8.Методи навчання,їх сутність,методи,функції,структра

Метод навчання - це система прийомів, дій, операцій, що складають взаємозв'язані способи діяльності вчителя та учнів і спрямовуються завдяки врахуванню педагогом певних психологічних закономірностей засвоєння змісту освіти на досягнення поставлених цілей навчання, виховання та розвитку учня. Прийнято виділяти такі загально педагогічні функції методів навчання: навчальну, виховну, розвивальну, стимулюючо-мотиваційну, контрольно-корекційну.

У вітчизняній педагогічній науці та практиці прийнято класифікувати їх за чотирма основними ознаками, згідно з якими вони поділяються на чотири групи:

І. Методи організації та самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності.II. Методи стимулювання і мотивації учіння.III. Методи контролю і самоконтролю в навчанні.IV. Бінарні методи навчання.

 Методи організації та самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності.

Включають у себе низку методів, які класифікуються за різними ознаками.1) словесні (розповідь, бесіда, пояснення, лекція, робота з підручником);2) наочні (спостереження, ілюстрування, демонстрування); 3) практичні (вправи, задачі, практичні роботи, лабораторні досліди).

 Методи стимулювання і мотивації учіння.

Першу підгрупу створюють методи формування пізнавальних інтересів учнів. До них відносять: 1) метод створення ситуації інтересу при викладанні певного навчального матеріалу (використання пізнавальних ігор, ситуацій, відкриття, дотепних гумористичних оповідок, перегляд навчальних телепередач, фрагментів кінофільмів, демонстрація інтригуючих дослідів тощо); 2) метод опори на життєвий досвід 

Методи контролю і самоконтролю в навчанні.До методів контролю належать:

1) метод усного опитування, який передбачає перевірку знань, умінь та навичок учнів; використовуються репродуктивні (спрямовані на відтворення вивченого), реконструктивні (вимагають застосування знань та вмінь у змінених ситуаціях), творчі (застосування знань та вмінь у нестандартних умовах) запитання та завдання; за охопленням учнів перевіркою таке опитування має груповий, фронтальний або індивідуальний характер, може закінчуватися виставленням поурочного бала);

Бінарні методи1) класно-догматичний, 2) класно-ілюстративний, 3) класно-евристичний, 4) лабораторно-ілюстративний

9.Рушійні сили розвитку та формування особистостіУ вітчизняній педагогічній літературі прийнято під розвитком людини розуміти процес становлення особистості, удосконалення її фізичних та духовних сил під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких найважливішими є цілеспрямоване виховання й навчання . Мрії дитини, уявлення, які приходять із дитячого царства казки, шукають спочатку свого опредмечення у грі, а у зрілі роки - в трудовій діяльності. першою важливою рушійною силою психічного розвитку індивіда, становлення особистості, джерелом її "саморуху" стає суперечність між зовнішнім і внутрішнім. Тому другою основною рушійною силою "саморуху", що закономірно виявляється на всіх вікових етапах, є розходження між новими потребами та прагненнями особистості, яка розвивається, і досягнутим нею рівнем оволодіння необхідними для їхнього задоволення засобами. У міру розвитку особистості, її внутрішнього зростання горизонти бачення людини розширюються. Таким чином, третьою рушійною силою "саморуху" особистості с суперечність між ближчими, безпосередніми, індивідуальними мотивами і віддаленішими, опосередкованими, що зумовлює формування рефлексу свободи на основі внутрішньо-інтенційної спрямованості ви найкращих виявах І виводить розвиток людини на шлях автентичності.

Отже, четвертою рушійною силою стає суперечність між очікуваним, бажаним, майбутнім і наявним, між тим, чого прагне особистість і чим вона володіє, що спонукає до дії у тривалому часі й поєднує ЇЇ минуле, теперішнє та майбутнє. Така суперечність позитивно спрацьовує лише за умови, коли рух до "Я - майбутнього" підкріплюється Ієрархією згаданих ситуацій успіху у чергових референтних групах. П'ятою рушійною силою "саморуху" особистості стають суперечності, які виявляються в діалектичному процесі становлення пізнавальної сфери учня. Вони спричинюють перехід від нижчих до вищих ступенів розвитку мислення, від безпосереднього до опосередкованого мисленнєвого пізнання школярем об'єктивної дійсності. Шостою рушійною силою розвитку особистості є суперечності між свідомими і несвідомими тенденціями у поведінці та діяльності індивідас.с ьомою рушійною силою розвитку особистості, зокрема, її емоційної сфери, є суперечності, пов'язані з полярними, тобто протилежними емоціями (задоволення - незадоволення, радість - сум тощо). Восьмою рушійною силою "саморуху" стають суперечності, пов'язані з розвитком довільної регуляції поведінки та діяльності учня, формуванням його самостійності та волі