, інструмент здобуття знань, який допомагає людині жити, має велике значення для всіх. Оскільки мова пов'язана з виробництвом, його галузями та процесами, з соціальними відносинами, отже, вона – елемент соціальної сфери.

Основними критеріями професіональності є знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією. Знати мову своєї професії – вільно володіти, послуговуватися лексикою свого фаху. Знання мови своєї професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися на виробництві та в безпосередніх наукових і ділових контактах.

Одним із найголовніших лексичних масивів професійної мови є термінологія. Термінологія є надзвичайно динамічним шаром лексики, 90 % нових слів становлять терміни. Створюються терміни засобами власної мови, запозичуються або конструюються з власне українських та іншомовних складників.

У неофіційному професійному мовленні вживаються також професіоналізми. Професіоналізми – слова та словосполучення, характерні для мови людей певних професій. Оскільки їх використовують на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми є неофіційними (а отже, експресивно забарвленими) синонімами до термінів.

Нейтральність термінології та емоційно-експресивне забарвлення професіоналізмів – межа, яка відокремлює ці лексичні масиви наукової (ділової) та художньої (розмовної) лексики.

Завдання

Виписати з фахової літератури 10 загальнонаукових термінів, розкрити їх значення, скласти з ними речення.

Записати 10 професіоналізмів, розкрити їх значення, скласти з ними речення.

Тема 5. Лексика сучасної української літературної мови з погляду її походження та вживання

Студенти повинні:

знати – джерела походження української лексики, основні правила правопису іншомовних слів;

вміти – розрізняти лексичні одиниці української мови за походженням, правильно писати іншомовні слова.

Словниковий склад української мови об'єднує дві групи лексичних одиниць:

1) споконвічно українські (корінні українські) слова;

2) слова, запозичені з інших мов.

Становлення споконвічно української лексики можна представити у такій хронологічній послідовності: індоєвропейський лексичний склад → праслов'янський лексичний склад → власне український лексичний склад.

У складі споконвічної української лексики виокремлюють такі тематичні групи слів, успадковані з індоєвропейської мовної єдності: назви предметів і явищ довкілля (небо, сонце, земля, день, ніч, зима, весна, літо, море, вогонь); назви рослин, тварин, риб, птахів і комах (береза, верба, осина, вовк, бобер, видра, вівця); назви спорідненості й родинних зв'язків (тато, батько, мати, син, дочка); назви житла та його частин, знарядь праці, продуктів харчування (дім, двір, мед, м ясо, сіль, віз); назви органів і частин людського тіла (мозок, волос, око, брова); назви чисел (один, два, три, сто, тисяча).

До праслов'янської (спільнослов'янської) лексики належать слова: білий, посол, гнів, стид, гіркий, я, ми, він та ін.

До східнослов'янської лексики належать такі слова: дядько, племінник, тулуб, кулак, собака, кішка, зозуля, жайворонок, молочай, хвощ, гречка, кочувати, чахнути, черкати, журба, суть, хороший, сьогодні.

Серед власне українських слів є й неповнозначні слова: якби, як, чи, хіба, хай, нехай, майже, саме, якраз, либонь, проміж, поміж, поза, з-посеред, щоб, зате, немовби.

Українська мова постійно перебувала у тісних контактах з іншими мовами, що зумовило запозичення численних слів, які органічно ввійшли до лексичної системи української мови.

Запозичення зі слов'янських мов. До найдавніших запозичень належать старослов'янізми – слова, що їх засвоїла українська мова із старослов'янської, що є найдавнішою літературно-писемною мовою слов'ян: врата – ворота, глас – голос, древо – дерево, храм -хороми, шлем – шолом; єдиний, юнак; вождь, страждати; возвеличити, предтеча, прекрасно.

В українській мові чимало запозичень з російської. Це слова суспільно-політичної лексики (партієць, більшовик, народовець); виробничої (завод, рудник, електропоїзд); офіційно-ділової (законопроект, указ); побутової (сарафан, самовар, гармоніст).

Є в лексиці української мови і білоруські слова: дьоготь, бадьорий.

В українському словниковому складі багато запозичень з польської мови. Це слова побутової лексики (повидло, жупан, келих); суспільно-політичного життя (герб, урядник); офіційно-ділового мовлення (скарга, вирок); військової справи (полковник, збруя, рота), а також слова зичити, квапитися, сподіватися, оминути, мешкати, пильнувати, обіцяти тощо.

Запозичення з неслов'янських мов. Одну з найдавніших груп словниковому складі української мови становлять лексичні одиниці – тюркізми. Це слова переважно з мови половців, печенігів, турків, татар: аркан, казан, батіг, топчан, торба,козак, султан, чабан, чумак, бурлака, балик, ковбаса, кумис, халва, халат, чалма, казна, ярлик, базар, аршин тощо.

Лексичні засвоєння з класичних мов – грецької і латинської – теж належать до найдавніших запозичень. Слова грецького походження називають релігійні поняття (ангел, Біблія, Євангеліє, ладан, ікона, піп, панахида), деякі побутові предмети (миска, баня), тварин і рослин (крокодил, кедр). Засвоєні з грецької мови й терміни науки, культури, мистецтва (бібліотека, граматика, філософія, театр, драма, хор, сцена) та власні імена (Петро, Андрій, Василь, Олексій, Олена, Остап, Федір, Євген, Степан, Софія, Явдоха) тощо.

Слова латинського походження – це здебільшого терміни політичні (клас, диктатура, соціалізм, комунізм, конституція), наукові (синус, дедукція, формула, префікс, прогресія, меридіан), юридичні (юрист, адвокат, юстиція, нотаріус), медичні (фурункул, ангіна, туберкульоз, резекція, ампутація), педагогічні (студент, факультет, університет, доцент, екзамен), власні імена (Віктор, Павло, Валерій, Юлія).

Запозичення із західноєвропейських мов. У словниковому складі української мови значна кількість німецьких лексичних запозичень. Вони вживаються на позначення предметів, процесів і понять, пов'язаних з військовою справою (офіцер, солдат, єфрейтор, штаб, штурм, гауптвахта), культурою і мистецтвом (балетмейстер, камертон, мольберт, лейтмотив, танець), торгівлею і фінансовими справами (бухгалтер, маклер, касир, штраф), друкарством (кегль, шрифт, абзац), виробництвом (кран, шахта, крейда, фуганок, цех), предметами побуту (кітель, галстук, фартух, футляр, ширма).

В українській мові функціонують слова французького походження. Серед них виділяємо такі лексико-семантичні групи: суспільно-політична термінологія (прем'єр, асамблея, дебати, преса, бюлетень, комюніке), назви одягу, речей побуту, парфумерії (костюм, жакет, блуза, буфет, трюмо, абажур, пудра, вазелін, одеколон), мистецькі терміни (акомпанемент, ансамбль, балет), військова лексика (сапер, десант, гарнізон, парашут).

У лексиці української мови є певна кількість слів, запозичених з інших західноєвропейських мов. Наприклад:

а) з італійської: музичні терміни (концерт, арія, дует, тріо, консерваторія, сопрано, акорд), фінансово-економічні терміни (брутто, нетто, каса, валюта) та інші слова (вермішель, серветка, піца, макарони);

б) з голландської: терміни морської служби, суднобудування (боцман, матрос, трюм, шлюпка, лоцман, рейд, шкіпер, фарватер), а також слова ситець, картуз, апельсин, дюйм тощо.

Є в українській мові лексичні запозичення з інших мов. Окремі слова походять з іспанської (ананас, какао, сигари, карамель), португальської (кобра, макака, каста), румунської (бринза, мамалига, кукурудза), угорської (гусар, гуляш), арабської (алгебра, атлас, кава, гарем, мечеть, нашатир), китайської (чай, чесуча), іранської (булат, гиря, караван, тахта, шакал).

Правопис слів іншомовного походження

Звук л на письмі передається твердо і м'яко (залежно від того, як узвичаєно вимовляти дані слова в сучасній українській мові). Наприклад, твердий л передаємо у словах: аероплан бал, план, повела, блок, баланс, лупа, соціологія та інші; м'який л передаємо у словах: асфальт, табель, автомобіль, пляж:, канцелярія, ілюстрація., полярний тощо.

Після л в іншомовних словах пишеться завжди е, а не є: пленум, легенда, лекція та ін.

У загальних словах іншомовного походження приголосні не подвоюються: ащшдзцш, сума, маса, каса, колектив, група, метал, комісія.

Але в деяких загальних іншомовних словах подвоєння зберігається: тонна, манна, ванна, брутто, нетто.

Це ж стосується і слів із префіксами: ап-, ім-, ір-, контр-, сюр-, якщо префікс закінчується, а корінь починається однаковим звуком, наприклад: апперцепція, імміграція, контрреволюційний, ірраціональний, сюрреалізм та ін.

Подвоєння зберігається у власних іншомовних іменах і назвах: Діккенс, Руссо, Уеллс, Шіллер; Голландія, Марокко, Міссурі.

У всіх похідних від них словах подвоєння також зберігається: голландський (бо Голландія), марокканець (бо Марокко), міссурійський (бо Міссурі), руссоїст (бо Руссо) і т. д.

На початку і в середині слова перед голосним та й пишеться і, а не и: індустрія, історія, тріумф, матеріал, Індія, Ібсен та ін.

В основах іншомовних слів сполучення голосних іа, іу, іо не змінюється: аксіома, діалектика, радіус та ін. А сполучення іе змінюється на іє: дієта, гігієна, клієнт та ін.

Літера и пишеться у власних географічних назвах: Америка, Африка, Британія, Париж, Рим, Сицилія, Чикаго, Мадрид, Алжир.

Літера і пишеться в кінці невідмінюваних слів: журі, колібрі, таксі, поні та ін.

Після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, н в основах іншомовних слів завжди пишеться і: білет, вітрина, графік, економіка, кіно, хірург, літератор та ін.

Після приголосних л, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш у загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишеться и.

директор, тираж, позиція, система, фабрика, режим, шифр, критика, фізика, поетичний та ін.

В основах іншомовних слів після голосних пишеться ї: Енеїда, героїчний, архаїчний, егоїзм тощо.

Після апострофа, ь, й, е, і пишеться є, а не е: кур'єр, кар'єра, портьєра, гігієна, реєстрація та ін.

У словах іншомовного походження після м'яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо пишеться ь: брильянт, бульйон, мільйон, досьє, кольє, марсельєза, трельяж, Ньютон, Віньї (але мадяр).

Завдання

Виписати по 5 слів з кожного джерела походження української лексики, розкрити їх значення.