Тема 9. Українські землі в складі Російської та Австрійської, Австро-Угорської імперій (кінець XVIII –початок XX ст.) ………………………………………………………...(10 год.)

Поділи Речі Посполитої та анексія Австрією Руського (без Холмської землі) Белзького і західної частини Волинського та Подільського воєводств. Утворення королівства Галичини і Лодомерії. Кючук-Кайнарджійський мирний договір та Константинопольська конвенція в історії Північної Буковини. Закарпаття під владою угорських та місцевих феодалів.

Адміністративно-територіальний устрій та населення західноукраїнських земель наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст. Реформи Марії-Терезії та Йосифа II. Антикріпосницька боротьба та її форми в західноукраїнських землях. Основні причини селянських заворушень. Селянські виступи під проводом Л. Кобилиці. “Холерні бунти” на Закарпатті та їх наслідки. Вплив революційних подій 1848‑1849 рр. в Австрійській імперії на національно-визвольний рух і ліквідацію кріпацтва в західноукраїнських землях.

Суспільно-політичне й економічне становище західноукраїнських земель у другій половині ХІХ ст. Реформи в Австро-Угорщині та їх вплив на східні провінції імперії.

Соціально-економічне становище західноукраїнських земель на початку ХХ ст. Пруський шлях розвитку сільського господарства. Кооперативний рух в західноукраїнськиї землях. Розвиток сировинних галузей промисловості. Становлення і розвиток ринкових відносин. Західноукраїнські землі у Першій світовій війні. Формування легіону Українських січових стрільців. Розвиток культури в західноукраїнських землях в кінці XVIII – на початку ХХ ст. Вплив духовенства на національне відродження краю. М. Левицький. І. Могильницький. І. Базилович. М. Лучкай. І. Велигорський. Внесок діячів культури західноукраїнських земель у світову мистецьку скарбницю.

Поширення на українські землі російського й австрійського адміністративного устрою як результат остаточної втрати суверенітету. Становлення системи імперського державного управління й початок функціонування органів імперської влади та інтереси української еліти.

Характеристика політичного становища, економічного життя, соціального розвитку й культурного розвою українських земель у складі Російської та Австрійської імперій на рубежі XVIII – XIX ст. “Аракчеєвщина” і Україна. Заворушення як наслідок подальшого погіршення соціального становища українських селян, військових поселенців та козаків (повстання Бузького, Чугуївського і Таганрозького полків).

Україна і російсько-французька війна 1812 р. Українські землі у військово-політичних (наміри французів використати українців, через їх незадоволення ліквідацією автономії, у війні проти росіян) і економічних (інтерес до українського зерна) планах французького керівництва. Окремі прояви українського “колабораціонізму”. Українські кінні козачі полки і піше селянське ополчення: проблеми утворення і участь у військових діях. Українці у регулярних російських військах (гусари, драгуни і т. д). Київська оборона. Україна – другорядний напрям воєнних дій, але одне з основних джерел продовольчого забезпечення Росії в умовах війни. Переможний похід російського війська країнами Східної і Західної Європи (“похід на Париж”) і ознайомлення з їх життям.

Сподівання ліберальної частини російської (“малоросійської”) еліти на зміни у соціально-політичному устрої імперії по закінченні війни, їх марність. Утворення та діяльність в Україні таємних товариств (масонські ложі: “Безсмертя” (Київ), “Понт Евксинський” (Одеса), “Три царства” (Одеса), “Любов до істини” (Полтава), “Товариство з’єднаних слов’ян” (Київ), Союз благоденства (Тульчин), “Товариство об’єднаних слов’ян” (Новоград-Волинський). Зв’язки з російськими (“Союз порятунку”, Петеребург) і польськими таємними організаціями (“Товариство об’єднаних слов’ян”, “Польське патріотичне товариство”). Утворення “Південного товариства”. Особистісна характеристика його керівників (П. Пестель, С. Муравйов-Апостол, М. Бестужев-Рюмін). Програмні засади “Південного товариства” (“Руська Правда”): дискусія на предмет стратегії і тактики діяльності у самій організації. Ґрунтовні розбіжності із метою і завданнями програми “Конституція” (М. Муравйов) “Північного товариства” (суперечки щодо форми держави: форми державного устрою, форми державного правління, державного (політичного) режиму, селянського і земельного питань і т. д., системи державної влади, долі царя і царської сім’ї). Два напрямки у початковий період діяльності таємного товариства: 1) залучення до організації офіцерів II-ї армії, яка перебувала в Україні (особливо безпосередніх командирів солдат); 2) налагодження зв’язків з іншими подібними таємними організаціями. Організаційна побудова товариства (Тульчинська, Васильківська, Кам’янська, Новоград-Волинська (“Слов’янська”), Кишинівська і Петербурзька управи). Наміри учасників “Південного товариства” убити імператора Олександра I. Смерть царя 19 листопада 1825 р. і боротьба між політичними угрупуваннями його братів Костянтина і Миколи за престол. Події повстання 14 грудня 1825 р. Спроба “Північного товариства” скористатись ситуацією безвладдя, щоб захопити владу. Повстання Чернігівського полку (29 грудня 1825 – 4 січня 1826 рр.) як ще більш небезпечне для влади. Причини поразки “декабристів”, подальша доля його керівників, вплив невдалого повстання на подальшу політику царизму.

Нові заворушення. Польське повстання 1831 – 1832 рр., участь у ньому польської шляхти Волині та Правобережжя і вплив на подальшу політику царизму щодо України.

Соціально-економічне життя України першої половини XIX ст. Аграрний характер української економіки. Формування нових земельних відносин: інститути поміщицького землеволодіння і кріпосного права (правове регулювання). Зростання розмірів поміщицького землеволодіння і розширення посівних площ під зернові культури (пшениця (яра і озима), ячмінь, овес, жито). Зростання посівів технічних культур: льон, тютюн, конопля (Південь України), цукрових бур’яків (Правобережжя і Лівобережжя). Розвиток землеробства і тваринництва (конярство і вівчарство). Розвиток внутрішньої торгівлі (контракти, ярмарки). Товарне городництво і торгове садівництво. Чумацтво і візництво. Зерно – основний предмет зовнішньої торгівлі. Роль у ній чорноморських і азовських портів (Одеса – зона вільної безмитної торгівлі). Ввіз сільськогосподарської техніки (молотарки, сівалки і т. д.). Початок надходження іноземних інвестицій.

Форми землеволодіння: поміщицьке (70 %), державне, церковне і селянське (разом 30 %). Перевага поміщицького землеволодіння на Правобережжі й державного землеволодіння на Лівобережжі та Півдні, причини цього. Радикальне зменшення селянського землеволодіння (удільні селяни), негативні наслідки. Становище селянства (сільські обивателі), його класифікація: кріпосні (поміщицькі) селяни, державні селяни, удільні селяни. Безправність селянства як причина його незадоволення, протестів (У. Кармалюк, “Київська козаччина” 1855 р., “похід селян у Таврію” 1856 р.), а звідси – деяких поступок царизму (закон “Про вільних хліборобів” 1803 р., “реформа О. Кисельова” 1837 – 1841 рр., “Інвентарна реформа” на Правобережжі 1847–1848 рр.).

Розвиток промисловості: дрібнотоварне й мануфактурне виробництво. Джерела формування робітництва. Регіональна промислова спеціалізація: на Правобережжі – харчова (цукрова, спиртогорілчана, ін.) і легка промисловість; на Лівобережжі і Півдні – легка промисловість, а також вугільна, залізорудна, металургійна промисловість і машинобудування. Умови для розвитку підприємництва. Народження нової суспільної верстви – буржуазії (підприємців). Джерела формування буржуазії. Сприятливий клімат для надходження іноземних інвестицій.

Українське національне культурне відродження у підросійській Україні як феномен опісля втрати суверенітету, його передумови. Українська середня буржуазія (інтелігенція: правники, медики, викладачі, інші) як провідник, організатор і активний учасник національного культурного відродження. Українські учені-мовники – в авангарді процесів відродження. Їх робота щодо написання наукових статей, словників і граматик (“Українська мова – не є малоросійським наріччям”). Утворення і діяльність літературних гуртків (“Гурток Срезневського”, “Гурток харківських романтиків”). Сюжети української літератури: в поезії і прозі Боровиковського, Метлинського, Маркевича, Гребінки, Куліша, Костомарова, Т. Шевченка, інших. Становлення історії України як науки. “История руссов” (1810-ті роки), “История Малой России” Д. Бантиш-Каменського (1822 р.), “История Малороссии” О. Маркевича (1841 р.). Формування системи початкової і середньої освіти. Заснування й розгортання роботи вищої школи: Харківський (1805 р.), Київський (1834 р.), Новоросійський (Одеський, 1865 р.), а також Кременецький і Рішельєвський (Одеса) ліцеї, Ніжинська гімназія вищих наук. Місце народної творчості у житті українського народу.

Утворення і діяльність Слов’янського товариства Св. Кирила та Мефодія. Програма товариства (“Книга буття українського народу” (“Закон Божий”), повна назва і проблема авторства. Погляди щодо форми державного правління, форми державного устрою і форми державного (політичного) режиму. Складність стилістики написання твору, його політичний чи літературний характер? “Статут Слов’янського товариства Св. Кирила та Мефодія”. Засновники й керівники товариства: характеристика персонального складу. Вплив різного соціального походження учасників на розбіжності у поглядах щодо мети й завдань у діяльності товариства (угрупування “поміркованих” і “радикалів”). Питання членства в організації Т. Шевченка, характеру його зв’язків з іншими членами таємного товариства. Викриття діяльності і причини призначення різного (вид і строк) покарання для окремих учасників.

Внутрішнє і міжнародне становище Росії середини XIX ст. як стимул для проведення ліберальних реформ. Сподівання селянства про землю і волю. Лозунг “скасувати кріпацтво знизу, інакше його скасують знизу”. Маніфест царя “Про скасування кріпосного права” (19 лютого 1861 р.), селянська реформа як наслідок формування нового цивільно-правового статусу селянина. Земельна реформа, її правове регулювання (“Місцеві положення”) і процедура наділення селян землею. Проблема подальшого безземелля селянства. Індивідуальне і общинне селянське землеволодіння. Судова реформа (1864 р.), реформа освіти (1864–1868 рр.), військова реформа (1864–1874 р.), земська (1864 р.) і міська (1870 р.) реформи як зміни у країні. Поступове зростання селянського землеволодіння і розвиток промисловості. Український національний рух. Діяльність Харківсько-Київського таємного товариства. Громадівський рух (“Стара громада”). Три напрямки її роботи – науково-дослідний (праці з української історії, мови, літератури ), громадський (звернення до влади) і освітній (недільні школи). Хлопомани. В. Антонович. Валуєвський циркуляр (20 червня 1863 р.) як блискавична реакція влади на український національний рух. Вплив польського повстання 1863–1864 рр. на розвиток останнього. Відродження громадівського руху (“Молода громада”). Газета “Киевский телеграф” (1874–1875 рр.). Журнали “Основа” (1861–1862 рр.), “Киевская старина” (з 1882 р.). Емський указ (18 травня 1876 р.) як черговий наступ царизму на український національний рух. Діяльність Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. Заснування в Києві Історичного товариства Нестора-Літописця (1873 р.). Акція “ходіння в народ” (народники). “Исторические песни малорусского народа” В. Антоновича (в 2 т., 1874–1875 рр.). “Чумацкие народные песни” М. Русова і Ф. Вовка. Чигиринська змова (1877 рр.). Утворення і діяльність “Братства тарасівців”: програмні засади і лідери (1891–1893 рр.). ЗУБО (1898 р.). Перший всеросійський студентський страйк (1898–1899 рр.). Економічні страйки робітників.

Соціально-економічний розвиток України на початку XX ст. Місце її промисловості (Дніпровський, Криворізький, Донецький промислові райони) в обсязі й структурі загальноросійського промислового виробництва. Активний приплив іноземних інвестицій (вугільна, залізорудна, металургійна промисловість). Контроль іноземним капіталом легкої і харчової промисловості. Активізація банківської діяльності (вітчизняні, іноземні, змішані банки). Провідні підприємці України – Терещенки, Харитоненки, Симиренки, Ханенки, Бродські та інші. Станом на 1913 р. Україна давала: 78 % загальноросійського видобутку вугілля, 72 % – залізної руди, 69 % – чавуну, 58 % – сталі, 50 % – виробництва сільськогосподарських машин, 40 % – паровозів. Висока концентрація і організованість робітництва (пролетаріату) України (станом на 1906 р. 3 млн. осіб, тобто 20 % від загальноросійського, який складав близько 15 млн. робітників), який впливає не лише на економічні, але й політичні процеси в країні. Харків – головний промисловий центр України. Джерела формування робітництва. Його соціальне становище (заробітна платня, умови праці, соціальний захист). Промислова буржуазія (капіталісти).

Розвиток сільського господарства. Загальна кількість орної землі в Україні. Форми власності на землю (поміщицьке, державне, церковне, общинно-селянське землеволодіння), їх співвідношення. Структура землеволодіння за обсягом (площею) землі на одного власника. Динаміка зменшення дворянського землеволодіння і зростання селянського. Врожайність зернових. Політика переселення селян на Схід і за Урал. Експорт продуктів сільського господарства. Вітчизняний ф іноземний капітал у сільськогосподарському виробництві. Сільське підприємництво (сільська буржуазія).

Промислова криза надвиробництва в Україні. Її вплив на прояв і розвиток загальноросійської кризи (1900–1904 рр.). Прагнення ліберальної буржуазії, спираючись на економічний потенціал, влади. Робітничі страйки – головний спосіб боротьби робітників за права. Перший політичний страйк і демонстрація робітників Харкова 1–2 травня 1900 р. містах України. Сутички з поліцією. Робітники і їх страйки як знаряддя у протистоянні ліберальної буржуазії з консервативним царизмом за владу (вимога утворення представницького органу влади – Думи). Неврожай 1900 р. Селянський рух. Способи селянської боротьби, їх відмінність від робітничих і вплив на результативність. Другий загальноросійський студентський страйк (1900/1901 рр.). Роль у ньому студентства Університету Св. Володимира і КПІ. Третій загальноросійський студентський страйк 1901/1902 рр. Четвертий загальноросійський студентський страйк 1907 р.

Утворення у Харкові першої української політичної партії підросійської України РУП (1900 р.). М. Міхновський і “Самостійна Україна”. Ідеологічні розбіжності (питання автономії чи незалежності, національне, земельне і селянське, інші) серед її керівництва як наслідок розколу партії і утворення нових політичних організацій (УНП, УСП, УСДСпілка, УСДП, УДП, УРП, УСДРП). Просвіти. Діяльність в Україні загальноросійських соціалістичних (есдеків, есерів), єврейських (БУНД, Поалей Ціон), польських (ППС), а також монархічних партій. Конституційні демократи. “Кривава неділя” 9 січня 1905 р. і початок Загальноросійського робітничого страйку, посилення страйкової боротьби в Україні. Стратегія і тактика українських політичних партій в умовах революції 1905–1907 рр. Царський маніфест від 17 жовтня 1905 р. Єврейські погроми. Виступ київських саперів. Вибори по куріальній системі. Представники від українських політичних партій у I–IV Державних Думах. Газета “Рада”. Українська Думська громада у I–II Думах, її політична і економічна платформи. “Український вісник”. Посилення політичних репресій влади (“реакція”). Утворення політичного блоку українських партій ТУП.

Спроби системних змін. Аграрна реформа П. Столипіна. Новий цивільно-правовий статус селянина. “Малоросійські положення”. Державний земельний банк. Земельні паї, ціна на землю, державна позика, процентна ставка. Царський указ від 9 листопада 1906 р. і закон Державної Думи “Про доповнення деяких постанов деяких постанов діючого закону відносно селянського землеволодіння та землекористування” (14 червня 1910 р.). Убивство П. Столипіна в Києві: версії.

Причини, характер і початок Першої Світової війни, патріотичні настрої у суспільстві. Місце України у планах воюючих сторін (Росії, Німеччини, Австро-Угорщини, Франції і Великої Британії). Європейські соціал-демократи (“За війну”). Російські соціал-демократи (більшовики) (“За поразку царського уряду“, “Перетворення світової війни у громадянську”). Російські соціал-демократи (меншовики) (“На захист Вітчизни”). Стратегія і тактика українських політичних партій в умовах війни (“Хай живе автономія України”). Бої на території Галичини і Буковини (1914 р.), у Карпатах (1914–1915 рр.). “Брусиловський прорив”, приєднання до Російської імперії Буковини і частини Галичини (граф О. Бобринський). Велика кількість загиблих, поранених, військовополонених, зниклих безвісті, а також спад виробництва, дефіцит товарів, інфляція, зростання цін як причини поступової зміни суспільних настроїв (1916 р.). Відповідні зміни у поглядах політичних партій. Меншовики – “За достойний мир”. Більшовики – “За мир без анексій і контрибуцій”.