5.Розкрити сутність методів науково педагогічних досліджень

Метод науково-педагогічного дослідження - це спосіб проникнення в сутність складних психолого-педагогічних процесів формування особистості з метою встановлення певних об'єктивних закономірностей виховання і навчання з метою практичного їхнього використання. У вітчизняній педагогічній науці розглядають метод і як певний систематизований комплекс прийомів, які застосовують дослідники для досягнення мети і завдань дослідження, план, яким вони керуються під час організації наукової роботи і її окремих етапівНайчастіше використовують у педагогічних дослідженнях такі методи: педагогічного спостереження, інтерв'ю, педагогічного експерименту, вивчення шкільної документації, вивчення результатів діяльності учня, психолого-педагогічного тестування, проективні методи, соціологічні методи (анкетування, рейтингу, узагальнення незалежних характеристик, соціометрії), математичні методи (реєстрування, ранжування, статистичні методи, метод вимірювань), теоретичні методи (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновки, моделювання, індукції, дедукції, порівняльно-історичного аналізу). Метод педагогічного спостереження - це спосіб безпосереднього сприйняття педагогічних явищ, процесів у їхній дійсності та в динаміці у природних умовах. Метод інтерв'ю - спосіб отримання інформації в процесі усного опитування з використанням заздалегідь визначених питань, поданих у певній послідовності. ( Метод педагогічного експерименту - спосіб наукового дослідження, який передбачає спеціальну організацію педагогічного процесу в заздалегідь визначених умовах з метою перевірки достовірності педагогічної гіпотези, яку висунув дослідник.

6.Рівні засвоєння знань,їх діагностика

Учіння — процес, що детермінується низкою чинників. З одного боку, його перебіг залежить від тих функцій, які виконує учень у навчальній ситуації. Учіння може відбуватися на основі пасивного сприймання і засвоєння тієї інфор­мації, яку презентує учитель. Але учіння може відбуватися і на основі діяльності учня. А з іншого боку, учіння не є довільною конструкцією. Цей процес детермінується рівнем засвоєння знань, тобто існує певна залежність між набором і структурою компонентів учіння і рівнем зас­воєння знань. Розглянемо процес учіння як такий, що детермінується пасивною позицією учня.  Педагогічна і пси­хологічна науки виділяють такі чотири рівні знань:розпізнавальний, реп­родуктивний, продуктивний та творчий .Перший і найнижчий рівень знань (розпізнавання) характеризується тим, що репродуктив­на діяльність із засвоєною інформацією виконується з опорою на під­казку. Тобто це така репродуктивна діяльність, коли зовнішня підказка виконує роль опори для її виконання. Наступний рівень засвоєння — продуктивний. Він передбачає ви­конання продуктивної діяльності, себто діяльності, пов´язаної з пере­творенням знань, засвоєних на репродуктивному рівні. У процесі про­дуктивної діяльності учень створює нову інформацію, новий продукт шляхом трансформації, перетворення раніше засвоєної з використан­ням уже засвоєних раніше способів діяльності у ситуації, близькій до типової. Покажемо це на прикладі з фізики. Вивчається закон Ома для повного кола. Останній рівень засвоєння — творчий. Він передбачає відтворення знань як з елементами перетворення, так і з елементами кодування, тоб­то переведення інформації з однієї форми вираження в іншу. Наприк­лад, із вербальної у графічну, табличну, математичну, чи навпаки, а та­кож самостійне розроблення способів розв´язання незнайомої, тобто нетипової ситуації, і застосування цих способів до конкретних умов. Рівень репродуктивний. Оскільки завдання полягає в тому, щоб запам´ятати зміст матеріалу, то цілком очевидно, що має бути кон­центрація уваги на осмислення, бо матеріал, який людина розуміє, запам´ятовується краще. Тому важливі думки повторюються декілька разів, об´єкт ніби повертається різними боками, встановлюються зв´язки, простежуються відмінності, констатується подібність. Але репродуктивний рівень засвоєння передбачає і відтворення певно­го способу дій, певного алгоритму дій.

7.Визначити положення сучасної філософії освіти про мету виховання

Найважливіше значення для розв'язання цих проблем мають такі три напрями філософії освіти: 1) гармонійно-цілісний, 2) плюралістично-релятивістський, 3) напрям, оснований на ідеї поєднання першого й другого, тобто холістського та індивідуально-плюралістичного напрямів освіти. Гармонійно-цілісний напрям філософії зумовлює розвиток педагогіки гармонійної цілісності. Спрямований на досягнення певної вищої форми єдності між людьми з метою вирішення глобальних проблем - відомої соборної єдності всього людства. Усі філософські системи, які ставлять перед собою мету досягнення людством гармонійної єдності, філософ Карл Поппер назвав холістською філософією. Він вважав, що в минулому до цього напряму належало більшість філософських вчень, починаючи від ідей Платона і завершуючи марксизмом та іншими філософськими системами. другий напрям філософії сучасної освіти - плюралістично-релятивістський. Представники цього напряму піддають критиці холістський вихідний принцип класичної педагогіки, насамперед, за деяку абсолютизацію значення суспільних вимог ("треба"), що призводить до недооцінки ролі індивідуально-особистих інтересів учнів ("хочу"), а також за те, що, завдяки цьому принципу, педагогічна діяльність значною мірою стала авторитарною і доросло-центристською. Авторитарна ж педагогіка, як відомо, не витримала покладених на неї надій. Зважаючи на це, на міжнародній комісії при ЮНЕСКО намагання управління освітою представниками авторитарної педагогіки визначалися як такий "освітянський шовінізм", що своїм ідеалом має "нірвану" суспільства, яке постійно навчається, дресирується, управляється педагогамиТретій напрям сучасної освіти, оснований на ідеї поєднання досягнень холістського та індивідуально-плюралістичного напрямів.Тобто,для висвітлення цього питання необхідно, насамперед, зупинитися на аналізі діалектичних ідей, які виходять із розуміння сторін будь-яких суперечностей як таких, що перебувають у тенденції "взаємо виключення" одна одної. Не менш важливим для філософії сучасної освіти є другий напрям філософії всеєдності - природничо-науковий. Він опирається на спроби розробки нового типу філософії, який гармонійно поєднував би протилежні світоглядні принципи, починаючи з наукового вивчення природи, матерії. Таким шляхом намагалися досягнути всеєдності видатні представники цього напряму: К.Е.Ціолковський, В.І.Вернадський